Еталонна влада

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

з менеджменту на тему:

«Еталонна влада»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….....3

1. Сутність еталонної(харизматичної) влади……………………………..4     

2. Проблеми влади…………...……………………………………………..8

Висновок………………………………………………………………………….12

Список літератури……………………………………………………………….13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Більшість людей не вбачає відмінності між поняттями керівництва, влади та лідерства, вважаючи, що перебуваючи  на керівній посаді, певна особа  автоматично має владу над  підлеглими і є лідером колективу. Формально це так. Однак на практиці співвідношення цих трьох складових  частин управлінського впливу надзвичайно  різноманітне, оскільки воно складається  під впливом багатьох чинників, до яких належать: тип організації, її масштаби, напрям діяльності, місце  в ієрархії управління, особисті якості менеджера т а ін. Для того, щоб виконувати функції керівника, йому потрібно мати владу, тобто можливість впливати на поведінку інших.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність еталонної(харизматичної) влади

Реальна влада залежить від ситуації, в якій перебуває керівник. Наприклад, влада молодого керівника, як правило, не рівнозначна владі досвідченого керівника, який здійснює керівні функції в організації тривалий час. Влада керівника над підлеглими залежить також від його особистих якостей і насамперед від професійної компетенції та вміння знайти ефективні важелі впливу на людей. На перший погляд, чим вище знаходиться керівник в ієрархії управління, тим сильніший владний вплив він може здійснювати. Це правило щодо колективу в цілому. Що ж до окремої людини , то більшу владу має безпосередній керівник, ніж той, хто перебуває на вищому щаблі управління.

Розрізняють п’ять форм влади керівника над підлеглими: влада ,що грунтується на примусі; влада, заснована на винагороді; експертна влада; еталонна влада; законна влада. Я саме буду розглядати еталонну владу, ще вона має іншу назву - харизматична влада.

Еталонна влада — це влада, що ґрунтується на основі особистих якостей керівника, його здібностей та вмінь впливу на людей.

Еталонна влада формується на засадах харизми, тобто на силі особистих якостей або професійних здібностей людини, яка у даному разі визнається лідером не лише формально. Такими харизматичними якостями можуть бути: позитивна енергетика, яку "випромінює” людина, її незалежність, впевненість, гідність, неординарна і вражаюча зовнішність, гарні риторичні здібності, сприйняття похвал своєї особи без марнославства, пихатості, зарозумілості. Важливими професійними рисами менеджера, що також мають харизматичний вплив, є: вміння бути управлінцем, а не "погоничем”; впевненість у собі; вимогливість та позитивний критицизм у ставленні до підлеглих; об'єктивність у заохоченні й покаранні; ввічливість і доброзичливість; почуття гумору, нормальне сприйняття дотепів і жартів; прояв зацікавленості особистими проблемами підлеглих.

Керівник, що має харизму, викликає у підлеглих симпатії і обожнювання; сприймається ними як взірець; його дії і вчинки знаходять безумовну і беззастережну підтримку у тих, хто знаходиться у колі його впливу.

М.Мескон, М.Альберті Ф.Хедуорі  наводять деякі характеристики харизматичних  особистостей:

1) обмін енергією, оскільки  створюється враження, що ці особистості  випромінюють енергію і заряджують  нею оточуючих людей;

 2) вражаюча зовнішність, що характеризується привабливістю і статністю;

3) незалежність характеру,  висока самостійність; 

4) добрі риторичні здібності  — володіння мистецтвом красномовності  і здібністю до спілкування; 

5) сприйняття захоплення  своєю особистістю — почуття  комфортності від захоплення  собою, але без зайвої гордовитості  і самозакоханості; 

6) достойна (гідна) і впевнена  манера триматися, висока зібраність і володіння ситуацією без розпачу.

Харизматична влада заснована  на виняткових якостях, приписуваних лідеру. ЇЇ вплив визначається особистим потягом до лідера, ототожненням особи виконавця з лідером, а також потребою виконавця в приналежності і повазі. Виконавець уявляє, що у нього багато спільного з лідером, і підсвідомо чекає, що підпорядкування зробить його схожим на лідера, викличе схвалення і повага.Сам термін харизма увів в соціологічний концептуальний апарат німецький теолог Ернст Трельч. При наявності цього типу влади накази виконуються тому, що послідовники переконані в цілком особливому характері свого лідера, влада якого перевершує звичайну, існуючу і відому їм. Харизматична влада заснована на екстраординарних, може бути, навіть магічних здібностях, якими володіє керівник. При цьому неважливо, що можливо цими здібностями наділяють його адепти, хоча вони і вважають, що його наділяють цим даром якісь вищі сили. У такому випадку не грають особливої ​​ролі ні походження, ні пов'язана з ним спадковість, ні інші раціональні міркування - тільки особисті якості лідера. Наявність харизми означає пряму, безпосередньо здійснювану влада.

