Виникнення теорії граничності

Виникнення теорії граничності  можна вважати пріоритетом європейської економічної науки, але вона мала прихильників і на американському континенті. Зокрема, у США представником  маржиналізму був Джон Бейтс Кларк, якого вважають видатним економістом-теоретиком. Дж. Б. Кларк (1847- 1933) народився у Провіденсі (штат Рой-Айленд). В юності й молодості йому доводилося допомагати батькові на фермі, що спонукало його до економічних роздумів. Кларк завершував своє навчання 1871 року, тобто коли вже був дорослою людиною.

Під час навчання він  виявив великий інтерес до філософії, але під впливом учителів зайнявся економікою. Після закінчення коледжу  в Амхерсті Кларк вирушив до Німеччини  для продовження навчання під  керівництвом Карла Кніса. Він не став послідовником історичної школи, однак взяв від неї погляд на суспільство як на живий організм. У 1875 р. Дж. Б. Кларк повернувся до США і став професором політичної економії в Міннеаполісі. Тут у нього почали формуватися ідеї, що пізніше були викладені в його першій книзі "Філософія багатства". Одним із його студентів був Торсен Веблен.

З 1881 р. Кларк працював у коледжі  Сміта, де захопився ідеями християнського соціалізму. Однак це тривало недовго. З 1895 р. і до кінця своєї академічної  діяльності Кларк викладав у Колумбійському університеті. Наприкінці першого десятиліття XX ст. він закінчив свої дослідження у галузі економічної теорії.

Дж. Б. Кларк, як твердить, Б. Селігмен, йшов своїм шляхом у дослідженні  теорії граничності, але його аргументація не була такою глибокою, як у представників австрійської школи. Як автор Кларк виступив вперше 1877 року, опублікувавши низку нарисів у журналі "Нью енглендер", що потім увійшли до книги "Філософія багатства". Намагаючись виправити помилки економічної теорії, він критикував твердження класиків про продуктивну і непродуктивну працю. "Усяка праця, - зазначав він, - непрямим чином оплачується: компенсація за працю втілюється в ринковій вартості продукту, і в тій мірі, в якій у промисловій продукції втілені моральні зусилля, вони оплачуються так само, як і вся інша діяльність робітника".

Подібно до представників австрійської школи, Кларк починає теоретичний  аналіз із корисності, до якої додає  ще можливості привласнення, тобто  властивості блага встановлення власності на нього. Корисність і можливість привласнення були для Кларка необхідними передумовами визначення багатства. У "Філософії багатства" він акцентував на морально-психологічних мотивах багатства. Розглядаючи суспільний механізм і поведінку людини, Кларк уважав, що в аналізі будь-якого господарського життя потрібно враховувати вплив таких факторів, як суспільні ідеали, елементи престижу і моди. Це свідчить про етичні засади "економічного закону" Дж. Б. Кларка. Його філософія економіки полягала у твердженні, що зусилля однієї людини приносять винагороду іншій у вигляді якого-небудь продукту, а зусилля суспільства забезпечують винагороду всім його членам у вигляді всієї виробленої продукції.

Виходячи з таких позицій, Кларк  уважав ринкову ціну головним засобом, за допомогою якого визначається частка кожного учасника виробництва у промисловому продукті. Цей процес, на його думку, розподіляє і сам продукт. Згідно з цією концепцією, обмін завжди справедливий і еквівалентний. Рушійною силою цього процесу є конкуренція, яка забезпечує послідовний прогресивний характер економічного розвитку. Кларк твердив, що до складу продукту входять як речові, так і неречові послуги, а багатство твориться не лише завдяки праці, а також завдяки благам, які задовольняють потреби. Різні форми корисності випливають із специфічних послуг, що їх надають фактори виробництва. Конкретні форми корисності володіють звичайними якостями - це елементарні властивості. Відокремлювати вартість від корисності, на думку Кларка, неможливо, і корисність повинна вимірюватись за допомогою вартості, а ціна має бути її ринковим вираженням. Суттєве значення має "ефективна корисність", яку можна виміряти так: потрібно припустити, що гранична, або остання, одиниця блага усунена, а потім визначити зумовлений цим ефект. Притому Кларк не забув врахувати також вплив, який у цьому випадку має фактор рідкості.

