Полiтична система суспiльства

Політична партія — добровільне об'єднання людей, що виражають волю певних соціальних груп, які прагнуть домогтися або утримати державну владу, впливають на політику держави відповідно до програми і статуту своєї діяльності.

В Україні  членами політичної партії можуть бути лише її громадяни. Реєстрація політичної партії провадиться Міністерством юстиції України.

Громадська  організація — добровільне об'єднання людей, створене ними для досягнення особистих і громадянських цілей, що діє на засадах самоорганізації, самоврядування, самооплати (спілки, товариства, групи, об'єднання, не засновані урядом або міждержавною угодою). Наприклад, профспілки — громадські організації, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Профспілки створюються без безпосереднього дозволу на засадах вільного вибору їх членів.

В Україні  громадська організація реєструється Міністерством юстиції, місцевими органами виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

Усі громадські об'єднання рівні перед законом.

Держава (в особі державних  органів і посадових  осіб):

1) встановлює  юридичні норми, які визначають  порядок їх офіційного визнання (легалізації) шляхом реєстрації;

2) реєструє  об'єднання громадян і встановлює  їх ідентифікаційний код. В Україні діють Українська республіканська партія, Народно-демократична партія. Партія зелених, Соціалістична партія та ін., Спілка адвокатів, Наукове товариство ім. Тараса Шевченка тощо;

3) забезпечує  дотримання прав і законних  інтересів об'єднань громадян; 4) здійснює контроль і нагляд за відповідністю діяльності об'єднань громадян зареєстрованому статуту:

• нагляд за виконанням і дотриманням законності здійснюють органи прокуратури;
• контроль над джерелами і розмірами надходжень і сплатою податків здійснюють фінансові органи і органи державної податкової адміністрації;

5) передбачає  відповідальність уповноважених  осіб громадських об'єднань за порушення законодавства; 6) не втручається у діяльність громадських організацій, тому що вони не є об'єктами державного управління; 7) створює режим найбільшого сприяння для їх функціонування: наділяє певними пільгами або зовсім звільняє від податків, або надає дотації і кошти.

2.3. Права та обов’язки  громадських об’єднань 

1) допомагати  державі вирішувати завдання  економічного, соціального, культурного  будівництва шляхом прийняття  спільних політичних рішень із державними органами. Наприклад, «Спілка лідерів місцевої і регіональної влади України» (громадська організація, створена в 1999 p.) підписала разом із Президентом «Декларацію про державну регіональну політику», спрямовану на реформування державного устрою країни;

2) брати  участь у різних видах політичної  діяльності шляхом створення спільних комісій із державними органами;

3) брати  участь у формуванні (висувати  кандидатуру, провадити передвиборну агітацію тощо) корпусу депутатів представницьких органів державної влади, тобто бути суб'єктами фундаторської діяльності держави;

4) бути  з ряду питань суб'єктами правотворчої  діяльності держави (наприклад, укладення колективного договору);

5) вносити  пропозиції до органів державної  влади (наприклад, ініціативні законопроекти через народних депутатів до Верховної Ради);

6) бути з ряду питань суб'єктами правозастосовної (складання протоколу про адміністративні правопорушення) і контрольно-наглядової (робота громадянських інспекторів охорони природи) діяльності держави;

7) проводити  масові заходи (демонстрації, мітинги  тощо);

8) захищати  права членів організації в  державних органах та ін [7, ст. 38].

Громадські  об'єднання не можуть:

1) втручатися  в діяльність одне одного;

2) втручатися  у діяльність державних організацій  і посадових осіб. Так, організаційні  структури політичних партій не можуть створюватися і діяти в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях (ст. 37 Конституції України);

3) мати  воєнізовані формування (ст. 37 Конституції  України);

4) підмінювати  діяльність комерційних (господарських)  організацій, ставити перед собою мету одержання прибутку або створюватися з цією метою.

Забороняються:

громадські організації і партії, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення (ст. 37 Конституції України).

Заборона  діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Громадські  організації діють у рамках правового  режиму, встановленому державою.

Якщо  держава — це суверенна політична  організація всього народу, то партії, інші громадські організації — лише учасники здійснення політичної влади. Вони виражають волю своїх членів, груп людей, певних верств суспільства, діють у рамках закону і не мають державно-владних повноважень.

 

Розділ ІІІ.  Правові форми  взаємовідносин держави  і комерційної  корпорації

3.1. Поняття корпорацій

Корпорація  — це добровільне (на основі договору) об'єднання людей з метою виконання якої-небудь соціальне корисної діяльності, воля якого визначається груповими інтересами індивідів, що входять до його складу, і яке організаційно і у майновому відношенні діє зовні як єдине ціле від свого імені. Це визначення є загальним для об'єднань громадян — комерційних і некомерційних. Об'єднання громадян, про які йшлося в попередньому параграфі, — недержавні і некомерційні.

