Споживчий кредит в Україні

- на будівництво надвірних будівель - довідку з місцевої ради народних депутатів про те, що позичальник є власником будинку і не має названих будівель, довідку про кошторисну вартість забудови, а також паспорт із постійною пропискою в цьому будинку;

- на реконструкцію та капітальний ремонт індивідуальних житлових будинків, приєднання їх до інженерних мереж, на придбання обладнання для інженерного благоустрою будинку - документ, який засвідчує право власності на житловий будинок; перелік і вартість запланованих робіт, завірений органами місцевої влади;

- на купівлю індивідуальних житлових будинків із надвірними будівлями (будинок купується як основне житло) - довідку з бюро технічної інвентаризації (БТІ) про балансову (залишкову) вартість будови, а при необхідності - довідку організації, яка має ліцензію на надання послуг з оцінки нерухомості;

- на купівлю квартир - довідку з БТІ про балансову (залишкову) вартість квартири, а при необхідності - довідку організації, яка має ліцензію на надання послуг з оцінки нерухомості;

- на реконструкцію та ремонт приватизованих квартир - документи, що засвідчують право власності позичальника на квартиру, й кошторис робіт;

- на будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт садово-дачних будиночків і благоустрій садових ділянок - довідку правління садівницького товариства (із зазначенням номера та дати рішення виконкому і реєстрації статуту садівницького товариства) про те, що позичальник є членом-садівницького товариства, з переліком вартості робіт, які належить виконати;

- на будівництво будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом, - довідку з виконкому місцевої ради народних депутатів про виділення ділянки з переліком робіт на будівництво;

- на купівлю садово-дачних будиночків та будинків у сільській місцевості не для постійного проживання - довідку з БТІ про балансову (залишкову) вартість будови, або акт про оціночну вартість будинку, або інший документ, що підтверджує її вартість;

- на реконструкцію та капітальний ремонт будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом, - документ із місцевого органу влади, який засвідчує право власності на цей будинок, із переліком та вартістю робіт, які належить виконати;

- на будівництво та купівлю гаража - довідку з гаражно-будівельного кооперативу або районної державної адміністрації із зазначенням кошторисної вартості робіт, що належить виконати; при купівлі приватизованого гаража - довідку з БТІ про балансову (залишкову) вартість будови, а при необхідності - довідку організації, яка має ліцензію на проведення таких операцій; при купівлі гаража через торговельну мережу - рахунок-фактуру або інший документ, що підтверджує його вартість.

Позичальник подає оригінали та копії перелічених документів. Рішення про видачу кредиту (надання відстрочки погашення платежів, пролонгацію строку дії кредитного договору, відстрочку освоєння кредиту, надання додаткової частини до максимально можливого кредиту) незалежно від його розміру приймається колегіальне на засіданні кредитного комітету, згідно з положенням про нього, й оформляється протоколом.

ІІІ. Перспективи розвитку споживчого кредитування

3.1. Основні проблеми та шляхи розвитку   споживчого кредитування в Україні

Розвиток і вдосконалення діючої практики кредитування населення на споживчі цілі передбачає, на нашу думку, поетапну розробку і реалізацію програми комплексного кредитно-розрахункового обслуговування населення (тобто, подальшого розвитку кредитування клієнтів на поточні потреби).

На першому етапі необхідно розширити безготівкові розрахунки через банк, а саме, практики виплати заробітної плати. Також необхідно, щоб купівля населенням промислових та продовольчих товарів проходила безготівковим шляхом, що повинно передбачати можливість скористатись кредитом банку при нестачі власних коштів клієнта. Цьому повинно сприяти впровадження пластикових карток як елементів електронних систем платежів та розрахунків. Створення подібної системи в Україні дозволить економити час, зробити дешевшим розрахунки та кредитний процес, розширити сферу застосування карток, збільшити їх чисельність, підвищити прибутковість роботи банків та інших учасників системи платежів та розрахунків.

Сьогодні здійснювати розрахункові та кредитні операції в таких великих об’ємах, в потрібному темпі і з високою точністю неможливо без сучасних інформаційних технологій, які базуються на добре відрегульованих локальних, регіональних і глобальних комп’ютерних системах. Що стосується організаційної сторони, то необхідно відзначити поетапну розробку і реалізацію програми вдосконалення комплексного банківського обслуговування населення на основі застосування сучасної електронно-обчислювальної техніки та засобів зв’язку. На макероекономічному рівні ведеться мова про створення національної платіжної системи.

У зв’язку з цим доцільно звернути увагу на досвід зарубіжних країн, а саме, на успіхи Франції в створенні єдиної банківської сітки, яка забезпечує універсальність всіх карток, які виробляє Франція. До 1984р. у Франції існувало три автономні і несумісні системи банківських карток: Carte Bleu, Carte Verte ф картка банку Credit Mutuel.  Групи банків, які випускали ці картки, вели між собою високовартісну конкурентну боротьбу. Ця боротьба охопила банки повністю. Вони навіть перестали піклуватись про реальні комерційні результат своєї діяльності в “картковому” бізнесі, оскільки власники карток відчували труднощі в пошуках банкомата або комерсанта, спроможного її прийняти. Нарешті, була підписана угода про створення міжбанківської системи взаєморозрахунків, яка була основна на таких принципах, як технічна одноманітність, комерційний нейтралітет, упорядкованість процедур і обов’язкове приймання певного набору карток у всіх банках. Франція, сформувавши єдину банківську сітку і накопичивши досвід застосування електронних карток для телефонних переговорів, стала першою країною, яка наважилась цілеспрямовано вводити систему електронних карток в загальнонаціональну масштабі. Цей приклад сьогодні наслідує Німеччина і Швейцарія.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що в історії вже були періоди, коли проходили дуже важливі зміни в платіжному обороті. Поява монет, банкнот, чеків, а пізніше пластикових карток відноситься до їх числа. В кожної епохи – свої гроші. Сучасні монети і банкноти поступово витісняють з обороту “електронні гроші”. На початкових етапах їх впровадження нові методи укладання угод може здатися не стільки важливим та необхідним, однак з часом вони ставали важливішими елементами платіжного обороту більшості країн світу. Дискусії про темпи і масштаби комп’ютеризації банків продовжуються, але в цей час питання про те, що цей шлях розвитку банків і банківської справи не уникнути сумнівів не виникає. Комп’ютеризація банківських систем має принципове значення не тільки для клієнтів банків, самих банків, фінансово-кредитної системи країни, але й для економіки в цілому, оскільки сучасна високорозвинута банківська система, яка має тісні зв’язки зі всіма галузями, секторами економіки, надає стимулюючу дію на розвиток останньої.