Кларкові здавалося, що він звільнився від класичної теорії вартості, але  щоразу з'ясовувалось, що він використовує її постулати. Наприклад, Кларк відкидав теорію економічної людини класичної і політичної економії, але сам також змушений був використовувати подібні аргументи. Суперечливо він трактував роль конкуренції, співвідношення конкуренції й монополії. Подібні непослідовності помітні у його поглядах на попит і пропозицію. Він не позбувся думки попередників про те, що на ринку діє тенденція до встановлення нормальної ціни. Нормальна ціна, на думку Кларка, це така ціна, яка дає змогу виплачувати робітникові звичайну заробітну плату, власникові капіталу - звичайний відсоток, а підприємцеві - середній прибуток. Він уважав, що процес встановлення цін понижує доходність, а теорію ренти Рікардо сприйняв без будь-яких змін. Система, яку відстоював Кларк, характеризується урівноваженістю і гармонією. Він допускав, що в процесі виробництва елементи суспільного продукту поєднуються і синтезуються, тоді як розподіл веде до їх роз'єднання і розподілу між суспільними верствами.

Це центральна думка теорії Кларка, який захищав економічний лад  США від критики. Кларк увів поняття  інтенсивної відмінності між продуктами праці, а також висловив думку про існування зони байдужості. Він доводив, що заробітна плата - це частка робітників у суспільному продукті, й робітники повинні отримувати стільки, скільки вони виробили. Кларк негативно ставився як до страйків і бойкотів робітників, так і до монополій підприємців. Йому імпонувала солідарність робітників і капіталістів на християнських засадах.

Книга "Філософія багатства" Кларка отримала різні оцінки. Однак  усі коментатори відзначали схильність Кларка до соціального реформаторства. У наступній книзі "Розподіл багатства" прагнення автора до соціальних реформ зникло, воно було витіснене логічним розвитком теорії вартості.

Дослідження "Розподіл багатства" вийшло у світ на 14 років пізніше  від "Філософії багатства". Основу книги "Розподіл багатства" становлять загальні закони економічного життя. Це був перший великий теоретичний твір американського автора. Книгу тривалий час вважали найвидатнішою теоретичною працею.

Кларк виходив із завдань розподілу  суспільного продукту, засади якого формуються ще на стадії виробництва, в якому поєднані праця і капітал. На основі цін суспільний дохід передається різним групам, які беруть участь у виробництві. Кларк переконливо доводив, що розподілом керує природний закон, а в результаті розподілу кожний учасник виробництва одержує таку кількість багатств, яку він виробив. Так, заробітна плата відповідає тій частині продукту, котра створена працею робітника, а відсоток дорівнює тій частині, котра вироблена капіталом. "Закон розподілу" Дж. Б. Кларка відводить кожному стільки, скільки він виробив. У цьому полягає закон специфічної продуктивності.

Звичайно, ці міркування мають елементи виправдання. Їх характеризували як одну з форм апологетики. Між тим  постулати Кларка прості: господарська система тримається на приватній власності й індивідуальній свободі; вартість випливає з корисності, участь держави повинна обмежуватись тільки примусом окремих учасників дотримуватися умов гри. Передбачається, що капітал і праця складаються з мобільних одиниць, котрі легко можуть переміщатись. Ці постулати були інституціональною основою теорії Кларка. Все, що фактично зробив Кларк, полягало в сумуванні індивідуальних реакцій і в проголошенні такого підходу соціальною теорією.

