Регіональна економіка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Регіональна економіка»

галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво»

напряму підготовки 6.030504 «Економіка підприємства»

освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр з економіки

 

 

 

Виконала студентка 

ЗЕТД-11  групи

Зарицька М.С.

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2012 р

План

Вступ

1. Закономірність територіального поділу праці.
1. Поняття територіального поділу праці, його прояви
2. ТВК як похідний фактор від територіального поділу праці
3. Форми територіальної організації виробництва, їх вплив на районоутворення
2. Економічне районування, його цілі.

3.1.Економічне районування. Загальна характеристика

3.2. Основні принципи та  цілі економічного районування

Висновки

Список використаної літератури та джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

В даній контрольній роботі висвітлено  питання щодо територіального поділу праці та його вплив на формування економічних районів. Тема є достатньо актуальною, оскільки на  території України сформовано значну кількість великих промислових вузлів у всіх економічних районах (Львівський, Харківський, Одеський га ін.). Вирізняються великі промислові райони та агломерації - промисловий район або промислова зона Донецько-придніпровського, Південного, Західного економічних регіонів та ін. Можливе й більш детальне промислове районування в межах економічних районів. Основні елементи територіальної структури виробництва є ТВК або можуть перетворитися на них. Проте галузевий і промисловий центри не можна ототожнювати з ТВК у повному розумінні цього слова. Отже, територіальна структура економічного району - це сукупність ТВК різних ступенів досконалості в такому поєднанні, яке створює зручну ланку в системі територіального поділу праці.

У ТВК взаємопов'язані  виробництва представлені промисловими та іншими виробничими підприємствами, розташованими на різних промислових  майданчиках, але на таких відстанях  одне від одного, які забезпечують територіальну єдність виробництва  і споживання.

Оскільки суспільне виробництво  існує у вигляді конкретних підприємств, то вивчення впливу розміщення певних галузей на формування комплексів має  особливе значення. Найбільший такий  вплив справляють ті галузі, яким властива велика комплексоутворювальна роль (чорна металургія, паливна промисловість, електроенергетика, машинобудування, лісова і деревообробна промисловість). Легка й харчова промисловість  формують переважно елементарні  комплекси або доповнюють комплекси  інших типів.

На формування економічних  районів впливають різні фактори: природні, економічні та історичні. Основними  серед них є економічні.

Головним районоутворюючим фактором у кожній країні є суспільний територіальний поділ праці, який є  результатом просторового прояву дії  загального економічного закону суспільного  поділу праці.

Закономірність територіального  поділу праці є основною в РПС, економічному районуванні та зовнішньоекономічній діяльності будь-якого регіону чи країни.

Раціональний територіальний поділ праці між регіонами  і в межах їх територій є  необхідною умовою ефективного розміщення виробництва в умовах ринкової економіки. Країни і регіони дуже відрізняються  за економічними, природно-ресурсними, соціальними та історичними умовами  і особливостями, рівнями економічного розвитку тощо. Саме диференціація  цих умов лежить в основі територіального  поділу праці. Кожен регіон може формувати свою спеціалізацію економіки і на основі економічних зв’язків обмінюватися продукцією з іншими регіонами.

Отже, територіальний поділ  праці є процесом спеціалізації  певної території (групи країн, однієї країни чи її районів та місцевостей) на виробництві відповідних видів  продукції та послуг на основі розвиненого  обміну з іншими країнами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.1 Поняття територіального поділу праці, його прояви

Поділ праці - це історично  визначена система суспільної праці.

Територіальна організація  промисловості ґрунтується на територіальному  поділі праці, який за своєю суттю  є просторовим виявом суспільного  поділу праці. Розрізняють такі форми  суспільної організації виробництва: концентрація (збільшення розмірів виробництва); спеціалізація (сукупність номенклатури продукції виробничих одиниць); кооперування (встановлення тривалих виробничих зв'язків  між підприємствами); комбінування (об'єднання в рамках підприємства кількох технологічно різних, але  взаємопов'язаних виробництв).

