Економічна ефективність зовнішньоекономічної діяльності ВАТ “Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод”

      Основні види стратегій міжнародного бізнесу  поділяються на 5 основних груп, в  залежності від наявності у підприємства конкурентних переваг, завдяки яким воно зможе досягти стабільного  положення на ринку. До них відносяться: стратегії формування ресурсно-факторних переваг; стратегії формування технологічних переваг, стратегії формування інноваційних переваг, стратегії формування змішаних переваг, стратегії формування глобальних конкурентних переваг [32]. Для України найбільш актуальні перші чотири групи стратегій, що визначається, в основному, належністю того чи іншого підприємства до галузей, де головну роль відіграють ресурси (сільське господарство, видобувна промисловість), технологія виробництва (машинобудування) або інновації (фармація, авіабудування).

      Таким чином, використання збалансованої  системи показників у сфері стратегічного  управління ЗЕД підприємства дозволяє удосконалити систему прийняття  стратегічних та тактичних рішень, оптимізувати використання обмежених  внутрішніх резервів розвитку підприємства щодо подальшого розвитку конкурентних переваг у довгостроковій перспективі. 

       1.2 Роль економічних показників у аналізі ефективності зовнішньоекономічної діяльності 

      З метою оцінки власних потенційних  можливостей в конкурентній боротьбі на зовнішньому ринку і розробки заходів підвищення конкурентоспроможності та забезпечення максимального прибутку, підприємству-експортеру необхідно проводити комплексний економічний аналіз виробничо-господарської діяльності в цілому і зовнішньоекономічної діяльності зокрема.

      Аналіз  зовнішньоекономічної діяльності підприємства повинен містити в собі наступні складові [37]:

      1. Оцінка рівня і якості виконання  підприємством зобов’язань по  контрактах з іноземними партнерами, дослідження ефективності, переваг  і недоліків укладання контрактів і договорів;

      2. Аналіз конкурентоспроможності  підприємства та конкурентоспроможності  продукції і ринку збуту в  зовнішньоекономічній діяльності;

      3. Аналіз динаміки (розвитку) зовнішньоекономічної  діяльності підприємства;

      4. Вивчення раціональності використання ресурсів з метою усунення небажаних відхилень від намічених завдань;

      5. Аналітична оцінка виконання  угод і виробничо-фінансових результатів зовнішньоекономічної діяльності. Виявлення чинників, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники роботи підприємства;

      6. Оцінка результатів господарської  діяльності за попередні та  поточний роки;

      7. Аналіз фінансового стану підприємства.

      В будь-якому випадку головна мета такого аналізу — підвищення ефективності функціонування даного суб’єкту господарювання і пошук резервів такого зростання.

      У процесі вивчення зовнішньоекономічної діяльності використовують якісні і  кількісні показники. З допомогою  перших аналізують раціональність використання коштів, залучених до експортно-імпортних операцій, швидкість їх обігу у зовнішньоторговельних операціях, забезпеченість банківських кредитів, а також фінансові результати діяльності. Кількісні показники характеризують обсяги зовнішньоекономічної діяльності (вартість експорту чи імпорту). Завершальним етапом аналізу зовнішньоекономічної діяльності підприємства-експортера і є оцінка ефективності експортних операцій, тобто оцінка вигоди для нього таких операцій.

      Оцінка  ефективності зовнішньоекономічної діяльності зводиться до аналізу двох взаємопов’язаних процесів:

      1. Вкладення фінансових коштів  у операцію, тобто витрати;

      2. Отримання доходів від операції.

      Слід  зазначити, що в залежності від виду зовнішньоекономічних операцій, її масштабу ці процеси можуть відбуватись по-різному: одночасно чи почергово, безперервно чи інтервалами, з різною швидкістю і інтенсивністю, формуючи тим самим складні потоки фінансових платежів.

      Безпосередня  оцінка ефективності повинна здійснюватися  на підставі таких показників, як обсяги експорту продукції, прибуток від зовнішньоекономічної діяльності. Варто зазначити, що окрім обсягів експорту, на величину прибутку впливають внутрішні і зовнішні фактори (зміна цін на сировину і кінцеву продукцію, зміна собівартості продукції, її структура, асортимент, якість продукції, поточний курс акцій, ставки податків та митних тарифів).

      Ефект може бути визначений шляхом модифікації  відомої формули на основі зіставлення  валютної виручки від реалізації продукції і витрат на її виробництво  і реалізацію за умов коригування  показника виручки від реалізації експортної продукції в іноземній валюті з урахуванням курсу валюти за даними Національного банку України на розрахункову дату та коефіцієнту кредитного впливу.

      Якщо  підприємство збирається й надалі здійснювати  операції з іноземною валютою, то для нього досить важливим є питання про те, чи потрібно продавати валюту, отриману при експорті, й використовувати отримані гривневі кошти для вкладення їх у банк під проценти, чи пуску їх в оборот, інвестування тощо. Альтернативному продажу валюти може стати розміщення валюти на валютний рахунок у банку. Для аналізу ефективності продажу валюти підприємству необхідно оцінити можливі шляхи використання гривневих засобів, що можуть бути отримані від продажу валюти, і розрахувати відповідні коефіцієнти ефективності [23].

      Коефіцієнт  кредитного впливу розраховується як частка від ділення сумарної величини валютних надходжень від експорту продукції, зведеної на рік постачання товару, на його номінальну зовнішньоторговельну ціну.

