Лібералізм

     Заслугою  французького соціолога Клода Анрі де Рувруа (Сен-Сімона) (1760-1825) вважаються насамперед визнання ним закономірностей  суспільного розвитку і віра в  неперервний прогрес людства. У  працях «Листи женевського мешканця до сучасників» (1802), «Про реорганізацію  європейського суспільства» (1814), «Про індустріальну систему» (1821) та інших  він доводив, що суспільство закономірно  розвивається по висхідній лінії. А. Сен-Сімон виходив з того, що тогочасне суспільство поділяється на «непродуктивні класи» (феодалів і «посередницький клас» - юристів, військових, землевласників-Рантьє) і «промисловий клас» (промисловців, торговців, банкірів, селян, ремісників, робітників, учених, митців). Цей поділ шляхом усунення «непродуктивних класів» буде подолано у процесі суспільного розвитку.

     Рухаючись уперед до свого досконалого стану - «золотого віку», суспільство проходить  три стадії: теологічну, метафізичну  і позитивну.

       На першій стадії - в античному  і феодальному суспільствах - панують  релігійні уявлення.

     Друга стадія, яка охоплює період розпаду  феодалізму, що завершився Французькою  революцією, характеризується переважанням абстрактних філософських ідей.

     Третя стадія позначається переважанням позитивної науки; тут сформується справедлива  суспільно-промислова система, яка  забезпечить «найбільші вигоди для  найбільшої кількості людей».

     Вирішальним рушієм суспільного розвитку А. Сен-Сімон  вважав прогрес знань, науки і  техніки, а на їхній основі - виробництва. Якщо на першій стадії в суспільстві  панували священики і феодали, на другій - юристи і філософи, то на третій пануватимуть вчені і промисловці. У новому суспільстві керована ними держава буде прагнути, максимально  скорочуючи непродуктивні витрати, зосереджувати ресурси на наданні  роботи всім здоровим людям з метою  забезпечення їхнього фізичного  існування, а також на поширенні  серед них позитивних знань, що сприятиме  розвиткові інтелекту.

     А. Сен-Сімон заперечував революційний шлях перетворення суспільства. Перетворення старого ладу він пропонував розпочинати  з часткових реформ, до яких відносив усунення спадкової знаті, викуп  землі у тих власників, які  її не обробляли, полегшення становища  селян тощо. Після цього потрібно здійснити політичні перетворення: усунути від влади «непродуктивні класи» й передати керівництво державою в руки талановитих представників «промислового класу».

     Введення  на позитивній стадії суспільного розвитку промислової системи не вимагатиме ні усуспільнення власності, ні руйнування традиційних державних структур. Збережуться інститут монарха, уряд, представницькі установи, але вся  повнота влади реально зосередиться в новоствореному парламенті - Раді промисловців. Економічні й політичні  зміни перетворять суспільство  в єдину, централізовано керовану промислову асоціацію. Ця асоціація житиме відповідно до розумно складеного плану комбінованої виробничої діяльності всього суспільства. Планомірна координація зусиль індивідів  і соціальних груп, жорсткі централізація  й дисципліна дадуть можливість з  максимальною ефективністю застосувати  обов'язкову для всіх працю на благо  суспільства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ОЗНАКИ  СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО «ЛІБЕРАЛІЗМУ»

     Хибою українського лібералізму минулої  доби була недооцінка національного  в системі світоглядних засад  суспільства та ролі держави у  співвідношенні з іншими суспільно-політичними  інститутами. Водночас, ключове місце  відводилося концепції демократії, особливо певним принципам прямої демократії в організації державної влади, регіонального та місцевого самоврядування. Програмні ідеї лібералів здавалися  нереальними для українських  земель у складі імперських держав з тоталітарним політичним режимом. Ці ідеї в Україні завжди сприймалися  як певна утопія та ніколи не мали широкої  підтримки.

     За  сучасних умов лібералізм стає модною в Україні світоглядною та політико-економічною  концепцією. Нині близько десяти українських  політичних організацій декларують, що взяли на озброєння ліберальні ідеї. Але проблема сучасного українського лібералізму полягає у використанні морально і політично застарілих концепцій класичного лібералізму. Для України, як і для низки  країн посткомуністичного світу, характерний  «синдром імплантування політичних систем». Певна частина демократичних  сил України, що зорієнтована на ліберальні моделі західного світу, свідомо  чи вимушено пропонує прищеплювати ці світоглядні засади країн-донорів  на пострадянський ґрунт. При цьому  література, яка перевидається і  пропагується в Україні, є здебільшого  енциклопедичними посібниками початку  та середини XX століття.

