Финансовій менеджмент

1. Охарактеризуйте основні принципи розподілу прибутку?

 

Розподіл прибутку являє  собою процес формування напрямів його майбутнього використання відповідно до цілей і задач розвитку підприємства.

Роль  розподілу прибутку  в діяльності підприємства визначається наступними основними положеннями.                   

1. Розподіл прибутку безпосередньо  реалізовує головну мету політики  управління ним – підвищення  рівня добробуту власників підприємства. Воно формує пропорції між  поточними виплатами їм прибутку  на капітал (в формі дивідендів, відсотків і т.п.) і зростанням  цих прибутків в майбутньому  періоді (за рахунок забезпечення  зростання вкладеного капіталу).

2. Розподіл прибутку є  основним інструментом впливу  на зростання ринкової вартості  підприємства. Цей вплив виявляється  в забезпеченні приросту капіталу в процесі капіталізації частки розподіленого прибутку,

3. Пропорції розподілу  прибутку визначають темпи реалізації  стратегії розвитку підприємства.

4. Характер розподілу  прибутку є найважливішим індикатором  інвестиційної привабливості підприємства. У процесі залучення власного капіталу із зовнішніх джерел рівень дивідендів (або інших форм інвес-тиційного прибутку), що виплачуються підприємством є одним з основ-них критеріїв оцінки, що визначають результат майбутньої емісії акцій.

5. Розподіл прибутку є  однією з дійових форм впливу  на трудову активність персоналу підприємства.

6. Пропорції розподілу  прибутку формують рівень забезпечення  додаткової соціальної захищеності працівників.

7. Характер розподілу  прибутку впливає на рівень  поточної платоспроможності підприємства.

Розподіл прибутку здійснюється у відповідності зі спеціально розробленою політикою.

Основною метою політики розподілу прибутку, що залишається  в розпорядженні підприємства, є  оптимізація пропорцій між його части-нами, що капіталізується і  споживається, з урахуванням забезпечення реалізації стратегії розвитку і  зростання ринкової вартості підприємства.

Виходячи з цієї основної мети в процесі формування політики розподілу прибутку підприємства вирішуються  наступні задачі:

а) забезпечення отримання  власниками необхідної норми прибутку на інвестований капітал;

б) забезпечення пріоритетних цілей стратегічного розвитку підприємства за рахунок частки прибутку, що капіталізується;

в) забезпечення стимулювання трудової активності і додаткового  соціального захисту персоналу;

г) забезпечення формування в необхідних розмірах резервного і  інших фондів підприємства.

З урахуванням реалізації цих основних задач здійснюється безпосередній розподіл прибутку підприємства. Процес цього розподілу базується на наступних принципах.           

1. Зв'язок політики розподілу  із загальною політикою управління  прибутком підприємства. Мета і задачі політики розподілу прибутку повинні повністю відповідати цілям і задачам загальної політики управління ним, так як розподіл прибутку звітного періоду являє собою  процес забезпечення умов формування прибутку майбутнього періоду.

2. Пріоритетність обліку  інтересів і менталітету власників  підприємства. Менталітет власників  підприємства може бути спрямо-ваний  на отримання високого поточного прибутку або на забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу, визначаючи головну пропорцію розподілу прибутку між частинами, які споживаються і капіталізуються.

3. Стабільність політики  розподілу прибутку.

4. Передбачуваність політики  розподілу прибутку. При необхідності  зміни основних пропорцій розподілу  прибутку в зв'язку з коригуванням  стратегії розвитку підприємства або по інших причинах, всі інвестори повинні бути зазделегідь сповіщені про це.

5. Оцінка ефективності  розробленої політики розподілу  прибутку. Така оцінка проводиться  з використанням наступних основних  показників: коефіцієнта капіталізації  прибутку; коефіцієнта дивідендних  виплат (або виплат прибутку власникам); коефіцієнта участі персоналу  в прибутку і інших, розглянутих раніше.

 

2. Охарактеризуйте показники ліквідності підприємства?

