Європейська енергетична хартія

інших аналогічних подій на території однієї зі сторін Договору, уряд приймаючої

країни надає іноземним інвесторам,  які несуть збиток у відношенні будь-якої

інвестиції, здійсненої на її території, реституцію, відшкодування, компенсацію або

інший вид врегулювання, найбільш сприятливий з тих, які вона надає будь-якому

іншому інвесторові. 

Переказ платежів.  Стаття 14(2)  ставить за обов'язок приймаючим країнам

робити переказ без затримки. Відповідно до Статті 14(3),  перекази виробляються

по ринковому обмінному курсу у вільно конвертованій валюті. 

Участь іноземних інвесторів у приватизації.  З кола ведення ДЕХ на

настійну вимогу ряду делегацій, включаючи і Російську, були виключені питання,

які стосуються участі іноземних інвесторів у приватизації ПЕК або демонополізації

(розпуск державних монополій).  Ці проблеми передбачається обговорити у ході

підготовки Додаткового договору. Негативне відношення делегацій ряду країн,  у16

тому числі,  і Росії до включення у сферу дії ДЕХ проблем приватизації і

демонополізації,  пояснюються небажанням цих країн надавати національний

режим сприяння іноземним інвесторам,  з огляду на масштаби проведеної

приватизації і роль ПЕК у національній економіці.

Інші положення.  З інших положень ДЕХ,  покликаних до формування

сприятливого інвестиційного клімату,  слід зазначити:  відповідні положення про

переуступку прав –  суброгацію  (Стаття 15),  про правила наймання ключового

персоналу  (Стаття 11), про нерозповсюдження дії ДЕХ на інвестиційну діяльність

інвесторів третіх країн, з якими не підтримуються дипломатичні відносини або у

відношенні яких була уведена заборона на здійснення угод  (Стаття 17) і Стаття 16

– про звязок ДЕХ з іншими угодами.

Національне законодавство у сфері ПЕК не повністю відповідає ДЕХ.

Недосконалість існуючого законодавства дозволяє неефективне та навіть нецільове

використання і без того невеликих інвестиційних надходжень.  Тому,  разом з

вирішенням питання захисту інвестицій,  необхідно вирішувати і питання

ефективності їх використання.

Транзит. Існуючі положення щодо транзиту Договору з Енергетичної Хартії

зобов'язують держави,  які його підписали,  відповідно до принципів вільного

транзиту,  закладених в ГАТТ/СОТ,  сприяти транзитові на недискримінаційній

основі.

Однак, вже після прийняття Договору, у його керівному органі - Конференції з 

Енергетичній Хартії,    виникла й усе більш зміцнювалася загальна думка про

необхідність розширення і посилення цих положень з питань транзиту енергії.

Зокрема,  в результаті розпаду СРСР виникли специфічні проблеми в області

транспортування енергії, які ускладнюють розробку проектів в області енергетики

у регіоні СНД, включаючи міждержавний транзит. В останні роки це приводило до

частих проблем в області транзитних енергетичних потоків у ряді країн СНД.

Тому було вирішено,  що члени Конференції з Енергетичної Хартії повинні

прагнути до створення більш чіткого ряду  «правил гри»  для міждержавних

транзитних потоків.  У грудні 1999  р.  Конференція з Хартії видала мандат на

початок переговорів про Протокол з Енергетичної Хартії щодо транзиту, юридично

обов'язковому документу,  метою якого є зміцнення існуючих транзитних

зобов'язань урядів. Переговори по тексту Протоколу з питаннь транзиту почалися

на початку 2000 р. 

Ціль Протоколу з питань транзиту полягає у тому,  щоб розробити режим

загальноприйнятих правових принципів,  які охоплюють транзитні потоки

енергоресурсів, як вуглеводнів, так і електроенергії. 17

Серед ключових проблем, які є предметом переговорів, розглядаються такі, як:

·  зобов'язання запобігти незаконного    відбору транзитних енергетичних

ресурсів;

·  принцип забезпечення недискримінаційного доступу до вільних

транзитних потужностей;

·  прозорі критерії для визначення транзитних тарифів;

·  процедури врегулювання суперечек.

Паралельно з цим, Робоча Група щодо транзиту в рамках Енергетичної Хартії 

розробляє набір типових транзитних угод. В дійсний час переговори між урядами

51 держав членами ДЕХ з юридично обов’язкових угод щодо питань енергетичного

транзиту ще тривають.