     За  приклад неадекватності сучасних «ліберальних»  структур в Україні усталеним  уявленням про лібералізм, може правити  новостворена «ліберальна» фракція  у Верховній Раді. Якщо аналізувати  програмні документи цієї структури, то вочевидь побачимо, що більшість  ключових понять взято «лібералами» з ідеології соціальної демократії. Цей ідеологічний гібрид віддзеркалюється й у складі членів і керівництва  цієї фракції. Серед лідерів —  Володимир Лановий та Леонід Кравчук. Якщо перший може бути цілком сприйнятий, як політичний діяч проліберальної орієнтації, то Л.Кравчук відомий, насамперед, як уособлення цілком протилежної концепції — «українського державного розбудовництва» — уособлення з класичним номенклатурним родоводом. Серед рядових членів цієї «ліберальної» фракції — також колишні представники комуністичної та соціалістичної груп у парламенті.

     Ліберальна  партія України задекларувала намір  змінити свою назву на «Ліберально-трудова  партія», а лідери Партії Демократичного Відродження України та Трудового  Конгресу України свою «ліберальність» маніфестували в назві «Народно-демократична партія».

     Тому  найближче майбутнє ліберальної  ідеї в Україні, мабуть, буде значною  мірою пов’язане з національною традицією та химерами сучасного  українського політичного життя. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВИСНОВОК

     Класичний лібералізм — політична ідеологія, зародилась в XIX столітті у Великобританії, Західній Європі та США. Проголошує ідеалами обмежену державу та особисту свободу, включаючи свободу віросповідання, вільний ринок. Істотний вплив на розвиток класичного лібералізму справили, зокрема: Жан-Баптист Сей, Томас Мальтус та Давид Рікардо. Інтерес до класичного лібералізму в XX столітті відродили Людвіг фон Мізес та Фрідріх фон Гаєк, та інші економісти.

     Інколи  класичним лібералізмом називають всі види лібералізму, які існували до XX століття. Починаючи з 1970-тих, цей термін використовують лібератаріанці для позначення віри в економічну свободу та мінімальну державу.

     Класичний лібералізм свободи особистості і рівність можливостей вважає більш пріоритетними, ніж соціальна рівність. Ринок і вільна конкуренція розглядаються, як умови реалізації рівних можливостей в економічній сфері. Але в другій половині XX ст. класична ліберальні ідеологія зазнала певних змін. Більш демократичний варіант лібералізму переглянув формулу класичного лібералізму "мінімум держави - максимум ринку" і не заперечує, як необхідності державного регулювання економіки (регулювання монополій, ринку праці тощо), так і соціальних програм, покликаних пом'якшити крайнощі соціальної нерівності.

     В останні десятиліття на зміну  соціальному лібералізму прийшов  неолібералізм, який робить наголос  не стільки на прямі програми допомоги, скільки на створення умов для  його професійної підготовки і перепідготовки, як реального втілення ідеї рівностей можливостей. У США ідеї неолібералізму отримали практичне втілення в діяльності адміністрації президента Б.Клінтона.

   Одночасно є прибічники і більш радикальних  варіантів лібералізму:

   Лібертаріанство, яке включає в себе установку на "нульову державу" (обмеження дій держави, які можуть принести шкоду ринку) і виступає за розширення вільної конкуренції. Держава повинна охороняти лише фундаментальні права людини, віддавати перевагу рівності можливостей перед соціальною рівністю.

   Лібертаризм, що виходить з ідеї терпимості і надання повної свободи індивідам у виборі стилів життя і моделей поведінки. З їх точки зору, будь-яка дія допустима, якщо вона не приносить шкоди іншим. У США ці ідеї відстоює Лібертаристська партія.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Брегеда А. Ю. Основи політології: навчальний посібник. - Вид. 2-ге, перероблене і доповнене - К.: КНЕУ, 2000.
2. Гелей С. Д., Рутар С. М. Основи політології. Навч. посібник. – К., 1999.
3. Горбатенко В. П. «Політологічний енциклопедичний словник»: 2-ге видання, доповнене і перероблене - К.: «Ґенеза», 2004.
4. Скиба В. Й. Політологія. Теорія і методика навчального курсу. – К., 1992.
5. http://politics.ellib.org.ua/pages-1822.html