      Щоб зробити висновок щодо ефективності експортної угоди за умов надання комерційного кредиту покупцеві, необхідно знайти ефект від продажу товарів з урахуванням кредитного впливу і порівняти його величину із величиною ефекту від продажу товарів за готівку, щоб визначити, чи мають місце втрати від продажу обладнання в кредит порівняно із сплатою за товари готівкою. Тоді, можливо, підприємству необхідно переглянути умови контракту або шукати інші шляхи збільшення прибутку від експорту даних товарів з врахуванням найбільш вигідних напрямків експорту. Одним із заходів щодо зменшення вказаних витрат може стати введення надбавок до ціни товару. Експортеру слід встановити також відповідні умови кредиту з урахуванням фактору часу, а саме — визначити строки погашення валютної вартості контракту, проценти за кредит, частки сплати у часі тощо, які забезпечать контракту необхідну прибутковість [14].

      Оскільки  за інших рівних умов підприємство буде зацікавлено в експортних постачаннях  лише тоді, коли виторг від продажу  продукції за кордон перевищить виторг від реалізації вітчизняним споживачам, поряд із розрахунком базового коефіцієнту ефективності експортних операцій, який оцінюється величиною виручки на 1 грн. витрат, необхідно розраховувати альтернативний коефіцієнт ефективності експорту.

      Підприємство, здійснюючи приведену оцінку ефективності експортної операції має змогу обґрунтувати окремі пропозиції стосовно реалізації товару з метою вибору найбільш оптимальної, коли експорт відповідних товарів для підприємства-виробника є економічно вигідним, функціонування виробництва є раціонально організованим, слід шукати шляхи збільшення експорту даних товарів з врахуванням найбільш вигідних напрямків реалізації.

      Визначення  економічної ефективності ставить  за мету на підставі порівняння можливих варіантів співробітництва із закордонними партнерами сприяти удосконаленню структури експорту, оптимізації зовнішньоекономічної діяльності і забезпеченню на цій підставі високоприбуткової роботи підприємства. Ефективність є функцією правильної кон’юнктурно-цінової політики підприємства у зовнішньоекономічній діяльності.

      Основними завданнями аналізу зовнішньоекономічної діяльності є:

      1) оцінка рівня і якості виконання  підприємством зобов'язань по  контрактах з іноземними партнерами;

      2) характеристика динаміки (розвитку) зовнішньоекономічної діяльності підприємства;

      3) оцінка раціональності використання  коштів, залучених для виконання  зобов'язань по контрактах. Виконання  вказаної задачі передбачає послідовне  або паралельне вивчення оборотності  капіталу підприємства, дослідження непрямих витрат по експорту та імпорту товарів, вивчення ефективності зовнішньоекономічних операцій, узагальнення попередніх результатів аналізу за допомогою коефіцієнту віддачі оборотного капіталу, що і дозволить відповісти на питання, наскільки раціонально використано оборотний капітал в процесі зовнішньоекономічної діяльності підприємства;

      4) оцінка фінансових результатів  зовнішньоекономічної діяльності  підприємства;

      5) характеристика фінансового стану  підприємства. 

      1.3 Оцінка та основні напрями підвищення конкурентоспроможності фірми при виході на зовнішній ринок 

      Сучасні швейцарські та німецькі економісти, які багато уваги приділяють розробці концепції факторів успіху підприємства на зовнішньоекономічному ринку, поділяють всі реалізовані певною фірмою ключові фактори успіху на дві групи: стратегічні фактори успіху та ключові компетенції [22].

      Перша група – стратегічні фактори  успіху включає реалізовані фактори успіху, які мають ринкове походження і безпосередньо сприймаються клієнтом. З цього визначення можна побачити, що слово "стратегічні" не відповідає тому змісту, який вкладають ці автори у наведене поняття. Тому більш коректним є назвати першу групу чинників "ринковими" факторами успіху. Прикладами ринкових факторів успіху можуть бути: якість продукції, додаткові послуги, ціна, завдяки яким споживачі отримують для себе додаткову корисність.

      Друга група ключові компетенції являють собою сукупність навичок і технологій, яка базується на явних та прихованих знаннях, забезпечує формування цінностей у системі клієнта, є оригінальною по відношенню до конкурентів і відкриває доступ до нових ринків. Їх складно імітувати та передавати. Ресурси фірми приймають форму ключових компетенцій, якщо відбір і комбінація ресурсів здійснюється краще, оригінальніше, швидше за конкурентів. Ключові компетенції повинні стабільно забезпечувати конкурентні переваги та ресурсну асиметрію відносно ринкових суперників. Можливість відтворення конкурентами ключової компетенції веде до її знецінення.

      Виділяють також наступні рівні компетенції [25]:

1. окремих індивідів (професійні компетенції);
2. ролей, що виконують члени компанії в проектних й інших групах у процесі господарської діяльності (рольові компетенції)
3. здійснення певних функцій у процесі виробництва та реалізації продукції (функціональні компетенції);
4. взаємопов’язаний набір навичок, здібностей та технологій, який забезпечує унікальність підприємства у певній галузі чи сфері та може застосовуватись у багатьох видах бізнесу (ключові компетенції).

      Аналіз підходів до класифікації конкурентних переваг дає можливість зробити висновок, що найбільш прийнятною як з наукової, так і з практичної точки зору є класифікація конкурентних переваг фірми за шістьма критеріями: відношенням до системи (підприємства); сферою прояву; джерелами створення та можливістю імітації; тривалістю дії; місцем формування; видом ефекту, який отримує підприємство від реалізації переваги (табл. 1.1). 

      Таблиця 1.1. Класифікація конкурентних переваг підприємства [25]