Україна є одним із найпотужніших транзитерів енергоресурсів.  Маючи

вигідне геополітичне положення на шляху між головними країнами-видобувачами

енергоресурсів  (це в першу чергу Росія,  а також такі країни як:  Казахстан,

Азербайджан,  Туркменістан і теоретично до них можна віднести і країни

Близькосхідного регіону) та європейськими країнами - споживачами цих ресурсів,

Україна в значному ступені зацікавлена у встановленні недискримінаційного

режиму транзиту та доступу до вільних транзитних потужностей. Вирішення цього

питання відкриє не тільки можливості для диверсифікації джерел надходження

ПЕР в Україну та доведення рівня постачання енергоносіїв з однієї країни    до

загальноєвропейських вимог,  а і дасть можливості для власного виходу на

потужний європейський енергоринок.

У той же час,  встановлення чітких та прозорих критеріїв для визначення

транзитних тарифів може зменшити достатньо великі надходження до України від

такого транзиту (1-1,5 млрд.дол.) Тому головним завданням для України повинно

стати значне підвищення ефективності та надійності транзитних потужностей, яке

в справедливій конкурентній боротьбі за транзит ПЕР дасть Україні    економічні

переваги, які повинні стати визначальними в боротьбі за ці можливості. Крім того,

встановлення єдиного тарифу для транзиту  (як внутрішнього так і зовнішнього)

повинно стати не стільки приводом для збільшення кінцевої ціни ПЕР на

внутрішньому ринку,  скільки стимулом для підвищення енергоефективності та

енергозбереження.

Торгівля.  Одним з головних досягнень процесу у рамках Енергетичної Хартії

було прийняття країнами-членами Хартії принципів і правил системи багатобічної

торгівлі.  Договір з Енергетичної Хартії включає основні правила Світової

Організації Торгівлі  (СОТ),  які визначають торгівлю товарами у застосуванні до

сектора енергетики. Це вносить істотний вклад у створення прозорих, стабільних, 18

передбачуваних і недискримінаційних умов для торгівлі енергоносіями між

Сходом і Заходом. В однаковій мірі важливо те, що підтримуючи правила СОТ, які

закладені в ДЕХ, країни, що підписали Договір з Енергетичної Хартії і  поки ще не

є членами СОТ  (до таких країн відноситься і Україна),  будуть проводити

реформування внутрішньої системи торгівлі в секторі енергетики,  що істотно

полегшить їхній вступ у СОТ.

Енергоефективність.  Енергетична ефективність є одним із головних

елементів енергетичної політики будь-якої держави.  Особливо значною ця

проблема є для України де рівень енергоємності ВВП,  як один із показників

ефективності, значно перевищує показники не тільки провідних країн ЄС, а, майже,

і усіх країн СНД.  Таке становище в значному ступені гальмує,  як сам процес

ринкових перетворень в економіці держави,  так і є значною перешкодою до

досягнення економічного рівня європейських країн. 

Саме високий рівень енергоємності ВВП України визначає такі несприятливі

моменти розвитку,  як:  значні потреби в ПЕР,  високу собівартість виробництва,

значні рівні забруднення навколишнього природного середовища та багато інших.

Виходячи з цього,  досвід та досягнення країн європейської спільноти є доречними.

Тут слід зазначити, що проблеми енергоефективності не є виключно українськими,

а характерні для багатьох країн СНГ та європейських країн претендентів на вступ

до ЄС. Як доказ, приведемо рівень енергоємності ВВП деяких європейських країн

та України (див. табл.2).

У квітні 1998 року в рамках ДЕХ був розроблений та вступив в силу Протокол

щодо питань енергетичної ефективності та відповідних екологічних аспектів

(ПЕЕВЕА).  В рамках цього протоколу  (підписаний Україною )  перед урядом

ставляться такі завдання, як:

·  визначення політики в області енергетичної ефективності та формулювання

програмних цілей та стратегії у відповідності до власних умов;

·  встановлення правових та нормативних рамок, які необхідні для сприяння

енергетичної ефективності;

·  розробка, виконання та оновлення визначених програм;

·  забезпечення належних інституційних та правових інфраструктур та актів;

·  співробітництво та сприяння прогресу на міжнародному рівні.

Слід зазначити,  що Україна в цілому досягла певного прогресу в питаннях

енергоефективності,  а саме:  сформовані основні принципи державної політики у

сфері енергозбереження  (на підставі Національної Енергетичної програми

розроблена та прийнята Комплексна державна програма енергозбереження

(схвалена постановою КМ України від 05.02.1997  року));  прийнято Закон  “Про19

енергозбереження”  (прийнято ВР України у 1994 році) та ряд інших нормативно-

правових актів,  які сприяють підвищенню енергоефективності;  розроблені та

затверджені цільові програми підвищення ефективності використання

енергоресурсів  (однією з них є Програма заходів щодо скорочення споживання

природного газу, прийнята постановою КМ України від 15.07.1997 року); створені

певні структурні підрозділи та установи, які відповідальні за виконання державних

програм  (це в першу чергу Державний комітет України з енергозбереження);

Україна приймає активну участь у міжнародному співробітництві  (найбільш

важливими можна вважати підписання Кіотських домовленостей).