 

Ліквідність характеризує здатність  підприємства швидко перетворити активи на гроші. Оцінюючи ліквідність підприємства, аналізують достатність поточних (оборотних) активів для погашення поточних зобов’язань – короткострокової кредиторської заборгованості.

Ліквідність підприємства в  короткостроковому періоді визначається його можливостями покрити свої короткострокові зобов’язання. Під короткостроковим періодом умовно розуміють строк до одного року, хоча іноді він також ототожнюється з операційним циклом.

Існує декілька ступенів ліквідності. Недостатня ліквідність, як правило, означає, що підприємство не може скористатися вигідними комерційними можливостями, що виникають. На цьому рівні недостатня ліквідність означає, що немає свободи вибору, і це обмежує свободу дій керівництва.

Більш значна нестача ліквідності  свідчить про те, що підприємство не може оплатити свої поточні борги  та зобов’язання. Це може призвести  до інтенсивного продажу довгострокових вкладень та активів, а в найгіршому випадку – до неплатоспроможності та банкрутства.

Для власників підприємства недостатня ліквідність може означати зменшення прибутковості, втрату контролю та часткову або повну втрату вкладень капіталу. У випадку, коли власники несуть необмежену відповідальність, їх збитки можуть навіть перевищити початкові вкладення.

Для кредиторів недостатня ліквідність боржника може свідчити про затримку у сплаті процентів та основної суми боргу. Поточний стан ліквідності підприємства може також вплинути на відносини з покупцями (клієнтами) та постачальниками товарів та послуг. Такі зміни можуть призвести до неспроможності підприємства виконати умови контрактів та призвести до втрати зв’язків з постачальниками.

Ось чому ліквідності надається  таке важливе значення. Якщо підприємство не може погасити свої поточні зобов’язання по мірі того, як наступає строк їх оплати, його подальше існування ставиться під сумнів. Це відсуває всі інші показники діяльності підприємства на другий план.

При проведенні аналізу балансу  підприємства, насамперед здійснюють класифікацію активів підприємства за їх ліквідністю та пасивів за терміновістю оплати (див. табл. 10.12).

Таблиця 10.12  Класифікація активів та пасивів підприємства

Групи активів	Умовне позначення	Характеристика	Групи пасивів	Умовне позначення	Характеристика
Високо-ліквідні	А1	Грошові кошти	Найбільш термінові	П1	Кредиторська заборгованість
Швидко-ліквідні	А2	Дебіторська заборгованість	Коротко-строкові	П2	Короткострокові кредити  та позикові кошти
Повільноліквідні	А3	Матеріальні цінності	Довгострокові	П3	Довгострокові кредити та позикові кошти
Важко-ліквідні	А4	Основні засоби	Постійні	П4	Джерела власних коштів

 

 

Баланс підприємства вважають абсолютно ліквідним, якщо:

А1 > П1, А2 > П2, А3 > П3, А4 < П4

Для комплексної оцінки ліквідності  балансу в цілому можна визначити  загальний показник ліквідності  за формулою:

(А1 х ВА1 + А2 х ВА2 + А3 х ВА3) / (П1 х ВП1 + П2 х  ВП2 + П3 х ВП3),

де ВА та ВП – питома вага відповідних груп активів та пасивів  в їх загальному підсумку.

Загальний показник ліквідності  балансу показує відношення суми всіх платіжних засобів до суми всіх платіжних зобов’язань з врахуванням  їх ліквідності. Цей показник дає  змогу порівнювати баланси підприємств  за різні періоди, баланси різних підприємств та визначати найбільш ліквідні баланси.

При оцінці ліквідності розраховують три основні коефіцієнти:

- коефіцієнт покриття

- коефіцієнт швидкої ліквідності;

- коефіцієнт абсолютної  ліквідності.

Ці показники розраховуються на підставі даних форми № 1 шляхом зіставлення поточних активів і  поточних зобов’язань підприємства.

