Організація та особливості функціонування грошового ринку України

КУРСОВА РОБОТА

На тему:

“Організація та особливості функціонування грошового ринку України”

ЗМІСТ

Вступ.………………………………………………………………………………………3

Основна частина.………………………………………………………………………….5

1. Сутність, структура та особливості функціонування грошового ринку України….5

2. Аналіз сучасного стану грошового ринку України ………………………………...13

3. Проблеми та перспективи розвитку грошового ринку України…………………...19

Висновки………………………………………………………………………………….27

Список використаних джерел…………………………………………………………...30

Додатки…………………………………………………………………………………...33

ВСТУП

Гроші – одне  з найдавніших явищ у житті суспільства – відіграють  важливу роль у його економічному і соціальному розвитку. Вони завжди привертали до себе пильну увагу науковців. Уже в працях Платона й Аристотеля є цікаві висловлювання про гроші. Часто згадується про них і в літописах періоду Київської Русі. Проте систематичні дослідження грошей і формування їх наукових теорій почалися з розвитком капіталізму. Вивчення грошей значною мірою визначило формування економічної теорії як науки.

Грошовий ринок  – це особливий сектор ринку, на якому здійснюються купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція і ціна на цей товар.

Після того, як Україна стала самостійною незалежною державою, все більше уваги та зусиль приділяється зростанню економічного потенціалу країни. Покращення умов функціонування грошового ринку, удосконалення його структури на теперішній час є чи не найважливішим завданням державного апарату та Національного банку України. Якщо наша ринкова система буде розвиватися не належним чином, то ми не зможемо конкурувати та співпрацювати з іншими країнами, тому обрана мною тема є дуже актуальною на даний період.

Актуальність теми дослідження. Необхідність вичення грошового ринку обумовлене тим, що на сучасному етапі розвитку економіки України, грошовий ринок відіграє провідну роль, оскільки є важливим чинником суспільного розвитку. Здійснюючи вплив на економіку, населення  та інші  економічні системи, гроші сприяють  їх ефективному функціонуванню.

Проблема становлення та розвитку грошового ринку, розкриття його окремих аспектів вивчається великим колом науковців. Дослідження теоретико-методогічних засад та різних аспектів теорії і практики, аспектів функціонування грошового ринку було висвітлено в численних працях вітчизняних вчених, таких як  М.М. Артус, М.П. Денисенко,  О.І. Лаврушина,  М. І. Савлук, Д. У. Пирса, А. Г. Пивовар, К. Р. Маконнелл, С. Л. Брю та інших.

Мета та завдання дослідження. Метою даної роботи  є  дослідження особливостей грошового ринку України на сучасному етапі та  тенденції його розвитку.

Для досягнення мети роботи автор поставив перед собою наступні завдання:

      дослідити сутність, структуру та особливості функціонувння грошового ринку України;

      проаналізувати сучасний стан грошового ринку;

      розглянути  та проаналізувати перспективи  становлення та розвитку  грошового ринку України, його проблем  і методів їх усунення.

Об’єктом дослідження даної курсовій роботі є грошовий ринок України.

Предметом дослідження є визначення особливостей грошового ринку України, його функціонування  та основиних проблем.

Інформаційна база. Для написання даної роботи була використана законодавчо-нормативна база, що регулює діяльність грошового ринку України, статистистичні дані Національного банку України, також використані періодичні видання, підручники, посібники.

Теоретичне і практичне значення даної роботи полягає в тому, що результати дослідження можна використовувати при підготовці до лекцій з фінансового ринку, до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатки.   

ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Сутність, структура та особливості функціонування грошового ринку  України

Грошовий ринок  – це ринок, на якому продається і купується особливий специфічний товар – гроші, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар. Індивідуальні учасники ділових угод на грошовому ринку задовольняють потреби в додаткових коштах, що перевищують обсяги нагромадження тимчасово вивільнених власних надходжень. Джерелами таких власних надходжень виступають отриманий прибуток, амортизаційні відрахування, обігові кошти та резерви[1].

Об’єктом купівлі-продажу на грошовому ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Передавання грошей від одного суб'єкта грошового ринку до іншого має місце за умови, що в одного з них вони тимчасово є вільними і немає потреби в негайному їх витрачанню на купівлю матеріальних благ, а в іншого суб'єкта їх немає взагалі, але є нагальна потреба в грошових коштах. Таке передавання тимчасово вільних грошових коштів здійснюється або у формі прямої позички із зобов’язанням повернути кошти у визначений строк, або у формі купівлі особливих фінансових інструментів (облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів, банківських акцептів тощо).

Тим самим грошовий ринок являє механізм перерозподілу грошових коштів між різними секторами і суб’єктами економіки, збалансування окремих грошових потоків і грошового обігу в цілому.

На грошовому ринку діє багато суб’єктів з різними цілями. Це юридичні та фізичні особи, продавці, покупці, посередники. Головними учасниками купівлі-продажу грошей на грошовому ринку виступають комерційні банки, державні структури, спеціальні кредитно-фінансові інститути, які забезпечують     функціонування грошових відносин, сукупність грошових ресурсів країни, їх постійне переміщення, розподіл і перерозподіл на основі взаємодії попиту та пропозиції.

Комерційні банки діють на грошовому ринку як постійні продавці і покупці грошових коштів. Держава теж може виступати суб’єктом грошового ринку, але виходить на нього переважно як позичальник. В операціях з купівлі-продажу грошей на грошовому ринку виступають також професійні посередники, такі як маклери, ділери, облікові доми тощо.

Безперечно, його головні учасники – банки, які постійно або перемінно можуть виступати в якості продавців, покупців або посередників. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, дуже пожвавлена торгівля, де окремі банки відчувають тимчасову потребу в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються прибутково розмістити ці кошти[2].

