Грошовий ринок та особливості його функціонування в Україні

Грошовий ринок слід розглядати як механізм відносин між юридичними особами, які потребують коштів для свого розвитку, з одного боку, і організаціями і громадянами, які можуть надати такі кошти, - з другого. Цей ринок поєднує три головні складові: обліковий, міжбанківський і валютний ринки. Усі вони виконують декілька основних функцій, в чому і полягає їхня схожість: об’єднання дрібних заощаджень населення, держави, приватного бізнесу, закордонних інвесторів і створення потужних грошових фондів; трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування підприємств (фірм); спрямування частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також процес розширеного відтворення через видачу опосередкованих позик за схемами: Центральний банк – комерційний банк; комерційний банк – комерційний банк; комерційний банк – підприємство, населення;  надання позик державним органам для вирішення невідкладних завдань, покриття дефіциту бюджету.

Таким чином, грошовий ринок дає  змогу здійснювати накопичення, оборот, розподіл і перерозподіл грошового  капіталу між сферами національної економіки. Водночас це – синтез ринків різних засобів платежу. Як переконує  досвід країн із розвиненою ринковою економікою, угоди на грошовому ринку  опосередковуються, по-перше, кредитними інститутами (комерційними банками  або іншими установами), які беруть у борг або надають грошові  позики, по-друге - інвестиційними або  аналогічними організаціями, які забезпечують випуск і обіг різного роду боргових зобов'язань, що реалізуються за гроші  на обліковому ринку[5, c.204].

 

Розділ 2. Інструменти грошового ринку        

 

 Виконуючи операції на грошового ринку, його учасники вибирають відповідні фінансові інструменти — фінансові документи, що обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на грошовому ринку. Фінансові інструменти, які обертаються на окремих сегментах грошовому ринку, на сучасному етапі дуже різноманітні.

Інструментами грошового ринку є векселі, казначейські зобов'язання, ощадні (депозитні) сертифікати, банківські акцепти та інші грошові сурогати.

Грошові сурогати - це будь-які документи у вигляді грошових знаків, що відрізняються від грошової одиниці України, і виготовлені з метою здійснення платежів у господарському обороті. На грошовому ринку обертаються в основному боргові документи. Інструменти грошового ринку використовуються на основі ставки дисконтування[7,c.113].

Найбільш поширеними фінансовими  інструментами вітчизняного грошового  ринку є казначейські зобов'язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі.

Казначейські зобов'язання України - держані боргові цінні папери, що емітуються державою в особі уповноважених органів, розміщуються виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчують факт заборгованості Державного бюджету перед власником казначейського зобов'язання України, дають власнику право на отримання грошового доходу та погашаються відповідно до умов розміщення казначейських зобов'язань України.

Обсяг емісії казначейських зобов'язань України у сукупності з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов'язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Емісія казначейських зобов'язань є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню ДКЦПФР. Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов'язаннями гарантується доходами Державного бюджету України.

На казначейські зобов'язання, що випущені у документарній формі, видається  сертифікат. Рішення про розміщення казначейських зобов'язань, у якому  передбачаються умови розміщення та погашення цінного папера, приймається  згідно з Бюджетним кодексом України. Порядок визначення вартості продажу  під час їх розміщення встановлюється Міністерством фінансів України. Особливості  провадження депозитарної діяльності з казначейськими зобов'язаннями визначаються ДКЦПФР разом з НБУ. Основні характеристики казначейських зобов'язань можна  подати таким чином (рис.1).

 

 

Казначейські зобов'язання мають  два основні способи отримання  доходів (як і облігації). Перший спосіб полягає в тому, що інвестор може придбати казначейські зобов'язання держави, ставши його власником до моменту погашення даного цінного папера. Коли дата погашення настає, власник такого зобов'язання надає його, або інший документ, що підтверджує право власності на нього, і отримує певну суму готівкою.

Суть другого способу полягає в тому, що власник казначейського зобов'язання держави може забажати продати такий вид державних цінних паперів до настання терміну їх погашення. На таке рішення можуть вплинути різні чинники, але у такому випадку ціна даного папера повинна відображати: дохідність казначейського зобов'язання за період володіння даним цінним папером; суму, позичену державі під час придбання казначейського зобов'язання; при зміні кон'юнктури ринку державних цінних паперів - ринкову різницю між вартістю казначейського зобов'язання на момент придбання і ринковою вартістю в момент його продажу. Отже, прибутковість казначейських зобов'язань держави залежить від таких чинників: номінальної вартості даного цінного папера; дохідності цінного папера (відсотків на нього); строку, що залишається до його погашення; змін ринкової кон'юнктури тощо.

Практика вивчення прибутковості  такого виду цінних паперів свідчить, що зростання ефективної дохідності первинного розміщення не дозволяє обернути наявні казначейські зобов'язання в  готівку без збитку або втрати дохідності. У цьому випадку очікування погашення виявляється набагато кращим, ніж будь-яка оперативна діяльність. Коливання поточної дохідності державних казначейських зобов'язань в принципі, не відрізняють їх від інших цінних паперів як методи вибору ефективного портфеля. Такі цінні папери взагалі приймаються як безризиковий актив. Таке припущення справедливе для роботи на первинному ринку цінних паперів при отриманні номінальної дохідності погашення. При діяльності на вторинному ринку цінних паперів, з метою отримання більш високої дохідності, казначейські зобов'язання стають досить ризикованими цінними паперами і вже суттєво не відрізняються в цьому плані від акцій[9,c.587-589].

Портфель казначейських зобов'язань, випуск яких здійснюється державою, - це сукупність різних видів зобов'язань Казначейства України, що систематизовані таким чином, щоб диверсифікувати ризик і отримувати стабільний дохід. Формування портфеля відбувається на основі дохідності, безпечності і ліквідності. Портфель державних цінних паперів поряд з портфелем акцій, облігацій та інших цінних паперів формує інвестиційний портфель. Виплата доходу за казначейськими зобов'язаннями та їх погашення здійснюються відповідно до умов їх випуску, затверджених за довгостроковими та середньостроковими зобов'язаннями - Кабміном України, а за короткостроковими - Мінфіном України.

Ощадний (депозитний) сертифікат - цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Угода про перепродаж - контракт, в якому одна зі сторін зобов'язується продати цінні папери іншій із обов'язковим викупом в обумовлену дату за наперед обумовленою і зафіксованою в контракті ціною (наприклад, "РЕПО").

Банківський акцепт - форма короткострокового банківського фінансування, при якому банк бере на себе відповідальність за своєчасну оплату переказного векселя, якщо у векселедавця будуть труднощі.

Євродолари - доларові депозити, розміщені за межами США[12].

Невід'ємною частиною ділового життя  суспільства був і є вексельний обіг. Розвиток вексельного обігу  має багатовікову історію. Винахідниками  векселів вважаються середньовікові банкіри-міняли, що займались зберіганням і переказом  грошей із країни в країну, із міста  в місто. У результаті з'явився переказний вексель. З розвитком і ускладненням ринкових відносин вексель як засіб  переказу грошей поступово втратив  своє значення і став універсальним  інструментом кредиту, платіжним засобом, абстрактним цінним папером.

Вексель виконує дві функції:

- є інструментом кредиту, тому що з його допомогою можна оформити різні кредитні зобов'язання (оплатити куплений товар, повернути отриману позику тощо);

- служить інструментом грошових розрахунків, так як є різновидом кредитних грошей.

Незалежно від того, яку функцію  виконує вексель (засіб платежу, інструмент кредиту), взаємовідносини  учасників вексельного обороту  регулюються особливими нормами  вексельного права.

Хоча вексель здавна використовувався в міжнародних розрахунках, національні  законодавства, що регулюють вексельний обіг у різних країнах, суттєво відмінні між собою. У результаті цього  було уніфіковано норми вексельного  права на Женевській конференції 1930 року, що виробила конвенцію, якою було встановлено Єдиний вексельний закон  про переказний і простий вексель. Країни, що підписали або приєднались  до конвенції, прийняли на себе зобов'язання ввести в дію на своїх територіях Єдиний вексельний закон.

