Становлення партійної системи в Україні

     б) захист певних групових інтересів (партії групового егоїзму) [15, c. 162-164].

     Партії, взаємодіючи між собою, населенням і владою, утворюють партійну систему.

     Італійський політолог Дж. Сарторі виділяє  сім видів партійних систем:

     однопартійна (колишній СРСР, Куба, Заїр, Того);

     з партією, яка здійснює гегемонію (Мексика);

     з домінуючою партією (Японія);

     двопартійна система (США, Англія, Канада);

     поміркованого плюралізму (Бельгія, Німеччина);

     крайнього (поляризованого) плюралізму (Італія, Нідерланди, Фінляндія);

     атомізовані (Малайзія) [16, c. 19-21].

     Сучасне цивілізоване суспільство не може функціонувати  без багатопартійності її становлення, проблеми, пов'язані із цим процесом, обумовлюються об'єктивними й  суб'єктивними чинниками.

     Об'єктивні  чинники:

     відсутність у суспільстві сталих політичних традицій функціонування демократичних  інститутів;

     незавершеність  інституціалізації політичних партій;

     повільність процесу соціальної стратифікації  суспільства;

     гальмування процесу ринкових економічних перетворень  й адміністративних реформ.

     Суб'єктивні  чинники виявляються у таких  базових характеристиках політичних партій:

     відсутність соціального підґрунтя інституту  лідерства;

     несформованість соціальної бази;

     методи  й засоби діяльності політичних партій (корумпованість, велика залежність від  обставин, які складаються, неспроможність адекватно реагувати на зміни  в політичному житті) [23, c. 100-101]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2

ПОЛІТИЧНІ СИСТЕМИ: СВІТОВИЙ ДОСВІД 
 
 

     2.1. політичні партії у Сполучених Штатах Америки і Великобрітанії

     У США існує багато тисяч різноманітних  об'єднань громадян як на федеральному рівні так і на рівні штатів, у межах окремих міст. Це жіночі й молодіжні організації, профспілки, об'єднання підприємців і фермерів, спілки споживачів, екологічні та культурні  об'єднання, фонди, клуби і т. д. Серед  усієї сукупності суспільних об'єднань найбільшу роль у політичному  житті відіграють групи тиску (лобі) та політичні партії. Значення політичних партій федерального рівня в політичному  житті далеко не однакове. Вирішальне значення в політичному житті  США відіграють дві політичні  партії - Республіканська й Демократична (у США двопартійна система), які  організувались на федеральному рівні  ще в XIX ст. У момент їхнього виникнення і в перші десятиліття протистояння між партіями існували суттєві програмні  відмінності. Найважливішою принциповою  розбіжністю в ідеології партій було відношення до проблеми рабства: демократи, що репрезентували інтереси рабовласників-латифундистів Півдня, вимагали збереження рабської праці, республіканці, які представляли промислову Північ, вбачали одним із головних своїх  завдань скасування підневільного  стану негрів і їх зрівняння у  правовому статусі з білим  населенням. Після Громадянської  війни 1861-1865 рр., одним із наслідків  якої було знищення й заборона рабства, ідеологічні відмінності між  партіями в певній мірі стерлись, хоча багато розбіжностей зберігається і  нині [25, c. 103].

     Республіканці у внутрішній політиці виступають за скорочення масштабів програм соціальної допомоги держави соціально вразливим  верствам населення, а в зовнішньополітичній сфері вимагають кардинального скорочення фінансової допомоги державам що розвиваються. Демократи зі згаданих питань займають цілком протилежну позицію. Партії почергово змінюють одна одну біля керма влади; частими є складні випадки співвідношення позицій партій у вищих владних структурах, коли Президент є представником від однієї партії а більшість у обох палатах Конгресу (обидві Палати представницького органу формуються в однаковий спосіб, що часто забезпечує аналогічну розстановку партійних сил у Палатах) представляє інтереси іншої партії. Така ситуація називається "розділеним правлінням" і є звичайною в умовах двопартійної системи.

     Яка б партія не перебувала біля керма  влади, у країні володарює двопартійна  консервативна коаліція, яка майже  повністю контролює розвиток внутрішньої  політики.

     Оскільки  у США подібний до європейського  потужний робітничий рух так і  не сформувався, у традиційних (правлячих) партій не з'явилося конкурента (сильної  партії лівого толку), який змусив би їх до кращої організованості. Як наслідок, правлячі партії залишилися швидше форумами взаємодопомоги та узгодження інтересів, ніж високоорганізованими: структурами  із чіткою ієрархією".