Концентрація може бути агрегатною (збільшення потужностей агрегатів), технологічною (збільшення розмірів технологічно однакових виробництв), заводською (розширення підприємств) і організаційно-господарською (централізація управління завдяки  об'єднанню підприємств).

Спеціалізація і кооперування бувають предметними (виробництво  готової продукції), детальними (випуск деталей або частини готової  продукції), технологічними (виробництво  напівфабрикатів або окремі стадії технологічних процесів). Усі форми  територіальної організації промисловості  мають свої просторові вияви.

Так, спеціалізовані підприємства виникають на території району при  наявності тут сприятливих для  їх розвитку умов і факторів. Поглиблення  спеціалізації неможливе без  концентрації виробництва.

Комбінування також можливе  в умовах досить великих виробництв. Диференціація виробництва водночас потребує його інтеграції, тобто розвитку зв'язків для обміну продукції  і напівфабрикатів між підприємствами. Отже, формуються зв'язки кооперування як у самих районах, так і між  районами залежно від конкретних соціально-економічних і природних  умов.

Для таких процесів характерна тенденція подальшого поглиблення  й розширення масштабів розвитку. Економічно це сприяє зростанню прибутку при найменших витратах. Цьому  сприяє й розширення процесів диверсифікації виробництва, тобто паралельного розвитку не пов'язаних між собою видів  виробництва, розширення асортименту  виробів [4, с. 101].

Слід зважати й на те, що надмірна концентрація призводить до розвитку гігантоманії, яка уможливлює монополізацію промисловості, що в  умовах ринкової економіки є фактором, який стримує нормальне формування цін на продукцію. За цих умов важливим є розвиток середніх і малих підприємств. Вони дають змогу швидше реагувати  на потреби ринку, оскільки їх можна  з меншими витратами реконструювати або закрити і збудувати нові, тобто вони, хоча і випускають дорожчу  продукцію, є гнучкішими щодо ринкових змін.

Усі розглянуті процеси покладено  в основу формування різних галузевих  і міжгалузевих виробничо-територіальних угруповань, комплексів, специфіка  яких залежить від конкретних умов регіону.

Територіальний поділ  праці проявляється у господарській  спеціалізації окремих частин території  країни на різних видах виробничої діяльності відповідно до їх природних  умов і наявних трудових та інших  ресурсів. Його розвиток відкриває  шлях до максимального, найбільш ефективного  використання сприятливих для виробництва  умов кожної території, вигідного географічного  положення, значних запасів мінеральних (особливо паливних і енергетичних) ресурсів, комбінування виробництв, що їх використовують, а також використання навичок та виробничого досвіду  населення, які здобуті ним протягом певного історичного періоду.

Основою визначення спеціалізації  є ступінь участі регіону в  територіальному поділі праці. До спеціалізованих  відносяться ті галузі господарства, які зосереджують свою діяльність на обмеженій території, можуть ефективно  обслуговувати потреби не лише свого, але й інших регіонів. Основою  характеристики регіональної спеціалізації  є високий рівень концентрації та висока питома вага даного виробництва  в регіоні, активна участь у загальнодержавному поділі праці. Найбільш спеціалізованим  районом України є Донецький. Він характеризується найвищою територіальною концентрацією індустріального  виробництва. Важкі умови склалися у вугільній промисловості Донецької  та Луганської областей. Сьогодні вона потребує вкладення інвестицій. Єдиний шлях виведення спеціалізації промисловості  Донбасу з глибокої кризи –  структурна перебудова і забезпечення якісних змін у промисловому виробництві.

Характерною особливістю  розвитку промисловості Придніпров’я є те, що у чорній металургії та машинобудуванні  зосереджено ¾ основних фондів і 70% людських ресурсів. Потребує також  вирішення проблема раціонального  використання зрошуваних земель і розширення робіт по меліорації засолених масивів  на зрошуваних землях за рахунок їх гіпсування.