В Україні обіг векселів також здійснюється відповідно до Єдиного вексельного  закону. На відміну від російського  законодавства, українське не передбачає випуску векселів в електронній  формі. Векселі також не можуть знерухомлюватись і виступати предметом угод на фондовій біржі та організованих  фондових ринках.

Інструменти грошового ринку, обслуговуючи переміщення грошей між його суб'єктами, самі набувають певної вартості і  можуть ставати об'єктом купівлі-продажу  у формі цінних паперів. У зв'язку з цим можна говорити про специфічний  ринок цінних паперів, який є однією з форм існування грошового ринку. Потенційно в цінний папір може перетворитися  будь-який інструмент грошового ринку. Проте економічно доцільною подібна  трансформація може бути тільки для  інструментів середньо- та довгострокової дій. Якраз їх власники, що продали  свої гроші на тривалий строк, частіше  змушені продавати їх на ринку, не дочекавшись закінчення терміну  дії, щоб повернути гроші у  свій оборот, ніж власники інструментів короткої дії. Це стосується, зокрема, акцій, державних і корпоративних  облігацій, казначейських векселів, деривативів, довгострокових депозитних сертифікатів, іпотечних зобов'язань  тощо[3, c.51-52].

 

 

 

 

 

Розділ 3. Структура грошового ринку     

 

Грошовий ринок — це особливий  сектор ринку, на якому грошові кошти  рухаються від власників заощаджень до позичальників, тобто гроші як специфічний товар постійно змінюється під впливом попиту та пропозиції різних суб'єктів економіки. Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщуються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів[14].

Грошовому (монетарному) ринку характерний  складний механізм функціонування. Для  його вивчення важливе значення має  структуризація грошового ринку. Слід зауважити, що це питання є дискусійним  і недостатньо висвітленим у  літературі. Серед вітчизняних економістів, на мій погляд, найбільш логічно, обґрунтовано і повно розглядають структуру грошового ринку             М.І. Савлук і А.І. Гальчинський .

Окремі сегменти грошового ринку  можна виділити за кількома ознаками :

- за видами інструментів, що застосовують для переміщення грошей від продавців до покупців;

- за інвестиційними ознаками грошових потоків;

- за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.

За видами інструментів грошовий ринок  складається з трьох взаємозв'язаних і доповнюючих один одного, але  окремо функціонуючих ринків:

- ринок позичкових капіталів;

- валютний ринок.

- ринок цінних паперів.

 Ринок позичкових капіталів  - система економічних відносин, що забезпечує акумуляцію вільних  коштів, перетворення їх у позиковий  капітал і його перерозподіл  між учасниками суспільного відтворення.

Це економічна форма ринкових відносин, призначенням якої є посередництво  у рухові коштів від їх власників  до користувачів (інвесторів) і формування попиту й пропозиції на грошовий капітал. Обслуговують цей ринок кредитно-фінансові установи і фондові біржі.

 Валютний ринок - система фінансово-економічних відносин, пов'язаних із здійсненням операцій купівлі-продажу (обміну) чужоземних валют і платіжних документів у чужоземних валютах.

Валютний ринок - поняття, що охоплює  значну кількість окремих локальних  ринків у певних регіонах, центрах  міжнародної торгівлі і валютно-фінансових зв'язків, зокрема, на міжнародних валютних біржах.

На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоекономічних розрахунків, страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів, переміщення валютної ліквідності  тощо.

 Ринок цінних паперів - частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів[11].

Через ринок цінних паперів акумулюється грошові надходження юридичних  осіб і громадян та спрямовуються  на виробниче й невиробниче вкладання  капіталів.

Розрізняють первинний ринок цінних паперів, на якому здійснюється емісія і первинне розміщення цінних паперів, і вторинний - де відбувається купівля-продаж (обіг) цінних паперів, випущених раніше.