Класифікація конфліктів
Вступ.
1. Внутрішньоособисті конфлікти.
2. Міжособисті конфлікти.
3. Міжгрупові конфлікти.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Конфлікт – це процес, іноді
майже миттєвий (сварка у транспорті
або у черзі), але частіше – тривалий.
Незалежно від тривалості конфлікту існують
характерні особливості його перебігу,
пов’язані з внутрішніми станами внутрішніх
світів конфліктуючих . “Свідомість особистості
при втягуванні у конфлікт “хворобливо”
викривлюється, і ці викривлення динамічно
нарощуються, свідомість конфліктуючого
проходить певні фази, що мають чіткі межі”.
У практичній роботі постійно
виникає необхідність у виборі
методів впливу на конфліктні
ситуації або для управління
ними. Ефективність вибору залежатиме
від виду конфлікту, а для цього необхідно
правильно визначити, до якого з них він
відноситься.
Різноманітність класифікацій
конфліктів різних авторів визначається
критеріями, які вони вибирають.
Найбільш традиційним способом
розподілу конфліктів на види
можна вважати виділення предмета конфлікту.
Наявність різноманітних причин конфліктів
в суспільному житті пояснює таку кількість
класифікацій.
Перспективною можна вважати
методику російського соціолога
А. Здравомислова, який класифікує
конфлікти виходячи з того, хто
є конфліктуючими сторонами: міжіндивідуальні
конфлікти, міжгрупові конфлікти, які
він поділяє на: а) групи інтересів; б) етнонаціонального
характеру; в) групи соціального формування,
конфлікти між асоціаціями, партіями,
внутрішньо- і міжінституціональні конфлікти,
конфлікти між секторами суспільного
поділу праці, конфлікти міждержавними
закладами, конфлікти між культурами і
типами культур.
1. Внутрішньоособисті конфлікти
Внутрішньоособистий конфлікт
представляє собою стан структури
особистості, коли в ній одночасно
присутні суперечливі та взаємновиключаючі
мотиви, потреби та інтереси, ціннісні
орієнтири, з якими вона в даний момент
не в змозі самостійно справитися, виділити
для себе пріоритет поводження. Порівняння
вибору визначається балансом бажань
та можливостями, необхідністю та потребою.
Не менш цікавим можна
вважати визначення, яке було
зроблене німецьким психологом
Куртом Левіним, який визначив
такий конфлікт, як ситуацію, в
якій на індивіда одночасно
діють протилежно направлені
сили рівної величини.
Виділимо такі характеристики
внутрішньоособистого конфлікту:
♦ внутрішньоособистий конфлікт
з'являється в результаті взаємодії
елементів внутрішньої структури
особистості;
♦ сторонами внутрішньоособистого
конфлікту виступають існуючі в
структурі особистості різнопланові і
суперечливі інтереси, цілі, мотиви і бажання;
♦ діючі на особистість
сили є рівновеликими. В подібній
ситуації людина з двох зол
просто вибирає менше, з двох
благ - більше, а покаранню надає
перевагу нагороді;
♦ практично будь-який внутрішньоособистий
конфлікт супроводжується негативними
емоціями;
♦ основу будь-якого внутрішньоособистого
конфлікту складає ситуація, що
характеризується суперечністю
сторін і протилежністю мотивів,
цілей і інтересів; протилежністю,
а часом і взаємовиключенням засобів досягнення
мети. Серйозною проблемою може стати
для особистості неможливість усунути
перешкоду в досягненні необхідної потреби.
Окремо слід зазначити таку
особливість у подібних конфліктах,
як ту, що вони можуть бути
не тільки усвідомленими, але і неусвідомленими,
що не робить їх менш значимими і менш
проблемними.
Багатогранність людської особистості
позначилася і на проблемі
класифікації внутрішньоособистих
конфліктів[2, c. 31-32].
Так, автори, що спираються
на психологічний аспект внутрішньоособистих
конфліктів, виділяють три їх види.
Конфлікт потреб. Його суть
полягає в тому, що наші потреби
можуть протистояти одна одній
і спонукати нас до різних
дій. Конфлікт тут знаходиться
між наявністю одних бажань
і необхідністю поводитися по-іншому.
Конфлікт між потребою і
соціальними нормами. Дуже сильна
потреба може зіткнутися усередині
нас із примусовим імперативом,
і, незалежно від його результату,
ситуація набуде конфліктного
характеру.
Конфлікт соціальних норм.
Сутність цього конфлікту полягає в тому,
що людина випробує рівнозначний тиск
двох протилежних соціальних норм.