Найрельєфніше виявилась слабкість економічних поглядів Кларка в його теорії статики і динаміки: дія економічних законів розглядалася в умовах, коли кількість праці та капіталу залишається незмінною, не відбувається ніяких змін у технології і організації виробництва, нічого не відомо про нагромадження капіталу і смаки споживачів не змінюються. Ці перешкоди відповідно деформують статистику і динаміку економічного розвитку; про них Кларк знав, але належно їх не враховував.

Всупереч звичайному розмежуванню в економічній теорії сфер виробництва, споживання, обміну і розподілу Кларк розділив цей курс на дослідження універсальних законів, статистичний аналіз суспільного господарства і сферу динамічних процесів. Однак ця концепція не розвинулась. Кларк звів цю класифікацію до науки про функції, функціональний розподіл. Він оперував прикладами для підтвердження спадної доходності. Спадну доходність він пояснює спадною продуктивністю, вирахованою у натуральних показниках.

Кларк уважав, що існує п'ять динамічних процесів: зростання народонаселення, нова техніка виробництва, зміна організаційних форм підприємства, нагромадження капіталу і зміна смаків споживачів. Динамічні процеси тісно пов'язані, на думку Кларка, із статистичними. Щоби проникнути у зміст динамічних змін, потрібно хоч у загальному врахувати статистичні умови. Він часто повторював тезу про те, що динамічні зміни не можуть ні в одній деталі, ні на йоту зменшити ефективність функціонування статистичних сил. Кларкові не вдалося вийти за межі уявного статистичного світу, в якому для реальних коливань, наприклад, породжених економічним циклом, не знаходилось місця.

Незважаючи на те, що Кларк відкладав  цикл динамічних законів на майбутнє, він у своїй книзі "Основи економічної  теорії" зробив спробу розглянути країни і галузі, які демонстрували динамічні зміни. Водночас у цій же праці Кларк відходить від раніше глорифікованої конкуренції до позитивної оцінки державного втручання в економічні процеси. Правда, подібні відхилення можуть заперечити ринкові концепції Дж. Б. Кларка, який настирливо переконував читача в тому, що заробітна плата - це еквівалент граничної продуктивності праці. Основні аргументи Кларка спрямовані на те, щоб довести, що всім керує "закон граничної продуктивності", котрий можна сформулювати як у вартісних, так і в натуральних категоріях.

Отже, у Кларка всі фактори виробництва  підпорядковані принципові граничної  оцінки. Праця і капітал - це рухомі фонди, що складаються із взаємозамінних одиниць. Поняття суспільної праці  й суспільного капіталу в Кларка не аналітичні, а радше містичні.

Оцінюючи економічну теорію Дж. Б. Кларка, американський дослідник  Б. Селігмен відзначав: "Крайній гедонізм і теорія соціальної структури, яка  заснована на невиправданій аналогії з живим організмом, зміщення моралізування  й аналізу, уявності про плинність факторів виробництва, про тотожність доходу і продуктивності відповідного фактора виробництва, відсутність плідної теорії зростання і господарських змін - усе це розчаровувало тих, хто прагнув відшукати реалістичні розв'язки економічних проблем". З цією оцінкою місця Дж. Б. Кларка в історії економічної теорії, очевидно, потрібно погодитися.

Дж. Б. Кларк (1847-1938) належав до американської  школи. Зробив висновки: усі види праці  носять продуктивний характер; корисність і можливість присвоєння - необхідні передумови визначення багатства; господарська система ґрунтується на приватній власності й індивідуальній волі; вартість виникає з корисності; участь держави обмежується примусом окремих учасників до дотримання умов гри; капітал і праця складається з мобільних одиниць, що легко переміщуються; незважаючи на усі відхилення в дійсності, заробітна плата і відсоток протягом тривалого періоду повинні установлюватися відповідно до природного (статичного) рівня; фактори, що підтримують суспільство в динамічному стані і говорять про свою наявність впливом на соціальну структуру: (ріст народонаселення, нова техніка виробництва, зміна організаційних форм підприємства, нагромадження капіталу, зміна смаків споживачів); у системі розподілу спирається на закони, що виявлялися в цінах; ринок - засіб, що дозволяє товарам одержати суспільну оцінку й обумовлює розподіл суспільного продукту; у основі лежить індивідуальна гранична корисність; приймає принцип пріоритетності мікроекономічного аналізу; головна заслуга чакон граничної продуктивності (розподіл доходів на основі принципів граничного аналізу цін факторів виробництва; ціна фактора виробпицтші обумовлена її відносною дефіцитністю).

