Парижский и Лондонский клуб

ВСТУП

Виникнення міжнародного кредиту пов'язане з розвитком  міжнародної торгівлі в XIV-XV ст., Особливо після освоєння морських шляхів з Європи на Близький і Середній Схід, а також в Америку та Індію.

Міжнародний кредит як різновид економічної категорії «кредит» являє собою рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, пов'язане з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості, забезпеченості і сплати відсотків. У якості кредиторів і позичальників виступають банки, підприємства, держави, міжнародні фінансові інститути. Умови міжнародного кредиту відображають його зв'язок з економічними законами ринку і використовуються для вирішення завдань економічних агентів ринку і держави.

Необхідно зауважити, що міжнародний  кредит відіграє подвійну роль у розвитку виробництва. З одного боку, кредит забезпечує безперервність відтворення і його розширення, сприяє інтернаціоналізації виробництва та обміну, поглибленню міжнародного поділу праці, з іншого боку, міжнародний кредит посилює диспропорції суспільного відтворення, стимулюючи стрибкоподібне розширення прибуткових галузей, в які не залучаються іноземні позикові кошти.

Система світових фінансових інституцій не обмежується Всесвітнім банком, МВФ та іншими регіональними банками. Стратегія цих інституцій не змогла відкрити шлях для довгострокового вирішення проблеми заборгованості. У центрі ж уваги світової спільноти опинилися дві неформальні організації — Паризький і Лондонський клуби, завдяки своїй ролі у вирішенні проблем платіжного дисбалансу та комерційного боргу. У Паризькому клубі реструктуруються борги урядів і гарантовані ними борги, а в Лондонському клубі — заборгованості перед комерційними банками. 

1. ПАРИЗЬКИЙ КЛУБ

Паризький клуб - неофіційна міжурядова організація індустріально розвинених країн-кредиторів, ініціатором створення  якого виступила Франція. Об'єднання  було створено в 1956 році, коли Аргентина  погодилася зустрітися зі своїми кредиторами  в Парижі.

З 1956 по 2009 рік у рамках Паризького клубу було досягнуто 408 угод з 86 різними країнами-боржниками. Загальна сума врегульованого зовнішнього державного боргу різних країн склала 513 млрд. доларів США.

Рис.1

Розподіл боргів перед Паризьким клубом

Головне завдання, яке вирішує Паризький  клуб в даний час - реструктуризація заборгованості країн, що розвиваються.

Головна ідея діяльності Паризького клубу - проявляти турботу про  найбільш бідних країнах, що мають явно безнадійну зовнішню заборгованість.

Членство в Паризькому клубі  передбачає постійний обмін інформацією  між кредиторами про заборгованість і ході її погашення.

Члени клубу: Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Німеччина, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, Норвегія, Росія, США, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, Японія.

Рис. 2

Країни-члени Паризького клубу

Громадська думка цілком підтримує списання найбіднішим країнам частини боргів. Ще в грудні 1994 року Паризький клуб вирішив, що в окремих випадках може бути списано до 67% боргу тієї чи іншої країни. У лютому 1995 року Уганда стала першою країною, що одержала таку знижку. Зараз максимальна знижка збільшена до 80%. Максимальна знижка надається не всім. Для цього боржнику треба не тільки бути бідним, але й активно проводити ринкові реформи.

Паризький клуб функціонує в тісному  співробітництві з МВФ. Якщо будь-яка  держава, що є боржником, потерпає від  економічних труднощів, починає  оздоровчу програму щодо санації  економічної ситуації під егідою МВФ, то Паризький клуб пропонує угоду щодо реструктуризації її зовнішнього боргу уряду країни. Результатом цього процесу, як правило, стає змога зменшити пасивне сальдо платіжного балансу без скорочення об'єму імпорту товарів та капіталів.

У переговорах у рамках Паризького клубу може брати участь будь- яка країна-кредитор, яка є тримачем зобов'язань за боргами, за якими може вимагатися перегляд умов погашення.