Для Причорноморського району важливо зміцнити енергетичну базу, посилити розвиток морського транспорту, реконструювати і технічно переобладнати  портове господарство, оснастити  флот сучасними суднами. У промисловому комплексі району доцільно розвивати  і поглиблювати спеціалізацію на суднобудуванні і судноремонті, розвиток основної хімії на базі солей Сиваша і соляних озер.

Отже, у кожному регіоні  можуть бути виділені галузі, що ведуть перед у розвитку його господарства, тобто галузі спеціалізації. Регіональна  спеціалізація може бути внутрішньорегіональною, міжрегіональною та міжнародною. Галузі спеціалізації підрозділяються  на профільні, що мають значну питому вагу в структурі господарства даного регіону, та непрофільні, що мають незначну питому вагу.

Регіональна політика в умовах розвитку ринкових відносин в Україні  має стати вираженням соціально-економічної  природи взаємин між центром  і регіонами. Завданням регіональної політики є забезпечення збалансованого комплексно-пропорційного розвитку окремих регіонів з метою успішного функціонування їх господарських комплексів і створення належних соціально-економічних умов. На сьогодні економічний потенціал зосереджений у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Харківській та Київській областях, в яких розміщено 47% усіх створених в Україні основних фондів. Головна увага в регіональній політиці України зараз має бути спрямована на створення організаційно-правових та економічних умов для забезпечення стабільної роботи підприємств в усіх регіонах. Некерований перехід економіки України до ринкових відносин створив процес подальшої диференціації рівнів соціально-економічного розвитку регіонів. Особливо помітна поляризація між західними та східними областями.

 

1.2. Територіальний  поділ праці та його закономірності

 

Закономірність територіального  поділу праці в багатьох джерелах і наукових публікаціях розглядається  як закон територіального поділу праці, тоді як за економічною теорією  загальним економічним законом  є закон суспільного поділу праці.

Тому закономірність територіального  поділу праці потрібно розглядати як просторовий прояв закону суспільного  поділу праці. Згідно з територіальним поділом праці, за кожним регіоном закріплено певні галузі матеріального виробництва  й невиробничої сфери.

Цей закон є визначальним у процесі формування економічних  районів, його дія виявляється у  спеціалізації господарства регіонів відповідно до наявних природних  і трудових ресурсів, традицій, навичок  населення, економіко-географічного  положення.

В економічному відношенні галузями спеціалізації є ті, що розвиваються в найбільш сприятливих  природних і економічних умовах і продукують найдешевшу продукцію. Правда, монополізація економіки  регіону в багатьох випадках може негативно впливати на його соціальний розвиток, погіршувати екологічну ситуацію [5, с. 101].

Для запобігання негативним наслідкам монополізації необхідно  керуватися принципами, що випливають із закономірності комплексного розміщення продуктивних сил.

Закономірність комплексного розміщення продуктивних сил є теж  проявом економічного закону суспільного  поділу праці, який у просторовому аспекті  модифікується в закон територіального  поділу праці і виявляється у  формуванні економічних районів  та спеціалізації їх господарств.

Комплексний розвиток і раціональна  спеціалізація відповідають найважливішій  вимозі господарювання - досягненню в  інтересах суспільства найбільших результатів при найменших витратах. Правильне поєднання і взаємопов'язаний розвиток галузей на певній території  дасть господарську економію за рахунок зниження витрат основного виробництва, а також здешевлення перевезень сировини і готової продукції.

Основними рисами комплексного розвитку продуктивних сил є:

- відповідність районного  господарства раціональній пропорційності  господарства країни;

- найбільш повне, економічно  й екологічно виправдане використання  всіх районних ресурсів;

- раціональна галузева  й територіальна структура господарства, яка відповідає природним і  господарським умовам;

- провідна роль кількох  великих і найефективніших у  масштабі України галузей;

- тісний взаємозв'язок  і збалансованість усіх ланок  господарства.

Особливо важливими є  внутрішні виробничі зв'язки, а  саме: