Типи і функції комерційних банків

Якщо вести мову про додатковий капітал, то насамперед слід розглянути можливості оптимізації залучення коштів на умовах субординованого боргу.

Ще один напрям підвищення рівня  капіталізації вітчизняної банківської системи пов'язаний із активізацією процесів злиття та поглинання банків. Власне, процеси концентрації банківських капіталів у такий спосіб уже набули загальносвітової тенденції, оскільки виявилися доволі дієвим інструментом, який дає змогу скорочувати витрати і підвищувати прибутковість банківського бізнесу. Однак в Україні такий метод концентрації капіталів застосовується не часто, що пояснюється недосконалістю відповідної нормативної бази, а також неготовністю більшості власників банківських установ поступатися контролем над ними шляхом перерозподілу чи взаємного обміну пакетами акцій.

Друга проблема пов'язана з підвищенням  якості банківських активів, що є  одним із найважливіших і пріоритетних завдань розвитку банківської системи  та має розглядатися у контексті забезпечення стабільного функціонування банківських установ як необхідної умови належного ресурсного забезпечення усього господарства країни. Передусім йдеться про ефективність роботи підприємств, у діяльність яких спрямовуються банківські активи.

У макроекономічній площині є три основних способи розв'язання проблеми низької якості активів. Перший - це списання заборгованостей, що поліпшує фінансовий стан підприємств, проте погіршує фінансовий стан банків і не стимулює підприємства до фінансового оздоровлення власними силами. Другий – банкрутство боржників, однак якщо кількість позичальників, що зазнають банкрутства, сягне більше половини усіх суб'єктів господарювання (а діяльність близько половини підприємств в Україні є збитковою), то може виникнути системна економічна криза з усіма негативними соціальними наслідками. Третій – активна участь держави у фінансовому оздоровленні підприємств за допомогою впровадження програм реструктуризації, що може спричинити конфлікт інтересів у самому бізнес-середовищі. Як бачимо, вирішення порушеної проблеми на макроекономічному рівні пов'язане із цілою низкою труднощів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру [12].

Із цього випливає висновок: оптимізація  якості активів банківської системи  як необхідна умова стабільного економічного розвитку має розглядатися передусім у мікроекономічній площині – з точки зору поліпшення роботи банківського менеджменту, спрямованої на мінімізацію відповідних ризиків за основними банківськими операціями. Важливим у цьому контексті є розгляд загальної структури активів банківської системи та визначення стратегічних завдань і пріоритетів для менеджменту.

Гострою проблемою реального сектору  перехідної економіки, для І вирішення  якої потрібні значні фінансові вливання, є низька технічна оснащеність підприємств, моральна та фізична зношеність обладнання. Її рівень у нашій країні загалом перевищує 50%, а середній строк використання обладнання на більшості підприємств – понад 20 років. За нинішньої норми інвестицій в Україні (10% від ВВП) та обсягів банківського кредитування суб'єктів господарювання (22% від ВВП, тоді як у промислове розвинутих країнах цей показник перевищує 100%), а також з огляду на структуру позичок, що надаються банками (у ній, незважаючи на позитивну тенденцію, переважають короткострокові кредити; див. додаток 3), говорити про стійкі темпи економічного зростання не доводиться [12].

Зважаючи на об'єктивний характер причин ситуації, що склалася (високі ризики вкладень у реальний сектор, низькі темпи структурних перетворень, інвестиційну непривабливість підприємств, відсутність достовірної інформації про їх фінансовий стан, недостатність заходів із правового захисту кредиторів тощо), потрібно усвідомлювати важливість саме кредитних важелів стимулювання економічного зростання. Очевидно, що подальші перспективи його забезпечення вирішальною мірою залежатимуть не лише від здатності банків задовольняти поточні потреби підприємств у поповненні коштів, необхідних для формування обігового капіталу, а й від спроможності банківської системи країни сприяти інвестиційному процесу.

Як відомо, можливості участі банківської  системи країни у широкомасштабних проектах щодо кредитування інноваційно-інвестиційних  потреб реального сектору господарства визначається передусім спроможністю банків акумулювати належний обсяг довгострокових ресурсів. Ліквідність же вітчизняних банківських установ нині має в основному короткотерміновий характер, оскільки навіть у структурі строкових вкладень значною є частка саме "коротких" ресурсів, малопридатних для задоволення довгострокових кредитних потреб підприємств .

Для довгострокових кредитних вкладень потрібні і довгострокові ресурси.

