Європейська енергетична хартія

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Київський національний економічних університет

імені Вадима Гетьмана

Факультет міжнародної економіки і менеджменту

Реферат

«Європейська енергетична хартія»

Виконала:

Студентка 15 групи 5 курсу

спец. 8503, факультету МЕіМ

Cелинна Даша

                                                                                          Перевірив:

                                                                                 Федірко О.А.

Київ-2012

План

1.

2. Аналіз головних положень Європейської енергетичної хартії

ЄВРОПЕЙСЬКА ЕНЕРГЕТИЧНА ХАРТІЯ

1991 — міжнародний документ, підписаний 17.XII 1991 в м. Гаазі (Нідерланди) урядами 45 країн Європи, Америки, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, в т. ч. України. За юридичною формою Хартія є не багатосторонньою міжурядовою угодою, а протоколом про наміри, який має факультативний характер. У Європейській енергетичній хартії 1991 задекларовано наміри урядів щодо закріплення ринкових принципів функціонування енергетичної галузі національних економік країн, що підписали Хартію, поглиблення співробітництва між державами у цій сфері, наміри країн-членів щодо поступової уніфікації механізмів державного регулювання у цій сфері, прийняття єдиних правил та процедур впливу держави на діяльність господарюючих суб'єктів на ринку енергоносіїв, забезпечення недискримінаційних умов доступу до ринку енергоресурсів та енергоносіїв. Хартією було створено необхідні правові та процедурні засади для підготовки та укладення 17.XII 1994 багатосторонньої конвенції — Договору до Європейської енергетичної хартії 1991. Цей Договір спрямований на створення юридичних умов стимулювання довгострокового співробітництва в енергетичному секторі, включаючи розвідку, виробницво, транзит і торгівлю, захист інвестицій та переказування доходів. Договір передбачає чіткі процедури розв'язання спорів як між державами, так і між державами та компаніями.

Торгівля енергетичними матеріалами і продуктами між сторонами, що підписали Договір, регулюється положеннями Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) і пов'язаних з нею документів, навіть якщо одна з цих сторін не є членом Світової організації торгівлі (СОТ). Пов'язані з торгівлею положення Договору до Європейської енергетичної хартії 1991 застосовуються виключно до торгівлі матеріалами і продуктами, перелік яких встановлений у додатку до Договору. Зокрема, до переліку включено вугілля, природний газ, нафту, нафтопродукти, ядерну та електричну енергію, паливну деревину і деревне вугілля.

Договір до Європейської енергетичної хартії 1991 гарантує, що енергетичні продукти можуть транспортуватися транзитом через території країн-членів. Країни, через які здійснюється транзит, повинні вживати необхідних заходів для сприяння такому транзиту. Вони не повинні припиняти потік енергії у разі виникнення спору про строки та умови транзиту. Положення щодо транзиту застосовуються навіть тоді, коли енергія надходить із країн за межами території держав, що підписали Договір до Європейської енергетичної хартії 1991, або призначається за межі цієї території. Сторони, що підписали Договір, зобов'язалися створювати сталі, рівноправні та сприятливі умови для іноземних інвестицій шляхом надання режиму найбільшого сприяння або національного режиму (залежно від того, який з них вигідний). Положення Договору застосовуються до будь-яких інвестицій інвестора ін. держави, що підписала Договір, пов'язаних з господарською діяльністю в енергетичному секторі. Виконання Договору до Є. е. х. 1991 забезпечується за допомогою механізму вирішення спорів, що передбачає остаточне та обов'язкове до виконання вирішення спорів між державами, а також між державами та інвесторами. Для України Договір до Європейської  енергетичної хартії 1991 має особливе значення. З одного боку, Україна виступає разом з країнами Західної Європи як споживач енергоносіїв і зацікавлена в надійності їх постачання. Договір створює належні й стабільні юридичні умови для підвищення надійності енергопостачання та енергетичної безпеки держави. З іншого боку, Україна є країною з перехідною економікою, якій необхідні інвестиції та розширення торгівлі. Договір створює для цього сприятливі умови. Договір до Європейської  енергетичної хартії 1991 не спрямований на визначення національної політики в галузі енергетики, не є інструментом допомоги розвитку. Він не нав'язує приватизацію чи доступ третьої сторони. Договір підтверджує нац. суверенітет над енергетичними ресурсами, в т. ч. право нац. урядів визначати територію для розробки, політику в галузі видобутку, податкову політику для енергокомпаній. Відповідно до Договору створена Конференція по Енергетичній хартії, яка зобов'язана стежити за дотриманням положень Договору і є форумом для діалогу з енергетичних питань між державами, що його підписали. Більшість із сторін, що підписали Договір, зобов'язалися застосовувати його на тимчасовій основі до набуття ним чинності після ратифікації 30 країнами. Договір, а також Протокол до Енергетичної хартії з питань енергетичної ефективності й суміжних екологічних аспектів, спрямовані на заохочення співробітництва у сфері енергетичної ефективності та зменшення несприятливого впливу енергетичних систем на довкілля, були підписані Україною 17.XII 1994 у Лісабоні (Португалія). BP України 6.II 1998 прийняла Закон «Про ратифікацію Договору до Енергетичної хартії та Протоколу до Енергетичної хартії з питань енергетичної ефективності і суміжних екологічних аспектів».

