Типи і функції комерційних банків

Більшість комерційних банків, що функціонують на банківському ринку  України, є регіональними. Причому  значна частина таких банків (понад 50%) сконцентрована в Києві та Київській  області, а також в областях, які  традиційно вважаються індустріальне розвиненими (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Одеська, Харківська – понад 20%).

До міжрегіональних відносять  банки, які мають розгалужену  мережу своїх філій та відділень  на території країни. Передусім це Ощадбанк, який на початок 2011 р. мав більш як 8500 установ. До цієї групи входять також Приват Банк близько-3000 ,"Аваль" – близько 1000, Промінвестбанк -800, , Укрсиббанк-740,Укрсоцбанк-442.

Міжнародні банки – це насамперед банки, які створюються за участі іноземного капіталу і можуть мати свої філії за кордоном. Із 196 банків зареєстрованих на 1 квітня 2011 року було створено  55 за участю іноземного капіталу.

З  них 20- із 100-відсотковим іноземним капіталом. Серед них Райфайзенбанк Аваль ,Сосьєте Женераль Україна – це банки, які входять до групи великих за обсягом активів.

Залежно від діапазону  операцій, що їх виконують комерційні банки, у сучасних банківських системах розрізняють:

• універсальні банки, які виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам,
• спеціалізовані банки, які у своїй діяльності орієнтуються на:

а) обслуговування певної категорії  клієнтів – банки з клієнтською спеціалізацією;

б) обслуговування переважно юридичних  та фізичних осіб у межах певної галузі – банки з галузевою спеціалізацією;

в) надання невеликого кола послуг для більшості своїх клієнтів – банки із функціональною спеціалізацією.

Найяскравіше виражена функціональна  спеціалізація, оскільки вона принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, побудову балансу банку, а також специфіку роботи з клієнтурою. У банківських системах різних країн за функціональною спеціалізацією розрізняють інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні, облікові, депозитні банки. Інвестиційні та інноваційні банки спеціалізуються на акумуляції тимчасово вільних грошових коштів на тривалі строки (у тому числі через облігаційні позики) і надання довгострокових кредитів. Ощадні банки спеціалізуються на кредитуванні населення за рахунок залучення невеликих за розмірами строкових депозитів. Іпотечні банки здійснюють кредитні операції на тривалий строк, здебільшого під заставу нерухомості. Значна частка їхніх пасивів формується за рахунок власного капіталу і капіталу, мобілізованого за допомогою випуску іпотечних облігацій. Облікові і депозитні банки історично спеціалізуються на здійсненні короткострокових депозитних і кредитних операцій. Тому в них серед активних операцій переважають кредитні та облікові операції з комерційними векселями, а серед пасивних – операції, пов'язані із залученням тимчасово вільних грошових коштів у депозити до запитання [4, ст.9].

В Україні згідно з чинним законодавством можуть функціонувати як універсальні, так і спеціалізовані банки. Причому  банк вважається спеціалізованим, якщо понад 50% його активів є активами одного типу. Це можуть бути інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові) банки. Якщо ж понад 50% пасивів банку є вкладами фізичних осіб, такий банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку.

Представником банку з вираженою функціональною спеціалізацією в Україні є Ощадбанк, у пасиві якого близько 90% – це кошти фізичних осіб. Законом України "Про банки і банківську діяльність" [1] заборонена спеціалізація інших комерційних банків на залученні вкладів від фізичних осіб. Частка цих депозитів не повинна перевищувати 5% капіталу банку.

За Законом України "Про банки  і банківську діяльність" [1] банки  мають право створювати такі об'єднання: банківські корпорації, банківські холдингові групи та фінансово-холдингові групи.

До складу банківської корпорації чи банківської холдингової групи  можуть входити тільки банки, а до складу фінансової холдингової групи  – й інші установи, у тому числі  ті, що надають фінансові послуги. Окремий банк може бути учасником  лише одного банківського об'єднання, при цьому він несе відповідальність за інших учасників згідно з укладеним між ними договором.

Усі банківські об'єднання створюються  за попередньою згодою Національного  банку України, підлягають обов'язковій  реєстрації, а ліквідуються за рішенням його учасників або з ініціативи НБУ за рішенням суду. НБУ може ініціювати ліквідацію банківського об'єднання у випадку, коли його діяльність суперечить антимонопольному законодавству або загрожує інтересам вкладників чи стабільності банківської системи. При цьому ліквідація об'єднання не припиняє діяльності банку – його учасника.

Будучи самостійними суб'єктами грошового  ринку, банки виконують певні  економічні функції, в яких конкретизується  їх сутність та призначення. .

Банки виконують такі функції:

• трансформаційну;
• емісійну [11, ст.450].

Трансформаційна функція банків зумовлена  посередницькою місією банків взагалі  і їх особливим місцем серед фінансових посередників зокрема. Полягає вона в зміні (трансформації) таких якісних  характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування.

У зв'язку з цим можна виділити такі напрями цієї функції [11, ст.450]:

• трансформація ризиків;
• трансформація строків;
• трансформація обсягів;
• просторова трансформація.

Трансформація ризиків полягає  в тому, що банки, діяльність яких пов'язана  з високим ризиком, вживаючи відповідних  заходів, можуть звести ці ризики для  своїх вкладників та акціонерів до мінімуму. До таких заходів належать: диверсифікація активних операцій, створення резервів, диференціація процентних ставок залежно від ризикованості кредитів, страхування депозитів тощо. Завдяки цим заходам банки беруть на себе переважну частину ризиків непогашення позичок.

Трансформація строків означає, що, мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші довгострокові активи. Це вигідно не тільки банкам (вони одержують більш високий дохід), а й їхнім клієнтам. Позичальники одержують можливість профінансувати свої довгострокові проекти, а кредитори банків – одержати більший дохід за своїми вкладами в банках.