Оптимальна структура банківської  системи України – це така її побудова, за якої динамічний розвиток вітчизняної економіки може бути максимально забезпеченим повноцінним набором основних банківських продуктів, яких потребують суб'єкти ринку: від споживчого кредитування і розрахунків – до надання доступу до рахунків через Інтернет. Неодмінною передумовою досягнення такої мети є формування адекватного конкурентного середовища на ринку банківських послуг [12].

Передбачається, що із плином часу (в  міру посилення тенденції до зниження рентабельності банківського бізнесу) банки змушені будуть вдаватися до поступового впорядкування мережі власних філій, закриваючи їх у регіонах із високою концентрацією відповідних установ. Звісно, закриватимуться і ті філії банків, витрати на утримання яких стануть невиправданими.

За таких обставин скорочення витрат на персонал, техніку, оренду великих приміщень призведе до видозміни самої структури банківської системи, у якій нарівні із традиційними відділеннями банків вагому роль (поки що не ключову) відіграватимуть високотехнологічні електронні центри, котрі за допомогою сучасних комунікативних систем пов'язуватимуть клієнта із операційною системою банку.

На сьогодні динамічно змінюються види банківських послуг, форми бізнесу  і способи комунікацій, ринки  збуту і культура підприємництва. За таких умов загострюється потреба  в гнучких, здатних пристосовуватися до зміни зовнішнього середовища банківських структурах. Передусім це стосується необхідності активного розвитку нових сегментів ринку банківських послуг: кредитування приватних осіб, підприємств малого та середнього бізнесу, іпотечного кредитування. Розвиткові зазначених напрямів банківського бізнесу може сприяти створення відповідних спеціалізованих банків.

Створення спеціалізованих фінансово-кредитних  інститутів слід розглядати як важливий напрям формування ефективної структури  банківської системи країни та забезпечення належного рівня конкуренції на фінансовому ринку. Звісно, банкам із плином часу доведеться конкурувати на багатьох сегментах цього ринку не лише одному з одним, а й з іншими фінансовими інститутами (страховими компаніями, інвестиційними й пенсійними фондами, платіжними системами). Відтак банківські установи, розробляючи стратегію власного розвитку, визначаючи перелік здійснюваних операцій та особливості формування філійної мережі, мають бути готовими до тенденції щодо скорочення частки традиційних банківських операцій на користь нових послуг і каналів їх просування на основі новітніх інформаційних технологій відповідно до запитів клієнтів [12].

Отже, удосконалення функціонування банківської системи країни має  розглядатися як одне з пріоритетних завдань розвитку національної економіки в цілому. У з в'язку із цим розроблення та впровадження конкретних практичних заходів, спрямованих на вирішення проблем, пов'язаних із недостатньою капітальною базою української банківської системи, оптимізацією її структури, забезпеченням оптимального управління банківськими активами та стимулюванням довгострокових вкладень, слід вважати необхідними умовами зміцнення стійкості банківського сектору, підвищення довіри до нього з боку інвесторів, вкладників і кредиторів, а також – підвищення його ролі у стимулюванні збалансованого розвитку всіх галузей і секторів економіки України.

Висновки

Дослідивши типи і функції комерційних  банків та їх роль у ринковому господарстві, можна зробити наступні висновки:

1. Аналіз багатовікової світової  історії банківської справи та  механізму функціонування грошового  ринку дає підстави віднести  до банківської діяльності комплекс  із трьох посередницьких операцій:

• приймати грошові вклади від клієнтів;
• надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;
• здійснювати розрахунки між клієнтами.

2. Комплекс із трьох базових  операцій – депозитних, кредитних  і розрахункових – створює  первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує  цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.

3. Класифікація банків здійснюється  за різними ознаками – величина, форма власності, обсяг капіталу, форма обслуговування тощо.

4. Банки виконують такі функції:

• трансформаційну;
• емісійну.

Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою місією банків взагалі і їх особливим місцем серед фінансових посередників зокрема. Полягає вона в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування.

Емісійна функція банків полягає  в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

5. Кредитні операції банків здійснюються на основі положення НБУ "Про кредитування" (вересень 1995 р.)

6. Розрахунково-касові операції полягають у забезпеченні руху грошових коштів на рахунках клієнтів банків згідно з їхніми дорученнями. Ці операції посідають особливе місце в банківській діяльності і відіграють важливу роль у забезпеченні успішного перебігу економічних процесів на мікро- та макрорівнях.