Більш повною можна вважати
класифікацію внутрішньоособистих
конфліктів, яку пропонують у
своїх роботах соціологи, беручи
за основу ціннісно-мотиваційну
сферу особистості.
Мотиваційний конфлікт. Це конфлікт,
викликаний мотиваційними спрямуваннями
- несвідомим прагненням, прагненням
до володіння, вибором між двома
позитивними тенденціями.
Моральний конфлікт. Це конфлікт,
який породжений в результаті розбіжностей
між бажанням і боргом, моральними принципами
й особистою прихильністю і т.ін.
Конфлікт нереалізованого бажання
або комплексу неповноцінності.
Конфлікт подібного виду виникає
з появою розриву між бажаннями
особистості і дійсністю, що
може блокувати їхню реалізацію.
Рольовий конфлікт. Подібний
конфлікт породжується при неможливості
для особистості реалізуватися
в декількох ролях (міжрольовий
внутрішньоособистий конфлікт), а
також при різному розумінні
вимог до даної ролі ( внутрішньо-
рольовий конфлікт)
Адаптаційний конфлікт. У широкому
понятті даний конфлікт розуміється
як порушення рівноваги між
суб'єктом і навколишнім середовищем.
У вузькому понятті - як порушення
процесу соціальної або професійної
адаптації.
Конфлікт неадекватної самооцінки
можна розглядати і як самостійний вид
конфлікту, що може виникнути через особисту
переоцінку своїх претензій і недооцінки
своїх можливостей.
Невротичний конфлікт. Подібний
вид конфлікту може бути викликаний
тривалим періодом перебування
особистості в стані внутрішньоособистого
конфлікту, високим ступенем напруженості,
роздвоєністю і непевністю в собі.
Відносини людини до світу,
до інших людей і до самої
себе завжди носять суперечливий
характер, що обумовлений, насамперед,
суперечливістю внутрішньої структури
самої особистості. Людина як частина
суспільства не може існувати поза цінностями
системи суперечних суспільних відносин,
що детермінують її свідомість, психіку,
весь її внутрішній світ. Виходячи з цього,
всі причини внутрішньоособистого конфлікту
можна поділити на три види:
♦ внутрішні причини, що
кореняться в суперечностях самої
особистості;
♦ зовнішні причини, обумовлені
положенням особистості в конкретній
соціальній групі:
♦ зовнішні причини, обумовлені
положенням особистості в суспільстві.
Розглядаючи причини конфліктів,
треба мати на увазі, що їх
необхідно розглядати взаємозалежно,
а подібна диференціація є
досить умовною. Власне кажучи,
мова йде про одиничні, особливі
і загальні причини, що, як і
подібні категорії, знаходяться
в діалектичному взаємозв'язку[4, c. 61-63].
2. Міжособисті конфлікти
Під міжособистими конфліктами
розуміється відкрите зіткнення
людей у процесі їхніх взаємовідносин
чи спільної діяльності, що виявляються
у вигляді протилежності цілей
у якій-небудь конкретній ситуації
і є несумісними.
В міжособистому конфлікті
повинні бути присутні не обов’язково
тільки два учасники, їх може
бути і декілька. Подібний вид
конфлікту є найпоширенішим і
може відбуватися як між товаришами
по службі в рамках організації,
так і між найближчими людьми.
В міжособистому конфлікті
кожна зі сторін прагне відстояти
свою думку, використовуючи при
цьому найширший аспект способів
і методів, аж до повного
знищення опонента. В умовах конфлікту
дуже важко керувати своїми
емоціями, тому, навіть при сприятливому
завершенні конфлікту дуже довго його
учасники можуть відчувати негативне
ставлення один до одного.
Міжособистий конфлікт виявляє
відсутність згоди при даній
системі відносин між людьми.
Протилежність інтересів може
викликати порушення раніше існуючих
відносин і викликати цілеспрямовані
дії на шкоду іншої сторони. Ситуація,
що склалася, може розв'язатися тільки
через конфлікт. Врегулювання конфлікту
на користь перемоги однієї зі сторін
найчастіше не стабілізує ситуації, а
може стати причиною нового конфлікту.
Врегулювання конфлікту повинне
привести до відновлення існуючої
системи відносин, однак джерелом
конфлікту іноді бувають такі
причини, що можуть привести
і до їх руйнування. У зв'язку
з цим виділяють такі функції
подібних конфліктів, як конструктивні
і деструктивні.
До конструктивних функцій
можна віднести ситуації, коли:
♦ конфлікт виявляє неблагополуччя
у взаємних відносинах;
♦ конфлікт стає джерелом
розвитку й удосконалення процесу
взаємних відносин;
♦ конфлікт знімає напруженість,
що існувала в міжособистих стосунках;
♦ конфлікт виступає інструментом,
за допомогою якого сторони
намагаються вирішити протиріччя.
