Міністерство  освіти та науки України 

Бердичівський коледж промисловості економіки та права 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота 

З дисципліни «Теорія держави і права України» 

На тему «Правопорушення. Юридична відповідальність» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Виконала студентка

Групи Ю – 220

Печура  К.О.

Перевірив викладач

Вислоцький  В.П. 
 
 
 

      Бердичів 2010

План

ВСТУП…………………………………………………………………3 

РОЗДІЛ 1. Правопорушення...………………………………………..5 

1. Поняття правопорушення, його ознаки та види ..……………………..5

 

2. Склад правопорушення, характеристика його елементів……………...13

 

РОЗДІЛ 2. Юридична відповідальність....………………………….16 

2.2. Поняття юридичної відповідальності ………..………………………16 

2.2. Види юридичної відповідальності……………………………….…..18 

2.3. Підстави юридичної відповідальності……………………………….20 

ВИСНОВОК…………………………………………………………26 

ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………….28 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

   Кожна країна формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення  обумовлюється двома зустрічними  інтересами — громадянського суспільства  і держави, їх основними законами і тенденціями розвитку.

   Громадянське  суспільство об’єктивно відчуває потребу  в упорядкованості його функціонування за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. Воно протистоїть  безладності, безсистемності. В умовах стабільного правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої та судової влади, активно здійснюється діяльність різних громадських і приватних організацій, гарантується вільний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб. Тому громадянське суспільство формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального і правового порядку.

   Держава об'єктивно зацікавлена: в правовому  забезпеченні власної діяльності —  виконанні завдань і функцій, у правових стосунках з громадянським суспільством держава не сприймає хаосу і сваволі. Правопорядок — це частина системи суспільних відносин, що врегульовані нормами права і перебувають під захистом закону та охороняються державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність — це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом. Таким чином, правопорядок як державно-правове явище служить стабілізації, підтриманню рівноваги між інтересами громадянського суспільства і держави.

   Існування саме юридичної відповідальності забезпечує більш-менш нормальний стан суспільного життя та не допускає анархії.  Введення на теренах України більш жорстких санкцій, на мою думку не допомогло б подолати кризу яка склалася в нашому суспільстві.

   Актуальність  даної теми полягає в тому, що право і його дія в суспільстві - досить складна система взаємодіючих різноманітних юридичних явищ, або  елементів механізму правового  регулювання. Це норми права, закони і інші нормативно-правові акти, реалізація і застосування права, юридична відповідальність тощо.

   Кожен із цих елементів механізму правового  регулювання відіграє свою особливу роль. Але всі юридичні явища взаємодіють  між собою і спрямовані до одної  загальної мети - забезпеченню дотримання єдиного режиму принципів і норм права всіма громадянами, організаціями, органами держави і посадовими особами. Саме на сторожі цього і стоїть законність. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. Правопорушення. 

1. Поняття правопорушення, його ознаки та види

 

   Правопорушення — це суспільне небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

   Правопорушенню  властиві такі ознаки:  

1) має протиправний, неправомірний, характер, тобто суперечить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;  

2) є суспільно шкідливим(наприклад, прогул,) або суспільна небезпечним (посягання на життя людини). Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) — основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної.

   Юридичний аспект шкідливості виражається  в порушенні суб'єктивних юридичних  прав і обов'язків або перешкоді  їх виконанню, матеріальний — у заподіянні учаснику правовідносин матеріальних або моральних збитків;  

3) виражається в поведінці — протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;  

4) має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, перебуває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);  

5) є винним. Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина — це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. 

6) є кримінальним, тобто спричиняє застосування до правопорушника заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.

   Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення.

Для наукових і  практичних цілей створені різні  класифікації правопорушень. Види правопорушень  розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами посягання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторін, а також за процедурами їх розгляду.

  
 

  Види  правопорушень за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості) :

- проступок

- злочини  

Проступок — відрізняється від злочину меншим ступенем суспільної небезпечності  

Злочин — відрізняється від проступку підвищеним ступенем суспільної небезпечності  

   Проступки-делікти (лат. delictum — проступок) — це правопорушення, що завдають шкоди особі, суспільству, державі і є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності.  

  Проступки можуть бути:

- конституційні,

- дисциплінарні,

- адміністративні,

- матеріальні,

- цивільно-правові.  

   Конституційні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.  

   Дисциплінарні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службових, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.  

   Адміністративні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Адміністративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, посягають на суспільний або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян.  

   Як  правило, вони регулюються нормами  адміністративної, фінансової та інших  галузей права і не пов'язані  з виконанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом — порушення митних правил: недоставлення в митницю товарів і документів для контролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань щодо транзиту).  

   Новим видом правопорушення є податкові проступки — суспільне небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їх вчинення встановлена юридична відповідальність.  

   Матеріальні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником.  

   Цивільно-правові проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

Цивільно-правові  проступки регулюються нормами  цивільного, сімейного, фінансового, аграрного  права. На відміну від злочинів цивільні проступки не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова відповідальність носить значною мірою правовідновлюючий (компенсаційний) характер.  

   Залежно від характеру  цивільно-правового порушення розрізняють :  

— договірні правопорушення — пов'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору;  

— позадоговірні правопорушення — пов'язані з недодержанням або невиконанням вимог цивільно-правових норм.  

   Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне  заподіяння шкоди або суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єктивно-випадкову дію непереборної сили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій — рятування майна.  

   Від проступку  слід відрізняти злочин.  

   Кримінальний  злочин — це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).