Антиiнфляцiйна полiтика Украiни

Малюнок 4 iлюструс, яким чином економiчна полiтика “концепцii пропозицii” мала б сприяти усуненню iнфляцii. Економiчна система спочатку знаходиться у станi рiвноваги на довгостроковому iнтервалi в точцi E . Якщо не вiдбувасться нiяких змiн з боку сил, формуючих пропозицiю в економiчнiй системi, то пересування кривоi сукупного попиту з AD до AD’ перевело б економiчну систему в точку Е -в новий стан рiвноваги на короткостроковому iнтервалi. В економiчнiй системi виникла б iнфляцiя.

Однак припустимо, що в той момент, коли пересувасться крива сукупного попиту, економiчна полiтика у рамках “концепцii пропозицii” досягас мети пiдвищення природного рiвня реального обсягу виробництва до Q’. Це вiдповiдало б перемiщенню кривоi сукупноi пропозицii на довгостроковому iнтервалi iз положення n у положення n’. Якщо не вiдбувасться нiяких змiн в очiкуваному рiвнi цiн на фактори виробництва, то разом з нею зсунеться праворуч до AS’ й крива сукупноi пропозицii на короткостроковому iнтервалi. При умовi вказаних пересувань кривоi пропозицii, економiчна система досягне новоi рiвноваги в точцi Е , запобiгши при цьому будь-якому пiдвищенню цiн.

Основне питання  полягас в тому, яким чином здiйснити бажане збiльшення природного рiвня  реального обсягу виробництва. Прибiчники  “концепцii пропозицii” як один iз способiв досягнення цього результату розглядають змiнення у податковiй полiтицi. Вони звернули увагу на те, що на протязi 70-х рокiв вiдбулося припинення зростання природного рiвня реального обсягу виробництва у США. Головною причиною такого стану речей, на думку прихильникiв “концепцii пропозицii”, стала дiюча в США податкова система. Вона нiяким чином не сприяла розвитку процесiв накопичення та iнвестування, а також зацiкавленостi у високопродуктивнiй працi. Iнфляцiя ще бiльш посилила проблему. Не тiльки корпорацii i дуже заможнi люди страждали вiд високих податкiв. Посднана дiя iнфляцii, прогресивного податку на доход вводила звичайних робiтникiв, що отримують зарплату, в групи, що оподатковуються за бiльш високою ставкою. Основою економiчноi програми прибiчникiв “концепцii пропозицii” стала детально обмiркована послiдовнiсть дiй по зменшенню ставок оподаткування. По-перше, мав бути знижений податок на доход громадян, що посилило б трудову мотивацiю робiтникiв. По-друге, планувалося реформувати систему податкiв на доходи вiд прирiсту капiталу та ввести рiзноманiтнi податковi стимули (пiльги для пiдприсмств, що збiльшують обсяги виробництва)-це стимулювало б накопичення та iнвестицii. По-третс, практика iндексацii мала розповсюдитись на всю податкову систему для того, щоб ставки податкiв не пiдштовхувались iнфляцiсю.

б) Регулювання  цiн в умовах iнфляцiйноi нестабiльностi

Надзвичайно важливу  роль грас державний контроль над  цiнами, особливо в умовах кризису  економiки i виходу з нього.

Пiд контролем  над цiнами розумiють будь-яку послiдовнiсть цiлого ряду заходiв - вiд помiрних обмежень до примусового встановлення верхнiх границь зростання цiн, що проводяться у рамках економiчноi полiтики.

Одним з пiдходiв  с перевiрений у свiтовiй практицi метод тимчасового заморожування цiн й надалi iх часткового перегляду. Вiн полягас у забороненнi пiдвищувати цiни вище визначеного рiвня, без спецiального на те дозволу. За граничний рiвень цiн може бути прийнятий той, що iснував на протязi базового перiоду перед “заморожуванням”. При цьому пiдвищення цiн вважасться допустимим, якщо, наприклад, воно було пов’язано з ростом цiн на iмпортнi вироби ( тобто коли збiльшення витрат неможливо контролювати); недопустимим-якщо його причиною стало невиправдане пiдвищення зарплати, що стимулювало пiдприсмцiв самим обмежувати зростання заробiтноi плати.

Заморожування цiн  дозволяс долати iнфляцiйнi очiкування  населення, господарюючих суб’сктiв, кредитноi cистеми, внести деяке заспокосння  в економiку.

В ролi альтернативи прямому державному регулюванню цiн iнодi розглядаються картельнi згоди про цiни, якi можуть зiграти позитивну роль, якщо однiсю з сторiн, що беруть в них участь буде Уряд, що забеспечус загальну узгодженiсть цiн.     
 
 

МАКСИМАЛЬНИЙ РIВЕНЬ ЦIНИ являс собою законодавчо  встановлену максимальну цiну, яку продавцю дозволястся запрошувати за свiй товар або послугу.

В широких маштабах максимальнi рiвнi цiн, або загальний  контроль за цiнами, застосовуються для  обмеження iнфляцiйних процесiв в  економiцi.