До деструктивних функцій
можна віднести ситуації, коли:
♦ відбувається руйнування
існуючої системи відносин;
♦ порушується або припиняється
спільна діяльність;
♦ порушується духовний стан
учасників[7, c. 57-59].
Більшість конфліктогенів у
міжособистих конфліктах можна
розподілити на три групи. Розглянемо
їх.
Прагнення до верховенства.
Подібне прагнення виявляється
в бажанні постійного домінування,
як через агресивність, так і
через верховенство. До таких
якостей можна віднести надмірні
розмови про свої успіхи, категоричність
і безапеляційність у відносинах,
постійне згадування про неприємні
ситуації для іншої сторони, перекладання
відповідальності на інших.
Прояв
агресивності.
Тут
ми можемо говорити про вплив
природної нервозності у людини,
що може межувати з агресивністю.
Подібний стан може викликати
прагнення людини свідомо створювати
кризові ситуації. Підвищена агресивність
може стимулювати пошук можливості рішення
своїх проблем за рахунок інших. Занижена
агресивність у людини може гальмувати
досягнення поставленої мети.
Прояв
егоїзму.
Дія
егоїста спрямована на досягнення
сприятливих для себе результатів, як
правило, за будь-яку ціну, незважаючи
на етичні оцінки навколишніх.
Дослідники
виділяють наступні стилі поводження
в міжособистих конфліктах: ухилення,
протиборство, пристосування, співробітництво
й асертивна поведінка.
Ухилення.
Дії пов'язані зі спробою уникнути
конфлікту через неважливість
причини чи небажаності можливого
результату. Причина може бути
в складності його розв'язання
або через неможливість на
даний момент їх вирішити. В
управлінській діяльності подібна
стратегія, хоч і може дати можливість
вийти з конфліктної ситуації, однак не
дасть можливості розв'язати конфлікт,
тому що залишається невирішеним предмет
конфлікту.
Протиборство
(конкуренція). Дії, що характеризуються
активною боротьбою індивіда
за свої інтереси, відмовленням від
співробітництва при пошуку рішення, націленістю
на рішення тільки своїх інтересів усіма
можливими способами. Постановка проблемної
ситуації ставиться серйозно - як питання
перемоги або поразки. Щодо опонента вибираються
тверді засоби. При виборі подібного стилю
поводження відбувається нав'язування
протилежної точки зору, яка далеко не
завжди здатна приводити до рішення конфліктної
ситуації.
Пристосування.
Дії однієї зі сторін спрямовані
на збереження і поновлення
попередніх відносин за рахунок власних
інтересів. Мотивація вибору такого підходу
може бути різноманітна, це й очевидність
програшу, і маловажливість причини конфлікту,
і велике бажання збереження попередніх
добрих відносин, і очевидність недостатності
шансів на перемогу.
Співробітництво.
Дії по з'єднанню зусиль обох
сторін для розв'язання проблеми,
при цьому повинне бути явне
взаємне розуміння проблеми. Саме
різниця поглядів дає можливість
зрозуміти причини розбіжностей
і знайти вихід із кризи,
прийнятний для конфліктуючих сторін,
який би не ущемляв інтересів кожної з
них.
Компроміс.
Подібне поводження вимагає поступок
з обох сторін до того ступеня,
коли за допомогою взаємних
поступок з'являється можливість
знайти взаємоприйняте рішення.
У ході пошуку компромісу цілком
допустиме розроблення проміжних рішень,
при яких ніхто не програв би, але і явно
не вигравав би. Подібний стиль прийнятний
для опонентів, що володіють достатньою
мірою владою, мають взаємовиключні інтереси,
не мають великого запасу часу, тому для
них цілком може бути прийнятним тимчасове
проміжне рішення.
Цей
тип поведінки в конфліктній
ситуації часто розцінюють як
найбільш ефективний, що призводить
до взаємної перемоги сторін,
які конфліктують. Проте насправді
– компроміс – це конфлікт,
розтягнутий у часі, де має місце
програш обох сторін. Не отримавши задоволення
своїх потреб або інтересів – за принципом
“ні тобі, ні мені”, або навіть отримавши,
але не в повному обсязі – “тобі половина,
і мені половина”, обидва опоненти опиняються
в програші. І їм знову і знову потрібно
повертатися до розв’язання спірного
питання. В такий спосіб свідомо діють
лишень у тих випадках, коли існують додаткові
розбіжності, більш важливі для учасників
конфлікту.