Найбільшу частку позик та кредитів у сучасних умовах міжнародної економіки  країни, що розвиваються, а також країни Східної та Центральної Європи отримали від країн-учасниць Організації економічного співробітництва та розвитку, тому ці країни майже постійно є учасниками переговорного процесу. Серед інших традиційних учасників переговорів у Паризькому клубі слід назвати МВФ, Всесвітній банк, Конференцію ООН з торгівлі та розвитку, а також, звісно, країн- боржників, що звертаються з проханням щодо перегляду заборгованості. Такий багатосторонній підхід найбільш ефективний та полегшує роботу в адміністративно-організаційному плані, тому що боржник має змогу вести переговори з усіма кредиторами одночасно. Крім того, кредитори надають значну увагу принципу рівномірного розподілу боргів, бо хочуть бути впевненими в тому, що надані ними пільги щодо умов виплати боргу не використовуються для обслуговування боргових зобов'язань перед іншими кредиторами.

У своїй роботі Паризький клуб дотримується трьох основних принципів:

1. наявність неопосередкованої загрози неотримання платежів;

Для того щоб умови погашення кредиту  могли бути переглянуті, боржникові слід довести, що без цього він не в змозі виконати свої зобов'язання по виплаті зовнішнього боргу. Як правило, наявність великих заборгованостей по платежах у погашення зовнішніх кредитів є для Паризького клубу достатнім доказом того, що ці платежі незабаром будуть припинені. Крім того, Паризький клуб може проаналізувати ступінь серйозності проблем даної країни за допомогою прогнозу МВФ про стан платіжного балансу країни на майбутній рік.

Такі  договірні зобов'язання по платежах, як правило, відносяться до кредитів або особливим фінансових умов, наданим  або безпосередньо уряду країни-боржника, або його уповноваженим установам  і відомствам (борг державного сектора), або приватним юридичним особам, якщо вони помістили суму в місцевій валюті, рівну сумі заборгованості, у вітчизняний комерційний банк або в центральний банк даної строєні, і переказ коштів іноземному кредитору в конвертованій валюті не був здійснений через брак іноземної валюти (борг приватного сектора).

Нездатність приватного боржника залучити достатні кошти в національній валюті для  придбання необхідної суми в іноземній  валюті (щоб потім виплатити борг іноземному кредитору) не вважається наявністю  безпосередньої загрози припинення виплат по погашенню заборгованості. Така ситуація являє собою реалізацію комерційного ризику й не тягне ніякої відповідальності з боку держави.

2. обумовленість реструктуризації боргу зобов'язанням боржника проводити певну економічну політику;

Пом'якшення  умов погашення заборгованості шляхом відстрочки платежів спрямоване на те, щоб боржникові відновити кредитоспроможність  через здійснення всеосяжних реформ і перетворень. Тому держави-кредитори йдуть на перегляд графіків погашення заборгованостей лише за умови прийняття країнами-боржниками програм макроекономічних перетворень, фінансованих за допомогою додаткових позик від МВФ. Даним фактом держави-кредитори надають великого значення. Зазвичай, у погодженому протоколі про перегляд умов погашення заборгованості міститься таке зауваження: «Положення цього протоколу зберігають силу до тих пір, поки Республіка Х має домовленість з Міжнародним валютним фондом про додаткові позички».

У боржників, що зазнають фінансові труднощі, найчастіше накопичуються великі суми неплатежів з погашення заборгованості не тільки перед офіційними і приватними кредиторами, але й перед МВФ. Статут МВФ  забороняє надавати таким країнам  нові кредити і позики і, отже, укладати з ними відповідні додаткові домовленості. А це, в свою чергу, позбавляє країни-кредитори Паризького клубу можливості врегулювати фінансові відносини з такими країнами.

Щоб вирватися  з цього зачарованого кола, Паризький  клуб розробив спеціальну стратегію, згідно з якою країна-боржник повинна  здійснювати програму макроекономічних перетворень у відповідності  до вимог, які пред'являються до одержувачів  додаткових позик від МВФ. У міру успішного впровадження такої програми країна поступово завойовує право на отримання фінансової допомоги Фонду. І тоді ці права використовуються для погашення наявних заборгованостей. До моменту завершення вказаної програми країна-боржник повинна повністю розрахуватися з боргами і придбати право на отримання кредитів від МВФ у звичайному порядку.

Обумовленість кредитів зобов'язанням боржників  проводити певну економічну політику не є строгим юридичним терміном. Визначення цього принципу немає навіть у Договорах про Міжнародний валютний фонд і про Всесвітній банк. Деякі країни-боржники стверджують, що обумовленість кредитів МВФ зобов'язанням проводити певну економічну політику лише посилює економічні труднощі.