Не зважаючи на це,  реального прогресу в частині енергоефективності не

досягнуто. Рівень енергоємності ВВП (див. табл. 2) /25/  тільки в останні роки трохи

зменшився,  але відставання від середньоєвропейського рівня зостається ще досить

значним. Однією із причин цього слід важати структуру промисловості в Україні, де

значне місце займають технічно застарілі енергоємні виробництва.  Перебудова 

таких виробництв до сучасного європейського рівня потребує значних

капіталовкладень та часу.

Крім того,  ті перспективні програм, які обговорюються в дійсний час, на наш

погляд,  це становище кардинально не змінять.  Так,  згідно з /16/,  по найбільш

оптимальному  (сприятливому) сценарію розвитку ПЕК України енергоємність ВВП

відносно 2000 року зменшиться в 1,5 рази в 2010 році та майже в 2 рази в 2020 році.

В той же час, енергоємність ВВП розвинутих країн зменшиться відповідно в 1,2 рази

у 2010р.  та в 1,3 рази у 2020р. Тобто, навіть у 2020р., енергоємність ВВП України

залишиться надто великою. 

Слід зазначити, що наведені в табл.2 дані  визначення рівня ВВП не враховують 

такого важливого показника,  як дійсна покупна спроможність.  Досить часто,

особливо в країнах, які розвиваються та в країнах з перехідною економікою, обмінні

курси до $USA завищені. Якщо врахувати цей фактор, то, як показано в роботі /26/,

рівень енергоємності ВВП в Україні зменшиться майже в 2 рази. Але  відставання в

рівні енергоефективності вітчизняного виробництва залишається ще дуже значним.

Серед важливих заходів,  які б могли корінним чином змінити ситуацію з

енергозбереження,  пропонується введення показників енергоефективності для

споживачів усіх форм власності, та системи заохочення, чи навпаки – покарання. Ще одним кроком підвищення енергоефективності виробництва, слід вважати,

введення еколого-економічного механізму природовикористання. Сутність та зміст

такого механізму було детально освітлено у роботах /12,13/.  Прямий зв'язок між

рівнем енергоефективності та рівнем забруднення навколишнього природного

середовища потребує рішучих кроків по виправленню існуючого становища. У разі

відсутності певного прогресу у частині енергоефективності та подальшого

збільшення загальних обсягів виробництва,  ставиться під загрозу і виконання

Кіотських домовленостей, що аж ніяк не сприятиме загальному курсу держави до

Європейського співтовариства.

Як приклад,  впровадження діючих засобів підвищення енергоефективності

можна навести ситуацію у Німеччині.  Споживання первинних енергоресурсів у

Федеративній Республіці Німеччина за останні 10 років зберігалося на приблизно

однаковому високому рівні, характеризуючись при цьому неявною тенденцією до

зменшення.  За цим, здавалося б,  позбавленим усякого драматизму твердженням,

стає шлях розвитку,  який означає відмову від формули,  яка вважалася на протязі

більш ста років незаперечною.  Вона зводилася до того,  що економічний ріст є

еквівалентним збільшенню споживання енергії.  Ця формула,  як і раніше,  вірна

стосовно до багатьох промислово розвинутих країн,  і тим більше –  до країн,  які

розвиваються.  У Німеччині ж,  навпаки,  споживання первинних енергетичних

ресурсів у період 1991-1999 р.р. скоротилося майже на 3%, а валовий національний

продукт (ВНП) виріс на 11%. 

Розрив залежності між економічним ростом і ростом споживання енергії буде

спостерігатися й у майбутньому, причому, за прогнозами, навіть у більш істотному

ступені.  Про це свідчать не тільки ріст цін на енергію,  але і самостійно узяті на

себе зобов'язання промислово розвитих держав скоротити зв'язані з використанням

енергоносіїв викиди (парникові гази). 

Таким чином, пропонується достатньо ефективний, але досить дорогий шлях

досягнення високої енергоефективності.  Стосовно України,  в дійсний час,

залучення іноземних інвестицій в обсязі достатнім для реалізації багатьох програм

енергозбереження та енергоефективності є проблематичним,  а тому виправлення

ситуації потребує і певних рішучих кроків керівництва держави і певні зміни в

енергетичній, податковій політиці тощо.