Ідею Європейської енергетичної хартії запропонував прем'єр-міністр Нідерландів Люберс на зустрічі у верхах Європейського економічного співтовариства, що відбулася у червні 1990 р. Хар­тію її автори вважають другою за значенням подією у післявоєн­ній історії дипломатії після створення ООН. 17 травня 1991 р. у Гаазі хартію підписали 50 країн, а також ЄЕС. Документ стосу­ється держав, розміщених на різних континентах, тому назва "європейська" досить умовна, "світова" точніше б відображала коло її учасників.

Основні засади Європейської енергетичної хартії:

•   повага державного суверенітету над природними ресур­
сами;

•   розвиток вільного й ефективного енергетичного ринку;

•   усунення бар'єрів у торгівлі енергоресурсами;

•   відсутність дискримінації між учасниками Хартії;

•   поліпшення стану охорони навколишнього середовища;

•   створення умов, що сприяють інвестиціям підприємств і
приватних осіб в енергетичний сектор економіки.

Європейська енергетична хартія не є документом прямої дії. Після її підписання країни-учасниці провели міжнародні перего­вори про підписання Базисної угоди (згодом вона дістала назву "Договір хартії"), яка мала стати основою широкомасштабного і різностороннього співробітництва у сфері енергетики. Цей дого­вір було підписано в Лісабоні у грудні 1994 р. Україна є учасни­цею договору.

Хартія є політичним документом, який проголосив певні прин­ципи. Згідно ж з договором країни-учасниці взяли на себе конк­ретні зобов'язання.

Договір охоплює енергоресурси, стосується також оподатку­вання і доступу до капіталів та технологій. Країни-учасниці зо­бов'язалися не створювати перешкод для використання інозем­ними компаніями на ключових позиціях персоналу за їхнім ви­бором (незалежно від національності і громадянства). Договір поширюється на весь процес використання ядерного палива (тобто враховує принцип нерозповсюдження ядерної зброї).

Транзитні країни взяли на себе зобов'язання забезпечити сво­боду транзиту і не допускати дискримінації з огляду на країну походження енергоресурсів та власності на них. Країни не чинити­муть штучних перешкод для спорудження нових транзитних по­тужностей відповідно до законодавства транзитної країни. Краї­ни транзиту мають забезпечити безпеку та ефективність енерго­системи.

Згідно з договором, наприклад, Україна повинна безперешкод­но пропускати своєю територією до Західної Європи закуплений нею у Росії газ, навіть якщо її громадяни замерзатимуть у своїх домівках. Свобода транзиту означає, що певна країна має пропускати через свою територію потік енергоресурсів з ворожої дер­жави, який спрямовується до третьої країни.

Не можна не згадати інвестицій, без яких енергії не буває. Тому "Договір хартії" (складається з 50 статей) інакше ще мож­на назвати "договором про інвестиції". Промислово розвинений Захід хоче мати довготривалий надійний механізм одержання енергії зі Сходу. Захід готовий вкласти в енергетику великі гроші, але, зрозуміло, не хоче кидати їх на вітер, і таке бажання цілком зрозуміле.

Після підписання договору залишилося багато неузгоджених питань. Тому країни-учасниці провели переговори щодо укла­дення протоколів для узгодження діяльності у кожному секторі енергетики. Прогнозувалося, що розробка протоколів потребува­тиме щонайменше трьох років. Хартія є основою для договору, а він, у свою чергу, — основою для протоколів.

"Договір хартії" можна назвати також "договором про кон­куренцію", оскільки він передбачає її поширення на цю раніше високомонополізовану галузь колишніх соціалістичних і деяких капіталістичних країн.

Можна сподіватися, що договір і додаткові протоколи до нього спростять проблему транзиту та відповідатимуть інтересам держав, які мають енергоресурси, держав, які транспортують ресурси через свою територію, а також держав, які ці ресурси споживають.