На приклад, економiчне  процвiтання обумовлюс пересування кривоi попиту на даний вид товару праворуч, так що, як показано на рис.1, рiвноважна, або ринкова цiна дорiвнюс Р. З одного боку швидке зростання цiн на товари сприяс розвитку iнфляцii, з iншого-виключас з числа покупцiв товару тих споживачiв, чиi грошовi доходи не встигають за швидким зростанням цiн.

Тому, щоб протистояти iнфляцii й дозволити малозабеспеченим громадянам купувати необхiднi iм товари,

уряд може встановити максимальний рiвень цiн.

Причому, встановлення обмеження цiни мас сенс тiльки при умовi, що нова цiна буде нижчою за рiвноважну.

Якi ж будуть наслiдки  введення цього обмеження? Спроможнiсть  вiльного ринку нормувати споживання буде паралiзована. Iснування обмеження  цiн створюс стiйкий дефiцит даних  товарiв. Так, при цiнi Р’ обсяг попиту на товар буде дорiвнювати Q , а обсяг пропозицii тiльки Q . Отже, виникас стiйкий дефiцит, що дорiвнюс рiзницi мiж Q i Q.    
 
 

Оскiльки введення цiнового обмеження призводить до виникнення стiйкого дефiциту даноi продукцii, розмiр  якого визначасться вiдрiзком Q(s)Q(d), уряду приходиться приймати на себе пiклування про нормування ii для споживачiв в iнтересах досягнення бiльш справедливого розподiлу.

Це здiйснюсться, наприклад, шляхом введення картковоi системи. Однак використання картковоi системи не вирiшус iншоi проблеми. Дiйсно, крива попиту на рис.1 свiдчить про наявнiсть великоi кiлькостi покупцiв, що прагнуть купити товар по цiнi, що перевищус встановлений максимум.

I, звичайно, для  продавцiв вигiднiше реалiзувати  його по бiльш високiй цiнi. Тому, не дивлячись на значне посилення бюрократичного апарату, що супроводжус, як правило, введення контролю за цiнами, нелегальнi “чорнi ринки”-ринки, на яких товари купуються й продаються по цiнах, вищих за встановленi межi-отримують широке поширення.

Проблеми у реалiзацii полiтики контролю за цiнами можна також  пояснити значними адмiнicтративними складнощами ii проведення. До органiв контролю постiйно  пред’являються вимоги зробити виключення для тих чи iнших видiв товарiв  або який-небудь галузi. Поступово, по мipi подальшого вiдхилення цiн вiд стану рiвноваги й посилення

дефiциту, тиск на контролюючи органи з вимогами надати пiльги зростас, й, в кiнцi-кiнцiв, це надзвичайно  ускладнюс контроль.

Iнша проблема  полягас у тому, що уряд може  спробувати зберегти цiновий контроль в силi вже пiсля завершення промiжного перiоду й початку нового пiдйому. В цей перiод контроль такого роду може виявитись некорисним й лише погiршити ситуацiю.

Хоча полiтика державного регулювання цiн несе значний  позитивний ефект i мас особливе значення в кризовi перiоди, ii реалiзацiя може призвести до дуже небажаних наслiдкiв.

У короткостроковому  планi пряме регулювання цiн сприятиме  стабiлiзацii нацiональноi економiки. Так, у державi можуть значно знизитись  темпи зростання оптових й роздрiбних цiн i це призведе до гальмування iнфляцiйних процесiв. Але вже у найближчi роки виявляться негативнi наслiдки централiзованоi моделi регулювання. “Заморожування” цiн i заробiтноi плати обмежить мiжгалузевий перелив капiталiв, буде гальмувати iнвестицiйну полiтику, знизить рiвень дiловоi активностi, стримуватиме зростання доходiв.

Як приклад можна  навести спроби уряду США ввести пряме регулювання внутрiшньоамериканських  цiн на енергоносii, якi, вiдбиваючи зростання iмпортних цiн на нафту, нафтопродукти та природний газ, зростали у 1974-1981 роках дуже високими темпами, стимулюючи розкручування iнфляцiйноi спiралi в краiнi.

“Заморожування” внутрiшнiх оптових цiн на нафту, нафтопродукти й природний газ, стримуючи на перший погляд розвиток iнфляцiйних тенденцiй, призвело до ряду негативних наслiдкiв в американськiй економiцi. Нестача iнвестицiй в енергетичне господарство, вiдсутнiсть зацiкавленостi у видобувних корпорацiй щодо розробки нових родовищ нафти й природного газу через контроль над рiвнем внутрiшнiх цiн призвели до того, що чистий iмпорт нафти до США, незважаючи на зростання свiтових цiн, продовжував аж до 1981 року збiльшуватися високими темпами.

Р.Рейган, якого  пiдтримував великий бiзнес, ставши президентом, вiдразу ж вiдмiнив контроль над внутрiшнiми цiнами на нафту й нафтопродукти (у сiчнi 1981 р.). “Контроль над цiнами стримував виробництво, стимулював споживання, пригнiчував технологiчнi досягнення й робив США бiльш залежними вiд енергетичного iмпорту”,-так коментував Р.Рейган свос рiшення. За оцiнками спецiалiстiв, тiльки в результатi вiдмiни контролю над цiнами чистий iмпорт нафти у США в 1983 р. скоротився на 54% порiвняно з 1980 р.  

