Контрольная работа по "Деньгам, кредитам, банкам "

      Міжнародний кредит виконує певні функції:

1. він забезпечує переміщення позичкового капіталу між країнами і тим самим призводить до певного вирівнювання норми національного прибутку на середню;
2. міжнародний кредит призводить до зменшення витрат у сфері обігу, бо сприяє розвитку безготівкових розрахунків;
3. рух позичкового капіталу між країнами сприяє посиленню концентрації та централізації капіталу.

      В умовах високого рівня розвитку міждержавних відносин міжнародний кредит відіграє велику роль у вирішенні як тактичних, так і стратегичних завдань, що постають перед тією чи іншою країною. Прикладом цього є Україна, яка співробітничає з такими організаціями, як МВФ, Світовий банк, ЄБРР, і одержує від них значні суми кредитів. Ці кредити мають різне цільове призначення, але в нашій країні ще не навчились використовувати їх з максимальною віддачею.

      Міжнародний кредит функціонує у різних формах. Так, залежно від того, хто є  кредитором, розрізняють фірмовий, банківський та урядовий кредити.

      Фірмовий  кредит – це, власне, комерційний  кредит на міжнародному рівні, коли іноземний  експортер продає товар вітчизняному імпортерові в кредит. Цей кредит є ризикованим для експортера, а тому він вимагає належних гарантій його погашення, що робить кредит дорогим. Імпортер, якби в нього були вільні ресурси, може й зміг би купити товар на вигідніших умовах, але через відсутність коштів змушений його купувати в тієї фірми, яка продає товар з відстрочкою платежу.

      Більш гнучким у міжнародних відносинах є банківський кредит, коли однією із сторін кредитних відносин є банк. В Україні міжнародні банківські кредити в основному отримують  комерційні банки та спільні з  іноземним інвестором підприємства. З появою довіри іноземних банків до українських підприємств можливе отримання останніми таких кредитів.

      Урядовий  кредит може надаватись урядом однієї країни уряду іншої країни в межах  укладеної між ними угоди, а також  шляхом розміщення урядом своїх цінних паперів на зарубіжних фінансових ринках.

      Міжнародний кредит також поділяється на фінансовий, який надається у грошовій (валютній) формі, та комерційний, що надається  в товарній формі.

      2. Монетизація бюджетного  дефіциту та валового  внутрішнього продукту  в Україні. 

      Монетарна політика є ключовим механізмом у  грошовій системі країни, завдяки  чкому реалізуються її основні суспільні  призначення:

• підтримується вартість грошей на відносно стабільному рівні шляхом постійного урівноваження попиту і пропозиції на грошовому ринку;
• гнучко забезпечуються потреби економіки в грошах завдяки їх випуску в міру зростання портеб і вилучення з обороту в міру скорочення потреб.

      У зв’язку з цим основними індикаторами правильності монетарної політики та ефективності функціонування грошової системи в цілому є стабільність вартості грошей на товарних і валютних ринках та забезпеченість економічних суб’єктів

      достатньою  масою платіжних засобів. Перший індикатор – стабільність вартості грошей – проявляється у відносній  стабільності купівельної спроможності і валютного курсу національних грошей.

      Другий  індикатор не має таких чітких форм виразу, як перший, не знайшов він  однозначноо висвітлення і в  літературі. Одні автори взагалі не вважають його самостійним індикатором, оскільки у разі зрівноваженості попиту і пропозиції на гроші економічні суб’єкти матимуть достатній запас платіжних засобів. Інші автори виражають його через коефіціенти монетизації певних економічних змін, зокрема через показники монетизації бюджетного дефіциту та монетизації валового внутрішнього продукту. Спільним між цими показниками є те, що при недостатній монетизації бюджетного дефіциту і валового продукту виникнуть ускладнення з оплатою борговиз зобов’язень – відповідно у бюджетній сфері й у сфері реалізації валового продукту.

      Проблема  монетизації бюджетного дефіциту полягає  в пошуку грошових коштів, достатніх  для покриття (фінансування) перевищення  бюджетних витрат над бюджетними заходами, що формуються на підставі вимог  чинного законодавства, насамперед податкового. Якщо необхідні кошти не будуть знайдені, уряд не зможе розрахуватися за своїми зобов’язаннями, і виникне прострочена заборгованість його перед економічними суб’єктами (по заробітній платі, пенсіях, дотаціях, з оплати державних закупівель тощо). Мобілізувати необхідні для монетизації бюджетного дефіциту кошти можна кількома способами:

