Меркантелизм

Вступ

Від кінця XIV ст. в економіці багатьох країн Західної Європи відбувався перехід від натурального господарства до товарно-грошової організації  суспільного виробництва. Активну  роль у цьому процесі відігравав торговельний капітал. Розвиток національних торговельних і купецьких капіталів було прискорено великими відкриттями XIV-XV ст. і розвитком зовнішньої торгівлі. Проникнення європейського торговельного капіталу в економіку країн Америки, Азії й Африки носило характер колонізації цих територій. Спочатку в цьому процесі лідирували Іспанія і Португалія, пізніше до них приєдналися Англія, Голландія, Франція, Німеччина, Бельгія.

Глибші зміни  відбулися в економіці Англії, яка незабаром відтиснула Голландію, випередивши її за колоніальними  володіннями. Нееквівалентна зовнішня торгівля і національне мануфактурне виробництво стали основними джерелами багатства Англії. Нагромадження багатства в Англії і Голландії раніше за інші країни набуло форми первісного нагромадження капіталу. За таких історичних умов у період пізнього феодалізму виник меркантилізм як перше цілісне економічне вчення капіталістичного ладу.

Меркантилізм (від  італ. mercante — купець, торговець) —  напрям економічної думки, що наголошував  значення торговельного капіталу і  сфери обігу у процесі нагромадження приватного й суспільного багатства; економічна політика держави в період становлення капіталізму. Політика меркантилізму держав періоду пізнього феодалізму полягала в активному протекціонізмі, підтримці національного капіталу, зокрема в заохоченні створення торгових монополій, у розвитку мореплавства і флоту, захопленні колоній, підвищенні оподаткування імпортних товарів для фінансування всіх цих заходів.

В економічній  літературі в розвитку меркантилізму  як теорії й економічної політики розрізняють два етапи — ранній і пізній меркантилізм. Основним критерієм такого поділу є розходження засобів (шляхів) збільшення приватного і суспільного багатства, під яким ідеологи меркантилізму розуміли гроші (золоті і срібні) і скарби. Для раннього меркантилізму (монетарної системи) характерною була теорія грошового балансу, що обґрунтовувала політику утримання грошей у країні. З цією метою заборонявся вивіз грошей і скарбів за кордон (під страхом покарань і навіть смерті). Торгівля валютою була оголошена державною монополією, затвердилася система біметалізму (фіксованого співвідношення золотих і срібних грошей). Обмежувався імпорт товарів, зокрема, створювалися "складські місця" для торгівлі іноземними товарами, і всю грошову виручку від продажу іноземці за приписом повинні були витрачати на купівлю місцевих товарів. Обмеження імпорту поєднувалося з різнобічною підтримкою експортних товарів: встановлювалися високі ціни на експорт, підтримувалося створення національних мануфактур. Щоб залучити гроші з-за кордону, уряди широко застосовували "псування" монети, що приводило до зниження валютного курсу. Меркантилісти вважали, що за знецінювані гроші іноземні купці зможуть придбати більше місцевих товарів і тому будуть зацікавлені в перекарбуванні своїх грошей у монети місцевого зразка.  

1. Ідеї меркантелізм  і його сучасна думка.  

1. 1.Теорія грошового  балансу раннього меркантелізму.  

Ранній меркантилізм виник іще до епохи великих  географічних відкриттів. Найбільш відомими представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії. Ранній (монетарний) меркантилізм грунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге — зберегти гроші в самій цій країні. Відтак поставала вимога якнайменшого витрачання і якнайбільшого нагромадження грошей у країні з одночасною забороною їх вивезення. Адекватною була й економічна політика того часу, головною метою якої вважалося утримування грошей у країні, тобто максимальне зменшення імпорту. Збільшення маси золота та срібла уряди країн Західної Європи намагалися досягнути безпосереднім регулюванням руху грошей. Заборонялося вивозити благородні метали за кордон, купців-експортерів зобов'язували частину виторгу привозити готівкою, іноземних купців змушували всі гроші, отримані від продажу своїх товарів, витрачати на придбання товарів місцевого виробництва. Монетарний меркантилізм був досить примітивною формою пізнішого меркантилізму. Властиві монетарному меркантилізму XVI ст. заходи — заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збільшення видобутку золота та срібла там, де це було можливим, встановлення високого імпортного мита, зниження позичкового процента — неодноразово впроваджувалися, наприклад в Іспанії, але не дали очікуваних результатів. Монетаризм виявився економічно безплідним, на ньому надто сильно позначалися вплив іще напівнатурального господарства, міська регламентація торгівлі та грошового обігу, орієнтована на самодостатність економіки кожного міста. Зі зростанням капіталістичних форм господарства і розширенням зовнішньої торгівлі ставала очевидною недоцільність політики, що брала за мету втримування грошей у країні. З відомих італійських меркантилістів треба також назвати Антоніо Дженовезі (1712 — 1769), котрий тривалий час займав кафедру в Неаполітанському університеті. На думку Дженовезі, взірцем правильної торгової політики є зовнішньоторговельні заходи Англії. У «Лекціях про комерцію й цивільну економіку» він детально аналізує теорію торгового балансу. Неможливо допускати такого вивезення товарів, котрий послабив би вітчизняну промисловість і такого ввезення, котре завдало б шкоди вітчизняним ремеслам, уважає Дженовезі. Багатство, на думку Дженовезі, це не гроші самі по собі, а правильно організована з їхньою допомогою зовнішня торгівля. Надлишок грошей є зайвим. Їх має бути стільки, скільки необхідно для обслуговування торгівлі.  

1.2. Теорія торгового  балансу пізнього меркантелізму 

У другій половині XVI ст. система монетарного меркантилізму  змінюється системою меркантилізму  мануфактурного, що досягла свого  розквіту у XVII ст. Основними представниками його були Томас Мен у Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Антоніо Сєрра в Італії. Виникла власне система меркантилізму, для якої характерною є теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених у країну. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт, розширювалося мореплавство. На перший план висувалася політика протекціонізму, що розглядалася як найліпший засіб для забезпечення інтенсивнішого розвитку експорту. Держава запроваджувала систему митних заходів: увезення іноземних товарів, що конкурують з вітчизняними, а також вивезення сировини, яку можна було б переробити в середині країни, оподатковуються високим митом. І навпаки, встановлюються заохочувальні премії за експорт деяких вітчизняних товарів.