4. Антиiнфляцiйна полiтика  Украiни у 1992-1996 рр.  

Найбiльш iстотним  негативним явищем в економiцi Украiни на етапi ii ринкового реформування виявилася iнфляцiя.

Перiод 1992-1994 рр. характерезусться надзвичайно високим рiвнем iнфляцii, навальним зростанням цiн, послабленням контролю за фiнансово-господарською  дiяльнiстю пiдприсмств.

За даними Свiтового банку, рiвень iнфляцii в Украiнi в другiй половинi 1993 р. був найвищим у свiтi. Якщо в

1992 р. ii рiвень зрiс  у 21 раз, то за 1993 р. - у 103 рази. I хоча в 1994 р. рiвень iнфляцii дещо  знизився, однак сталося це не  в результатi проведення комплексних реформ i якiсних змiн у системi державних фiнансiв та запровадження цiновоi лiбералiзацii, а через вiдстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованостi бюджету.

До числа iнфляцiйних факторiв, що мали мiсце протягом останнiх  рокiв, належать:

а) надвисоке пiдняття цiн на енергоносii та основнi види сировини й матерiалiв;

б) збiльшення наявноi грошовоi маси за рахунок додатковоi iмiсii грошей;

г) зростання безготiвкового  обiгу як наслiдок кредитування низькорентабельних та збиткових пiдприсмств;

д) монопольне цiноутворення  в умовах монополiзацii бiльшостi видiв  промислового виробництва, що веде до диктатного пiдвищення цiн виробниками, оскiльки споживачi позбавленi вибору i вiдсутнiй стримуючий контроль за цiнами.

Спочатку нашiй  економiцi була властива iнфляцiя витрат, оскiльки випереджаючими темпами зростали цiни енергоносiiв й первинноi сировини, й кожна наступна хвиля пiдвищення цiн починалася з палива та сировини. Перiодичне випереджаюче пiдвищення цiн на енергоносii було iмпульсом для загального зростання цiн й iнфляцii.

Пiдвищення пiдприсмствами цiн на власну продукцiю, з метою  покриття зростаючих витрат, дало поштовх  до подальшого розвитку iнфляцiйних процесiв. При цьому типi iнфляцii зростання  грошовоi маси с наслiдком пiдвищення цiн. Незважаючи на дедалi зростаючу грошову емiсiю, виникла нестача оборотних засобiв пiдприсмств для розрахункiв з своiми постачальниками (криза неплатежiв) i для видачi зарплати. В результатi склалася типова iнфляцiйна спiраль: зростання цiн веде до збiльшення витрат (i в тому числi-зарплати), яке вимагас збiльшення грошовоi маси, а останнс, в свою чергу, веде до нового витка зростання цiн. Таким чином iнфляцiя в Украiнi являс собою посднання iнфляцii попиту та iнфляцii витрат, що значно ускладнюс здiйснення антиiнфляцiйноi полiтики.

До листопада 1995 року рiвень цiн порiвняно з груднем 1990 року зрiс в Украiнi у 37 тисяч  разiв. Водночас з зростанням цiн  вiдбувалося падiння валютного(долларового)   

Данi графiка свiдчать  про те, як мiсяць у мiсяць розвивався iнфляцiйний процес, i, вiдповiдно, зростали середнi оптовi та роздрiбнi цiни. Це явище перетворилося на могутнiй каталiзатор спаду виробництва, загального зростання виробничих витрат i собiвартостi товарноi продукцii, що, в свою чергу, пiдштовхувало виробникiв до чергового пiдвищення цiн. Оптовi цiни особливо швидко зростали у паливнiй i хiмiчнiй промисловостi, електроенергетицi, чорнiй металургii та машинобудуваннi, а з роздрiбних цим характеризувалися цiни на продукти харчування, якi протягом багатьох десятирiч були штучно заниженi й дотувалися з держбюджету. Взагалi ранiше роздрiбнi цiни в Украiнi нiколи не зростали такими темпами, i це викликало справжнiй шок у основноi маси населення.

Випереджаюче зростання  оптових цiн руйнус безпосередньо  виробничу сферу, гальмуючи або навiть припиняючи iнвестицiйнi процеси. Водночас, хоча й повiльнiшi, але теж досить бурхливi темпи зростання роздрiбних цiн руйнують соцiальну сферу, пригнiчують економiчнi iнтереси людей до активноi пiдприсмницькоi та трудовоi дiяльностi, тобто дiють у тому ж самому негативному напрямi.

Все це викликало  таке явище, як неплатоспроможнiсть  бiльшостi юридичних та фiзичних осiб, незважаючи на безперервне накачування  грошового обiгу дедалi бiльшою масою  паперових грошей. За оцiнкою СБРР, за 1992 р. неплатежi в Украiнi становили 40% усього ii ВВП.У 1993 р. обсяги неплатежiв продовжували зростати, викликаючи рiзке скорочення i навiть припинення товарного виробництва на багатьох пiдприсмствах.