Трудові ресурси

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      ВСТУП

    Метою  дослідження  є  всебічний  аналіз  та  оцінка  стану  й  перспективи  формування  і  використання трудових   ресурсів   в   умовах   нестабільної   економіки   України.

    Матеріалом дослідження є наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених  з проблем формування та  використання трудових ресурсів, регіональних особливостей зайнятості, статистичні джерела, звітні дані та законодавчі акти.

    У  літературних  джерелах  ще  не  сформований  єдиний  концептуальний підхід  до  проблеми  створення результативного        механізму,     оптимізації     зайнятості     і  використання        трудових     ресурсів,    адекватного сучасним  ринковим  перетворенням.  З  позицій  опрацювання  поширених  наукових підходів  проблема ефективного  використання  трудових  ресурсів  набуває  ознак  актуальності  і  наступності  для  будь-якого стану розвитку економіки. Існуючі наукові розробки з питань зайнятості й використання трудових ресурсів у багатьох аспектах застаріли і потребують невідкладного уточнення, оскільки в країні змінились форми власності і господарювання, створена багатоукладна економіка. В сучасних публікаціях трудові ресурси, як правило,  розглядаються  не системно   і  здебільшого  повністю  не  розкривається  їх  найбільш  суттєвий, глибинний  зміст.  Місце  трудових  ресурсів  у  ринковій  економіці  залишається,  по  суті,  концептуально  не  визначеним. 

     Виходячи  із  зазначеного  вище,  я  дійшла  висновку,  що  в сучасних  соціально-економічних  умовах проблематика трудових ресурсів і їх ефективне використання в Україні та її регіонах вимагає термінового 

вирішення. Особливого загострення ця проблема набуває  в умовах економічної кризи, яка розпочалася в світі та нашій країні, що дає вагомі підстави вважати дослідження в цьому напрямі особливо актуальними і 

своєчасними. 

Природу  трудових  ресурсів  та  їх  використання  в  системі  соціально-трудових  відносин  вивчали  знані українські  вчені  О.А.  Богуцький,  Д.П.  Богиня,  В.С.  Дієсперов,  Г.І.  Купалова,  В.К.  Терещенко,  О.В. Шкільов, В.В. Юрчишин, К.І. Якуба, інші дослідники. Еволюція економічної думки з  питань формування та використання трудових ресурсів відображена в роботах  відомих російських вчених: Л.І. Абалкіна, М.О. Волгіна, А.Г. Гончарова,  Р.П. Колосової, Г.Е. Слезінгера, С.Г.  Струмиліна,  Р.А.  Яковлєва  та  ін.  Дослідження  з  проблем  соціально-трудових  відносин  викладено  в  працях      таких      зарубіжних       вчених,      як     С.    Брю,      М.     Вебер,     Д.    Гілберт,      Дж.     Грейсон, Д. Кейнс, А. Маршал, А. Маслоу, П. Самуельсон, Ф. Тейлор та інші, але на сьогодні питання зайнятості та використання трудових ресурсів потребує подальшого дослідження. 

    Трудові ресурси Л.В. Калина визначає як економічну категорію, яка „ відображає частину населення країни  або  її  адміністративно-територіальної  одиниці,  що  має  здатність  до  суспільно-корисної  праці  в народному господарстві; це є потенціал живої сили, яку має в своєму розпорядженні суспільство на певний момент   часу ”   і   як   планово-розрахункову   категорію,   під   якою   розуміються   „ особи   обох   статей   у  працездатному  віці,  які  потенційно  могли  б  брати  участь  у  виробництві  товарів  та  послуг ”. 

    Отже, у різний період часу трудові  ресурси трактували по-різному,  але незважаючи на час головним  усе ж залишається питання  про стан трудових ресурсів, їх  проблеми та перспективи їх  ефективного використання. 

 

Розділ 1.

ТРУДОВІ РЕСУРСИ, ЯК ФАКТОР ВИРОБНИЦТВА. 

1. Трудові ресурси: стан, структура  та особливості формування в сучасних умовах

 

    Головною  проблемою трудових ресурсів  є їх нестача, що називається  у наш час не інакше як, безробіття.  А найбільш головним є те, що  багато людей які мають вищу  освіту не мають роботи. Для  забезпечення таких людей роботою  існують спеціальні заклади, так  звані Центри зайнятості. Ці центри  є дуже хорошим вирішенням  проблеми безробіття.