План  перетворень МВФ, який викладається в листі-зобов'язанні країни-позичальника, включає в себе, як правило, наступні вимоги:

• обмеження  зростання грошової маси,

• скорочення дефіциту державного бюджету,

• контроль над наданням кредитів, вдосконалення  політики обмінного курсу національної валюти (мова йде про усунення штучного завищення курсу шляхом девальвації),

• усунення контролю над цінами, удосконалювання  торговельного балансу,

• обмеження  втручання держави в економіку.

Однак у  практичному плані програми перетворень  МВФ пов'язані зі скороченням  витрат на соціальні потреби (освіта, охорона здоров'я тощо) та скасуванням  державних дотацій на виробництво  продуктів харчування та інших товарів  і послуг першої необхідності. Виконання  таких програм у багатьох випадках приводило до безладів і політичної нестабільності, так що при здійсненні подібних планів стабілізації уряд країни-боржника нерідко вимушено вдаватися до репресивних  заходів проти власного народу.

Бувають і винятки з цього правила: якщо країна-боржник не є членом МВФ, вона обговорює необхідні перетворення безпосередньо з кредиторами. Як правило, країни-кредитори направляють  в цю країну групу експертом для оцінки, реальної економічної обстановки. Такі групи були направлені у 1994 році до Польщі та Мозамбік до того, як ці держави вступили в МВФ. Такий же підхід був прийнятий і щодо Куби, а ця країна не є членом МВФ. Крім того, кредитори стверджують, що країни-боржники неохоче йдуть на такі умови; адже на відміну від МВФ Паризький клуб не в змозі надати нові кредити як стимул до проведення економічних реформ.

3. рівномірне розподілення невиплачених боргів серед кредиторів.

Дане  правило називають ще принципом  рівних умов. Воно забезпечує рівномірний розподіл серед кредиторів тягаря проблем, пов'язаних з переглядом умов погашення боргових зобов'язань. З метою спрощення цієї роботи кредитори Паризького клубу, як правило, домовляються про те, що для всіх кредитів, наданих даній країні до певного терміну, буде встановлений один і той же пільговий період і строк погашення.

Зазначений  принцип поширюється і на кредиторів, які не беруть участі в переговорах  у рамках Паризького клубу. Офіційні кредитори не хочуть, щоб поступки, надані Паризьким клубом, використовувалися боржниками для покриття боргових зобов'язань перед іншими категоріями кредиторів. Тому в протоколі про перегляд умов погашення заборгованостей міститься вимога на адресу країни-боржника про необхідність домагатися аналогічних поступок за умовами погашення зовнішніх заборгованостей і від інших кредиторів. Відповідне положення протоколу говорить: «З метою забезпечення рівних умовна для держав-кредиторів від приватних кредиторів, уряд Республіки « ікс » зобов'язується добиватися від іноземних кредиторів, у тому числі від банків і фірм-постачальників, відстрочок і умов рефінансування аналогічних викладеним у цьому Протоколі в відношенні кредитів з аналогічним терміном погашення, з тим щоб не допустити виникнення нерівних умов для різних категорії кредиторів ».

Перші два принципи — це умови, які країна-боржник повинна виплатити, перш ніж питання про перегляд старих умов погашення боргу буде розглянуте Паризьким клубом. Третій принцип не є обов'язковим. Він говорить про те, що кредитори повинні діяти спільно та координувати свої дії та вимоги до боржників.

Переговори  в Паризькому клубі не вимагають  великих витрат, проте для представників країн-боржників ця процедура принизлива й неприємна. Як правило, переговори в Паризькому клубі завершуються протягом одного дня, але іноді бувають більш тривалими. Найкоротші за всю історію клубу переговори були в жовтні 1983 р., коли для досягнення домовленостей з делегацією Малаві знадобився всього одну годину. Трапляється, що переговори займають досить багато часу, а буває, що й заходять у безвихідь

Для створення більш ефективної системи реструктуризації боргу  Паризький клуб розробив класифікацію країн за рівнем їхніх доходів, згідно з якою для кожної групи країн  застосовуються певні умови щодо отримання згоди на реструктуризацію боргу з боку Паризького клубу  кредиторів. По відношенню до найбідніших  країн застосовують Торонтські, Лондонські та Неапольські умови; до найбідніших  країн із середнім рівнем доходу застосовують Х'юстонські умови; заможні країни із середнім рівнем доходу користуються стандартними умовами Паризького клубу.