Формування органiзацiйно - iнвестицiйного механiзму реалiзацii iнновацiйних проектiв випереджаючого розвитку

Ігор Оніщук,

кандидат  економічних наук,заступник  директора Державного

науково-дослідного та проектно-вишукувального

інституту “НДІпроектреконструкція” 

ФОРМУВАННЯ  ОРГАНІЗАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОГО

МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ ВИПЕРЕДЖАЮЧОГО РОЗВИТКУ 

     В статті розглядаються  основні фактори  інновацій, які визначають процес вироблення стратегії  соціально-економічного розвитку територій  та досягнення головних стратегічних і фінансових цілей. 

     Сукупність  науково-технічних, технологічних і  організаційних змін, що відбуваються під час реалізації нововведень, перетворення наукового знання в інновацію, тобто послідовний ланцюг подій, починаючи з формування ідеї інновації до виробництва конкретного продукту, технології або послуг і  їхнього поширення у практичному використанні – все це ми називаємо інноваційним процесом.

     Інноваційний  процес не закінчується так званим впровадженням – появою на ринку  нового продукту, послуги або доведенням до проектної потужності нової технології, а триває й після впровадження, оскільки з поширенням нововведення вдосконалюється, стає більш ефективним, набуває нових споживчих властивостей. Це відкриває для нього нові сфери застосування, ринки, а отже, і нових споживачів, що сприймають цей продукт, технологію або послуги як нові саме для себе. Таким чином, інноваційний процес орієнтований на створення необхідних ринків продуктів, технологій чи послуг і здійснюється в тісній єдності із середовищем, тобто його спрямованість, темпи, мета залежать від соціально-економічного середовища, в якому він існує і розвивається.

     Слід  відзначити зростання зацікавленості вітчизняних вчених і фахівців до проблеми інноваційного розвитку економіки, загальних питань формування постіндустріального  суспільства в нашій країні та пов’язаних з ним проблеми формування нової парадигми інноваційної політики, про що свідчать праці О.М.Алимова, О.І.Амоші, А.С.Гальчинського, В.М.Геєця, А.І.Сухорукова, В.С.Яцкова та інших.

     Коло  суб'єктів суспільного відтворення, об'єктивно зацікавлених у здійсненні інновацій, досить широке: до них відноситься і кінцевий споживач, що завдяки інноваціям має можливість користуватися більш якісними товарами, і комерційні структури, які, впроваджуючи інновації, одержують конкурентну перевагу і поліпшують свої позиції на ринку; і держава, що, сприяючи розвитку інновацій, формує стратегічну перевагу своєї економіки на світовому ринку.

     Визначаючи  основні підходи до формування інноваційних проектів соціальної спрямованості, слід провести чітку класифікацію інновацій  за різними ознаками. На нашу думку, інновації слід класифікувати за такими основними чинниками.

     За  причиною виникнення інновації поділяють на реактивні й стратегічні. Реактивні інновації – це реакція фірми на нововведення, що здійснені конкурентом. Фірма змушена їх реалізовувати відразу за конкурентом, щоб вести боротьбу на ринку. Стратегічні інновації мають випереджаючий ініціативний характер і спрямовані на одержання конкурентних переваг у перспективі. У випадку стратегічної інновації підприємство розробляє новий процес, у якому ефективність досягається з меншими витратами.

     За  предметом і сферою вкладення інновації поділяються на виробничі (нові продукти і нові матеріали), ринкові (інновації, що відкривають нові сфери застосування продукту і дозволяють реалізувати продукт на нових ринках) та інновації-процеси (технології, організація процесу виробництва й управлінських процесів).

     За  ступенем новизни  і глибиною внесених змін інновації можуть бути засновані на нових відкриттях або створені на базі нового способу застосування, зробленого відкриття.

     Технічне  оновлення 80-х років у сфері  електроніки докорінно відрізняється  від усіх попередніх тим, що воно зароджувалося  не в напрямі  освоєння нових винаходів, а в підвищенні експлуатаційних  характеристик винайденого раніше. Потім відбувся різкий стрибок, почалося використання мікрочіпів, а далі – знову відносно плавний розвиток, заснований на цій новій технології.

