Парижский и Лондонский клуб

Торонтські умови були прийняті в 1988 р. Вони застосовуються по відношенню до країн, доход на душу населення в яких не перевищує встановленого світовим банком рівня, який на сьогоднішній день становить 540 дол. на рік. До таких країн належать майже всі країни Африки, такі як Нігер чи Центральноафриканська республіка. Таким країнам може бути:

• списана третина боргу з переглядом відсоткових ставок по його обслуговуванню;
• надатися можливість погасити борг у строк до 25 років, 14 з яких відсотки нараховуються за пільговим режимом;
• нарахування відсотків проводиться за ставками удвічі менших за ринкові.

Х'юстонські умови прийняті в 1990 р. по відношенню до бідних країн, у  яких річний доход на душу населення перевищує максимальний рівень, установлений Всесвітнім банком, що на сьогодні становить майже 785 дол. на рік. Згідно з цими умовами:

• строк погашення комерційних кредитів збільшується до 15 років з пільговим періодом у 8 років;
• з програм офіційної допомоги строк погашення й пільговий період становлять 20 та 10 років відповідно.

Лондонські умови означають:

• анулювання 25 % боргу з подальшою реструктуризацією суми, що залишилась, на 23 роки з шестирічним пільговим періодом;
• реструктуризація боргу за ринковими відсотковими ставками на 25 років з 16-річним пільговим періодом;
• реструктуризація зобов'язань щодо обслуговування кредиту, який був наданий як офіційне сприяння розвитку країни на 30 років із 20-річним пільговим періодом

До країн, реструктуризація боргу яким проводилася на основі Лондонських умов, належать Гвінея, Гондурас, Мозамбік, Сьєрра-Леоне.

Згідно з Неапольськими умовами, реструктуризація боргу проводиться  протягом 40 років, а пільговий період може тривати 16 або 20 років. У цьому випадку відсоткова ставка не переглядається.

З 1997 р. Паризький клуб почав застосовувати Ліонські умови, за якими боргові зобов'язання можна знижувати до 80 %.

Найбільш поширені Стандартні умови  Паризького клубу, які дозволяють реструктуризацію 10 % боргу на 10 років з 5-річним пільговим періодом.

Серед нововведень Паризького клубу  — «Ініціатива НІРС», яка передбачає цілеспрямовані зусилля щодо зниження боргу для найбід- ніших з країн, що розвиваються, за умов проведення у них реформ з фінансової санації, які мають бути схвалені Всесвітнім банком та МВФ. Що стосується діяльності останніх років, то найбільш значними подіями в діяльності Паризького клубу виділяється анулювання 100 % боргу Сьєра-Леоне в 2007 p., дозвіл на дострокову виплату 22 млрд дол. боргу з боку Російської Федерації, наданого в 2006 p., угода з урядом України на реструктуризацію зовнішнього боргу, що була підписана в 2001 р.

2. ЛОНДОНСЬКИЙ КЛУБ

Лондонський клуб - це форум для перегляду  строків погашення кредитів, наданих  комерційними банками (без гарантії уряду-кредитора). Оскільки такі переговори між суверенними боржниками та комерційними кредиторами часто проходять в Лондоні, цей клуб отримав назву «Лондонського клубу». Даний «клуб» є неофіційним органом, що включає в себе комерційні банки, перед якими мають заборгованість країни «третього світу».

Діяльність Лондонського клубу схожа по цілям на діяльність Паризького клубу. Відмінність полягає в тому, що Паризький клуб об'єднує держави-кредитори в особі представників центральних банків і міністрів фінансів країн-кредиторів, в той час як Лондонський клуб об'єднує недержавні, комерційні банки. Членами Лондонського клубу є близько 1000 банків із різних країн.

Перше засідання Лондонського клубу відбулося в 1976 р. в контексті  переоформлення заборгованості Заїру. У період, який передував мексиканському борговій кризі 1982 р., переоформлення зазвичай охоплювало прострочені платежі  в рахунок погашення основної суми боргу без надання нових  коштів. Після боргової кризи в  Мексиці банки почали численні надзвичайні  операції по переоформленню, під час  яких до боржників застосовувалися  серйозні санкції. З 1985 р. банки усвідомили, що репресивні заходи зменшують імовірність  платежів і, таким чином, тільки погіршують становище. З цих пір умови  реструктуризації були пом'якшені шляхом зменшення спредів і подовження як періоду консолідації, так і  періоду погашення.

Подальший, ще більш фундаментальний  крок було зроблено в 1989 р. в контексті  плану Брейді, в якому визнавалася  необхідність полегшення сукупного  боргового тягаря за допомогою заходів  з скорочення боргу і його обслуговування. «Облігації Брейді» - це цінні папери, які випускаються шляхом обміну позик  комерційних банків на нові облігації, забезпечені заставою. Перевагою  плану Брейді було те, що при вирішенні  питання реструктуризації боргу  він пропонував так зване «меню  варіантів», що надавало кредиторам більшу гнучкість для ефективного управління своїми портфелями суверенних боргів. Проте не зрозуміло, які переваги отримує позичальник від скорочення боргу і використання «меню варіантів».

Переваги можливостей  з фінансування, які відкриває  врегулювання його боргових проблем, отримані ціною перетворення боргу в цінні  папери, які можуть стати предметом  купівлі-продажу. Зміна форми боргу  означає, що позичальник має менше  інформації і менше можливостей  впливати на дії своїх кредиторів.

