Японський досвід організації менеджменту

      «Японський досвід організації менеджменту» 
 

   Менеджмент  в Японії, як і в будь-якій іншій  країні, відображає її історичні, особливості, культуру і суспільну психологію. Він безпосередньо пов'язаний з суспільно-економічним устроєм країни.

   Японський менеджмент заснований на колективізмі. Він використовує всі морально-психологічні важелі дії на особу. Перш за все, почуття обов'язку перед колективом, що в японському менталітеті майже тотожно відчуттю сорому. Враховуючи те, що податкова система працює на усереднювання доходів і матеріального стану населення своїм підкреслено прогресивно-фіскальним механізмом, в суспільстві мінімальне розшарування по добробуту, і це дає можливість використовувати відчуття колективізму максимально ефективно. Чим відрізняється японський метод управління від методів, використовуваних в більшості країн Європи і Америки? Перш за все, своєю спрямованістю: основним предметом управління в Японії є трудові ресурси. Мета, яка стоїть перед японським керівником, — підвищити ефективність роботи підприємства в основному за рахунок підвищення продуктивності праці. Тим часом, в європейському і американському менеджменті основною метою є максимізація прибули, тобто здобуття найбільшої вигоди найменшими зусиллями.

   За  останні роки у багатьох країнах світу активно вивчається японський досвід. Англійський політолог Е.Мортимер, не без підстав, писав: « Якщо XVIII ст. було сторіччям французьким, XIX - англійським, а XX - американським, то чи не стане XXI ст. сторіччям японським ?» Учені з різних позицій намагаються пояснити «таємниці» технічної і економічної могутності цієї країни.

   Японський феномен в економічній літературі, зокрема, пояснюється: Японія розбагатіла  завдяки своїй бідності; прорив у  розвитку економіки досягнуло завдяки  тому, що японці багато років скуповували  ліцензії і забезпечили високі темпи  науково-технічного прогресу; упродовж багатьох років у Японії зберігався низький рівень заробітної плати, що забезпечувало високу конкурентоспроможність японських товарів, через їх дешевизну і т. п. Але насправді своїм досягненням Японія зобов'язана винятково першості в сфері управління.

   Учителями японського «економічного чуда» вважаються відомий американський учений в сфері менеджменту П.Дракер, економісти Е. Демінг та Дж. М. Джуран. У Японії сформувався розвинутий механізм управління на загальнодержавному рівні, який включає систему важелів і, зокрема, індикативне (рекомендуюче) планування, міжгосподарське кооперування під егідою держави, управління інвестиційними процесами, науково-технічна політика, фінансово-кредитне регулювання та ін. У Японії урізноманітнено способи державно-монополістичного регулювання: зміна облікової ставки Японського банку, прямий розподіл кредитів, операції з цінними паперами, субсидії і дотації з держбюджету, податкові амортизаційні пільги, картелі по обмеженню виробництва, прогнози і рекомендації для приватного бізнесу, засоби соціальної політики, сітка державних підприємств і наукових закладів.

   У Японії існують універсальні елементи системи управління. До універсальних елементів японської системи управління слід також віднести чітку постановку довгострокових цілей з наголосом не на негайному одержанні прибутку, а в довгостроковій перспективі створення групових органів підготовки управлінських рішень і детальна розробка процедури групового прийняття рішень; висока увага надається проведенню наукових досліджень і розробок, постійна орієнтація на модернізацію виробництва та якість.

   Результатом великої уваги до модернізації інформаційного забезпечення в Японії стало створення  системи стратегічної інформації, об'єднаних  комп'ютерних сіток підприємств, автоматизації складської і конторської  справи. Це дає змогу накопичувати, зберігати, обробляти і передавати величезні об'єми інформації з великою швидкістю, високим рівнем точності і надійності. Висока інформаційна забезпеченість дозволяє швидко реагувати на зміну ринкової кон'юнктури ефективно регулювати інвестиційний процес, банківське, транспортне забезпечення та ін. З багатьох питань японський менеджмент відрізняється від американського.

