Грошова система та її елементи в Україні

     — при одержанні готівкових коштів зі своїх рахунків у банках юридичні особи повинні вказувати, на які  цілі вони їх одержують та зазначати  суми по кожній цілі;

     — витрачати одержану в банку готівку  юридичні особи зобов'язані відповідно до вказаних цілей та обсягів;

     — усі клієнти банків — юридичні особи зобов'язані розробляти прогнози своїх касових оборотів і подавати їх у банки для розроблення  таких прогнозів по регіонах і  по країні в цілому.

     Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями — надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти.

     Важливим  інструментом грошово-кредитної політики центрального банку є регламентація режиму банківського процента. Вона забезпечує регулювання ціни грошей на грошовому ринку з метою впливу на їх масу в обороті, а отже — на сталість грошей.

     Організація обороту грошей звичайно покладається чинним законодавством на банки. Це одна з важливих функцій банків, яку вони виконують у процесі розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Проте важлива роль грошового обороту, переплетіння в ньому інтересів окремих економічних суб'єктів та суспільства в цілому вимагають державного нагляду і контролю за виконанням банками вказаної функції. Кожна держава покладає це завдання на спеціальні органи регулювання грошового обороту та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні таким органом є Національний банк України, що передбачено Конституцією та Законом «Про Національний банк України».

     Інші  органи державного управління економікою — Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, реалізуючи свої заходи економічної та фінансової політики, теж впливають на грошовий оборот. Проте свої регулятивні дії в монетарній сфері вони повинні координувати з НБУ.

     Грошова система забезпечує правову та організаційну  базу для розроблення та реалізації грошово-кредитної (монетарної) політики в країні. З цього погляду монетарну політику можна розглядати як продукт функціонування грошової системи. Тому успішна реалізація цілей монетарної політики є одночасно свідченням ефективного функціонування грошової системи. І навпаки, не можна вважати ефективною грошову систему, якщо в країні проводиться не досить виважена монетарна політика, що не забезпечує надійного регулювання грошової маси (пропозиції грошей) і належної стабільності грошей. 

3. Створення та етапи  розвитку грошової  системи України

     Становлення України як незалежної держави обумовило  необхідність створення власної  грошової системи, яка забезпечувала  б можливість управляти  грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах  розвитку національної економіки. Організаційно-правові  засади створення грошової системи України були закладені в Законі України «Про банки і банківську діяльність», ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р.

     Перший  етап щодо створення власної грошової системи розпочався після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового використання як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти — попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот  обслуговувався виключно рублями (тепер уже російською валютою).

     Паралельне  використання в 1992 р. двох валют (рублів та купоно-карбованців) було зумовлюване рядом обставин:

     1. Центральний банк РФ  з вересня  1991 р. перестав надсилати в  Україну рублеву готівку;

     2. на межі 1991—1992 рр. Україна стала  на шлях лібералізації цін,  унаслідок чого значно зріс  їх середній рівень, що відповідно  збільшило попит на готівку, якої Україна не могла отримати від Росії;

     3. Україна не мала в той час  власної бази для виготовлення  грошових знаків.

      

     Поступове запровадження нових грошей поряд  зі старими мало свої переваги: відкривало можливість уникнути обвального переповнення ними каналів обороту, не допустити швидкого знецінення, забезпечити їм певні конкурентні переваги порівняно з рублем.

     Однак, досить швидко виявилися суттєві  недоліки двовалютної системи грошового  обороту: істотно ускладнювалось управління внутрішнім готівковим обігом, організацією внутрішніх безготівкових розрахунків та зовнішніх розрахунків, незабаром купоно-карбованець став швидко знецінюватися.

     Стан  грошового обороту на початку  запровадження купоно-карбованця ускладнювався  чинниками, серед яких були:

     1. Обвальний спад виробництва під  впливом лібералізації цін та  розриву попередніх господарських  зв'язків, скорочення державного  замовлення. Тільки за січень 1992 р. обсяг промислового виробництва  скоротився на 19,8, а роздрібний  товарообіг знизився на 61%.  це скорочувало попит на гроші, і частина наявних в обороті грошей виявилася зайвою.

     2. Використання російського рубля  на внутрішньому ринку України  сприяло  відпливу товарів  за межі України, підриву товарної  основи внутрішнього грошового  обігу. Тому уряд України змушений був перевести весь готівковий обіг на карбованцеву валюту, що забезпечило контроль НБУ за сферою готівкового обороту. Однак, він відкривав широкі можливості для використання емісії грошей для покриття фінансових потреб уряду, що стало одним із головних чинників розкручування в Україні гіперінфляції.

     3. З ініціативи РФ у середині 1992 р. у рублевій зоні була  запроваджена система взаємозаліків  через кореспондентські рахунки,  відкриті в розрахунковому центрі  при Центральному банку РФ. Унаслідок цього платежі між країнами рублевої зони були взяті під контроль Центральним банком РФ. Курс українського рубля щодо російського став швидко падати. Україна втратила будь-які переваги від використання в безготівковому обороті іншої валюти — рубля.

