Організація та особливості функціонування грошового ринку України

У 2006 р. вклади юридич­них осіб у банках України складали 86 429,4 млн грн. З них строкові депо­зити перевищували суму коштів “до за­питання” на 9 062,0 млн грн. За 2007 р. вклади зросли майже вдвічі і становили 140 726,9 млн грн. За цей період зрос­тання кількості строкових депозитів від­бувалося більшими темпами, ніж зрос­тання вкладів “до запитання”. Обсяги строкових депозитів перевищують кош­ти “до запитання” на 16 775,2 млн грн.

За 2008 р. відбулося значне збіль­шення депозитів юридичних осіб, вони склали 222 848,5 млн грн. Необхідно за­значити, що сума коштів на рахунках “до запитання” зросла незначно, а сума була більшою за суму вкладів 2010 р. на 26 752 млн грн. Слід відзначити, що строкові депозити і кошти “до запитан­ня” становлять майже однакову частку.

Розглядаючи вклади фізичних осіб, спостерігаємо подібну тенденцію (рис. 2.2.)

Рис. 2.2. Аналіз депозитних вкладів фізичних осіб за період 2006–2010 рр.

Джерело: Банки України – Депозити юри­дичних осіб [Електронний ресурс]. – Режим   доступу:  http://bank-ua.com/ statistics/deposit_firms, вільний

У 2006 р. вклади фізичних осіб склали 91 191,7 млн грн. З них строко­ві депозити перевищували суму кош­тів на рахунках “до запитання” втри­чі. За 2007 р. вклади зросли і станови­ли 151 505,9 млн грн. За цей період зна­чними темпами зросли строкові депози­ти, які склали 117 398,3 млн грн.

У 2008 р. також відбулося зростан­ня депозитних вкладів, вони становили 202 702,2 млн грн. Сума коштів на рахунках “до запитання” майже не зрос­ла, а сума строкових депозитів збільши­лася і перевищила суму коштів на рахун­ках “до запитання” на 130 523,3 млн грн.

У 2009 р. відбулося зменшення вкла­дів до 197 910,3 млн грн. При цьому сума коштів на рахунках “до запитання” зрос­ла, а строкові депозити зменшилися.

У 2010 р. вклади фізичних осіб зросли і склали 246 818,8 млн грн, від­булося зростання строкових депозитів. Таким чином, спостерігається поступо­ве відновлення довіри населення до бан­ківської системи.

Отже, у цілому за результатами аналі­зу вкладів юридичних та фізичних осіб за період 2006–2010 рр. по банківській системі України динаміка змін була така: з 2006 по 2009 рр. спостерігаєть­ся зростання вкладних операцій, а з по­чатку 2009 р. спостерігається їх знижен­ня. Так, станом на кінець 2009 р. вклад­ні операції становили 177 731,7 млн грн, а у 2008 р. – 222 848,5 млн грн, що по­рівняно з 2009 р. в 1,3 раза менше.

3. Проблеми та перспективи розвитку грошового ринку України

Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки. Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України “Про банк і банківську діяльність”, ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р.[14]. Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо. Це означало, що ніякі інші органи нашої країни, а тим більше інших  країн, не мали права втручатися в цю сферу. Від так оборот грошей на нашій території ставав підвладним виключно органам української держави.

Перші практичні кроки щодо створення власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти – попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот продовжував обслуговуватися виключно попередньою, тепер уже російською, валютою – рублями.

Паралельне використання в 1992 р. двох валют - старої і нової- зумовлювалося рядом обставин:

      Центральний банк РФ ще з вересня 1991 р. перестав надсилати в Україну рублеву готівку, що спровокувало значні ускладнення в забезпеченні потреб обороту в готівці;

      на межі 1991-1992 pp. Україна вслід за Росією стала на шлях лібералізації цін, унаслідок чого середній рівень їх зріс майже десятикратно, що значно збільшило попит на готівку, якої Україна не могла отримати від Росії;

      Україна не мала в той час власної бази для виготовлення грошових знаків, а фінансове становище держави не давало змоги зразу замовити за кордоном достатню масу грошей, щоб швидко замінити ними старі гроші.

