Полiтична система суспiльства

• особам, які відбувають строк покарання, до його закінчення;

• особам, які мають непогашену судимість  за крадіжку, хабарництво та інші корисливі злочини.

Комерційні  об'єднання покликані  діяти щодо громадянського суспільства і держави в такий спосіб:

• сплачувати податки в установленому законом  порядку;

• розвивати  економіку держави, заповнюючи відповідні економічні ніші;

• розвивати  національний бізнес, ділові відносини  з іншими державами;

• сприяти  підняттю рівня матеріального забезпечення громадян та ін.

3.2. Поняття відносної  самостійності держави

Розглядаючи тісний взаємозв'язок і взаємозалежність суспільства і держави, громадських об'єднань і держави, комерційних , корпорацій і держави, слід зважувати на те, що держава має відносну самостійність.

Відомо, що «абсолютної самостійності» ні в  природі, ні в суспільстві бути не може, оскільки існує загальний взаємозв'язок процесів і явищ. Не може бути й «абсолютної залежності». Коли ми говоримо про державу як про «слугу суспільства», це не означає, що ми представляємо її як слугу, маріонетку в грі зовнішніх умов, суспільних відносин. Якби держава не мала певної самостійності, своєї внутрішньої та зовнішньої свободи, вона була б пасивною, мертвою, а отже, зайвою ланкою в політичній системі суспільства, у громадянському механізмі. Поняття «відносна самостійність» держави покликано відбити активність держави у всіх сферах громадського життя. Зворотний вплив держави на суспільство є мислимим лише в рамках її відносної самостійності.

Відносну  самостійність держави слід розглядати конкретно-історично, зважаючи на специфічні умови розвитку суспільства, його політичної системи та ін. У процесі науково-технічного і суспільного процесу відносна самостійність держави зростає.

Знаходячись у певній залежності від зовнішніх  чинників (економіки, класової боротьби, політики, ідеології), держава справляє на них зворотний вплив, що є однією з форм вияву її відносної самостійності. Іншою формою прояву відносної самостійності держави можна назвати підвищення держави над інтересами класів, що борються, виконання загально-соціальних завдань або її організаційну відокремленість від суспільства в цілому, наявність власної внутрішньої структури і функцій. Таких форм прояву відносної самостійності держави можна навести чимало, вони специфічні для різних країн кожної історичної епохи [7, ст. 41].

Крім  того, у держави є своя логіка розвитку. Наявність особливих етапів розвитку держави є однією з форм прояву відносної самостійності. Держава додержується свого власного шляху розвитку, над яким має зверхність розвиток виробництва. Але держава, завдяки своїм власним законам і фазам розвитку, справляє зворотний вплив на розвиток виробництва, що є однією з загальних (властивих всім історичним етапам) форм відносної самостійності держави.

Чи слушним  буде ствердження, що «держава не має  власної історії», оскільки її поява  і подальший розвиток були обумовлені розвитком суспільства — економічним, соціальним, політичним? Ні, певна річ. Держава розвивається разом із суспільством і в той же час має свою історію. Аргументом на користь останнього твердження є відносна самостійність держави у вигляді різних форм її прояву. 

Висновки 

Отже  розглянувши категорію „політична система суспільства” ми зрозуміли, що це

 є  одне із найбільш ємних і  широких явищ у сучасному демократичному  суспільстві. А саме поняття  „система” зазвичай охоплює  по крайній мірі: 1) велику кількість  елементів; 2) їх взаємозв’язок і  взаємодію; 3) цілісний характер всіх багатообразних складових елементів системи; 4) зв’язок із суспільною сферою. І це дуже важливо оскільки політична система найбільш повно забезпечує участь усіх громадян, які цього хочуть і мають можливість, в управлінні державними і суспільними справами, а також здійснює взаємозв’язок усіх елементів, а це дуже важливо, хоча, звичайно, не виключає їхню автономію.

Отже  говорячи про державу, органи і організації, як особливі ланки політичної системи, нам лише залишається добавити, що це є найбільша розвитку сучасного суспільства, і їхнє функціонування дозволить нам просуватися далі до більш ширшого і повного розвитку і зрештою до досконалості, а цього не було б, якщо б не було політичної системи суспільства з її функціями, задачами і цілями на майбутнє.

Проте не існує єдиної думки про політичну систему, я вважаю, що при детальному подальшому її досліджені ця думка знайдеться, що допоможе нам краще зрозуміти це суспільне, державне і політичне явище.

Отже, виходячи з вищесказаного вже   вище можна зробити наступні висновки:

• по-перше, в даній роботі  я побачила і змогла довести  тісний взаємозв’язок держави і суспільства, інакше кажучи нерозривний зв’язок, держава хоче цього чи не хоче повинна брати до увагу ту чи іншу ситуацію, яка відбувається в  суспільстві, підчинятися певним законам суспільства, і навпаки, держава виступає основою політичної системи суспільства, на основі принципів держави,  державної влади будуються інші принципи функціонування політичної системи, її підрозділів, і взагалі розвиток суспільства і громадян, зокрема, в ній.

по-друге   можна побачити тісний взаємозв’язок  політичних організацій, політичних партій та інших об’єднань з державним  апаратом, а відповідно і їх роль в політичній системі суспільства. Адже, саме держава регулює діяльність політичних партій, організацій, вказує шлях для їхнього існування, і в свою чергу саме політичні організації відіграють значну роль в розвитку держави, її процвітання.

Список  використаних джерел 

1. Венгеров  А.Б."Теория государства и права", М., Юрист, 1995 р. – 254с.

2. Котюк  О.В. "Основи держави і права", К., ВЕНТУРІ, 1996. – 207 с.

3. Комаров  С.А., Малько А.В., "Теория государства  и права", М., Норма, 2000.  – 440 с.

4.  Комаров  С.А. Общая теория государства  и права. Москва. – 1998р. –  408 с.

5. Копєйчиков В.В. "Загальна теорія держави і права" , К. Юрінком, 1997. – 317 с.

6. Марченко  М.Н. Общая теория государства  и права. М.: Зерцало, 2000р. –  611 с.

7. Скакун  О.Ф. „Теорія держави і права”. – Підручник. – Харків, „Консум”, 2001 р. – 656 с.

8. Цвік М.В.  Загальна теорія держави і права. Харків „Право” – 2002 р., с. 432