1. Збільшити оподаткування економічних суб’єктів через підвищення податкових ставок, введення нових податків, скасування пільг за старими податками тощо.  Для цього потрібно буде змінити чинне податкове законодавство, що робить цей захід мало реальним. аЛе якби він був реалізований, то це не привело б до зміни маси (пропозиції) грошей. Відбулося б лише переміщення їх між окремими групами економічних суб’єктів, а загальна їх маса залишилася б на тому ж рівні. Сукупний попит від такого переміщення грошей може зазнати лише тимчасового пригнічення, поки податкові вилучення в одних суб’єктів не будуть передані через бюджетне фінансування іншим суб’єктам, які і трансформують їх у платоспроможний попит на ринках. Тому такий спосіб монетизації дефіциту не внесе істотних змін у пропозицію грошей, що забезпечується банками, а отже і в масу грошей.
2. Дозволити уряду (казначейству) випустити власні боргові зобов’язання (казначейські білети) в розмірі, достатньому для покриття бюджетного дефіциту, і надати їм статус законного платіжного способу. Цей захід теж потребує внесення істотних змін до чинного законодавства і тому є малоймовірним. Проте якби він був реалізований, це внесло б істотні пертрубації в механізм монетарної політики, оскільки на всю суму казначейської емісії зросла б маса і пропозиція грошей, збільшився б сукупний попит і тиск на ціни. Такий спосіб монетизації бюджетного дефіциту може призвести до інфляції, через що світова монетарна практика від нього відмовилася.
3. Дозволити уряду випустити власні цінні папери і реалізувати їх на внутрішньому чи на зовнішньому ринках. При реалізації облігацій на внутрішньому ринку цей захід не впливне на масу (пропозицію) грошей, а лише перерозподілить її між групами суб’єктів і тому тимчасово пригнітить сукупний попит на товарних ринках подібно до першого заходу. Тому цей спосіб монетизації дефіциту з позиції монетарної політики не містить загрози і широко застосовується у світовій практиці. Інша справа з реалізацією державних облігацій на зовнішніх ринках. У цьому випадку виручка від реалізації державних облігацій на євроринках надійде у валютній формі, яка не дає можливості прямо використати її для фінансування бюджетних витрат. Уряд повинен продати валютну виручку центральному банку за національні гроші, які й використає для фінансування своїх потреб. У результаті цієї операції центральний банк збільшить на відповідну суму свої золотовалютні резерви, а також банківські резерви в національних грошах та пропозицію грошей на ринку. Це може істотно деформувати вплив на сукупний попит, що забезпечується монетарною політикою. Проте слід мати на увазі, що цей захід дає центральному банку приріст золотовалютних резервів, які можна використати для усунення деформації попиту, якщо вона набуває загрозливих розмірів.
4. Дозволити центральному банку прокредитувати уряд у розмірі бюджетного дефіциту, купивши на відповідну суму урядові зобов'язання на первинному ринку. Цей спосіб монетизації бюджетного дефіциту видається на перший погляд дуже простим і ефективним – уряду не потрібно мати справу з тисячами кредиторів на вторинному ринку, і потрібну суму коштів він може одержати негайно. Насправді це досить загрозливий спосіб монетизації дефіциту.

      По-перше, урядова політика дефіцитного фінансування перестає проходити контроль на надійність з боку суб’єктів вторинного ринку. Адже одного кредитора – центральний банк, який до того ж є державним, – значно легше “умовити” надати кредит уряду, ніж тисячі кредиторів – покупців облігацій на вторинному ринку. Тому ця політика може відірватися від умов реальної економіки, перетворитися у звичайну “фінансову піраміду”.

      По-друге, безпосередньо кредитуючи уряд, центральний  банк істотно ускладнює управління пропозицією грошей, оскільки на відповідні суми уповільниться зростання резервів комерційних банків і подальша мультиплікація депозитів, збільшується ймовірність виходу цих грошей у позабанківський оборот.

      По-третє, на суму кредиту уряду збільшиться  маса грошей і сукупний попит. Щоб  не допустити негативного впливу цього збільшення на кон’юнктуру ринку і сталість грошей, центральний банк повинен буде адекватно зменшити підкріплення резервів комерційних банків (через скорочення їх рефінансування і купівлю у них цінних паперів), що погіршить їх ліквідність, скоротить їх кредитування реальної економіки.

      З огляду на всі ці обставини у світовій практиці відмовилися від зазначеного  способу монетизації бюджетного дефіциту. Законом України “Про Національний банк України” (стаття 54) НБУ заборонено надавати прямі кредити  на фінансування витрат державного бюджету.

      Наведена  характеристика можливих способів монетизації  бюджетного дефіциту свідчить про те, що найдоцільнішим є третій – шляхом реалізації державних цінних паперів  на вторинному ринку, оскільки він не змінює грошової маси і не ускладнює  завдань, визначених у монетарній політиці. Проте ці положення справедливі лише за умов, коли бюджетний дефіцит не хронічний і не надто великий відносно ВВП. Інакше уряд змушений буде щоразу розміщувати на ринку все більше позик і збільшувати проценти на них, щоб стимулювати попит. Це призведе, з одного боку, до випереджаючого зростання бюджетних витрат на обслуговування державного боргу та збільшення бюджетного дефіциту, що ще більше ускладнюватиме проблему монетизації дефіциту, з іншого – до погіршення ліквідності економічних суб’єктів, насамперед банків, оскільки в їхніх портфелях активів надмірно збільшаться запаси державних цінних паперів. Щоб не допустити банківської кризи, центральний банк змушений буде посилити скуповування державних цінних паперів на вторинному ринку, що спричинить зростання пропозиції грошей на сукупного попиту на товарних ринках. Посилиться загроза підриву сталості грошей.