7. Конкуренція між банками та  небанківськими фінансово-кредитними  установами, а також всередині  самої банківської системи сприяє  подальшій універсалізації банківської  справи, розвитку та розширенню кола операцій та послуг, що їх може виконувати сучасний універсальний банк. Крім традиційних, базових для комерційних банків України операцій, вони виконують нові, не традиційні для них операції та послуги. До перших належать операції і послуги, пов'язані з формуванням банківських ресурсів, їх розміщенням в активи та здійсненням розрахунків між клієнтами.

8. Удосконалення функціонування банківської системи країни має розглядатися як одне з пріоритетних завдань розвитку національної економіки в цілому. У з в'язку із цим розроблення та впровадження конкретних практичних заходів, спрямованих на вирішення проблем, пов'язаних із недостатньою капітальною базою української банківської системи, оптимізацією її структури, забезпеченням оптимального управління банківськими активами та стимулюванням довгострокових вкладень, слід вважати необхідними умовами зміцнення стійкості банківського сектору, підвищення довіри до нього з боку інвесторів, вкладників і кредиторів, а також – підвищення його ролі у стимулюванні збалансованого розвитку всіх галузей і секторів економіки України.

Література

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" // Відомості Верховної Ради, 2001, N 5-6, с. 30.
2. Бакун О. Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України // Вісник НБУ. – 2005. – № 1. – С. 45-49.
3. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. проф. Р.І. Тиркала. -Тернопіль: Карт-бланш, 2001. – 314 с.
4. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., випр. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2002. – 476 с.
5. Банковское дело: Учебник / Под ред. проф. В.И. Колесникова, проф. Л.П. Кроливецкой. – 3-е изд. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 480 с.
6. Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. – М.: Международные отношения, 1995. – Т. 1 – 608 с., Т. 2 – 750 с.
7. Башнянин Г.І. та ін. Політична економія: Підручник для вузів / Г.І. Башнянин, П.Ю. Лазур, В.С. Медведєв. – К.: Ніка-Центр, Ельга, 2000. – 442 с.
8. Борисов Е.Ф. Экономическая теория: Учебник. – М.: Юристъ, 1999. – 558 с.
9. Вступ до банківської справи / Відп. ред. М.І. Савлук. – К.: Лібра, 1998. – 344 с.
10. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. – К.: Вища школа, 1995. – 471 с.
11. Гроші та кредит / За ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2003.
12. Дзюблюк О. Проблеми забезпечення ефективною функціонування банківської системи в перехідній економіці // Вісник НБУ. – 2005. – № 3. – С. 30-35.
13. Доллан Э. Дж., Линдсей Д.Е. Микроэкономика: Пер. с англ. – СПб.: Санкт-Петербург оркестр, 1994. – 448 с.
14. Жуков Е.Ф. Менеджмент и маркетинг в банках: Учеб. пособие для вузов. – М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1997. – 191 с.
15. Загальна економіка: Підручник / За ред. І.Ф. Радіонової. – К.: Знання, 1995. – 234 с.
16. Заруба О.Д. Фінансовий менеджмент у банках: Навч. посіб. – К.: Т-во "Знання", КОО, 1997. – 172 с.
17. Киселев В.В. Управление банковским капиталом (теория и практика). – М.: ОАО "Изд-во "Экономика", 1997. – 256 с.
18. Кураков Л.П. Экономическая теория: Учеб. пособ. – М.: Прес-сервис, 1998. – 328 с.
19. Курс экономической теории: Учебник для вузов / Под ред. М.И. Плотницкого, А.Н. Тура. – Мн.: Мисанта, 1999. – 432 с.
20. Макконнелл Р., Брю С.Л. Экономикс. – К.: Хагор-Демос, 1993.
21. Мишкін Ф.С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. – К.: Основи, 1998.
22. Основи економічної теорії / За ред. С.В. Мочерного. – К.: Академія, 1998. – 464 с.
23. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. – К.: Вища школа – Знання, 1997. – 743 с.
24. Селезнев В.В. Основы рыночной экономики Украины: Учеб. пособ. – К.: А.С.К., 1999. – 448 с.
25. Шлапак О., Пушкарьов В., Карчева Г. Основні тенденції і проблеми в діяльності банків України. Регіональний аспект розвитку банківської системи // Вісник НБУ. – 2003. – № 6. – С. 2-5.
26. Шульга Н. П., Гаманкова О. О., Ковганич I. М. Оцінка кредитоспроможності клієнта: Рекомендації банкіру при видачі кредиту. – К.: Київ. ін-т банкірів банку "Україна", 1995. – 59 с