Угоди про реструктуризацію боргів комерційними банками під егідою

Лондонського клубу засновані  на трьох головних положеннях:

1. Положення про загальний доступ. При виплаті заборгованості не припускається дискримінація жодного з кредиторів;

2. Положення про рівноправність. Всі позики розглядаються на  рівноправній основі, яка передбачає  однакові права на платіж та  заставу, які залежать від фактичного  обсягу ризику банку;

3. Положення про обов'язкову  передплату. У разі дострокових  платежів в рахунок погашення  боргу їх розподіл між кредиторами  проводиться на рівній основі.

Лондонський клуб зазвичай проводить свої засідання на прохання боржника, якому або загрожує дефолт, як в останні роки, або який вже  припустив неплатежі та знаходиться  під загрозою серйозного накопичення  боргу. Боржник, як правило, звертається  в банк, від якого очікує співчутливого  ставлення до свого запиту; в більшості  випадків це банк з максимальною сумою  наданих кредитів. Після цього  складається перелік всіх кредиторів, і банки призначають координаційний комітет своїм, на який припадає максимальна  сума наданих кредитів. Цьому комітетові надаються повноваження діяти від  імені всіх банків-кредиторів.

Наступний крок координаційного  комітету полягає в призначенні  різних підкомітетів. Найважливішим  з них є економічний підкомітет, в обов'язки якого входить оцінка становища із заборгованістю та загальних  економічних перспектив країни з метою інформувати інші комерційні банки-кредитори про можливості боржника з погашення своїх боргових зобов'язань

Інтереси банків-кредиторів в Лондонському клубі становить банківський консультативний комітет (БКК), в якому представлені ті банки, на які припадає максимальна частина боргу даної країни. Угода, досягнута між країною-боржником та комітетом, повинне одержати підтримку банків, на які припадає 90-95% непогашених зобов'язань боржника, і тільки після цього дана угода може бути офіційно підписана.

Процедура врегулювання боргу  включає підготовчу роботу, яка включає в себе розробку стратегії врегулювання боргу. Потім країна-боржник проводить консультації зі своїми головними кредиторами з метою утворення керівного комітету. Зазвичай країна-боржник вибирає банки, з розумінням відносяться до висунутим нею умов роботи в складі БКК і представляють географічні регіони, перед якими країна має боргові зобов'язання.

У БКК з реструктуризації російського зовнішнього боргу  в останні роки входили: Deutsche Bank, Credit Lyonnais, BNP, Commerzbank, BNL, Bank of Tokyo-Mitsubishi, Bank Austria, Dresdner Bank.

3. ПОДІБНОСТІ ТА ВІДМІННОСТІ ПАРИЗЬКОГО ТА ЛОНДОНСЬКИХ КЛУБІВ

Як і Паризький клуб, Лондонський  клуб прагне полегшити тягар країн, що розвиваються по безпосередньому обслуговуванню боргу. Жоден з цих клубів не є міжнародною організацією. Їх «членський склад» нестабільний, і вони не мають офіційного мандата. Кожен клуб має у своєму розпорядженні комплексом правил і процедур для проведення операцій з перегляду боргу. У Лондонському клубі інтереси банків-кредиторів представляє консультативний комітет у складі тих банків, на які припадає максимальна частина боргу даної країни. (У Паризькому клубі найчастіше кредитори представлені найбільш впливовими банками незалежно від їхньої частки в даному переглядається борг). Керівні принципи Паризького клубу відносно неминучого невиконання боргових зобов'язань, умов кредитування та спільної участі в полегшенні боргового тягаря в рівній мірі застосовуються і до Лондонському клубу. Незважаючи на такий структурний і процедурний схожість, між Лондонським і Паризьким клубами є істотні відмінності.

Лондонський клуб займається реструктуризацією  боргів комерційним структурам, тоді як Паризький клуб переглядає борги  офіційним кредиторам. Лондонський  клуб не має постійного голови або  секретаріату, і його процедури й  організація носять набагато більш  вільний характер, ніж в Паризькому клубі. Тому правила, що регулюють проведення засідань Лондонського клубу, значно різняться в залежності від країни. Така гнучкість підходу утрудняє завдання опису процедур Лондонського клубу. Угода, досягнута між країною-боржником і керівним комітетом, повинне одержати підтримку банків, на які припадає 90-95% непогашених зобов'язань боржника, і тільки після цього дана угода може бути офіційно підписана. Таким чином, реструктуризація боргу в Лондонському клубі може стати стомлюючою, тривалою і дорогою процедурою для країни-боржника. І навпаки, переговори в Паризькому клубі проводяться швидше й майже без витрат для країни-боржника.

Як правило, Лондонський клуб не переглядає процентні платежі, тоді як Паризький клуб переглядає виплату, як основної суми боргу, так і відсотків. Замість цього комерційні банки  надають країні нова позика в якості частини пакета заходів з реструктуризації. Частки окремих банків у такому позику звичайно засновані на величині їх ризиків у країні-боржнику. Однак в останні роки банки проявляють все більше небажання надавати додаткові кошти основної частини боржників. У нинішніх угодах про перегляд боргу міститься набір альтернативних фінансових можливостей, який включає інструменти скорочення боргу. Лондонський клуб на відміну від Паризького може переглянути строки погашення боргу, не вимагаючи від країни-боржника укладення з МВФ угоди про резервні кредити. Паризький клуб звичайно не погоджується на періоди консолідації тривалістю більше одного року, а Лондонський клуб віддає перевагу, щоб вони становили понад двох-трьох років. Однак Паризький клуб поступово збільшив тривалість своїх періодів консолідації, тоді як Лондонський клуб не проявляє гнучкості в цьому питанні.

Таблиця 1

СПІЛЬНІ ТА ВІДМІННІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЛОНДОНСЬКОГО І ПАРИЗЬКОГО КЛУБІВ