Англо-американська модель корпоративного управління

Англо-американська модель корпоративного управління

   

 Дана модель має  розповсюдження в таких країнах:  США, Велика Британія, Канада, Австралія,  Нова Зеландія. Учасниками реалізації  такої моделі є: акціонери,  керівники, рада директорів, біржі  і уряд.

     Сутнісною характеристикою цієї моделі є:

1. Широке представництво індивідуальних і незалежних акціонерів (аутсайдерів).
2. Велика роль ринку фіктивного капіталу.
3. Наявність інвестиційних і комерційних банків.
4. Чітко розроблена законодавча база.

     В структурі володіння акціями в моделі перевага надається індивідуальним і інституціональним інвесторам (Велика Британія – 65%, США – 60%). Моніторинг діяльності: переважно ринковий (за допомогою сигнальних функцій ринку фіктивного капіталу), а форми фінансування: дистанційна – через ринок цінних паперів. Перевага внутрішніх джерел фінансування.

     В складі  Ради директорів інсайдери –  особи, що працюють у корпорації  або тісно з нею зв’язані. Аутсайдери  – особи, прямо не зв’язані  з корпорацією. Кількість –  від 13 до 15 чоловік.

     Стосовно  законодавчої бази, то у США  закони штату, федеральні закони, комісія з цінних паперів і  бірж, а у Великій Британії  парламентські акти, колегія з  цінних паперів і інвестицій.

     До розкриття  інформації існують такі вимоги: у США квартальний та річний звіт, що включає інформацію про директорів, володіння ними акціями, зарплати, дані про акціонерів, що володіють більш як 5% акцій, відомості про можливі злиття і поглинання, а у Великобританії піврічні звіти.

     В процесі  діяльності акціонерних компаній є дії, що вимагають схвалення акціонерів: обрання директорів, призначення аудиторів, випуск акцій, злиття, поглинання, зміни в Статуті. У США акціонери не мають права голосувати за розміри дивідендів, у Великобританії це питання виноситься на голосування.

     У взаєминах  між учасниками: акціонери можуть  здійснювати своє право голосу  поштою або за дорученням. Інституціональні  інвестори стежать за діяльністю  корпорації (серед них інвестиційні  фонди, аудитори).

Західноєвропейська  модель корпоративного управління

 

Дана модель набула розповсюдження у Німеччині, Австрії, Нідерландах, Скандинавії, частково Бельгії, Франції. Учасниками її реалізації є банк, правління, спостережна рада, робітники.

Сутнісні характеристики:

1. ключова роль банків у представництві і контролі на рівні всіх компонентів корпоративного управління і фінансування;
2. структура управління на основі контактів банків і корпорацій.

Структура володіння  акціями: перевага банків і корпорацій, фінансові інститути контролюють  більше 60% акцій корпорацій. Моніторинг діяльності переважно банківський, на постійній основі.

Фінансування орієнтоване  на контроль (опосередкований) – на основі контролю за прийняттям інвестиційних  рішень та достатньої представленості  банківського кредитування серед джерел фінансування.

Особливістю німецької  моделі є двоступенева система управління: наявність спостережної ради та виконавчої влади. Спостережна рада призначає  і розпускає правління, затверджує рішення керівника. Функції виконавчої влади полягають у формуванні та реалізації корпоративної політики, яка відповідає інтересам усіх груп акціонерів (функція управління й адміністрування). Кількість членів – від 9 до 20 чоловік.

Законодавча база у даній  моделі ґрунтується на захисті інтересів  службовців, корпорацій, банків і акціонерів у системі корпоративного управління. Вона включає федеральні і місцеві закони, Федеральне агентство по цінних паперах.

Згідно із законодавством багатьох європейських країн корпорації повинні розкривати таку інформацію: піврічний звіт з вказаною структурою капіталу, дані про акціонерів, що володіють більш як 5% акцій корпорації, інформацію про можливі злиття і поглинання.

Схваленню акціонерів у  німецькій моделі підлягають такі дії: розподіл доходу, ратифікація рішень спостережної ради і правління, вибори спостережної ради.

Взаємини між учасниками: більшість  акцій німецьких корпорацій –  акції на пред’явника. Банки розпоряджаються  голосами за їх згодою. Неможливість заочного голосування. Обов’язковою є особиста присутність на зборах або доручення цього права банку.

Японська модель корпоративного управління

 

Корпорації Японії – це самодостатні, універсальні, багатогалузеві економічні комплекси, що включають у свою структуру  фінансові установи (банки, страхові і трастові компанії), торговельні фірми, а також виробничі підприємства, що охоплюють повний спектр галузей підприємства.

Сутнісною характеристикою даної  моделі є акцент на банківській і  міжкорпоративний контроль і представництво. Законодавство підтримує „кейрецу” (групи корпорацій, об’єднаних спільним володінням позиковими коштами і власним капіталом). Ключовий банк і кейрецу – це два основних елементи японської моделі, які одночасно дублюють і доповнюють один одного.

У японській моделі основними учасниками корпоративних відносин є ключовий банк, фінансово-промислова мережа, афілійовані корпоративні акціонери, правління, уряд.

Структура володіння акціями передбачає абсолютну перевагу афілійованих банків і корпорацій. Фінансові інститути  контролюють більш 70% акцій корпорацій, а представництво зовнішніх акціонерів незначне. Моніторинг діяльності переважно банківський і міжкорпоративний.