     За  місцем і роллю  у процесі виробництва можна виділити основні інновації і ті, що доповнюють нововведення. Основні виробничі інновації створюють нові ринки і є базою галузей, доповнюючі – розширюють ринок у відповідних сферах; основні технологічні нововведення є базисом великих технологічних систем, а додаткові – розвивають наявні базисні технології.

     За  масштабом поширення  і характером задоволення потреб можуть виділятися інновації, що стали основою для нової галузі, яка виробляє однорідний продукт, та інновації, що знаходять застосування у всіх галузях і сферах народного господарства. Часто ці два типи інновацій у часі випливають один з одного.

     За  характером потреб, що задовольняються, інновації можуть орієнтуватися на існуючі потреби або створювати нові.

     Класифікація  за значимістю допускає виділення базисних інновацій – формуючих нові виробництва і галузі, які вносять корінні видозміни, та псевдоінновацій, які пов’язані із незначними змінами базисних технологій.

     Класифікація  за глибиною внесених змін можлива у розглянутій системі, оскільки дозволяє послідовно простежити переходи від інновацій нижчого рівня до більш високого.

     Спираючись на ці класифікаційні ознаки, вважаємо за доцільне виділити новий тип інновацій – соціально значимі інновації випереджаючого розвитку. Інновації випереджаючого розвитку – це багатопланові, універсальні інновації, які швидко окуповуються, життєво важливі для розвитку економічної системи територіальних утворень, регіонів і країни в цілому. До них відносяться інновації, що мають важливе господарське значення, можливість застосування в різних галузях і регіонах.

     Характерними  ознаками соціально значимих інновацій є: масштабність, багатоплановість, життєва важливість для економіки територіальної громади й універсальність у застосуванні. Ефективна інноваційна політика господарюючого суб’єкта визначається на основі проблемно-орієнтованого підходу і реалізується як система програмно-цільового управління.

     Механізм  ефективної реалізації інноваційних проектів випереджаючого розвитку включає: розробку стратегії реалізації проекту, створення  спеціальної програми і формування інноваційного клімату територіального  утворення, стратегію просування проекту і його активний маркетинг, нові способи фінансування проекту, контроль і моніторинг.

     Розробка  стратегії реалізації інноваційного  проекту охоплює:

• обґрунтування цілей проекту (високі кінцеві фінансові результати, швидке поширення результатів проекту, здійснення технологічного й організаційного прориву);
• вироблення основних принципів реалізації інноваційного проекту (гнучкість і швидка адаптація до нових умов підприємств і організацій, розташованих у місті, населеному пункті або регіоні, залучення до проекту всіх можливих учасників – від комерційних підприємств до органів місцевого управління державних і міжнародних організацій, забезпечення участі персоналу в розробці і реалізації планів, програм і стратегії, що випереджає зростання інтелектуального капіталу проекту і формування у зв'язку з цим відповідних інформаційних ресурсів);
• розробку механізмів, що забезпечує формування і реалізацію інноваційного проекту випереджаючого розвитку.

     Важливу роль у розробці і реалізації інноваційного проекту відіграє такий фактор, як життєвий цикл продукції, тобто типова зміна з часом обсягів збуту внаслідок того, що смаки споживачів змінюються і технологічні інновації приводять до витіснення новими видами продукції вже існуючих (мал. 1).