     І республіканська, і демократична партія не мають постійних програм, їх замінюють  маніфести, які з'являються в період передвиборчих кампаній (головним чином  під час виборів Президента). Обидві партії не мають фіксованого членства (лише в деяких штатах республіканці  мають членські білети) а членами  партії вважаються всі ті, хто голосував  за кандидатів відповідної партії. Партіям не відомі фіксовані членські внески; проблему фінансового забезпечення партій вирішують так звані нотаблі. Раз у чотири роки для висунення  кандидатури Президента партії скликають  національні з'їзди; у період між  з'їздами діють національні партійні комітети, що обираються на з'їздах [31, c. 152-157].

     Діяльність  партії забезпечується постійним професійним  партійним апаратом, структура якого  пристосована до виборів. Глава нижчого  партійного органу ("капітан"), що діє на виборчій дільниці, призначається  партійним органом вищого рівня. Партійні комітети діють у районах  крупних міст, містах, штатах, графствах. Комітети формуються з місцевих функціонерів, бізнесменів і, як правило, не обираються, а створюються шляхом домовленостей  між місцевою політичною та бізнесовою елітою. Національний комітет, який очолює цю систему, великої ролі не грає, політику партії визначає її лідер. Головна ціль комітету - забезпечити перемогу партії на президентських виборах.

     Республіканська й демократична партії у виборчій кампанії стосовно інших партій користуються певними привілеями (така дискримінація  вважається допустимою, оскільки вся  партійна діяльність у США зорієнтована на двопартійну систему і за інших  умов не могла б бути ефективною). Висунуті двома головними партіями кандидати реєструються автоматично, тоді як кандидати інших партій, для того, щоб балотуватись, повинні  отримати на первинних виборах певне  число голосів чи зібрати під  своєю заявою певне число підписів виборців (у різних штатах від 3 до 5 %).

     До  партій федерального значення відносяться  також Соціал-демократична партія, Соціалістична партія праці, Міжнародна партія зелених, Американська незалежна  партія, Прохібіціоністська партія, Комуністична партія (у деяких штатах заборонена законодавством як екстремістська). Комуністична партія ніколи не мала в американському суспільстві яких-небудь значимих позицій; ніколи комуніст не обирався до Конгресу, хоча такі висування, як і на посаду Президента та Віце-президента мали місце.

     Значну  роль у політичному житті США  відіграють комітети політичних дій (політичні  комітети), масове виникнення яких припадає на 80-ті рр. XX ст. Політичні комітети формуються партіями, суспільними об'єднаннями, політичними діячами з метою підтримки відповідних кандидатур на виборах, насамперед шляхом збору фінансової допомоги. Діяльність комітетів, допустимі розміри пожертвувань регулюються федеральним законодавством.

     Дуже  важливими учасниками політичного  процесу, іноді нарівні з головними  партіями є лобі: приватні особи  та лобістські групи тиску, що діють  у Палатах Конгресу. Лобісти є  оплачуваними агентами крупних промислових  груп, фірм, банків, суспільних об'єднань, що мають своєю метою сприяти  чи перешкоджати прийняттю відповідних  нормативних актів у інтересах  тих осіб чи організацій, які вони представляють. Діяльність лобістів від 1946 р. легалізована і є професійною: спеціальним законом вони зобов'язані  реєструватись у клерків Конгресу та надавати інформацію, чиї інтереси вони представляють, хто фінансує їхню діяльність і який їхній особистий  гонорар. Вважається що лобізм не посягає  на незалежність Конгресу і є механізмом, що наближує представницький орган  до практичних потреб суспільних груп. Достатня відкритість лобі у США  дає змогу здійснювати суспільний контроль за тим, у чиїх інтересах  приймається той чи інший закон. В умовах високого рівня розвитку засобів масової інформації останні  справляють вагомий вплив на суспільну  свідомість і перетворюються на дієвий фактор політики. Цензури у США не існує, однак інформація, насамперед рекламного характеру, може бути обмежена з мотивів захисту здоров'я населення, його моралі.

     У США часто проводяться опитування населення з відповідних питань, що мають на меті з'ясування суспільної думки [32, c. 189-193].