      Отже  систематичний, всезростаючий бюджетний  дефіцит у великих розмірах становить  потенційну загрозу для сталості грошей, якими б способами він не монетизувався.  Монетизація бюджетного дефіциту через вторинний ринок цінних паперів може тільки відстрочити цю загрозу, але не усуває її зовсім.

      Проблема  монетизації ВВП полягає в  доведенні маси грошей в обороті  до рівня, достатнього для успішної реалізації всього обсягу вироблених товарів та послуг, погашення боргових зобов’язань. З суто теоретичного погляду вирішення цієї проблеми забезпечується урівноваженням попиту і пропозиції грошей на грошовому ринку, незалежно від фактичного обсягу грошової маси. Якою б мірою остання не змінилась (уверх чи вниз), якщо пропозиція грошей відповідає попиту, наявна грошова маса є об’єктивно визначеною, тобто не надмірно великою чи малою.  

      З практичної точки зору, вирішення  цієї проблеми є значно складнішим, бо неможливо заздалегідь визначити ту нормативну величину, на яку слід орієнтувати регулювання пропозиції грошей. Тому про достатність монетизації ВВП, а значить і всієї економіки, можна судити не по відхиленню фактичного її рівня від нормативного, а з динаміки деяких індикаторів ринку, насамперед середнього рівня цін, середньої процентної ставки, стану платіжної дисципліни, рівня ліквідності банків тощо. Якщо всі такі індикатори протягом тривалого часу залишаються незмінними, то монетизацію ВВП можна вважати достатньою. Коли їх тренд виявляє тенденцію до підвищення, то монетизація є надмірною, а якщо тенденцію до зниження, то-недостатньою.

      Показник  фактичного стану монетизації валового продукту прийнято розраховувати як частку від ділення грошової маси, що є в обороті на кінець року, до номінального річного обсягу ВВП:                

      К_м =

      де  К_м-рівень монетизації;

      М - маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М3;

      ВВП - річний обсяг національного валового внутрішнього продукт.

      Починаючи з 2000-2001 років спостерігається перехід  української економіки у фазу зростання, чому певною мірою сприяла  і лібералізація монетарної політики НБУ. Її заходи передбачали: зниження і  встановлення диференційованих норм мінімальних обов’язкових резервів, зниження облікової ставки, збільшення обсягів рефінансування тощо.

      Істотно збільшився коефіцієнт монетизації  економіки, який на початок 2007 року становив уже 48,7%. Фактично йдеться про процес демонетизації національного господарства, що у поєднанні із відповідними структурними змінами у реальному секторі, підвищенням продуктивності праці, залучення інвестицій та за умови ефективного функціонування банківської системи істотно сприяє зростанню реального ВВП. Цьому процесу також сприяло поступове відновлення ролі капіталомістких галузей (металургії, машинобудування) у структурі економічного зростання, що зумовлювало більший попит на кредит з відповідним зростанням потреби в платіжних засобах для обслуговування обороту ВВП.

      Збільшення  коефіцієнта монетизації свідчить про те, що національна валюта поступово  посилює свої позиції з точки  зору виконання нею класичних  грошових функцій – міри вартості, засобу платежу та нагромадження. Однак  при цьому потрібно пам’ятати, що лише за умови незначних інфляційних очікувань перевищення темпів зростання грошової маси над темпами підвищення цін сприятиме подальшому стійкому зростанню економіки. Якщо ж інфляційні процеси вийдуть з під контролю, то наявне «грошове нависання» може руйнівним чином позначитися на стані грошового обігу в країні і підірвати довіру до національних грошей.

      Крім  того, доволі негативним фактором продовжує  залишатися значна частка готівки у  структурі грошової маси.

                                            1%  

                                 18%

                             29%                       52%  
 

      1% - цінні папери власного боргу  банків

      52% - строкові кошти в національній  валюті та валютні кошти

      18% - кошти на поточних рахунках  у національній валюті

      29% - готівка

      Графік 1. Структура грошової маси обігу за станом на 01.01.2007р.

      Вона  послаблює дію грошово-кредитної  політики й ускладнює контроль за агрегатами грошової маси, внаслідок  чого монетарна політика втрачає  свою ефективність. Тому поліпшення структури  грошової маси має бути одним із пріоритетів діяльності НБУ.

      Водночас  потрібно розуміти, що за умов стабілізації темпів інфляції подальше проведення жорстокої монетарної політики може стати фактором гальмування економічного зростання.