     Рисунок 1. Життєвий цикл продукту  
 

     Життєвий  цикл продукту складається з чотирьох основних фаз:

1. введення продукції на ринок, якому передує успішна розробка нового виду продукції. На цій стадії ринок збуту найчастіше обмежується споживачами з високими доходами, що більш схильні до ризику у своїй купівельній поведінці;
2. зростання обсягів продукції, коли вона досягає “ринкового визнання”, охоплює масовий ринок. Упродовж цієї фази конкуренти можуть почати випускати нову конкурентоспроможну продукцію, що призводить до втрати раніше виробленої продукції;
3. зрілість продукції, коли обсяг продажів в основному обмежений повторними купівлями існуючих споживачів, тому що більшість з них уже зробили перші придбання. На цій стадії ринок насичений, тому конкуренти не можуть одержувати доходи від зростаючого ринку і змушені боротися за збереження чи збільшення своєї частки на вже існуючому;
4. спад продукції, коли обсяг продажів знижується через те, що змінилися смаки споживачів чи з'явилася краща продукція. Якщо ця тенденція триватиме, то продукт може поступово припинити своє існування, тому що обсяг продажів досягне низького рівня. Але менеджери можуть задовго до цього прийняти рішення про припинення виробництва і розробити стратегію випуску нового товару, устаткування.

     Досліджуючи можливості фінансового забезпечення інноваційних проектів в сучасному  періоді економічного розвитку, зазначимо, що найважливішими елементами схеми  фінансування інвестиційного проекту  проривного характеру є:

• залучення всіх можливих джерел фінансування: від державного бюджету всіх рівнів і міжнародних організацій – до комерційних підприємств і недержавних фондів;
• пайовий характер фінансування, що виявляється в різних формах;
• програмний характер фінансування, при якому фіксуються мета, етапи, плановані результати, способи контролю і засобу моніторингу;
• інтегрально поворотний характер фінансування, коли працюють різні схеми повернення інвестицій і допускаються інвестиції в демонстраційні об'єкти з метою просування всього проекту в цілому;
• облік різних видів ризиків при реалізації інноваційних проектів.

     Відповідно, джерелами фінансування інновацій  у ринкових умовах господарювання стають:

• державні засоби, засоби регіонального рівня, включаючи бюджетні, та засоби спеціальних фондів;
• галузеві (відомчі) засоби, що можуть досягати значних обсягів, та засоби спеціально створених центрів по вирішенню тієї чи іншої наукової проблеми (наприклад, засоби фонду енергозбереження);
• фінансові ресурси міжнародних фондів, а саме: закордонних державних і міждержавних організацій, засоби закордонних приватних компаній.

     Істотна особливість пропонованої нами схеми  фінансування інноваційного проекту  полягає в раціональному поєднанні  обсягів і джерел фінансування залежно  від етапу реалізації нововведення, а також від характеру інновацій. З наукового погляду, суть новизни полягає в одержанні синергетичного ефекту від раціонального поєднання інвестицій різної спрямованості з різних джерел, які, у кінцевому підсумку, вирішують актуальне завдання прискорення науково-технічного прогресу у вітчизняній економіці.

     Спостерігаються також розбіжності у схемах фінансування інноваційних проектів різного ступеня  готовності та соціальної значимості.

     Аналізуючи  особливості фінансування проектів різного ступеня завершеності, слід зазначити, що для реалізації проекту, в основу якого закладена нова наукова ідея, і не існує ні дослідного зразка, ні досвіду промислового виробництва, необхідно залучати венчурний капітал.

     У випадку наукової ідеї, доведеної  до втілення у дослідно-промисловому виробництві, можна розраховувати на засоби державного бюджету, що спрямовуються насамперед на компенсацію витрат від впровадження ідеї в господарську практику. Якщо налагоджене дрібносерійне виробництво, то поряд з державним капіталом варто спиратися у першу чергу на формування корпоративного капіталу з різних джерел.

     Що  ж до особливостей фінансування проектів різного рівня значущості, то тут  слід зазначити таке: коли нововведення має державне значення, то основний принцип взаємовідносин з інноваційними  підприємствами враховує, насамперед, ефективність нововведення, а потім фінансується цей проект. Якщо технологія є вузьколокальною, то застосовуються галузеві програми, наприклад енергозбереження. На основі цього всі суб'єкти галузі розробляють власні програми енергозбереження. У цьому випадку фінансування відбувається за рахунок державного бюджету, засобів комерційних структур, позабюджетних коштів.