   Важливою  особливістю японських компаній є пунктуальність персоналу, доступність  керівників. В інтересах створення сприятливої, товариської обстановки в компанії «Хонда», наприклад, заборонені індивідуальні кабінети для керівництва. Навіть президент компанії працює в одній кімнаті зі своїми заступниками, куди може зайти будь-який службовець. 
Нова система організації управління зародилась в Японії і одержала назву Тойотизм, за назвою відомої фірми «Тойота», де вона була впроваджена. На відміну від фордизму, тойотизм передбачає зміну ставлення до працівників, їх місця і ролі у виробничому процесі. Тойотизм ставить за мету досягнення більш економного ведення виробництва, звільнення його від різного роду лишків: зайвого обладнання, зайвих запасів матеріалів, зайвих працівників. Ця система орієнтована на постійне покращення якості продукції, праці і зростання виробництва на основі демократизації відносин між учасниками виробництва, скорочення витрат на пересування продукту в процесі виробництва, створення умов для групової організації праці, здійснення режиму економії виробничих ресурсів, зменшення витрат від браку та ін. 
Центральну роль у філософії тойотизму і досягненні його цілей відіграє концепція інтегрування інтересів сприятливої моральної і психологічної атмосфери насамперед через участь кожного працівника в обговоренні і вирішенні виробничих і соціально-економічних проблем підприємства. Тойотизм передбачає суттєво інший підхід до формування інформаційних коштів на підприємстві, постійний рух інформації не тільки «зверху-вниз», а й «знизу-вверх», тобто обмін відповідною інформацією різних рівнів, обговорення організаційно-управлінських і виробничо-технічних ідей і конкретних рішень на всіх рівнях ієрархічної структури підприємства. Деякі спеціалісти з менеджменту розглядають тойотизм як перехідну форму до гуманізованої підприємницької культури.

   Специфічними рисами наділена японська система прийняття управлінських рішень, яка одержала назву рінгі сейдо (або система рінгі). Суть її полягає в тому, що на неформальній основі доводиться проект рішення (рінгісе) до тих ланок і працівників, які пов'язані з певною проблемою.

   Заінтересовані особи і структури, обговорюючи проект, висловлюють свою згоду чи незгоду, дають зауваження, поправки, доповнення і уточнення. Потім рінгісе передається з одного рівня управління на інший. Остаточне рішення приймається з урахуванням усіх висловлених зауважень. 
Таким чином, процедура передбачає залучення до процесу прийняття рішення максимальної кількості осіб, що мають відношення до даної проблеми, досвід і знання, щоб підготувати обгрунтовані рішення і ефективно їх реалізувати. І хоча за такої процедури дещо уповільнюється процес прийняття рішення, все таки підприємства одержують виграш від всебічного обгрунтування рішень і високого рівня реалізації. 
Значний інтерес становить японська система управління власне, виробництво. Теоретичні концепції управління японськими підприємствами базуються на необхідності використання певного співвідношення між гуманізмом і авторитаризмом за зразком індивідуальної конфуціанської сім'ї. Тут визначальними є такі принципи: 1) пошана дітей до батьків; 2) вірність; 3) слухняність; 4) доброта; 5) відданість своєму господарю. 
В останні роки в багатьох країнах світу впроваджується японський досвід раціоналізації виробництва - так звана система «канбан». Вона несе в собі цілий ряд традиційних функцій управління виробництвом і оперативне планування, контроль складських запасів, матеріально-технічного постачання, технічної підготовки виробництва. Ця система передбачає широке використання методів оптимізації виробництва, за допомогою яких визначають виробничі цикли, тривалість підготовчо-заключних операцій (за рахунок нормування трудових операцій, раціонального розміщення обладнання, навчання робітників кільком професіям тощо), вирівнюють завантаженість виробничих потужностей. За цієї системи використовують пристосування для автоматичної зупинки станків або ліній і цим самим запобігають масовому випуску бракованої продукції.

   Віддаючи  належне мистецтву японських  менеджерів, зарубіжні фахівці акцентують увагу на найрізноманітніших сторонах їх діяльності. Багато підкреслюють динамізм їх поведінки. Розуміння феномену японського менеджменту можливо допоможе українським консультантам, економістам, бізнесменам розібратися в проблемах економіки нашої країни, дозволить виробити гнучку стратегію розвитку, навчить приймати оптимальні рішення на дорозі вдосконалення.

   Використана література:

1. Родченко В.В. Міжнародний менеджмент: Навчальний посібник.-К.: МАУП, 2000. -240с.
2. Панченко Є. Г. Міжнародний менеджмент: Навчальний посібник. - Київ, Видавництво КНЕУ, 1996 - 78 с.
3. Стежко Н.В. Корпоративне управління в Японії: досвід для України.– 2009.

4. Пшенников В.В. Японский менеджмент. Уроки для  нас. - 2-е изд. - М.: Япония сегодня. - 2000. - 334с.