Еталонна влада полягає  в наявності у лідера захоплюючих характеристик і властивостей, які охоче наслідуються підлеглими, які прагнуть бути такими ж, як і лідер. При наявності почуття дружби до керівника, підлеглі з ентузіазмом виконують розпорядження і більш лояльно ставляться до нього.

Позитивними сторонами еталонної  влади є:

• висока інтенсивність праці персоналу;
• швидке здійснення управлінських рішень;
• низька ступінь конфліктності в робочих групах.

Недоліки еталонної влади:

• деяку самовпевненість керівника; можливість його відмови від інших видів влади.
• висока ціна помилок менеджера;
• часто недостатня ефективність технологічних процесів через схильність персоналу ідеалізувати будь-які, навіть некомпетентні рішення менеджера;
• відсутність наступності в управлінні.

Типи влади можуть викликати у підлеглих різні рівні мотивації щодо виконання обов'язків. Підлеглі можуть розглядати вказівки лідера як обов'язкові, реагувати на них прихильно, або, навпаки, сприймати їх байдуже чи навіть з опором. Якщо вказівки сприймаються як обов'язкові, то працівники відповідають ентузіазмом і великим прикладанням зусиль для досягнення поставлених цілей. За умов байдужого відношення до лідера, працівники, як правило, мінімізують свої творчі зусилля, а при опорі вони можуть робити вигляд, що погоджуються із розпорядженням, а насправді мало що роблять для його реалізації або навіть допускають саботаж чи страйк. Як свідчить досвід кращих підприємств, експертна влада і еталонна влада найбільш підходять, щоб здійснювати керівництво, покладаючись на обов'язковість підлеглих, у той час як інформаційна і стимулююча влади ведуть до угоди про використання примусової влади, можуть викликати тенденцію до опору з боку працюючих.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Проблеми влади

Політичну сферу будь-якої організації становлять відносини  з приводу формальної й неформальної влади. Інакше кажучи, горезвісна "воля до влади" (за Ф. Ніцше) діє не тільки в середовищі політичних вождів - рано чи пізно в контекст влади потрапляє будь-який менеджер, незалежно від сфери, в якій він працює. І кожному з них рано чи пізно доводиться вирішувати для себе цю проблему, опрацьовуючи свій стиль управління.

"Влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно", - цей стертий до дір афоризм лорда Актона вказує на те, що, визначаючи своє ставлення до влади, менеджер у міру просування щаблями ієрархії виявляється все більше підданий цій патології. Про тих, хто не витримує спокуси владою, можна сказати, що для них слово "топ-менеджер" означає діагноз урізання стилів.

Подобається комусь це чи ні, але часто доводиться констатувати, що в деяких особистостей прагнення  до влади є спробою компенсувати якісь комплекси неповноцінності, меншовартості. Про те, що подавлені  підсвідомі імпульси стають прихованим мотивом жадоби до керування масами, писали ще класики психоаналізу. На їхню думку, внутрішні вади в одній зі сфер особистості спонукають її взяти реванш в іншій (Наполеон, Александр Македонський, Ленін, Гітлер, Сталін, Кастро, Франко тощо). Втім, не варто спрощувати.

"Прагнення до особистої  влади являє собою форму конкретизації  прагнення до досконалості", - писав класик "психоаналізу влади"  А. Адлер. Однією із "заслуг" психоаналітиків стало те, що  всяка влада на певному етапі стала асоціюватися з патологією - міф, у який охоче вірить наше зневірене суспільство. Цей "діагноз" настільки ж далекий від дійсного стану справ, як і уявлення наділених владою "параноїків" і "шизофреніків" про суспільство та його стан. Влада має насамперед особистісний, індивідуальний вимір. І тут як ніде важливо уникати необгрунтованих узагальнень.

К. Хорні писала про те, що поряд з "невротичним прагненням до влади" є й "нормальне". Їхня відмінність полягає в тому, що перше народжується із чинності, друге - зі слабкості особистості Однак і ця картина спрощена, оскільки не враховує аддиктивного характеру влади.

