Антиiнфляцiйна полiтика Украiни

В цих умовах монетарна  полiтика НБУ перетворилася на потужний iнфляцiйний фактор. Держава почала негайно покривати зростаючий грошовий дефiцит найпростiшим шляхом-емiсiсю вiдповiдноi маси грошей. Вони були направленi на покриття готiвкового попиту, бюджетнi дотацii, кредитування виробникiв i споживачiв (включаючи i явних банкрутiв). Тiльки у першому кварталi 1993 р. для пiдтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб. пiльгових кредитiв й бiля 3 трлн. крб. фiнансовоi допомоги. Величезноi кредитноi допомоги потребували й iншi галузi народного господарства-в березнi того ж року iм було надано кредит у 606 млрд. крб. для проведення залiку взасмних боргiв. Загальна сума емiсii готiвки за сiчень-квiтень 1993 р. досягла 598,3 млрд. крб., що у 10 разiв перевищувало емiсiю за такий же перiод 1992 р. На протязi 1993 року монетарна маса збiльшилася з 26 до 47,2 трилiона карбованцiв, тобто у 1,8 раза, нiж вона становила у попередньому роцi. Грошова емiсiя, як i цiни швидко вийшла з-пiд належного державного контролю.

Грошовi знаки (купоно-карбованцi), випущенi в Украiнi на початку 1992 р. замiсть росiйського рубля почали катастрофiчно знецiнюватися. Бурхливе знецiнення грошей пiдiрвало виконання ними властивих iм ринкових функцiй, i перш за все-стимулюючоi. З’iдаючи фонди нагромадження i споживання, гiперiнфляцiя загальмувала пiдприсмницьку i трудову активнiсть в краiнi.

Втративши контроль за емiсiсю грошей, за рухом видаткiв  та цiн, грошового обiгу i кредитних  ресурсiв, украiнський уряд тодi так i не знайшов надiйних регулюючих механизмiв  для активного впливу на iнфляцiйнi процеси та погашення iх негативного впливу на економiчне i соцiальне становище в краiнi.

Цiнова та iнфляцiйна  спiраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 р., у другому пiврiччi знову пiшла вгору. До кiнця 1993 р., коли iнфляцiйна спiраль розкрутилася до найвищоi фази, банки змушенi були додатково випустити в обiг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цiн. Девальвацiя карбованця набула катастрофiчного характеру. В листопадi уряд адмiнiстративно запровадив його фiксований курс, що пiдхльоснуло активнiсть тiньового валютного ринку.

Отже, у 1992-1994 рр. в  Украiнi проводилася помилкова економiчна  полiтика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економiчну  систему краiни.

При цьому уряд застосовував в основному два антиiнфляцiйних заходи-обмеження фондiв споживання пiдприсмств i регулювання цiн. Адмiнiстративний контроль цiн було введено Указом президента “Про заходи щодо стримування темпiв зростання цiн”. Згiдно з ним пiдприсмства всiх форм власностi могли пiдвищувати оптовi цiни на продукцiю тiльки у разi зростання витрат на виробництво, яке не залежить вiд iхньоi господарськоi дiяльностi. Цим же Указом вводилося обмеження розмiру надбавки для торговельних i постачальницько-збутових пiдприсмств у розмiрi не бiльше 55% вiд цiни виробника. Але, як свiдчать наслiдки, цi заходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, цiни тодi вже досить надiйно вийшли з-пiд державного контролю, i знову пiдпорядкувати iх системi жорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондiв споживання, то це мало б сенс тодi, коли було б що обмежувати.

Серед найбiльш  негативних наслiдкiв того перiоду  слiд вiдмiтити:

-серйозне порушення  виробничоi та фiнансовоi систем  функцiонування економiки;

-пiдiрвання схильностi  до заощадження практично у всiх економiчних агентiв;

-руйнування на  цiй основi системи забеспечення  вiдтворюючих процесiв в економiцi;

-надмiрну диференцiацiю  населення, окремих галузей й  регiонiв за рiвнем доходiв.

Пiд впливом iнфляцii обсяги номiнальних грошових доходiв населення зростали, а його реальнi доходи, у зв’язку з випереджаючим пiдвищенням роздрiбних цiн на товари та послуги, навпаки зменшувалися. Методи iндексацii доходiв не забеспечували компенсацii втрат вiд гiперiнфляцii. Тiльки у 1993 р. при зростаннi цiн на рiк бiльш нiж у 100 разiв реальна зарплата зменшилася на 52%. Ефект вiд запровадження урядом пiльг на оподаткування доходiв громадян стосовно молозабеспечених, багатодiтних, чорнобильцiв, ветеранiв та iн. теж був мiнiмальним, оскiльки самi оподатковуванi доходи населення були мiзернi i не встигали за зростанням цiн.

Дилема, що постала  перед украiнським урядом, полягала в тому, яким чином, скорочуючи темпи iнфляцii, не посилити стагнацii виробництва. Але вона не була вирiшена належним чином. Вiдновити економiку за умов надмiрних податкiв, якi пригнiчують виробництво, звужують базу оподаткування i примушують платникiв приховувати своi доходи, неможливо. Слiд вiдмiтити хоча б такий факт: до введення податку на прибуток пiдприсмств з 1993 року, стягався податок на доход пiдприсмств. При цьому пiдприсмства, за iснування спецiального податку на фонд зарплати, були змушенi фактично двiчi сплачувати його, оскiльки фонд зарплати с складовою частиною доходу.