Широке використання корпораціями залучених коштів – одна з причин японських економічних досягнень. Тому обов’язковим членом корпорації є головний банк. Фінансування орієнтоване на контроль на основі контролю за прийняттям інвестиційних рішень.

Склад ради директорів практично цілком складається з внутрішніх учасників, кількістю до 50 чоловік. Держава  також може призначити свого представника.

Законодавча база практично скопійована  з американської. Уряд через своїх  представників традиційно впливає  на стан фінансових ринків, на стандарти  корпоративного управління, на поведінку  фінансових організацій і корпорацій.

Вимоги до розкриття інформації досить жорсткі на відміну від  західноєвропейської моделі. Корпорації повинні розкривати таку інформацію: піврічний звіт, з інформацією  про структуру капіталу, членів ради директорів, зарплати, відомості про  передбачувані злиття, зміни в статуті, список 10 найбільших акціонерів корпорації.

Схвалення акціонерів вимагають такі питання: виплата дивідендів, вибори ради директорів, призначення аудиторів, внесення змін у Статут, злиття, поглинання.

Японські корпорації зацікавлені  в довгострокових, переважно афілійованих акціонерах і учасниках. Річні збори акціонерів носять здебільшого формальний характер, і правління корпорації усі питання узгоджує заздалегідь.

Перехідна модель корпоративного управління

 

У країнах з перехідною економікою, до яких належать Україна, Росія та інші країни Центральної і Східної Європи, поки що не сформувалась стійка модель корпоративного управління, але вже можна говорити про своєрідну систему, яка поєднує риси англо-американської і німецько-японської моделей. Найголовнішими факторами, які обумовлюють напрям розвитку корпоративного управління у вказаних регіонах є:

1. Основною проблемою є забезпечення  ефективних механізмів перебудови  економічної системи з адміністративної  на ринкову. У перехідній моделі  інвестори відіграють вирішальну роль у реструктуризації компаній, тому їм треба забезпечити ефективний і безпосередній контроль за вкладеними коштами. Найближчим часом не слід сподіватися на активне пожвавлення одного із найважливіших інструментів зовнішнього контролю – ринку цінних паперів, тому є необхідність пильного нагляду за керівництвом всередині корпорації. Ця ситуація більш властива системі інсайдерів, ніж аутсайдерів.

2. Банківська система в країнах  Східної Європи ще досить недосконала,  і банки неспроможні виступати вагомими акціонерами, а також здійснювати активний контроль корпоративної діяльності за браком управлінського досвіду з питань управління корпоративною власністю, достатнього інвестиційного капіталу, досвіду оцінки кредитів і практики контролю за позичальниками.

3. Приватизаційні процеси в Східній  Європі і особливо у країнах  СНД проходили здебільшого повільно  і стихійно, з порушеннями прав  власників. Після приватизації  з'ясувалося, що непідготовленість  нових власників до управління  процесами перебудови підприємств загальмувала розвиток нових акціонерних товариств. Боротьба за власність ще не закінчилась, і справи до розвитку і ефективної діяльності промислових корпорацій ще не дійшли.

Як наслідок – неадекватне корпоративне управління й механізми контролю, втрата стимулів як для зовнішніх, так і для внутрішніх власників.

4. Законодавча база країн з  перехідною економікою тільки  формується, і повільні темпи  реформ значною мірою обумовлені  відсутністю або недосконалістю  законів і нормативних підзаконних актів стосовно управління акціонерними товариствами, функціонування фондового ринку, взаємодії і вирішення конфліктів між всіма зацікавленими сторонами у корпоративних відносинах. Необхідно ще здійснити реформування системи державного регулювання відносин власності, правову, банківську, судову системи.

5. У постсоціалістичних країнах  існує недовіра до акціонерної  форми власності і пов'язана  з цим неможливість залучення  коштів вітчизняних та іноземних  інвесторів для розвитку фінансово-господарської діяльності акціонерних товариств, що призводить до невдач у їх діяльності, конфлікту інтересів усіх учасників корпоративних відносин та погіршує економічну ситуацію в цілому.

6. У багатьох приватизованих  підприємствах держава є акціонером. Користуючись державними механізмами впливу (оподаткування, ліцензування, різні види контролю тощо), вона реалізує інтереси держави всупереч інтересам інших зацікавлених осіб і самого акціонерного товариства, порушує принципи корпоративного управління (наприклад, при нарахуванні та сплаті дивідендів).

7. Керівництво новоствореними акціонерними  товариствами у переважній більшості  продовжує здійснюватись тими  ж особами, які стояли на  чолі державних підприємств. Нерідко  у них не вистачає необхідних  для ринкової економіки знань та уміння керувати саме акціонерним товариством. Вони продовжують займати керівні посади, реалізуючи свої власні інтереси всупереч інтересам більшості акціонерів.

8. Переважна більшість акціонерних  товариств знаходиться у надзвичайно  складному фінансово-економічному становищі, оскільки приватизаційним процесам не передувала реструктуризація підприємств (виробнича, фінансова, кадрова та маркетингова).

Наведені фактори впливають  на орієнтацію українських акціонерних  товариств на ту чи іншу модель корпоративного управління.