Поточні активи – це активи, які постійно обертаються в процесі  господарської діяльності підприємства. До них належать:

оборотні активи. Їх облік  відповідно до Інструкції № 291 ведеться на рахунках 2 класу  “Запаси” і  класу 3 “Кошти, розрахунки та інші активи”. У балансі вони відображаються в розділі ІІ Активу, рядках 100-260;

витрати майбутніх періодів. Незважаючи на те, що це витрати, оплачені наперед, тобто здійснені заради прибутку, очікуваного в майбутньому, цілком можливо, що частина цього  прибутку може бути отримана протягом одного року або операційного циклу підприємства. Таким чином, витрати майбутніх періодів зберігають грошові кошти підприємства.

Відповідно до Інструкції № 291 витрати майбутніх періодів обліковуються на рахунку 39 і згідно з П(С)БО 2 “Баланс” відображаються в розділі ІІІ активу балансу, рядку 270. Прикладом таких витрат є витрати, пов’язані з підготовчими до виробництва роботами в сезонних галузях промисловості, з освоєнням нових виробництв і агрегатів; оплачені авансом орендні платежі; оплата страхового полісу; передплата на газети, журнали, періодичні та довідкові видання та ін.

Отже, у рядку 270 балансу  у складі витрат майбутніх періодів обліковуються витрати, які підлягають списанню як протягом 12 місяців з дати балансу, так і в більш пізній час.

Доречно нагадати, що статті балансу, які включають активи або  зобов’язання, що підлягають використанню як протягом періоду, меншого 12 місяців з дати балансу, так і в більш тривалий період часу, повинні бути розкриті у примітках до фінансової звітності в тій їх частині, яка буде використана (погашена) протягом терміну, що перевищує 12 місяців з дати балансу.

Згідно з П(С)БО 2 поточні  зобов’язання – це зобов’язання, які  будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або протягом 12 місяців з дати балансу. Вони відображаються в розділі IV пасиву балансу. Відповідно до Інструкції № 291 ці зобов’язання обліковуються  на рахунках класу 6 “Поточні зобов’язання”.

До поточних зобов’язань  також слід віднести ту частину доходів  майбутніх періодів, погашення яких очікується протягом 12 місяців з дати балансу. Ця стаття балансу аналогічно статті “Витрати майбутніх періодів” повинна бути розкрита у примітках до фінансової звітності.

Коефіцієнт покриття (інші найменування цього коефіцієнта  – коефіцієнт загальної ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності). Він  дає загальну оцінку ліквідності  активів, показуючи, яка сума поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов’язань. Якщо поточні активи перевищують за величиною поточні зобов’язання, підприємство може розглядатися як таке, що успішно функціонує. Коефіцієнт розраховується за формулою:

Коефіцієнт покриття = Оборотні активи (ряд. 260 ф. 1) + Витрати майбутніх періодів* (ряд. 270 ф. № 1) / Поточні зобов’язання (ряд. 620 ф. 1) + Доходи майбутніх періодів** (ряд. 630 ф. 1)

* Витрати майбутніх періодів  включаються до складу поточних  активів у тій частині, яка  буде використана (списана) протягом 12 місяців з дати балансу.

** Доходи майбутніх періодів  включаються до складу поточних  зобов’язань у тій частині, яка буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу.

Коефіцієнт покриття, що дорівнює 2 (або 2:1), свідчить про можливість підприємства погасити поточні зобов’язання. Такий підхід пояснюється практикою, що склалася, згідно з якою при ліквідації активів їх продажна ціна на аукціоні становить приблизно половину їх ринкової вартості. Іншими словами, якщо вартість активів зменшиться вдвічі, виручки, що залишилася, буде достатньо для погашення поточної заборгованості в тому випадку, якщо до ліквідації коефіцієнт дорівнював 2:1.

В Україні використовують наступні методики аналізу фінансового  стану підприємства: Методика № 81, Методика № 22, Положення № 323.

Згідно з Методикою  № 81 і Методикою № 23:

- значення коефіцієнта покриття в межах 1-1,5 свідчить про те, що підприємство своєчасно погашає борги;

- критичне значення коефіцієнта покриття дорівнює 1;

- при значенні коефіцієнта покриття менше 1 підприємство має неліквідний баланс.

Звертаємо увагу на те, що в цих методиках при розрахунку коефіцієнта покриття у складі поточних активів не враховуються витрати  майбутніх періодів.