З огляду на ці обставини Україна, ще будучи в складі Союзу, почала готувати свої грошові знаки. Але статус союзної республіки не дозволяв їй мати власні гроші, і уряд пішов по шляху випуску допоміжних (до рубля) знаків – купонів, які, за визначенням, можуть бути тільки паралельними грошима.

Повне запровадження карбованця в готівкову сферу при обслуговуванні безготівкового обороту виключно рублем призвело до механічного розриву єдиного грошового обороту на дві відокремлені частини. Перехід грошей із однієї частини в іншу вимагав обміну їх за валютним курсом. Виникла спотворена ситуація, за якої валютний курс грошей при використанні їх у готівковому та безготівковому оборотах роздвоївся. Це сприяло розвитку масових фінансових спекуляцій, пов’язаних з переведенням грошей з однієї форми обороту в іншу, відпливу грошових капіталів з України за кордон, зокрема в Росію.

              Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, Президент України указом “Про реформу грошової системи України” від 12 листопада 1992 р. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублеві гроші[15].

Нові гроші були названі “український карбованець”, дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу. Український карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб і помилок будувалася національна грошова система України. Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи України.

На другому етапі Національний банк України, спираючись на норми Закону України “Про банки і банківську діяльність” (1991 p.), відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. До основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи на цьому етапі можна віднести:

1. Розбудову власного емісійного механізму, який включає:

      створення банкнотно-монетного двору НБУ, що має повний цикл високоякісного виробництва паперових грошей та монети;

      розроблення дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення системи захисту грошових знаків та монет;

      розроблення правил випуску в обіг, зберігання, інкасації, вилучення з обігу готівки, ведення касових операцій тощо.

2. Формування механізму регулювання НБУ пропозиції грошей, завданням якого є:

      відпрацювання механізму централізованого регулювання банківськими резервами;

      запровадження механізму рефінансування комерційних банків;

      розвиток операцій на відкритому ринку.

3. Розроблення методики та методології грошово-кредитної політики НБУ, накопичення досвіду практичного застосування інструментів грошово-кредитної політики, розмежування сфер застосування фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики.

4. Розбудова національної платіжної системи, що охоплює: - створення системи електронних платежів на міжбанківському рівні;

      розроблення методичних та інструктивних документів щодо організації безготівкових розрахунків на міжгосподарському рівні;

      розроблення методичних та організаційних засад створення електронної системи масових платежів.

5. Формування механізму валютного регулювання, який включає:

      розвиток інфраструктури валютного ринку та формування методичних та організаційних засад здійснення операцій на ньому;

      порядок регулювання валютного курсу;

      створення механізму формування та використання золотовалютних резервів;

      формування звітності щодо платіжного балансу країни, здійснення його аналізу та прогнозування.

6. Розроблення та випробування на практиці спеціальних заходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

Перелічені заходи дали можливість сформувати протягом 1993–1996 pp. правові та організаційні основи національної грошової системи ринкового типу, яка спроможна була забезпечити належне управління грошовим оборотом відповідно до потреб економіки країни.

Новій ситуації, що склалася в управлінні грошовим оборотом, не відповідав статус тимчасової валюти, що зберігався за українським карбованцем. Тимчасові гроші не можуть належним чином виконувати одну з найважливіших функцій –функцію нагромадження. Це підриває інтереси економічних суб’єктів до накопичення грошей як джерела інвестування, стримує економічне зростання, знижує ефективність антиінфляційної політики, зміцнення державних фінансів.

              У зв’язку з цим особливої гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової одиниці – гривні. 25 серпня 1996 р. Президент України підписав Указ “Про грошову реформу в Україні”, згідно з яким з 2 по 16 вересня 1996 р. з обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова одиниця – гривня та її сота частина – копійка17. Цим закінчився другий етап розбудови грошової системи України і розпочався третій.