     Запровадження карбованця в готівкову сферу  при обслуговуванні безготівкового обороту виключно рублем призвело до механічного розриву єдиного  грошового обороту на дві окремі частини. Перехід грошей із однієї частини  в іншу вимагав обміну їх за валютним курсом. Виникла спотворена ситуація, за якої валютний курс грошей при використанні їх у готівковому та безготівковому оборотах роздвоївся. Це сприяло розвитку масових фінансових спекуляцій, пов'язаних з переведенням грошей з однієї форми обороту в іншу, відпливу грошових капіталів з України за кордон.

     Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, указом Президента України «Про реформу грошової системи  України» від 12 листопада 1992 р. було запроваджено купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучено з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі «український карбованець», дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу.

     Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи України.

     На  другому етапі Національний банк України, спираючись на норми Закону України «Про банки і банківську діяльність» (1991 р.), відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. До основних напрямів та результатів розвитку грошової системи на цьому етапі можна віднести:

     1. Розбудову власного емісійного  механізму, що включає:

     — створення Банкнотно-монетного двору  НБУ, що має повний цикл високоякісного виробництва паперових грошей та монети;

     — розроблення дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення системи захисту грошових знаків та монет;

     — розроблення правил випуску в  обіг, зберігання, інкасації, вилучення  з обігу готівки, ведення касових  операцій тощо.

     2. Формування механізму регулювання  НБУ пропозиції грошей, завданням  якого є:

     — відпрацювання механізму централізованого регулювання банківськими резервами;

     — запровадження механізму рефінансування комерційних банків;

     — розвиток операцій на відкритому ринку.

     3. Розроблення методики та методології  грошово-кредитної політики НБУ,  накопичення досвіду практичного  застосування інструментів грошово-кредитної  політики, розмежування сфер застосування  фіскально-бюджетної та грошово-кредитної  політики.

     4. Розбудова національної платіжної системи, що охоплює:

     —створення  системи електронних платежів на міжбанківському рівні;

     —розроблення  методичних та інструктивних документів щодо організації безготівкових  розрахунків на міжгосподарському  рівні;

     — розроблення методичних та організаційних засад створення електронної систем й масових платежів.

     5. Формування механізму валютного  регулювання, який включає:

     —розвиток інфраструктури валютного ринку  та формування методичних та організаційних засад здійснення операцій на ньому;

     — порядок регулювання валютного  курсу;

     —створення  механізму формування та використання золотовалютних резервів;

     — формування звітності щодо платіжного балансу країни, здійснення його аналізу  та прогнозування.

     6. Розроблення та випробування  на практиці спеціальних заходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

     Перелічені  заходи дали можливість сформувати протягом 1993—1996 рр. правові та організаційні  основи національної грошової системи  ринкового типу.

     Проте, тимчасові гроші не можуть належним чином виконувати одну з найважливіших функцій — функцію нагромадження. Це підриває інтереси економічних суб'єктів до накопичення грошей як джерела інвестування, стримує економічне зростання, знижує ефективність антиінфляційної політики, зміцнення державних фінансів. У зв'язку з цим особливої гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової одиниці — гривні. Згідно з Указом Президента України  «Про грошову реформу в Україні» від 25 серпня 1996 р., з 2 по 16 вересня 1996 р. з обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова одиниця — гривня та її сота частина — копійка. Цим закінчився другий етап розбудови грошової системи України і розпочався третій.

     На  третьому етапі відбувається подальше вдосконалення механізмів та інструментів грошової системи, що були розроблені на попередньому етапі. Важливою віхою тут стало прийняття Верховною Радою України в травні 1999 р. Закону «Про Національний банк України», а у грудні 2000 р. – Закону “Про банки і банківську діяльність”. 
 
 
 
 
 

     ВИСНОВОК

 

     Грошово система не є довільним витвором державної влади, а залежить від  реально існуючих економічних відносин. Враховуючи надзвичайно важливу  роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади.

     В рефераті та тему „Грошова система та її елементи” було проведено аналіз теоретичних основ та практичних аспектів функціонування грошової системи України та її елементів на сучасному етапі розвитку.

       Є кілька ключових позицій,  які визначатимуть зміцнення  грошової системи не лише у  короткостроковій, а й у середньостроковій  перспективі. Це насамперед курсова  політика. На відміну від девальвації,  зміцнення валютних позицій національної  грошової одиниці більш вигідне для України. Рада НБУ готова активно співпрацювати насамперед з Міністерством економіки з питань поліпшення функціонування грошової системи України та її елементів. Йдеться про органічне поєднання інструментарію грошово-кредитної та немонетарної антиінфляційної політики. Реалізація поставлених Президентом України завдань щодо відчутного поглиблення стабільності гривні можлива лише на основі такого комплексного підходу.