Полiтика посилення  державного контролю й регулювання (стримування цiн, завищенний обмiнний курс, дуже високi податки) призвела до формування потужного тiньового сектору економiки в Украiнi. За вiдсутностi ефективного контролю за формуванням доходiв, бiльшiсть зусиль держави були сконцентрованi на скорочуваному державному секторi. В результатi на фонi втрати державою значноi частини доходiв, якi можна було б отримати шляхом проведення податковоi розумноi полiтики, основний тягар недофiнансування лягла на сектор, який поки-що був основою iснування самоi держави.

Через недосконалiсть  нашоi податковоi системи спад валового продукту в Украiнi й за 1996 рiк склав  бiля 10%, а у галузях машинобудування  й легкоi промисловостi досягас 20%.

Отже, завдання подальшого реформування економiки, що стоять перед  Украiною, можуть бути вирiшенi тiльки за умов реалiзацii послiдовноi полiтики фiнансовоi стабiлiзацii, та вiдновлення накопичень населення. Без цього забеспечити стiйке економiчне зростання на базi вiдродження iнвестицiйноi активностi й поступовий пiдйом життсвого рiвня с неможливим. Сучасний перiод с найважливiшою фазою реформ. Останнiм часом у цьому напрямi зроблено ряд крокiв i найважливiшим з них с введення у вереснi цього року нацiональноi валюти-гривнi. Це дало змогу в значнiй мiрi стабiлiзувати грошовий обiг в краiнi.

Як мiра, що мас  запобiгти необумовленому зростанню  заробiтноi плати на пiдприсмствах, Кабiнетом  Мiнiстрiв у 1995 роцi було прийнято постанову  про порядок визначення сум, що вносяться  до бюджету в зв’язку з перевищенням фонду споживання. Тобто зростання зарплати може вiдбуватися тiльки у межах iндекса мiсячноi iнфляцii. Також планусться iстотно зменшити розмiр податкiв та взагалi скасувати вiдрахування до деяких цiльових фондiв у складi бюджету на 1996 р.

Час покаже, якi наслiдки  для економiки Украiни принесуть новi антиiнфляцiйнi заходи.   
 

Висновки  

Iнфляцiя властива  бiльшостi економiчно розвинутих  краiн свiту i с основною проблемою  в тих краiнах, що розвиваються.

Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнюс доходи бюджету  й супроводжусться його дефiцитом.

Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжусться  нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання  цiн по районах держави й галузям.

У станi iнфляцiйноi нестабiльностi орiснтацiя лише на регулювання  з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з  повiльним перiодом стабiлiзацii i оздоровлення економiки. Незважаючи на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовлясться вiд впливу на цiни, суттево посилюючи його в кризовi для нацiональноi економiки перiоди.

Вихiд з кризового  стану для економiки будь-якоi краiни мiстить два основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцii та, по-друге, припинення падiння виробництва. Однак ключовим моментом с саме вирiшення питання iнфляцii, оскiльки це-нацважливiша умова для поновлення iнвестицiйноi активностi, що, в свою чергу, мас забеспечити вiдродження виробництва.

Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснус функцiональний взасмозв’язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб’сктiв, якi планують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грас надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризису економiки i виходу з нього.

Наприкiнцi слiд  додати, що iнфляцiя-це не лише свiдотство  слабкостi економiки, а й свiдотство  слабкостi державноi влади або слабкостi полiтичноi мудростi.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список використаноi лiтератури:   

Макроекономiка: пiдручник/ за ред. Савченка А.Г., Пухтасвич  Г.О. та iн., Киiв, 1995.

Пинзенык В. Макроэкономическая стабилизация в Украине: итоги и  проблемы первого года. Вопросы экономики, 1996, №2, с.88-97.

Илларионов А. Финансовая стабилизация в республиках  бывшего СССР. Вопросы экономики, 1996, №2, с.88-97.  

Пинзенык В. Украина: мифы и реальность макроэкономичес-

кой стабилизации. Ваш партнер, 1994, №47, с.18.  

Чувилин Е.Д., Дмитриева  В.Г. Государственное регулирование и контроль цен в капиталистических странах. Москва., “Финансы и статистика”, 1991.  

Давыдов А.Ю. Инфляция в экономике: мировой опыт и наши проблемы. Москва., “Международные отношения”, 1991.

Тимофссв В. До питання антиiнфляцiйного оподаткування i регулювання цiн в умовах ринкових вiдносин. Економiка Украiни, 1993, №1, с.37-45.  

Богиня Д., Волинський Т. Питання макроекономiчноi стабiлiзацii в Украiнi. Економiка Украiни, 1996, №2, с.4-13.   

Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономiка. Киiв., “Основи”, 1995.   

Долан Э. Макроэкономика. Санкт-Петербург, “Литера плюс”, 1994.   

Макконелл Р.К., Брю Л.С. Экономикс: принципы, проблемы, политика. Москва, “Республика”, 1995.  

Фишер С., Дорнбуш  Р., Шмалензи Р. Экономика. Москва, “Дело”, 1993.