Уточнення поняття «політична культура»

 

План

 

1. Уточнення поняття «політична культура»
2. Ретроспективний аналіз концепцій політичної культури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

В умовах трансформації політичної системи в Україні, на зламі століть, населення країни відходить від радянських цінностей, які активно впроваджувалися офіційною ідеологією в суспільну свідомість. Відмова від традиційних суспільних цінностей при частковому нівелюванні нових сприяла формуванню вакууму суспільної свідомості, появі напруженості в суспільному житті, тотальній зневірі в державі з боку населення, поширенню нігілістичних настроїв. Ціннісний рівень політичної культури є характерним для сучасних спільнот, де існують демократичні режими. У багатьох демократичних країнах заходу політична культура сприймається як зрозуміла суспільна цінність та її розвитку та вдосконаленню приділяється велика увага, як з боку держави, так і з боку громадянського суспільства. Для вироблення в українського населення позитивних політичних цінностей необхідний певний час.

Зростання рівня політичної культури – загальна закономірність розвитку сучасної цивілізації. Воно особливо помітне на зламі тисячоліть, коли людство перебуває у стані  суперечливих пошуків нової стратегії  цивілізаційного розвитку, нових  світоглядних і соціокультурних  парадигм. Процеси децентралізації  владних повноважень, розвитку партійних  систем, оформлення механізмів захисту  групових інтересів висувають на перший план проблеми культури спілкування, пошук оптимальних моделей сумісності, знаходження консенсусу.

Саме  категорія політичної культури найближче  підводить нас до розуміння атмосфери  політичного життя, специфічної  і неповторної у кожній країні і навіть у різних її частинах. Без  неї неможливо збагнути, чому певна  кількість індивідів обирає ту чи іншу політичну орієнтацію, форму  політичної поведінки, чому однотипні  політичні інституції по-різному  діють і по-різному сприймаються у різних країнах?

 

 

 

 

 

1. Уточнення поняття «політична культура»

 

На  сьогоднішній день, не зважаючи на велику кількість спроб наукового осмислення поняття «політична культура», продовжує  існувати неточність в його теоретичному аналізі. Хоча в наукових дослідженнях поняття «політична культура» посідає  чільне місце, існує певна складність цілісного аналізу цього поняття.

Для ґрунтовного  аналізу сутності і змісту поняття  «політична культура», спочатку необхідно  визначимося з терміном «культура». Політична культура є частиною загальної  культури, що й обумовлює необхідність такого визначення. Культура – (від  лат. – обробіток, розвиток, виховання, освіта, шанування).

1. Історичне  вихідне значення – обробіток:  догляд за землею (латинське).

2. Догляд, поліпшення, ушляхетнення тілесно-душевно-духовних  сил, схильностей людини, а отже  – й ступеня їх розвитку; відповідно  розрізняють культури тіла , культуру  душі і духовну культуру (вже  з Цицерона йдеться про філософію  як культуру духу).

3. Сукупність  способів і прийомів організації,  реалізації та поступу людської  життєдіяльності, способів людського  буття: 

4. Сукупність  матеріальних і духовних надбань,  що виражають історично досягнутий  рівень розвитку суспільства  й людини, втілених у результатах  продуктивної діяльності.

5. Локалізоване  у просторі та часі соціально-історичне  утворення, що специфікується  або ж за історичними типами, або за етнічними, континентальними  чи регіональними характеристиками  суспільства [17, 221].

Таким чином, для дослідження поняття культури вагоме значення має матеріальний аспект. Але водночас культуру, необхідно  розглядати як окрему реальність. Так, наприклад, Г.Сковорода вважав, що культура – це окремий, особливий світ, який не можна ототожнювати тільки зі світом природи, в якому розкриваються  і містяться вищі цінності людського  буття. Це є певний внутрішній світ, сутність людини, за допомогою якого  людина пізнає не тільки себе, але й  навколишнє оточення. «Цей внутрішній світ, іншими словами – душа, є сутністю людини, з пізнанням якої ми підіймаємося до богопізнання» [20, 102].

Не зважаючи на різноманіття визначень поняття  культури, можна стверджувати, що спільним серед них є твердження про  культуру як невід’ємну характеристику людського суспільства, яка не дана людині з самого початку, а наслідується нею в процесі життєдіяльності, а також у взаємодії з іншими людьми.

Культура  – «це є певна сукупність символів, що властиві людському співтовариству; ці символи завжди корелюють з  загальноприйнятими нормами і конкретною поведінкою конкретної людини та ситуації» [19, 63].

Отже, з  моменту першої спроби наукового  визначення культури вчені висунули багато критеріїв на базі яких можна  дати визначення цього явища. Серед  них виділяються такі як діяльність, творчість, технології, зміст, інформація, норми, цінності, традиція, комунікація, ідеали, символи, вірування. Цей ряд  можна продовжувати безкінечно, що й призводить до появи все нових  і нових визначень феномену культури.

На наш  погляд, культура – це певна технологія адаптації людини до навколишнього  середовища, яка формується фенотипово в результаті діяльності, і містить як духовні аспекти (цінності, життєві уявлення, зразки поведінки, норми, засоби і прийоми людської діяльності), так і матеріальні аспекти, що відображаються у предметах, засобах праці. Тобто людство передає досвід наступним поколінням через духовну культуру яка знаходить своє реальне відображення у матеріальній культурі.

Таким чином, ми вважаємо за можливе перейти до розгляду поняття «політична культура».

У науковій літературі традиційно зазначається, що політична культура «є синтезом культури і політики… Наприклад, такі автори, як Е.Баталов і К.Гаджиєв вважають, що політична культура є лише видовою експлікацією культурного цілого, звідси і трактування політичної культури як «політичного аспекту культури в цілому» [3; 6].

Ми вже  зазначали, політична культура є  частиною культури взагалі, хоча часто  деякі автори про це забувають, що відображається у повній несхожості понять «культура» і «політична культура». На наш погляд, якщо розглядати явища  частини та цілого, у нашому випадку  це поняття «політична культура»  і «культура», взагалі, то, перш за все  необхідно виокремлювати спільні  моменти, що пов’язують ці категорії.

Відповідно  до сфери життєдіяльності суспільства  можна виділити основні види культури, а саме: економічну, соціальну, духовну, політичну культуру і інші.

Отже, у  короткому енциклопедичному словнику – довіднику можна знайти наступне визначення політичної культури –  «це сукупність елементів і феноменів  свідомості, культури в цілому, політичної поведінки, формування і функціонування держави і політичних інститутів, що забезпечують відтворення політичного  життя суспільства, політичного  процесу» [17, 232]. З цього визначення можна вивести суттєві структурні елементи, що є характерними для політичної культури будь-якого суспільства, а саме: культура політичної свідомості, культура політичної поведінки, і культура функціонування державних і політичних інститутів.

У політичній науці можна знайти велику кількість  визначень поняття політична  культура. Вперше, це поняття було вжито  у науковому обігу німецьким  вченим доби Просвітництва Й.-Г. Гердером. Дослідження політичної культури як відносно самостійної сфери культурного життя розпочалося тільки на початку ХХ століття, коли Г.Алмондом і С.Вербою була опублікована робота «Культура громадськості» [1]. Американські дослідники дають наступне тлумачення політичної культури, а саме як «сукупність цінностей, думок, звичаїв і традицій» [1, 176].

На думку  Г.Алмонда, політична культура – це «особливий тип орієнтації на політичну дію, що відображає специфіку кожної політичної системи» [2, 125].

Таким чином, американські вчені обмежують політичну  культуру сферою свідомості. Але, поняття  політична культура має також  такий складовий елемент, як поведінка, яка корелюється відповідно до цієї свідомості. Американський вчений Д.Пол уявляє політичну культуру, як «конфігурацію цінностей, символів, а також зразків установ і поведінки, що лежать в основі політики суспільства» [16, 46]. Звідси і походять два сучасні підходи до розуміння сутності та змісту політичної культури: перший який тлумачить політичну культуру як елемент психологічної свідомості, а другий – акцентує увагу на поведінкових компонентах політичної культури. Сьогодні також з’являються тези про політичну культуру як засіб відтворення політичного життя, що включає в себе функціонування політичних інститутів.

Можна стверджувати, що подібні елементи політичної культури суспільства можна знайти у багатьох визначеннях цього феномену.

Політична культура – «владний аспект будь-якої національної культури, відображений у системі поглядів, почуттів, цінностей  та уявлень, які реалізуються в політичних відносинах і діяльності політичних суб’єктів» [9, 215]. Тобто у цьому визначенні дається владний компонент культури.

Політична культура – «система знань і уявлень  політичних класів, верств, малих соціальних груп, окремих індивідів про владу, державу й політику; орієнтація і  активність у сфері політичних відносин, дій народних мас; рівень розвитку держави  і громадянсько-політичних інститутів» [21, 25]. Ті знання, які ми маємо про державу її інститути, поєднуються з певною політичною активністю, поведінкою. До речі, політична культура – це складна система, яка не є сумою субкультур, а «синтезом політичних культур усіх діючих спільностей при домінуванні культури національної більшості панівної соціальної групи, вбирає в себе політичні традиції минулого, взаємодіє з політичною культурою інших країн і народів» [22, 54]. Ми вже зазначали, що політична культура містить у собі певні цінності, ідеї, стереотипи, норми, що вимагає відповідного до цих елементів політичного режиму, організації влади. Тобто політична культура уособлюється в певному політичному режимі, який підтримують більшість населення.

Політична культура – «історичний досвід, пам’ять соціальних спільностей  і окремих людей у сфері  політики, їх орієнтації, навики, що впливають на політичну поведінку» [13, 88]. Цей досвід на думку автора містить враження і переваги як в сфері міжнародних відносин, так і у внутрішній політиці.

Компонентами  політичної культури є знання, норми, цінності, ідеали, уявлення, стереотипи, що дає право говорити про відображення політичної культури у політичній свідомості. Але часто це явище містить  у собі не тільки свідомі, але й  несвідомі компоненти. Тобто політична  свідомість є однією з форм реалізації політичної культури, разом з несвідомими  поведінковими реакціями і оцінками.

Політична культура – це певна модель поведінки  як окремого індивіда, так і цілої  нації. Індивід корелює її не тільки з загальнонаціональними й загальнолюдськими  нормами, але й з поведінкою іншого індивіду. Не дотримання цієї вимоги може призвести до політичного конфлікту  чи інших деструктивних процесів. Політична культура – це як сукупність позицій певного індивіда, так  і цілої нації. Індивід корелює  її не тільки з загальнонаціональними  й загальнолюдськими нормами, але  й з поведінкою іншого індивіду. Не дотримання цієї вимоги може призвести  до політичного конфлікту чи інших  деструктивних процесів. Політична  культура – це як сукупність позицій  певного індивіду, так і реалізація політичних знань, ціннісних орієнтацій, «зразків поведінки соціального  суб’єкта (особи, класу, нації, суспільства) в історично визначеній системі  політичних відносин і політичної діяльності» [18, 184].

М.Головатий  дає наступне визначення політичної культури – «це особливий різновид культури, спосіб духовно-практичної діяльності й відносин, які відображають, закріпляють  і реалізують основні національні  погляди й цінності, знання та навички  участі громадян у суспільно політичному  житті» [10, 76]. Цим визначенням автор наголошує на національних компонентах політичної культури певного народу, повинні співвідноситися з цінностями загальнолюдського масштабу, у протилежному випадку це може привести до деструктивних процесів, що негативно позначиться на його розвитку.

Велика  кількість дефініцій політичної культури зумовлена також великою  кількістю її складових елементів, що називаються різними вченими. Так, наприклад, В.Лісовий виділяє  наступні компоненти політичної культури; а саме: політичні установи, «до  них належать передусім органи державної  влади та державного управління, а  також всі ті організації та установи, що мають за свою мету вплив на державу...» [11, 53]. У політичну культуру він включає також політичну свідомість, а саме уявлення, погляди, ідеї про суспільство та державу; про природу державної влади, це можуть бути як побудові уявлення людей та наукові професійні погляди, а також політичну поведінку, що так чи інакше спрямована на вплив на державу. У політичній поведінці автор також розрізняє «поведінку окремих осіб, верств чи всього суспільства («масова політична поведінка»); поведінку політиків-професіоналів..., така діяльність може розглядатися як «професійна політична діяльність» [11, 53]. В.Лісового можна назвати прихильником антропологічного підходу до політичної культури. Він радить відносити до неї все, що створено суспільством у політичний сфері. Саме тому, він намагається співвіднести поняття культура і політична культура. З усієї множинності установок, орієнтацій, цінностей, уявлень ми повинні виділити деяку підмножину, взяти тільки те, що стосується держави і влади.