Трансформація обсягів капіталів  виявляється в тому, що, мобілізуючи  великі обсяги дрібних вкладів, банки дістають можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів. Без банків ці кошти залишались би розпорошеними, використовувалися б з низькою віддачею чи взагалі не використовувалися.

Просторова трансформація означає, що банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об'єкта. Таким чином розсуваються географічні межі грошового ринку, він перетворюється у міжнародний і світовий, що полегшує балансування попиту і пропозиції на грошовому ринку в будь-якому місці світового ринку.

Емісійна функція банків полягає  в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

В економічній літературі називаються й інші функції банків, наприклад функцію акумуляції коштів, функцію регулювання грошового обороту. Акумуляція коштів є складовою трансформаційної функції, оскільки будь-який вид трансформації вимагає попередньої акумуляції грошових коштів. Регулювання грошового обороту теж досягається через дві названі нами функції – трансформаційну та емісійну. Через першу здійснюється структурне, якісне регулювання грошового обороту, а через другу – кількісне: маси грошей в обороті та загальної пропозиції грошей. Тому виділяти такі функції навряд чи є потреба. Проте це питання вимагає подальшого, більш глибокого аналізу [11, ст.452].

З функціями банків безпосередньо  пов'язана їх роль в економіці. У трансформаційній функції банки впливають на прискорення обороту капіталу в процесі відтворення, сприяють розширенню обсягів і підвищенню ефективності суспільного виробництва. В емісійній функції банки сприяють забезпеченню потреб обороту в платіжних засобах, зміцненню договірної і платіжної дисципліни в господарстві, удосконаленню та зміцненню грошового обороту. За кожним з напрямів прояву ролі банків стоїть їх клопітка робота щодо забезпечення кожному господарюючому суб'єкту сприятливих умов для функціонування.

          Кредитні операції банків здійснюються на основі положення НБУ "Про кредитування" (вересень 1995 р.).

До основних умов банківського кредитування відносять:

1. Операції проводяться тільки  в межах вільних кредитних  ресурсів у національній або  іноземній валюті.

2. Банки виходять із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників та держави.

3. Для забезпечення власної стійкості  операції проводяться з дотриманням  встановлених НБУ економічних  нормативів. Про видачу кредитів  у іноземній валюті обов'язково  повідомляється НБУ.

4. Рішення про умови та порядок  надання кредиту приймається  колективно і визначається правилами  банку.

5. Кредити надаються тільки право-  та кредитоспроможним позичальникам,  які мають власні оборотні  кошти і самостійний баланс.

6. Позики видаються на забезпечення потреб сфери виробництва і сфери обігу, фізичним та юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови.

7. Всі питання у кредитних  взаємовідносинах будуються на  договірній основі тощо [3].

Забороняється надання кредитів на такі цілі:

• покриття збитків від господарської діяльності позичальників;
• формування статутних фондів;
• погашення раніше отриманих позик;
• придбання цінних паперів інших підприємств і організацій;
• без відповідного забезпечення, крім випадків надання бланкових кредитів.

Кредитний механізм – сукупність взаємопов'язаних прийомів та способів, що забезпечують реалізацію на практиці об'єктивних функцій кредиту як економічної категорії та дотримання принципів кредитування.

Основними елементами кредитного механізму  є:

1. Суб'єкти кредитування.

2. Об'єкти кредитування.

3. Форми кредитування.

4. Механізм надання чи погашення  позик.

5. Система формування кредитних  ресурсів та їх резервування.

6. Система формування та використання  резервів із відшкодування можливих  втрат від кредитної діяльності.

7. Економічний контроль та банківський  нагляд за ходом та результатами  кредитної діяльності.

         Суб'єкти кредитування – особи, які беруть участь у процесі кредитування,це банк і позичальник.

Для отримання кредиту клієнт подає  до банку такі документи

• заяву;
• фінансово-економічну інформацію;
• форми бухгалтерської звітності;
• показники дебіторської та кредиторської заборгованості;
• розрахунок економічної окупності об'єкта;
• відомості про спосіб забезпечення позики та ін.

Оцінка фінансового стану позичальника проводиться за такими показниками:

• обсяг реалізації продукції;
• прибутки і збитки;
• рентабельність;
• ліквідність активів;
• рух грошових коштів, стан рахунків;
• собівартість продукції;
• ліквідність, оцінка забезпечення та ін. [3]

Об'єкти кредитування – певна частина вартості виробничих оборотних фондів та фондів обігу, основних виробничих фондів, яка формується за рахунок банківського кредиту.

До основних об'єктів кредитування можна віднести:

1. Додаткові потреби в коштах  для оплати товарно-матеріальних цінностей і створення запасів для нормального режиму роботи.

2. Сезонні та несезонні затрати  виробництва й обігу.

3. Потребу в додаткових коштах  в зв'язку з тимчасовим їх  замороженням.

4. Потребу для здійснення інвестицій  в основні фонди.

Сучасна банківська практика використовує посуб'єктний метод кредитування, тобто на перше місце ставиться клієнт, надається перевага персональному підходу до позичальника.

Під формою кредитування розуміють вид банківського рахунка, який відкривається клієнтові при кредитуванні, де відображається рух кредитної заборгованості, що здійснюється за певними правилами, відповідно до нормативно-правової бази банку.

Кредитні взаємовідносини між  банками та позичальниками регламентуються  в кредитних договорах, які укладаються, як правило, в письмовій формі. Зміст угоди складають такі розділи:

1. Предмет договору(мета, сума, строк, погашення, відсоток тощо).

2. Умови забезпечення кредиту (форма забезпечення, посилання на додаткові документи, наприклад договір застави).