ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА

Політична соціалізація продовжується в армії, вищих  навчальних закладах, зокрема, в процесі освоєння курсу політології та інших суспільних дисциплін.

Які мотиви процесу  політичної соціалізації, чому людина хоче стати «homo

politicys»? Згідно  з «моделлю переконаності» особа  має бажання відповідати вимогам суспільного ладу через почуття обов'язку перед народом і державою; за «моделлюінтересу» спонукою до сприйняття політичних цінностей і активної поведінки є усвідомлення особистих вигод і привілеїв; «модель підкорення» пов'язана з примусовою соціалізацією з боку держави, закладів освіти тощо.       Узагальнюючим поняттям, яке характеризує політично сформовану особистість є громадянськість, що включає почуття власної гідності, громадянську мужність, національну самосвідомість, почуття суспільного обов'язку, активність та сумління.

Значній частині  населення країни притаманна політична  пасивність іаполітичність.

Останній феномен  виникає внаслідок негативного чи індиферентного ставлення людей до політики, відчуження суспільних верств від політичного життя, зневіри в те, що простий громадянин може вплинути на перебіг політичних подій. Проявами політичної пасивності й аполітичності є пасивна непокора владним інститутам, абсентеїзм (ігнорування виборів, референдумів), політична індиферентність, політична самоізоляція, дисфункціональна поведінка тощо. 

4. Аналізуючи політичну культуру того чи іншого суспільства, слід виявити її

характерні  риси. Так, політична культура США відзначається особливою прихильністю громадян до ідей представництва та плюралізму, орієнтацією не на партії, а на яскраві особистості, більшим довір'ям до урядів штатів, ніж федеральної влади, визнанням в якості ідеалу «мінімальної» держави.

     За твердженням російських дослідників, політична культура сучасної Росії

характеризується  підданським ставленням населення  до центрів реальної влади,

правовим нігілізмом, нерозвиненістю громадянських позицій, заідеологізованістю

мислення, нетерпимим ставленням до нетрадиційних поглядів, низьким рівнем

особистих претензій  на політичну участь, мінливістю політичних принципів, схильністю до конформізму.

  Традиційна  українська політична культура  зазнала істотних деформацій  впродовж

століть іноземного поневолення народу. Тому сьогодні вона має фрагментарний та

суперечливий  характер. Враховуючи перехідний стан сучасного українського

суспільства, спробуємо  дати їй загальну характеристику.

За характером політичного режиму, який панував  в Україні впродовж 20-80-х років

XX сторіччя, і  який сформував певні політичні  якості окремих людей та народу  загалом,ця політична культура  має посткомуністичний, пострадянський  і посттоталітарний характер, тобто в ній мають значну питому вагу елементи комуністичної ідеології, радянсько-більшовицькі стереотипи, сформовані в минулому політичні переконання й настрої. Проте ця політична культура вже не є ні офіційною, ні монопольною. Розкриття лочинів комуністичного тоталітаризму скомпрометувало її, зробило одіозною.

 Властиві ій культурі політичні орієнтації значною мірою функціонують за інерцією й частоприховуються її носіями.

За характером політичного статусу УРСР та української  нації в СРСР – нинішня

політична культура українського народу є постколоніальною. Для неї значною мірою

характерні  зрусифікований стан, комплекси національної меншовартості й кривди,

атрофована  здатність оцінити власні національні  інтереси і цілі, відсутність навичоксуверенного мислення та поведінки, схильність більше розраховувати на зовнішню

допомогу, ніж на власні сили, вміння служити, а не самоврядувати на своїй, Богом

даній землі.

За характером соціально-політичних процесів, що розгортаються  в Україні, її

новим статусом як суверенної самостійної держави  – політична культура сучасного

українського  суспільства стає національною і незалежницькою. Її підґрунтям є

реабілітовані й легалізовані цінності суверенних епох української історії, ідеали

національно-визвольної боротьби та сучасні потреби українського народу.

Посткомуністичне  суспільство та його державні органи ще не наважуються повноюмірою визнати їхній офіційний статус, але вони знаходять дедалі більшу підтримку в

народі, відроджуються  й поширюються в національній свідомості та діяльності

політичних  сил.

За ставленням до демократії і держави як соціальної інституції політична

культура сучасних українців залишається в значній  мірі авторитарною, етатистською

та патерналістською. Проте за умов суверенного існування  відроджуються традиційні

риси української  культури, зокрема такі, як народоправство, толерантність, ставлення до держави в дусі лібералізму (не людина для держави, а держава для людини).

     Одночасно спостерігаються прояви его- і громадоцентризму, які також притаманні

українській ментальності. На це повинні звернути увагу політичні  лідери, щоб вчасно нейтралізовувати анархістські настрої й поведінку, сконсолідувати суспільство на засадах плюралістичної демократії та консенсусу політичних сил.

За ідеологічною спрямованістю для політичної культури України характерний

розкол суспільства  на прихильників комуністичних цінностей – з одного боку, та

консервативно-ліберальних  – з іншого, на інтернаціоналістів-космополітів та

патріотів-незалежників (націоналістів). При цьому на Сході  й Півдні України

домінують перші, а на Заході та у Центрі - другі. Проте загальна тенденція

суспільного розвитку характеризується лібералізацією суспільних відносин та

поступовою  українізацією політичних інституцій та всіх регіонів держави.

За цивілізаційно-культурними  ознаками сучасній Україні загалом  властива

прихильність  до західноєвропейських політичних цінностей, хоча помітну роль у

політичному житті  відіграють риси ментальності та культури, характерні для східнихнародів. У  російсько-самодержавний та радянський періоди історії України

поширилися  властиві для азійських народів ставлення до держави (етатизм і

патерналізм), її глави (установка на харизматичних  лідерів), політичних прав і свобод особистості (підданство, общинність), політичного режиму (авторитаризм), ролі церкви в політичному житті суспільства (підпорадкованість церкви державі). Характерною є розколотість українського народу на українсько- та російськомовні

частини й відповідно зорієнтованість на українську та російську  культури.

За системними якостями й зрілістю політичній культурі українського народу

властиві амбівалентність (поєднання різних за змістом й спрямованістю елементів),

нецілісність (відсутні окремі компоненти культури, а ті, що є – мають несформований характер), неорганічність (багато запозичених політико-культурних елементів не відповідають ментальності, національному характеру, традиціям, усій системі культури української нації)