    За  даними ООН сьогодні в світі  кожний третій працездатний не  має роботи взагалі або має  випадковий чи сезонний заробіток  ( 750 млн. чол. ). Тому безробіття  є центральною соціальною проблемою  сучасного суспільства.

    Сутність  безробіття полягає в тому, що  це не випадкове, а закономірне  явище, породжене процесом нагромадження  капіталу в умовах ринкової  економіки, основаної на приватній  власності на засоби виробництва.  Ринкова економіка за таких  умов неминуче породжує безробіття, одночасно останнє є неодмінною  умовою її нормального функціонування.

    Англійський  економіст Т.Мальтус у своїй  праці “ Досвід про закон  народонаселення ” доводить, що  людство на планеті розмножується  в геометричній, а виробництво  засобів існування зростає в  арифметичній прогресії. Тому, з  часом, певна частина людей  залишається без засобів існування,  тобто стає абсолютно надлишковою,  що передбачає необхідність регулювання  їх кількості.

    Насправді  ж “ надлишок ” працездатного  населення є відносним, тобто,  воно є надлишком лише по  відношенню до потреб самозростання  капіталу. Там, де суспільне виробництво  підпорядковане не потребам капіталу, а працює на благо людей,  там не існує “ надлишку  ” робочої сили і зникає  таке соціальне явище.

    Безробітними, згідно з Законом України ”  Про зайнятість населення ”,  вважаються працездатні громадяни,  які з незалежних від них  причин не мають заробітку через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

    До трудових ресурсів належить частина населення, що досягла працездатного віку, який у кожній країні визначається законодавче (в США, Росії, Україні -16-60 років, Канаді - 15-66, в Мексиці і Португалії - 12-65). У міжнародній статистиці працездатним вважається населення віком від 15 до 65 років.

    У  багатьох країнах, особливо тих,  що розвиваються, пенсійний вік  взагалі не визначено, оскільки  немає пенсійного забезпечення. [дод. 1]

    Частина  трудових ресурсів, що безпосередньо  залучена в суспільне виробництво,  на даний час становить економічно  активне населення. На нього  припадає в світі майже 3/4 трудових  ресурсів. Відмінність між економічно  активним населенням і зайнятим  у виробництві визначається як  рівень безробіття. Цей показник  змінюється в часі і не однаковий у різних країнах. Він залежить від рівня розвитку країни, характеризує стан економіки та певною мірою рівень життя населення.

    Структура зайнятості віддзеркалює структуру господарства країни, рівень розвитку окремих галузей, функціональну структуру поселень. У розвинутих країнах зайнятість у промисловості становить 25-40 %, а кількість зайнятих у сільському господарстві постійно зменшується. Водночас до 35-50 % зростає кількість зайнятих у невиробничій сфері, що представлена не тільки такими традиційними видами діяльності, як освіта, охорона здоров'я та відпочинок, а й торговельно-фінансовою діяльністю. В країнах, що розвиваються, близько половини населення зайнято в аграрному секторі економіки. Частка зайнятих в промисловості тут не перевищує 15 %. Значний відсоток становлять зайняті у невиробничій сфері, переважно в сфері послуг. У постсоціалістичних країнах основна частина населення зайнята в матеріальному виробництві (майже 40 % - у промисловості й 20 % - в сільському господарстві). На невиробничу сферу припадає близько 30 %, причому 2/3 зайняті в освіті, охороні здоров'я, культурі. [дод. 2]

    Таким  чином, простежується закономірний зв'язок між структурою зайнятості, структурою виробництва та типом країни.

Постіндустріальним  та індустріальним країнам притаманний  значний розвиток галузей невиробничої сфери на базі високо розвинутої промисловості, особливо її обробної ланки. Чим нижчий рівень промислового розвитку, тим менша частка населення зайнята у невиробничій сфері. Цей загальний баланс галузевої структури зайнятості може мати варіації, пов'язані з національними традиціями або політичними умовами на певний час. У цьому можна впевнитись навіть порівнюючи США та Японію, Індію та Китай за даними додатку 2. Але загалом за динамікою галузевої структури зайнятості можна простежити зміни в галузевій структурі виробництва та перебіг в напрямі розвитку господарства окремої країни.

    Трудові ресурси — це частина населення України, яка має необхідний фізичний розвиток, здоров’я, освіту, професійні знання та кваліфікацію для заняття суспільно корисною працею. Трудові ресурси вважаються головною продуктивною силою суспільства. Чисельний склад трудових ресурсів залежить від природного приросту, статево - вікової структури, а також міграції населення.

    Чисельність трудових ресурсів — показник динамічний, він постійно змінюється залежно від багатьох факторів: демографічних, соціальних та економічних.

    Усі  зайняті трудові ресурси розподіляються  за різними видами зайнятості: зайняті в суспільному виробництві  (зайняті на державних та кооперативних  підприємствах та в організаціях); зайняті в домашньому та особистому  підсобному сільському господарстві  та зайняті індивідуальною трудовою  діяльністю; зайняті на навчанні  з відривом від виробництва;  зайняті у сфері військової  діяльності (військовослужбовці). Окрему  групу становлять безробітні. Все зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями матеріального виробництва та невиробничої сфери.

    До  зайнятих у галузях матеріального  виробництва відносять усіх робітників  і службовців, які працюють у  промисловості, сільському, лісовому  та рибному господарстві, на транспорті  і зв’язку (в частині обслуговування  виробничих галузей), а також на  будівництві; зайняті в торгівлі  і громадському харчуванні, на  здачі предметів на прокат, у  посередницькій та комерційній  діяльності, у збуті і матеріально-технічному  постачанні, в інформаційно-обчислювальному  обслуговуванні, в операціях з  нерухомим майном; зайняті розвідкою  надр, в геодезичній та гідрометеорологічній  службі та інших галузях матеріального  виробництва.

    До  зайнятих у невиробничих галузях  відносять працюючих у житлово-комунальному  господарстві і невиробничих  видах побутового обслуговування, охороні здоров’я, фізичній культурі  і соціальному забезпеченні, народній  освіті, культурі та мистецтві,  науці та науковому обслуговуванні, на транспорті і зв’язку (в  частині обслуговування населення  і невиробничих галузей), фінансуванні, кредитуванні та страхуванні,  в апараті органів державного  та господарського управління, органах  управління кооперативних та  громадських організацій. 

    Підприємства  і організації матеріального  виробництва і невиробничої сфери  можуть мати різну форму власності  (державну, колективну, індивідуальну  та приватну). Структура зайнятості  наводиться в балансі трудових  ресурсів, який складається на  кожний рік у середньорічному  обчисленні.

    Формування  трудових  ресурсів  –  це  процес  їхнього  безперервного  відтворення,  поновлення  їхньої  чисельності.  Можна  зробити  висновок,  що  розвиток  ринку  праці  пов'язаний  із  населенням  працездатного віку, і динаміка чисельності  трудових ресурсів визначається динамікою чисельності цієї  категорії  населення,  що  залежить  від  ряду демографічних  факторів,  а  саме  від  рівня  смертності  й  співвідношення  між  чисельністю  молоді,  яка  досягла  працездатного  віку  й  чисельністю громадян,  що  досягають  пенсійного  віку.  Для  України  в  цілому  характерні  круті  підйоми  й  спади  чисельності  населення  працездатного  віку,  що  обумовлено  загальним  розвитком  країни.  Дана  обставина  ставить  перед економікою завдання постійного пристосування до цієї динаміки.  

    Чисельність працюючих підлітків також перебуває під впливом демографічних факторів, а також рівня добробуту родини: чим він вище, тим менше підлітків працює.  

    Щодо  чисельності  працюючих  пенсіонерів слід  відзначити,  що  чим більше  людей пенсійного  віку,  тим більше  серед них працюючих.  Ця  категорія  найбільш  швидко збільшується,  тому  що  статево - вікова 

структура населення  сильно деформована. 

    У цілому, чисельність працюючих підлітків і пенсіонерів залежить також від попиту на робочу силу і від наявності робочих місць, що відповідають особливостям застосування їхньої праці.   

    Природною  основою формування трудових ресурсів населення є  молоде  покоління (особи, що досягли  працездатного   віку)  яке,   в   основному,   наповнює   трудовий   потенціал.  Крім   населення,   джерелом  формування  трудових  ресурсів  виступають  кваліфіковані  робітничі  кадри  і спеціалісти галузі,  що  проходили  професійну  підготовку  в  ПТУ,  на  курсах,  у  середніх  спеціальних  та  вищих  навчальних