Банки мобілізовують тимчасово вільні грошові кошти клієнтів у формі вкладів та депозитів. Частка залучених коштів складає фонд обов’язкових резервів, які комерційні банки зобовязані тримати в Національному банку у визначених пропорціях до вартості своїх зобовязань (пасивів). Решта коштів може бути використана для проведення операцій на міжбанківському грошовому ринку. Такі операції здійснюються, по-перше, для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. По-друге, банки, які мають надлишкову ліквідність, намагаються розмістити ці кошти таким чином, щоб вони приносили доход у формі процентів.

Держава також виходить на грошовий ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів серед його учасників. За своїми ознаками такі цінні папери характеризуються високою номінальною вартістю, емісією у формі торгів (аукціонів) із обов’язковим записом на окремий рахунок у Центральному банку, які можуть активно працювати на вторинному ринку. Нині Національний банк України впроваджує в практику загальноприйнятні у світовій банківській системі механізми  регулювання процесами на  грошово-кредитному    ринку. А це і кредитні аукціони, і  вексельне  редисконтування і депозитні сертифікати   тощо. Передбачається, що аукціони з   розміщення   державних   цінних паперів проводитимуться регулярно.

Для забезпечення ліквідності цінних паперів і капіталізації боргу запроваджується механізм використання державного майна, маються на увазі основні фонди, земля, рудники, золото, валюта тощо. Розпочатий випуск державних цінних паперів у подальшому дасть можливість в принциповому плані змінити взаємовідносини між Національним банком та Міністерством фінансів у питанні джерел покриття дефіциту державного бюджету.

Для Національного банку грошовий ринок – надійний важіль взаємодії на ліквідні кошти комерційних банків, а через них – на процентні ставки і грошову масу; тому Центральний банк очолює і фактично здійснює керівництво грошово-кредитним ринком[3].

Центральний банк майже завжди виступає на грошовому ринку в ролі позикодавця. Його завдання – надавати банківській системі позики, щоб комерційні банки в свою чергу позичали гроші іншим економічним агентам. Національний банк передбачає кредитувати комерційні банки через викуп цінних паперів, та дисконтні операції з векселями.

Поряд з традиційними учасниками на ринку грошей функціонують посередницькі організації. Вони можуть бути як банківські, так і небанківські фінансово-кредитні установи. Серед фінансових посередників ключову роль відіграють банки, томущо на них припадає більша часткав перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посередників. Також діяльність банків з пропозиції грошей багато в чому визначає всіх інших посередників.

Формування  грошових  ресурсів  небанківських фінансово-кредитних установ

має ту особливість, що воно не є депозитним, тобто переданими їм коштами власники не можуть так вільно скористатися, як банківськими чековими вкладами.

З’явились нові учасники ринку – фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди. Кожен учасник грошового ринку по-своєму впливає на нього. Нині вони випускають короткострокові зобов’язання і продають кредиторам або самі виступають у ролі кредитора.

Надзвичайна складна сутність та певна умовність грошового ринку істотно ускладнюють розуміння механізму його функціонування. Тому розглянемо схему руху потоків грошових коштів на монетарному ринку (Рис.1.1):

Рис. 1.1. Сектор прямого фінансування

Джерело: Пахомо В.І. Гроші та кредит [Текст]: навч. посіб. / В.І. Пахомо, Л.В. Стрільчук. – К.: МАУП, 2004. – 56 с.

Грошовий ринок складається із багатьох потоків, якими грошові потоки переміщуються між трьома групами економічних суб’єктів:

→      власниками заощаджень – тими, що заощаджують гроші;

→      позичальниками – тими, що позичають гроші;

→      фінансовими посередниками

Стрілки, що показують рух грошей, спрямовані від власників заощаджень (кредиторів) до позичальників, а стрілки що, відображають рух інструментів, від позичальників до кредиторів.

Грошовий ринок можна умовно поділити на два сектори:

      сектор прямого фінансування;

      сектор непрямого фінансування.

У секторі прямого фінансування грошові кошти рухаються безпосередньо від власників до позичальників. Пряме фінансування може здійснюватися двома способами:

      капітальне фінансування – здійснюється передаванням коштів позичальникові (фірмі) для здійснення інвестицій в обмін на право участі у власності на цю фірму. Прикладом такого фінансування є емісія та продаж акцій акціонерними підприємствами;

      фінансування шляхом отримання позик – здійснюється пере­даванням коштів фірмі для здійснення інвестицій в обмін на зобов'язання повернути ці кошти в майбутньому з процентом. Прикладом такого фінансування є продаж фірмами облігацій.

У секторі непрямого фінансування грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників через фінансових посередників.

Фінансові посередники – це сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо), чиї функції полягають в акумулюванні коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах у розпорядження позичальників [4].

Сектор  непрямого фінансування є  об’єктивно необхідною складовою  грошового ринку. Він  не просто доповнює  сектор прямого фінансування, а створює спеціальний  механізм реалізації  тих зв’язків між кредиторами та  позичальниками, які не можуть бути реалізовані через сектор прямого фінансування. Завдяки діяльності фінансових посередників вдаться найбільш повно реалізувати всі можливості і вигоди, які властиві грошовому ринку взагалі.

Грошовому (монетарному) ринку характерний складний механізм функціонування. Для його вивчення важливе значення має структуризація грошового ринку. Слід зауважити, що це питання є дискусійним і недостатньо висвітленим у літературі. Серед вітчизняних економістів, на мій погляд, найбільш логічно, обґрунтовано і повно розглядають структуру грошового ринку М.І. Савлук і Б.С. Івасів[5].