Поділити  організації на комерційні і некомерційні можна за критерієм — чи мають вони на меті отримання прибутку або ні. Ця відмінність має принципове значення і у податковому відношенні: некомерційні організації одержують певні пільги, або зовсім звільняються від податків, або одержують дотації і кошти від держави.

Комерційні корпорації створюються для виконання діяльності, яка приносить прибуток, тобто підприємницької діяльності. Це об'єднання не лише людей, але й капіталів (майна). У сучасному законодавстві інших країн досить докладно регламентуються різні сторони бізнесу, включаючи активність багатоманітних громадянських асоціацій підприємців (спілок підприємців, торгово-промислових палат, спілок роботодавців, лобістських асоціацій та ін.). Чинні конституції світу набагато частіше говорять про спілки підприємців (безвідносно до їх видів), ніж про окремі види підприємницьких організацій [7, ст. 39].

Колективне  утворення стає корпорацією, якщо набуває  статусу юридичної особи. Статус юридичної особи суб'єкт підприємницької діяльності в Україні одержує після державної реєстрації або у виконавчих комітетах міських, районних (у місті) Рад народних депутатів, або в органах державної адміністрації, а також після присвоєння йому в органах державної статистики ідентифікаційного коду і включення до Єдиного Державного Реєстру Підприємств і Організацій України.

Комерційні  корпорації займаються бізнесом, який може мати для суспільства як позитивні, так і негативні наслідки. У  силу цього держава змушена впливати на бізнес. Ринок у сучасному світі  давно вже не є механічним породженням приватної власності. Правила для суб'єктів ринку, керуючись об'єктивними законами економіки, встановлює держава. Визначення правил гри на ринку, забезпечення досягнення суспільних результатів (економічний ріст, зниження інфляції, безробіття) — складові економічної функції держави.

Необхідність  управління бізнесом, його планування — головне завдання держави. Існує  система державних засобів управління, що підтримують усю систему бізнесу, систему комерційних корпорацій. В Україні розроблена Програма державної підтримки підприємництва (1993 p.). Відповідно до ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, не допускає зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.

Корпорації  зобов'язані діяти з урахуванням  певних правових рамок, установлених державою для комерційного регулювання. Лише в межах цих правових рамок  комерційні корпорації можуть функціонувати самостійно.

Відносини держави з комерційними корпораціями будуються часто на основі партнерства, певна річ, у межах повноважень відповідних владних структур.

Держава (в особі державних органів  і посадових осіб) діє відносно комерційних корпорацій багато в чому так само, як і не-комерційних громадянських об'єднань.

Держава (в  особі державних  органів і посадових  осіб):

1) встановлює  коло суб'єктів, які мають право  займатися підприємницькою діяльністю;

2) встановлює  юридичні норми, які визначають  порядок офіційного визнання (легалізації) комерційних організацій шляхом реєстрації;

3) реєструє  комерційні об'єднання громадян  і встановлює їх ідентифікаційний  код в органах державної статистики (в Україні — Єдиний Державний Реєстр Підприємств і Організацій України);

4) гарантує  комерційним організаціям рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Забезпечення зазначеними ресурсами відбувається лише за умови виконання комерційною організацією робіт і поставок для державних потреб;

5) забезпечує  дотримання прав і законних  інтересів комерційних об'єднань громадян, офіційно встановлених, — гарантує недоторканність майна і забезпечує захист прав власності;

6) здійснює  контроль і нагляд за відповідністю  діяльності комерційних організацій зареєстрованому статуту:

— нагляд за виконанням і дотриманням законності здійснюють органи прокуратури;

— контроль за джерелами і розмірами надходжень і сплатою податків здійснюють фінансові органи і органи державної податкової адміністрації;

7) передбачає  відповідальність уповноважених  осіб комерційних організацій за порушення законодавства;

8) не  втручається безпосередньо в  діяльність комерційних організацій,  оскільки вони не є об'єктами  державного управління, проте законодавче забезпечує свободу конкуренції між ними, захищає споживача від проявів недобросовісної конкуренції і монополізму;

9) створює  режим найбільшого сприяння для  функціонування комерційних організацій: передає державне майно, наділяє земельними ділянками і цільовими кредитами — короткостроковими і довгостроковими, надає систему заохочень (певний час не стягувати податки), створює внутрішній і зовнішній ринок  для суб'єктів підприємницької діяльності [7, ст. 40].

  Забороняється заняття підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян:

• військовослужбовцям;

• посадовим  особам органів прокуратури, суду, державної  безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату;

• посадовим  особам органів державної влади  і управління, що покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств;