Контрольная работа по "Политологии"

Зміст роботи:

 

1. Основні методи політичної науки………………………………………..3

2. Сутність політичної системи суспільства та її функції…………………6

3. Виникнення політичних партій сучасного типу………………………...9

4. Список використаної літератури….…………………………………….13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Варіант №1

 

Питання №1. Охарактеризуйте  основні методи політичної науки.

 

 Політологія - це наука про закономірності й тенденції функціонування і розвитку політики, політичних систем та окремих політичних інститутів, їх взаємодію з різними підсистемами суспільства.

На сучасному етапі  термін «політологія» переважно  вживається в країнах колишнього СРСР, а в інших країнах застосовується термін «політичні науки», який об'єднує політичну філософію, політичну соціологію і політичну психологію.

Метод - це сукупність прийомів та операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності. Сукупність методів дослідження, що їх застосовують у політології, називається методологією.

Конкретними методами власне політологічних досліджень є:

Системний метод, тобто цілісне сприйняття об’єкта дослідження і всебічний аналіз зв’язків між окремими елементами в межах цілого. Під кутом зору системного методу суспільство та його складові можна розглядати як більш чи менш постійні утворення, що функціонують у межах дещо ширшого середовища. Такі утворення характеризуються як цілісні системи, що складаються з певного комплексу взаємозв'язаних елементів, які можна виокремити з системи та аналізувати. Системи мають більш чи менш чітко окреслені межі, які виокремлюють їх з навколишнього середовища. Відповідно до цього підходу політична сфера суспільного життя вивчається як комплекс елементів, що утворюють цілісну систему в її зв'язку з іншими сферами суспільного життя - економічною, соціальною і духовною. Завдяки використанню у політології системного методу стало можливим саме поняття “політична система суспільства”.

Біхевіоpистичний метод (від англ. behavіor - поведінка, вчинок), тобто спосіб дослідження суспільно-політичних явищ шляхом аналізу поведінки окремих людей і груп. Він передбачає широке використання в політологічних дослідженнях: статистичних даних, кількісних методів, анкетних опитувань,моделювання політичних процесів. Досліджуються політичні орієнтації, позиції і поведінка людей, наприклад під час виборів, у конфліктних ситуаціях тощо.

Біхевіористський підхід спричинив справжню революцію в  політології, бо саме він і передбачувані  ним дослідницькі методи дають можливість отримувати достовірні знання про політику, які визнаються істинними і в  межах позитивістської методології. Здобуті за біхевіористською методологією знання дають політології підстави претендувати на статус точної науки.

Біхевіоризм залишає  поза увагою дії великих соціальних груп (суспільних класів чи націй) і  у цьому виявляється обмеженість біхевіористського підходу.

Структурно-функціональний метод можна визначити як дослідницький прийом, який полягає у розчленуванні складного об'єкта на складові, вивченні зв'язків між ними й визначенні місця і ролі всіх складових у функціонуванні об'єкта як цілого, за умови збереження ним своєї цілісності у взаємодії із зовнішнім середовищем. Застосування структурно-функціонального методу в дослідженні політичної системи суспільства передбачає виокремлення елементів її структури, основними з яких є політичні інститути, з'ясування особливостей їхнього функціонування та зв'язку між ними.

Кількісні методи, тобто намагання виміряти політичні явища (думку вибоpців, підсумки вибоpів, pозвиток політичних інститутів тощо) подібно до пpиpодних. Пpи цьому використовуються засоби статистики, соціологічних досліджень, лабоpатоpних експеpиментів (pозpобка сценаpію майбутніх подій).

Порівняльні методи, тобто співставлення двох або більше політичних об’єктів (або їх частин), що мають риси подібності, з метою встановити, в чому полягає ця подібність, та за якими ознаками ці об’єкти pозpізняються. Використовуються інституціональний (порівняння аналогічних інститутів за їх нормативним станом) та функціональний (порівняння кількох різних об’єктів, що виконують схожі функції) підходи.