На третьому етапі відбувається подальше вдосконалення механізмів та інструментів грошової системи, що були розроблені на попередньому етапі. Важливою віхою тут стало прийняття Верховною Радою України в травні 1999 р. Закону “Про Національний банк України”. Хоча в цьому законі безпосередньо про грошову систему мова не йде, проте ті функції НБУ, які становлять основу грошової системи, знайшли широке відображення. Це, зокрема, розділ IV “Грошово-кредитна політика”, розділ V “Управління готівковим грошовим обігом”, розділ VIII “Діяльність Національного банку щодо операцій з валютними цінностями”. У них чітко виписані права та обов’язки НБУ щодо забезпечення стабільності національних грошей, регулювання грошового обороту, визначені методи та інструменти грошово-кредитної політики та інші види діяльності НБУ, що формують грошову систему країни[16].

Грошовий ринок у механізмі сучасної економіки формує системні зв’язки, які з’єднують у національну економіку окремі економічні аспекти, забезпечує  співставлення витрат та результатів економічної діяльності та, що найважливіше, визначення внутрішньої та зовнішньої вартості грошей. В сучасних ринкових економіках грошовий ринок досліджують у структурі ринку капіталу і цей термін переважно використовують для торгівлі кредитними інструментами, випущеними терміном до одного року. У визначенні суті грошового ринку, на наш погляд, важливим є розмежування макроекономічного та фінансового аспектів.

Дослідження грошового ринку є складовою більшості монетарних теорій, що пов’язано з його важливою роллю в економічних процесах. Сучасні моделі грошового ринку розвиваються в межах, окреслених, з одного боку, кейнсіанцями, з другого – монетаристами. Неокейнсіанці та представники неокласичного синтезу намагаються поєднати переваги державного регулювання економіки з можливостями ринкових сил в оптимізації функціонування механізмів грошового ринку.

Становлення та розвиток грошового ринку в Україні можна розглядати у контексті трансформаційних процесів, що пов’язано із синхронним розвитком ринкових механізмів та основних ринкових інститутів: банківської та грошової систем, розвитком ринку цінних паперів та платіжної системи. 

В системі ринкових механізмів стан реформування грошового ринку України виступає одним з найбільш адекватних індикаторів глибини трансформаційних перетворень. Фінансово-економічна стабілізація таким чином, пов’язана з використанням потенціалу можливостей сучасного грошового ринку, а стабільність внутрішньої та зовнішньої вартості національних грошей є передумовою макроекономічної стабільності.

Державні заходи стабілізації грошового ринку в перехідній економіці України мають поєднувати довгострокове, стабілізаційне, а також тактичне або короткострокове регулювання. Стабілізаційне регулювання виходить за сферу компетенції НБУ і може реалізовуватися у складі урядових програм та має узгоджуватися із заходами бюджетно-фіскальної та валютно-курсової політики.

              До цільових пріоритетних орієнтирів регулювання грошового ринку відносяться формування динаміки монетарних процесів, спроможних забезпечити існування ринкового середовища, яке адекватно реагує на заходи грошово-кредитної політики.

Поглиблення трансформаційних процесів пов’язано із поступовим зменшенням масштабів застосування методів прямого або адміністративного впливу та розширенням можливостей регулювання грошового ринку ринковими методами, в основі яких покладене використання механізму попиту та зміни пропозиції грошей[17].

            Ринкові методі регулювання грошового ринку в перехідній економіці України представлені такими інструментами: визначення норм обов'язкових резервів, процентна політика, операції на відкритому ринку, політика рефінансування комерційних банків. Більшість ринкових методів та інструментів регулювання грошового ринку застосовуються в обмеженому або деформованому вигляді порівняно економіках.

              Така обмежена або низька ефективність державного регулювання грошового ринку обумовлена недостатнім розвитком ринкового середовища, низьким рівнем монетизації економіки, що не забезпечує адекватну реакцію на заходи грошово-кредитної політики. В широкому розумінні ефективність регулювання грошового ринку пов’язана з можливістю досягнення певних цільових орієнтирів: розміру з можливостями їх використання в сучасних ринкових процентних ставок, параметрів грошової маси, грошових агрегатів та обмінного валютного курсу. В міру відхилення отриманих результатів від цільового орієнтиру регулювання грошового ринку можна визнати низько ефективним або неефективним[18].