     Як  і у США, у Великобританії великий  вплив на функціонування державного механізму справляє двопартійна  система. Основну боротьбу за представництво в Парламенті та місцевих органах  влади ведуть дві політичні партії - Консервативна та Лейбористська. У  парламентських виборах приймають  участь десятки інших партій, однак  саме консерватори і лейбористи поперемінно  змінюють один одного біля керма влади.

     Цікавим є те, що у Великобританії, на відміну  від ряду інших європейських держав (наприклад, ФРН, Австрії, Франції, Італії, Швеції, Португалії) відсутній спеціальний  закон, який регламентує діяльність політичних партій. Сам термін "політична  партія" в законодавстві відсутній  і партії функціонують у силу звичаю.

     У Великобританії політичні партії фінансуються за рахунок пожертв фізичних і  юридичних осіб. Держава не здійснює фінансування діяльності політичних партій, за виключенням державних виплат опозиційним партіям у Парламенті.

     Консервативна партія - одна з найкрупніших (2 млн. членів) і впливових політичних партій. Формальне членство в партії не практикується, членські білети не виписуються і  партійні внески не сплачуються. Партія не має постійної програми і статуту. Функцію партійної програми виконують  передвиборчі маніфести.

     Структурно  Консервативна партія складається  із центральних і місцевих організацій: щорічна національна партійна конференція, Центральна рада, Виконавчий комітет, 11 регіональних організацій і 659 місцевих асоціацій, кожна з яких охоплює  у своїй діяльності територію  виборчого округу.

     Загальнонаціональна конференція скликається насамперед для схвалення кандидатури лідера партії, який визначає її діяльність і  обирається фракцією в Палаті Громад (теоретично на конференції будь-який член партії може виставити свою кандидатуру  на пост її лідера) [14, c, 128-131].

     Соціальну основу партії складають переважно  крупні фінансові, земельні і промислові власники, частина державних службовців, інтелігенції й робітничої аристократії. Гасло Консервативної партії складає  кредо; "Розумний прогрес із збереженням  традицій" а її платформу підтримують  представники самих різних соціальних груп населення. Позиції Консервативної партії традиційно є сильними в сільській місцевості а не у крупних містах.

     У самій Консервативній партії є декілька течій, але в цілому ключовими  принципами політики партії є обмеження  державного планування та регулювання  економіки, стимулювання розвитку приватної  ініціативи, реорганізація економіки  за рахунок скорочення неефективних виробництв, скорочення державних субсидій, денаціоналізація попередньо націоналізованих лейбористами галузей економіки, наявність  альтернативних державним приватних  об'єктів, що має покращити ефективність перших.

     Лейбористська партія - політична організація соціал-демократичного характеру, яка відіграє, поряд із Консервативною, провідну роль у двопартійній системі країни. Лейбористська партія значно чисельніша Консервативної (в  її рядах 7,3 млн. членів), але завдяки  колективним членам, якими є профспілки й кооперативні товариства, а індивідуальних членів з партії лише біля 300 тис. чол. Первинно Лейбористська партія була створена як організація, покликана  сприяти обранню робітників до Парламенту. Головну роль у партії відіграє парламентська  фракція в Палаті Громад, і насамперед її лідер, який визначає політику партії, підбирає партійне керівництво. Лідер  обирається на щорічній партійній конференції. Крім цього органу, організаційно  партія складається з Національного  виконавчого комітету і партійних  асоціацій, що створюються в кожному  виборчому окрузі.

     Партія  має статут, але, як і в Консервативної партії, у неї відсутня постійна програма. Програмні положення партії формулюються в період передвиборчої  кампанії виходячи із програмної цілі партії - побудови справедливого демократичного суспільства з динамічною економікою [13, c. 187-189].

     Соціальну основу партії складають зайняті  у промисловості та інших секторах економіки наймані працівники з  малим і середнім рівнем доходів.

     Партія  ліберальних демократів — політична  організація, створена в 1988 р. на основі Ліберальної партії. Остання приймала участь у політичному житті країни з 30-х рр. XIX ст. і до 1945 р., коли була зміщена з політичної арени Лейбористською партією, була основним політичним суперником Консервативної партії.

     Партія  ліберальних демократів також не має постійної програми. Передвиборчі гасла партії поєднують в собі позиції. консерваторів і лейбористів.

     Соціальну основу партії складають дрібні й  середні підприємці, частина інтелігенції та державних службовців. Організаційно  партія складається із щорічної конференції  та місцевих асоціацій у виборчих округах.