Метод прийняття рішень, тобто визначення центрів прийняття рішень і пояснення процесів прийняття та реалізації рішень. Цей метод найбільш відповідає саме науці про політику, створює цілісне розуміння політичних явищ та наближає політичну теорію до практики.

Психологічний метод спрямований на вивчення психологічних механізмів політичної поведінки.

Загальною методологією політичної науки є відповідна соціальна  філософія.

Сучасна політологія  використовує різнобічні теоретичні, філософські, загально-логічні та емпіричні методи дослідження.

Філософські та загально-логічні методи, які використовуються не тільки в політології, але й в інших науках:

- діалектичний метод, який передбачає розгляд політичних явищ з урахуванням їхньої постійної зміни, взаємозв'язку частин, компонентів і внутрішнього протиріччя;

- метод сходження від абстрактного до конкретного;

- аналіз і синтез;

- індукція і дедукція;

- узагальнення.

Поряд з теоретичними в політології застосовуються численні емпіричні методи збору і аналізу інформації, запозичені з природничих наук, кібернетики і соціології. До них відносять:

- опитування - один з найпоширеніших методів збору політичної інформації; воно може проводитися у формі розмов, інтерв'ю, анкетування, що дозволяє виявити стан суспільної думки з того чи іншого питання;

- спостереження, яке дозволяє безпосередньо відслідковувати політичні факти; спостереження буває двох типів: невключеним і включеним; у першому випадку події і факти відслідковуються зі сторони, у другому - передбачається безпосередня участь спостерігача в якій-небудь події або діяльності організації;

- статистичні методи, за допомогою яких здійснюється накопичення і систематизоване узагальнення різнобічних емпіричних даних, що характеризують різні стани об'єкта;

- математичні методи, які відкривають можливість для моделювання політичних процесів;

- метод моделювання: модель - це схематичний зразок об'єкта, що вивчається, який відображає його сутнісні якості. Моделювання дозволяє перевірити гіпотези, скласти прогнози, пояснити чи описати які-небудь політичні явища і процеси.

 

Висновки:

 

Політична наука - одна із найдавніших. Загальноприйнято, що її основи заклав знаменитий Аристотель твором "Політика". Пройшовши у  своєму розвитку низку етапів, політична  наука остаточно сформувалася у другій половині XIX століття. З того часу розвиток не припинявся, і найбільш плідним став сучасний період. Він характерний різноманіттям ідей та концепцій.

У процесі вивчення політичних явищ політична наука використовує різні методи дослідження. Виходячи з того, що у сферу інтересів науки про політику входить величезна за своїми масштабами соціальна практика, політологія використовує власне всі методи інших соціальних наук: філософські, правові, соціологічні, історичні, математичні, логічні (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція і дедукція, аналогія й моделювання тощо).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Питання №2. Визначте сутність політичної системи суспільства  та її функції.

 

Термін «політична система» суспільства належить до відносно нових понять, що стали широко використовуватися в суспільних науках уже в наш час. Необхідність виділення в науці про політику категорії «політична система суспільства» зумовлена значним розширенням у ХХ ст. сфери політичних дій державних інститутів, політичних партій, суспільно-політичних організацій, рухів, що зв’язані з боротьбою за політичну владу та її здійснення.

Політична система  суспільства - це цілісна, упорядкована система відносин, дій, ідей, цілей, методів і інститутів, пов’язаних з політикою, з її розробкою та практичним здійсненням.

Політична система  суспільства - інтегрована сукупність відносин влади, суб'єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

До неї належать законодавча, судова, виконавча системи, центральні, проміжні і місцеві системи управління (самоуправління), які базуються на принципах представництва та організації. Від інших систем політичну систему відрізняють: забезпечення неперервності, зв'язаності, ієрархічної координації діяльності різних політичних суб'єктів для досягнення визначених цілей; віднайдення механізму вирішення соціальних конфліктів і суперечностей, гармонізація суспільних відносин; сприяння досягненню консенсусу різних суспільних сил щодо основних цінностей, цілей та напрямів суспільного розвитку. Аналіз політичної системи надзвичайно важливий для з'ясування політичного життя суспільства, частиною якого вона є.