Аддиктивність влади - це погроза  для топ-менеджера. Термін аддиктивність прийшов у психологію управління з наркології, де ним позначалося звикання, залежність від якого-небудь фактора. Відповідно, аддикт - це індивід, залежний від певного фактора. Навряд чи хто-небудь зможе заперечити ствердження про те, що керівники й лідери часто стають аддиктами до влади з причин як свідомих, так і несвідомих: владу здавна порівнювали з наркотиком. У результаті в організаційному поводженні менеджерів починають проявлятися елементи патології, що рано чи пізно призводить до прийняття нераціональних управлінських рішень.

У зв'язку з цим у поле зору закордонних дослідників потрапили такі поняття психології лідерства,як нарцисизм і агресія. Розвиток концепції нарцисизму насамперед пов'язаний з іменами З. Фрейда й Г. Когута. Стосовно ж проблематики психопатології управління він трактується як "сукупність форм зосередження інтересу на собі".

Нарцисизм буває конструктивним та деконструктивним. Закордонні дослідники відзначають суттєве, якщо не вирішальне значення, яке нарцисичні властивості мають для успішного лідерства (Levinson, 1992). Однак усі вони належать до проявів конструктивного нарцисизму. Наприклад, зійшовши на вершину владної піраміди, керівники відзначаються впевненістю у своїх заслугах та особистих якостях, готовністю ризикувати, прагненням до суспільного визнання, самопізнання й удосконалення. Це становить основу їхньої мотивації. У зв'язку з цим можна говорити про "нарцисичну стадію" в просуванні лідерів до вершини "піраміди потреб" (за А. Маслоу), яка йде за фазою задоволення потреб первинного рівня. Такі якості в поєднанні з раціональним аналізом можливостей дають змогу приймати конструктивні й нетрадиційні рішення.

Однак для нас більш  важливого значення набуває вивчення переходу конструктивного нарцисизму в деструктивний, тобто в "аддиктивні форми, що виражаються в прагненні втримати владу будь-якою ціною". Можна говорити про те, що проявом деструктивного нарцисизму є параноїдальний або демонстративний стилі керування, які свідчать про те, що керівник став аддиктом до влади і його рішення небезпечні для майбутнього організації або суспільства в цілому.

Агресія, яку Х. Левінсон визначив як імпульс "боротися або бігти", характеризує наступальні можливості топ-менеджера. Вона є зовнішнім проявом стану емоційної ворожості.

Наведемо приклад. У компанію на досить високу посаду приходить  новий керівник. Зрозуміло, в цьому  випадку в нього відсутня база влади, оскільки підтримка вищого керівництва, що запросило його на цю посаду, найчастіше носить декларативний характер. Отже, головним його завданням є створення для себе такої бази.

Раціональний підхід (враховуючу ділову етику й корпоративну культуру компанії) має на увазі, що новий керівник протягом певного часу вивчатиме оточення, лінійних керівників, підлеглих, визначаючи організаційні одиниці, людей або відділи, які можуть сприяти або перешкоджати його успішному керівництву. Цей "при-тирочний" період може тривати від одного до декількох місяців. У результаті раціонально мислячий менеджер почне активно розвивати контакти й якості, які можуть стати основою його бази влади, а отже, й успішного керівництва.

Однак аддиктивность до влади  піддає багатьох лідерів спокусі значно спростити собі це завдання й повестися неадекватно щодо вимог ефективності підприємства та його корпоративної культури, змушуючи менеджерів проявляти агресивні тенденції в прийнятті багатьох рішень. Такі керівники агресивно використовують адміністративний ресурс для швидкої й зручної реструктуризації владних повноважень таким чином, щоб домогтися беззастережної лояльності підлеглих.

Будучи ні корисною, ані  шкідливою сама по собі, агресивність є тією схованою чинністю, яку необхідно  зрозуміти й ретельно контролювати, щоб вона допомагала, а не заважала керівникові в його організаційній діяльності й прийнятті рішень. Як і нарцисизм, агресивність відіграє важливу роль у лідерстві. Якщо її правильно використати, вона може принести користь у керуванні організацією й управлінні людьми, підвищити ефективність менеджменту. Якщо ж менеджер є аддиктом до влади, його агресивні якості здобувають різко негативного характеру, що насамперед безпосередньо позначається на його рішеннях у сфері управління персоналом.