Аналіз головних положень Європейської енергетичної хартії. Одними із

документів, які визначають правила гри на Європейському енергоринку є Договір до Енергетичної Хартії та деякі інші документи ДЕХ / 7,8,9,10 /.

Україна підписала цей документ та ратифікувала його /11/. Це дозволяє їй

не тільки мати доступ до відкритих енергоринків країн Європи, а і залучитися до політичного діалогу з сучасних та перспективних енергетичних питань.

Головним завданням процесу ЕХ є прагнення до відкритих,  ефективних,  стійких та надійних енергоринків на підставі довіри та

відкритості.

Головними напрямками діяльності ДЕХ слід вважати:

·  захист інвестицій та встановлення недискримінаційного режиму для

інвесторів;

·  торгівля енергоносіями та енергопродуктами на підставі єдиних правил

СОТ;

·  надання  режиму вільного транзиту енергоносіїв;

·  підвищення енергоефективності енерговиробництва та енергоспоживання;

·  міжнародне вирішення спорів та підвищення правової відкритості.

Як зазначено в Статті 2  ДЕХ,  ціллю Договору є встановлення правових

рамок для сприяння довгостроковому співробітництву в енергетиці на підставі

взаємовигідності та взаємодопомоги.  Це може бути досягнено шляхом

встановлення стабільної,  всеохватної та недискримінаційної правової основи для

відносин в енергетиці, що значно знижує політичні та економічні ризики для країн-

учасниць. 

Розглянемо більш детальніше головні положення ДЕХ та вимоги для країн,

які з них витікають.

Інвестиції.  Договір з Енергетичної Хартії забезпечує захист іноземних

інвестицій в енергетику на основі принципу недискримінації. Підписуючи Договір,

держава приймає на себе зобов'язання поширювати національний режим або режим

найбільшого сприяння (у залежності від того, який з них є найбільш сприятливим)

для громадян інших держав, які здійснюють інвестиції в його енергетичний сектор.

Таким чином, Договір має юридичну силу, еквівалентну силі мережі двосторонніх

угод про захист інвестицій.

ДЕХ містить широке невичерпне визначення «інвестиції» на основі «активів».

Відповідно до Статті 1ДЕХ,  «інвестиція»  означає будь-який вид активів,  що

належать, та прямо чи побічно контролюються  інвестором. 

Загальний режим для іноземних інвесторів.  Відповідно до Статті 10 ,

кожна Договірна Сторона  (ДС)  заохочує і створює стабільні,  рівноправні,

сприятливі і прозорі умови інвесторам для здійснення інвестицій.  Такі умови

включають зобов'язання надавати без винятку інвестиціям інвесторів інших ДС

справедливий і однаковий режим. Інвестиції постійно користуються максимальним

захистом і безпекою.  Ні при яких обставинах таким інвестиціям не повинен

надаватися режим, менш сприятливий, чим режим, що пропонується міжнародним

правом, у тому числі договірними зобов'язаннями. 

Здійснення інвестиції. Стаття 10(2) ДЕХ установлює для ДС необов'язкову з

юридичної точки зору умову  «прагнути»  (надавати)  інвесторам інших ДС

недискримінаційний режим у відношенні здійснення їхніх інвестицій  (тобто на

передінвестиційній стадії).  Стаття 10(4)  передбачає проведення переговорів по

перетворенню цієї умови «прагнути» у юридично обов'язкове положення .

Експропріація.   Важливу роль у створенні уніфікованих умов,  сприятливих

для функціонування інвесторів, грають Статті ДЕХ  про експропріацію (Стаття 13)

і про відшкодування збитків  (Стаття 12). Обумовлюючи, що інвестиції інвестрорів

договірних сторін не підлягають націоналізації або експропріації,  ДЕХ,  проте,  у

виді виключення,  допускає можливість здійснення таких актів з метою,  яка

відповідає державним інтересам.  При цьому обумовлюється,  що проведення

націоналізації або експропріації повинно здійснюватися без дискримінації,  з

дотриманням належних правових процедур і одночасно з виплатою швидкої,

достатньої та ефективної компенсації.  Розмір такої компенсації повинен

відповідати справедливій ринковій вартості експропрійованих інвестицій, оцінених

на прохання інвестора у вільно конвертованій валюті.

Відшкодування збитків.  Стаття 12(1)  передбачає,  що у випадку війни або

іншого збройного конфлікту, уведення надзвичайного стану, цивільних безладь або