Політична система виникла  з поділом суспільства на класи  та появою держави. У процесі еволюції державно організованого суспільства  вона все більше ускладнювалася та розгалужувалася. Тому структура, механізм її функціонування завжди мають конкретно-історичний характер, зумовлені рівнем економічного, соціального, духовного розвитку суспільства та іншими чинниками.

Аналіз політичної системи  дає змогу вивчити її структуру, тобто внутрішню організацію окремих складових.

Структура політичної системи - сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність.

Головний єднальний  компонент системи - політична влада - зосереджена в державі, політичних партіях і громадських організаціях. Важливою функцією влади є створення внутрішніх зв'язків системи, врегулювання конфліктів політичними засобами і регламентація поведінки людини, тобто можливість впливати на неї з допомогою певних засобів - волі, авторитету, права, сили. Отже, влада - це елемент, джерело управління, основа розвитку й функціонування політичних систем.

Структуру політичної системи  становлять: політичні відносини; політична  організація суспільства (державно-правові  органи, політичні партії, політичні  рухи, масові суспільні організації, трудові колективи та об'єднання); засоби масової інформації; політичні принципи й норми; політична свідомість і культура.

У науковій літературі є  різні точки зору щодо функцій політичної системи, але є й певні спільні наукові підходи. Одна з таких точок зору узагальнює погляди більшості вітчизняних учених щодо функції політичної системи. Вони збігаються в тому, що кожна функція повинна відбивати певну системну якість. У зв'язку з цим можна виокремити такі основні функції політичної системи суспільства:

- визначення цілей і завдань суспільства;

- мобілізація ресурсів;

- владно-політична інтеграція суспільства;

- регулювання режиму соціально-політичної діяльності;

- легітимізація, під якою розуміється досягнення необхідного ступеня відповідності реального політичного життя офіційним політичним і правовим нормам.

Головні функції  політичної системи - це визначення цілей і завдань суспільства, а також мобілізація всіх ресурсів для досягнення цих цілей і регулювання режиму політичної діяльності.

Функції інтеграції, легітимізації  є функціями не лише політичної системи, а й духовно-культурної, економічної  та інших систем.

Виконуючи свої функції, політична система забезпечує цілісний керівний вплив на суспільство як єдиний організм, що ефективно управляється політичною владою.

Характерною ознакою політичного  управління є те, що це управління свідоме, воно пов'язане з визначенням  стратегічних, довгострокових пріоритетів, цілей, мети діяльності людей, їх угруповань і суспільства в цілому. Політичне управління повинне формувати і підтримувати певний соціальний порядок, забезпечувати його захист, виправдовувати його існування.

В реальному житті нашої країни, як і в інших країнах, що формують свої нові політичні системи, відбувається постійне суперництво двох факторів, двох основних тенденцій. З одного боку, фактор випадковостей, тенденція до дезорганізації, до руйнування старої політичної системи. З іншого - фактор управління і самоуправління, тенденція до організованості, впорядкування та стабілізації розвитку і прогресу політичної системи. Важливо, щоб усі ці процеси і явища були вузько детермінованими і мали можливість для різних ліній розвитку. Можливість управління визначається самим існуванням випадковостей, що дає змогу уникнути одно-варіантного призначення. Тому одна з основних умов управління - це умова мати певний вибір; друга умова - щоб управляти, треба мати зворотний зв'язок між усіма елементами політичної системи.

Інша точка зору щодо функцій будь-якої системи виходить з того, що політична система забезпечує стабільність суспільства, його прогрес через збалансованість різних груп інтересів. Виходячи з цього, можна виділити такі функції політичної системи, використовуючи класифікацію сучасних американських політологів Г. Алмонда і Дж. Пауелла: