Виборча система України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра філософії та політології

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

З курсу «Політологія»

На тему: «Виборча система України»

Зміст

Вступ

Розділ 1.  Поняття виборів та виборчих систем

1.1 Поняття та сутність виборів

1.2 Основні складові демократичних виборів

1.3 Види виборчих систем

Розділ 2 Виборча система України

2.1 Головні положення виборчої системи України

2.2 Вибори народних депутатів України

2.3 Вибори Президента України

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Становлення України як демократичної держави спонукає її всіма засобами забезпечувати реалізацію прав людини і громадянина, визначених у Конституції України. Як відомо, Конституція України закріплює досить широкий спектр прав людини, як громадянина, які можна класифікувати на різні групи. Але серед цього спектра можна виділити ті права, які є найнеобхіднішими кожному громадянину. Такими, на мою думку, звісно, окрім особистих прав, є політичні права, зокрема право громадян на управління державою. Так, у ч. 3 ст. 21 Загальної декларації прав людини стверджується, що воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля має проявлятися у періодичних нефальсифікованих виборах. У ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права записано, що кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації та без необґрунтованих обмежень право на участь у веденні державних справ безпосередньо та через представників, а також голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах. Засобом реалізації права громадянина на управління державою є виборча система. В залежності від виборчої системи, яка встановлена в державі права громадян при формуванні органів державної влади, можуть або розширюватись, або ж звужуватись.

Вихід України на демократичний шлях розвитку спонукає до глибокого вивчення сучасного стану її виборчої системи та перспектив її розвитку. Адже вибори є одним з найосновніших механізмів отримання влади в демократичній державі.

Відомо, що вибори, як політичне явище, існували ще в первісному суспільстві, де вигравав сильніший. Але кожен етап розвитку суспільства приносив нові нюанси у цей інститут.

Кінець 80-х початок 90-х років ХХ століття став періодом переходу багатьох країн від тоталітарного до демократичного політичного режиму. В багатьох державах в цей час відбувалися кардинальні зміни у політичній, економічній, соціальній сферах. Зазнають кардинальних перетворень і виборчі системи: відбувається пошук оптимальної виборчої системи – системи, яка б забезпечила справедливе, рівне представництво всього народу держави у законодавчому органі.

ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ВИБОРІВ

Політологія виділяє два основні шляхи завоювання та утримання влади: насильство, диктатуру і демократичні вибори.

Термін «вибори» означає процес, в результаті якого певна спільність людей, почасти організована у політичне об’єднання, шляхом голосування формує державний орган чи заповнює вакантну виборну посаду. Також існує інше визначення виборів - це демократичний спосіб формування, періодичної чи позачергової зміни персонального складу органів державної влади або підтвердження повноважень на новий строк, процедура призначення посадових осіб через вільне волевиявлення дієздатних осіб шляхом голосування за кандидатів, висунутих відповідно до встановленних законом правил і процедур. Вибори є сучасною, цивілізованою правовою формою завоювання влади, зміни здійснюваного нею курсу.

Політичні вибори – це не лише безпосереднє голосування, а й широкий комплекс заходів і процедур щодо формування керівних органів у державі

За допомогою виборів формується значна частина органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Інакше кажучи, саме завдяки виборам, що є формою безпосереднього народовладдя, одержують можливість функціонувати на законних підставах органи представницької демократії.

Вибори були ще відомі вже первіснообщинному ладу, де на загальних зборах того або іншого роду обирались старійшини, а пізніше – і воєначальники. З часом процедура виборів ускладнилась. Наприкінці XVIII ст. було розроблено класичну теорію виборів, основні ідеї якої зводяться до визнання того, що суверенітет невід'ємно належить народу, який є джерелом будь-якої влади. Народ доручає здійснення влади своїм представникам (депутатам), яких визначали шляхом проведення демократичних виборів. Кожен депутат законодавчого органу представляє всю націю, а не тільки округ, від якого його обрано. Тому депутат повинен бути незалежним від своїх виборців під час виконання своїх повноважень. Цими ідеями керуються й нині. Таким чином, вибори розглядаються як передача влади від виборців до тих, кого вони обирають, в ході якої народ делегує владні повноваження своїм представникам.

З плином часу утвердились певні вимоги і правила, виконання яких покликано забезпечити об'єктивне виявлення волі виборців, утруднити чи зробити неможливою фальсифікацію результатів виборів. Найважливіші з них закріплено у конституціях демократичних держав. Сукупність таких конституційних норм утворює конституційний інститут виборів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Норми цього інституту можна поділити на декілька груп: 1) норми, які закріплюють основні вимоги і правила, пов'язані з самою процедурою проведення виборів; 2) норми,що визначають коло осіб, які наділяються активним виборчим правом, тобто правом обирати представників до органів держави та органів місцевого самоврядування; 3) норми, що визначають коло осіб, які наділяються пасивним виборчим правом, тобто правом бути обраними до органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи на виборну посаду. Конституційний інститут виборів регламентує досить широке коло суспільних відносин. Частина його, а саме норми, що встановлюють загальні правила і вимоги до процедури виборів, та норми, які регламентують активне виборче право, зафіксована у розділі III "Вибори. Референдум" та у розділі XI "Місцеве самоврядування" Конституції України. Норми, які закріплюють пасивне виборче право, вміщено у розділах Конституції, присвячених основам організації та діяльності конкретних виборних органів.

Вибори символізують не лише виявлення думки населення, але й залучають маси до процесу управління державою. Вони відіграють у суспільстві роль своєрідного регулятора, оскільки таким чином можна демократично змінювати владні структури.

Залежно від предмета обрання розрізняють вибори президентські, парламентські, і муніципальні (вибори до місцевих органів влади). З огляду на причини їх проведення вибори можуть бути черговими (проводяться у зв’язку із закінченням строку повноважень виборного органу), позачерговими (їх проводять внаслідок дострокового припинення виборним органом своєї діяльності, наприклад, достроковий розпуск парламенту, смерть або відставка президента), додатковими (проводяться для поповнення представницького органу, якщо з його складу вибув один або кілька членів),

Особливою  формою політичною участі є вибори, які формують центральні органи влади(президент, віце – президент, парламент) та органи місцевого самоврядування різних рівнів. Вони стимулюють політичну активність населення. У центрі передвиборчої боротьби здебільшого перебувають питання внутрішньої та зовнішньої політики, а результати голосування громадян визначають курс майбутнього уряду в середині країни та міжнародній арені. Вибори супроводжуються зіткненням політичних сил, боротьбою не лише осіб, а й політичних платформ, політичних курсів, часом діаметрально протилежних. Відбуваються вони за певними виборчими системами, які є важливими суспільними інститутами, тісно пов’язаними з політичною культурою і традиціями країн, відображають історію, характер суспільства, його потреби.

ОСНОВНІ СКЛАДОВІ ДЕМОКРАТИЧНИХ ВИБОРІВ

Рівень загальності виборів залежить від усіляких цензів, тобто умов, відповідність яким є підставою для допущення громадян до участі у них. У сучасному світі розрізняють віковий ценз та ценз осідлості.

Віковий ценз обумовлює наявність виборчих прав досягненням певного віку. У більшості держав він становить 18 років, як і в Україні. В деяких країнах встановлено інший віковий ценз.

Згідно ст. 70 Конституції України: «Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, що досягли 18 років на день їх проведення. Не мають права голосу громадяни, які признані судом не дієздатними».

Ценз осідлості передбачає надання громадянам права голосу лише за умови їх проживання у країні або на території відповідного виборчого округу протягом певного строку.

«Вибори в органи державної влади та органи місцевого самоврядування являються вільними й здійснюються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення» - ст. 71 Конституції України.

Пряме виборче право означає, що громадяни, беручи участь у виборах, віддають свої голоси безпосередньо "за" чи "проти"  на виборну посаду будь-якого рівня - від члена органу місцевого самоврядування до депутата Верховної Ради чи Президента України. Таким чином, пряме виборче право забезпечує остаточність вирішення питання про зайняття виборної посади.

Конституційним принципом виборів в Україні є   таємність голосування, яка передбачає недопущення будь-якого нагляду і контролю за волевиявленням виборців.

У сучасному світі таємне голосування здійснюється шляхом опускання в урну бюлетенів, в яких вказані прізвища кандидатів на виборну посаду або варіанти вирішення проблеми, що виноситься на референдум. Виборець певним чином позначає прізвище кандидата або варіант рішення, за які він віддає свій голос. Останнім часом набуває поширення голосування за допомогою спеціальних машин. Для забезпечення   таємності   голосування   на   виборчих   дільницях встановлюються недоступні для зовнішнього нагляду кабіни, в яких виборці заповнюють бюлетені, або машини для голосування. При цьому кабіни повинні бути встановлені таким чином, щоб через них, прямуючи до урн, пройшов кожен виборець.

Рівність виборчого права — це наявність у виборців однакової кількості голосів. За сучасних умов вона означає реалізацію принципу: "Один виборець — один голос".

Конституція України встановлює, що вибори є вільними. Це означає неприпустимість будь-якого тиску на виборців з метою примусити їх голосувати не відповідно до своїх переконань, а так, як цього бажають інші особи чи структури. Вільне волевиявлення виборців   і   таємність голосування забезпечуються, наприклад, встановленням за їх порушення кримінальної відповідальності.

Останнім часом все більшого поширення набуває абсентеїзм, тобто неявка частини виборців на виборчі дільниці для голосування, іншими словами, їх відмова від реалізації свого активного виборчого права. Абсентеїзм має негативні наслідки. Адже для визнання виборів такими, що відбулися, і для того, щоб за їх результатами можна було визначити переможців, необхідна участь певної кількості зареєстрованих виборців. Неявка виборців не дозволяє сформувати виборні органи чи заповнити виборні посади. За таких умов виникає потреба у проведенні нових виборів, а отже, й у додаткових фінансових затратах. Досить часто й повторні вибори не дають бажаних результатів, внаслідок чого вакансії не заповнюються, що, до речі, стосується і депутатського складу Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування.

У зв'язку з цим у деяких державах участь громадян у виборах вже розглядається не як їх право, а як їх обов'язок. Такий підхід аргументується й тим, що у давнину участь у народних зборах була почесним обов'язком громадян, ігнорування якого каралось якщо не за законом, то за звичаєм.

Законодавством ряду держав за неучасть у виборах передбачені певні санкції. В Аргентині особа, яка не брала участі у виборах, втрачає право перебувати на державній службі протягом трьох років, а у Греції та Туреччині таку особу засуджують до позбавлення волі.