Проблеми демократизації влади в Україні

    ВСТУП 

    Проблема  влади є центральною в політичній науці. Влада ~ це вид вольових відносин між людьми й політичними суб'єктами. Владу розуміють як здатність  і можливість реалізувати свою волю, впливати на поведінку та рішення  інших людей.

    Влада - це порівняно стійкі й стабільні  відносини, які дають змогу суб'єктові підпорядкувати об'єкт відповідно до своїх інтересів. Дії влади не завжди спрямовані проти інтересів  об'єкта. Влада - не тільки здатність  впливати на "щось" і на "когось". На відміну від впливу (дії), вона виражає сутнісну здатність, диспозицію, цим самим виступаючи різновидом каузальних зв'язків.

    Категорію влади розкривають у широкому й вузькому значенні. У першому - це владні відносини між суб'єктами різних рівнів, коли один з них має  змогу гарантовано й тривало  підпорядковувати собі іншого, застосовувати  при цьому будь-які засоби й  ресурси. У вузькому розумінні - це керівництво  державою або якоюсь іншою політичною структурою.

    Політична влада є особливим різновидом загального поняття влади. Під політичною владою розуміють спроможність певної групи, особи проводити свою волю і лінію у політиці та суспільних відносинах.

    Суб'єкт  влади може бути індивідуальний і  колективний, ним може виступати  і все суспільство. Таким суб'єктом  може бути партія, рада, хунта, революційний комітет тощо. Об'єктом влади виступає все, на що спрямована дія влади (особи, структури). Виділяють безпосередні суб'єкти влади, до яких належать політичні  структури, які мають відповідні засоби для досягнення цілей.

    До  джерел політичної влади належать: ідея, сила, авторитет, багатство, становище  в суспільстві, організація, володіння  інформацією.

    Кожна влада, якщо вона хоче бути ефективною, повинна спиратися на відповідні ресурси. Ресурси є основними  елементами влади, які визначаються як засоби, за допомогою яких суб'єкт  має здатність впливати на інших  суб'єктів.

    Можливість  розпоряджатися владою передбачає дотримання певних принципів. До основних належать: принцип збереження, дієвості, легітимності, принцип санкціонованих дій, колегіальності, відповідальності, культурності, самокритичності, відхід від вседозволеності.

    Політична влада має такі характерні ознаки:

а) домінування  владної волі;

    б) володіння апаратом впливу й управління;

    в) можливість застосування насилля до осіб, груп, суспільства;

    г) верховний суверенітет органів  влади над іншими структурами; ґ) легітимність.

Політична влада має свої особливі функції:

- інтегративну;

    - регулятивну;

    - стабілізаційну;

    - прогностичну;

    - визначення напрямків розвитку  суспільства;

    - контрольну;

    - розподілу основних цінностей  і ресурсів суспільства.

    У розвитку політичної влади проходять  подальші трансформації. Політична  наука акцентує на таких нових  тенденціях розвитку політичної влади:

перша - полягає у посиленні процесів демократизації;

друга - проявляється у зростанні факторів легітимації;

третя - чіткий поділ влади за горизонталлю і вертикаллю, її перерозподіл між  центром і регіонами;

    четверта - свідчить про негативні процеси  наростання конфліктів між гілками  влади;

    п'ята- посилення темпів бюрократизації владних  структур;

    шоста - відбуваються функціональні зміни  у владних структурах під тиском глобалізаційних процесів.

    Особливо  активно відбуваються зміни в  українській політичній владі. Наявна модель політичної влади в Україні  залишається неефективною, на що впливає низка причин. Серед головних, невідпрацьовано механізм розподілу й функціонування владних структур. Гілки влади (законодавча, виконавча, судова, президентська вертикаль) більше конфліктують між собою, ніж співпрацюють.

    Знижує  ефективність функціонування влади  слабкість і непрофесійність  владної еліти, яка, відчувши безконтрольність суспільства, працює в основному  на себе. Відбувається швидкий процес корумпованості й олігархізації  владних угрупувань. Посилюються  авторитарні тенденції як центральних, так і регіональних владних структур.

    Сучасний  етап демократичних трансформацій  в Україні потребує посилення  механізмів безпосередньої участі громадян у суспільно-політичних процесах, оскільки неефективність основних інститутів політичної системи великою мірою обумовлена саме недостатністю громадського контролю за їх діяльністю у міжвиборчій період та обмеженням політичної участі громадян лише електоральними процесами. Подальший  розвиток форм прямої демократії в  Україні обумовлює, перш за все, необхідність удосконалення конституційних засад  реалізації механізмів безпосередньої участі громадян в управлінні державними справами.

 

1.Актуальні проблеми розвитку демократії в Україні 

    Демократія  є основою державного устрою України.

    В чинній редакції Конституції України  закладені загальні основи для розвитку прямої демократії в нашій державі. В ст. 1 та ст. 5 Конституції закріплено, що народ України здійснює первісну та верховну владу в країні, є  носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі. Це визначає право  народу на здійснення влади як безпосередньо, так і через органи державної  влади та місцевого самоврядування.

    Серед форм безпосередньої демократії, крім виборів представницьких органів, в Конституції України передбачено  участь у всеукраїнському та місцевому  референдумах, а також право громадян направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної  влади, органів місцевого самоврядування. Зазначені конституційні норми  цілком відповідають вимогам ст. 21 Загальної  декларації прав людини, яка проголошує право кожного брати участь в  управлінні своєю державою як безпосередньо, так і через вільно обраних  представників. Певною особливістю  українського конституціоналізму є  надання зверненням громадян високого правового статусу, що визначає їх як важливий інструмент функціонування демократичного суспільства, а також підвищує обов’язки  органів державної влади та місцевого  самоврядування перед громадянами.

    Конституції України також закріплює право  громадян мирно збиратися та проводити  мітинги і демонстрації. Така форма  безпосередньої участі передбачає обговорення  під час громадських зборів важливих суспільно-політичних проблем в  різних сферах, а також питань, пов’язаних із виборами, законодавчими актами та окремими державними рішеннями.

    В Україні проводяться відносно вільні від маніпуляції вибори, що мають  змагальний характер і виконують  роль механізму передачі владних  повноважень. При цьому опозиція має можливість вільно критикувати  владу.

    Разом з тим, нинішня політична ситуація в нашій країні яскраво демонструє хиткість і вразливість молодої  демократії, а іноді, беззахисність  перед викликами тоталітаризму  і авторитаризму.

    Зокрема, розвиток демократії в Україні гальмують  такі основні проблеми:

    – посилення протистояння владних  інститутів і конфліктність у  політичній системі держави;

    – відособленість органів державної  влади та їх посадових осіб від  виборців, наслідком чого є суттєва  відірваність від нагальних потреб державного та суспільного розвитку;

    – руйнування традиційного типу комунікації  між виборцями та обраними до Верховної  Ради України і місцевих рад депутатами;

    – відхід політичних партій, представники яких посіли місця в органах державної  влади, від положень передвиборчих  програм;

    – непрозорість процесів підготовки та ухвалення рішень виборними органами державної влади;

    – ухвалення законів, підзаконних, а  також локальних нормативно-правових актів, які прямо чи опосередковано ускладнюють чи скасовують процедури, спрямовані на максимальне залучення  громадян до процесів прийняття рішень;

    – фактична відсутність механізмів політичної відповідальності депутатів рад  різного рівня перед своїми виборцями;

    – стрімке зниження довіри до органів  представницької влади та суспільна  апатія.

    Основними причинами цих тенденцій є:

    а) відсутність сучасної державної  еліти, представники якої мали б спільне  бачення національних інтересів  України, а також основопожних принципів, основних завдань та перспектив її політичного розвитку;

    б) низький рівень демократичної політичної культури та громадянської свідомості населення;

    в) недостатність і суперечливість окремих положень Конституції України  та інших чинних державних нормативно-правових актів;

    г) нерозвиненість механізмів доступу  громадян до процесів підготовки та прийняття  рішень органами державної влади  та місцевого самоврядування, а також  громадського контролю за їх виконанням;

    д) невідповідна вимогам сьогодення система  державного управління та місцевого  самоврядування;

    е) відсутність дієвої судової влади  в державі, що не дає можливості громадянам якісно та оперативно відстоювати свої права в органах правосуддя;

    ж) відсутність ефективних соціально-економічних  реформ.

    Сучасний  етап демократичних трансформацій  в Україні потребує посилення  механізмів безпосередньої участі громадян у суспільно- політичних процесах, оскільки неефективність основних інститутів політичної системи великою мірою обумовлена саме недостатністю громадського контролю за їх діяльністю у міжвиборчій період та обмеженням політичної участі громадян лише електоральними процесами. Подальший  розвиток форм прямої демократії в  Україні обумовлює, перш за все, необхідність удосконалення конституційних засад  реалізації механізмів безпосередньої участі громадян в управлінні державними справами.

    Таке  завдання повністю відповідає основним засадам демократичного державного устрою, який, зокрема, передбачає здійснення влади народу як через обрання  представницьких органів, так і  його безпосередню участь. Представницька та безпосередня участь є різними  формами демократії і взаємодоповнюють одна одну у процесі забезпечення ефективного розвитку політичної системи. Зокрема, здійснення механізмів прямої демократії сприяє:

    – реалізації принципу народного суверенітету, який є ключовим у побудові демократичної  держави;

    – підвищенню громадської участі у  прийнятті важливих суспільно-політичних рішень, контролю за їх виконанням;

    – легітимізації влади в цілому, державного устрою, діяльності окремих  органів державної влади та місцевого  самоврядування, а також певних суспільно-політичних рішень;

    – забезпеченню постійного зв’язку між  владою та суспільством;

    – створенню ефективних важелів впливу громадян на політику у міжвиборчій  період.

    Важливим  є також поширення у різних суспільних колах запиту на наявність  демократичних процедур з метою  впливу на політичні партії та їх лідерів, на органи представницької та виконавчої влади задля налагодження рівноправного  та взаємовигідного діалогу між  владою та суспільством. Така стратегія  зі зміцнення системи суспільних зв’язків дозволить кожній громадській  інституції посилити власну спроможність у відстоюванні інтересів відповідної  соціальної групи.

    Особливе  місце у процесі поширення  у суспільстві запиту на демократію покликані посісти засоби масової  інформації. Вони повинні взяти на себе місію чесного і не заангажованого партнера громадських структур. ЗМІ, як ніхто інший, мають вплив на суспільну свідомість, тому мусять бути гідними партнерами суспільства. Демократичність влади є запорукою  їх власного незалежного існування.