Виділяв чотири фактори  виробництва: капітал у грошовій формі, капітал у речовинній формі (засіб виробництва), підприємницькі здібності, праця. Основні ідеї: для праці і капіталу має місце закон спадної продуктивності — кожне нове вкладення праці у виробництво при даному капіталі супроводжується падінням продуктивності (те ж справедливо для збільшення капіталу при тій же праці); кожен фактор виробництва одержує свій прибуток — відсоток, рента, зарплата, доход; фактор виробництва збільшується, поки вартість продукту, виробленого з його допомогою, не буде дорівнювати ціні фактора. Дж. Б. Кларк розрізняв статичну і динамічну рівновагу. При статичній — ціни дорівнюють граничним витратам виробництва, прибуток і додатковий продукт відсутні; при динамічній — удосконалення можуть збільшити граничну продуктивність факторів виробництва, при цьому підвищення зарплати відбувається трохи пізніше і це створює тимчасовий прибуток, що зникає в новій статичній рівновазі.

Джон Бейтс Кларк - американський представник маржиналізму

Виникнення теорії граничності  можна вважати пріоритетом європейської економічної науки, але вона мала прихильників і на американському континенті. Зокрема, у США представником  маржиналізму був Джон Бейтс Кларк, якого вважають видатним економістом-теоретиком. Дж. Б. Кларк (1847- 1933) народився у Провіденсі (штат Рой-Айленд). В юності й молодості йому доводилося допомагати батькові на фермі, що спонукало його до економічних роздумів. Кларк завершував своє навчання 1871 року, тобто коли вже був дорослою людиною.

Під час навчання він  виявив великий інтерес до філософії, але під впливом учителів зайнявся економікою. Після закінчення коледжу  в Амхерсті Кларк вирушив до Німеччини  для продовження навчання під  керівництвом Карла Кніса. Він не став послідовником історичної школи, однак взяв від неї погляд на суспільство як на живий організм. У 1875 р. Дж. Б. Кларк повернувся до США і став професором політичної економії в Міннеаполісі. Тут у нього почали формуватися ідеї, що пізніше були викладені в його першій книзі "Філософія багатства". Одним із його студентів був Торсен Веблен.

З 1881 р. Кларк працював у коледжі Сміта, де захопився  ідеями християнського соціалізму. Однак  це тривало недовго. З 1895 р. і до кінця  своєї академічної діяльності Кларк  викладав у Колумбійському університеті. Наприкінці першого десятиліття XX ст. він закінчив свої дослідження у галузі економічної теорії.

Дж. Б. Кларк, як твердить, Б. Селігмен, йшов своїм шляхом у  дослідженні теорії граничності, але  його аргументація не була такою глибокою, як у представників австрійської школи. Як автор Кларк виступив вперше 1877 року, опублікувавши низку нарисів у журналі "Нью енглендер", що потім увійшли до книги "Філософія багатства". Намагаючись виправити помилки економічної теорії, він критикував твердження класиків про продуктивну і непродуктивну працю. "Усяка праця, - зазначав він, - непрямим чином оплачується: компенсація за працю втілюється в ринковій вартості продукту, і в тій мірі, в якій у промисловій продукції втілені моральні зусилля, вони оплачуються так само, як і вся інша діяльність робітника".