Вдосконалення економічного механізму в умовах переходу до ринку висуває більш високі вимоги до функціонування системи грошового обігу, організації розрахунково-касового і кредитного обслуговування фізичних осіб. Зріст платіжного обороту і обумовлені ним витрати обігу вимагають необхідність створення принципово нового механізму грошового обігу, який забезпечує швидко зростаючі платіжні потреби і прискорення оборотності грошових коштів при одночасному зниженні витрат обігу і скороченні витрат праці.

Дана проблема не може бути вирішена при масовому використанні існуючих форм грошей, тому що в силу своєї фізичної природи вони мають межу оборотності, обумовлюють високу трудомісткість фінансових розрахунків і заважають контролю за рухом грошових коштів. Основний шлях її вирішення — це використання так званої “безпаперової” технології, впровадження “електронних грошей” на основі сучасного досвіду індустріально розвинутих країн Заходу.

Без застосування електронно-обчислювальної техніки і засобів автоматизації сьогодні підготовка банками аналітичних оглядів і прогнозів по різноманітних фінансових і загальноекономічних питаннях, які визначають банківську політику, в тому числі кредитну політику у взаємовідносинах з населенням, неможлива. Таким чином, завдяки новій техніці банки отримують можливість в значно ширших, ніж раніше, масштабах надавати клієнтам цілий комплекс інформаційно-консультаційних, довідкових, правових та інших банківських послуг, що, по суті справи, є новим напрямком банківського обслуговування клієнтів.

Роблячи висновки з приводу розвитку українського ринку пластикових карток, можна зробити ряд висновків.

По-перше, слід відзначити, що ринок банківських послуг терпить значні зміни і в останні роки набув всіх рис ринку пластикових карток, який розвивається. З одного боку, провідні українські банки активно працюють з міжнародними платіжними системами, а з іншого — вони самі включились в конкурентну боротьбу за пальму першості на українському ринку високих технологій, створюючи власні електронні системи платежів та розрахунків, або об’єднані системи пластикових карток. При цьому переважаючою є тенденція до об’єднання першопочатково розрізнених систем багатьох банків і фірм в єдину універсальну платіжну систему.

Стримуючими факторами в процесі створення національної системи пластикових карток в Україні є: а) відсутність законодавства про пластикові платіжні засоби; б) невизначеність їх статусу. На даний час в нашій країні нічим не регламентовані вимоги до емітентів пластикових карток, до тих інститутів, котрі мають право на залучення коштів фізичних та юридичних осіб, право на здійснення розрахунків в інвалюті, на отримання комісійних за послуги. Більш того, немає навіть чіткого визначення термінів Власник карткового рахунку, банк-емітент пластикової картки, банкомат, торговий термінал потребують свого визначення і застосування всіма учасниками електронних платежів та розрахунків.

По-друге, важливою особливістю українського ринку пластикових карток є той факт, що основними елементами систем платежів є банківські картки. Банки-емітенти активно конкурують між собою, прагнучи залучити більше клієнтів. Результатом гострої конкурентної боротьби є зниження вартості карток і вартості комісійних за користування ними.

По-третє, розвиток інфраструктури (сітки торгових і сервісних точок, які приймають картки до сплати, банкоматів, розрахункових центрів і т.д.) відстає від темпів випуску пластикових карток.

По-четверте, українські банки в більшості випускають в обіг дебетові картки в зв’язку з особливостями економічної ситуації в країні (інфляція, криза неплатежів, підвищені економічні ризики та ін.). Банки прагнуть застрахувати себе від  можливих втрат і тому при видачі навіть кредитної картки вимагають внесення страхового депозиту, який перевищує ліміт кредитування, що по при всякі сумніви ставить суть “кредитної угоди” під сумнів.

На думку представників ділових кіл Заходу, підписання ряду угод і робота українських банків по розвитку електронних послуг свідчать про прагнення нашої країни приймати активну участь в технічному оновленні і розвитку міжнародних ділових зв’язків.

Разом з тим, цілком очевидно, що впровадження кредитних та інших пластикових карток в Україні слід розвивати на основі ретельного аналізу практики використання карток за кордоном, їх переваг і недоліків.

На даний час споживчі позики надаються індивідуальним позичальником різними комерційними банками. При цьому до основних факторів, які вживають на вибір форми кредитного договору в умовах кредитування, можна віднести макроекономічні фактори (загальна економічна і політична нестабільність, рівень офіційної процентної ставки НБУ, інфляційні очікування населення, купівельна спроможність гривні, її стабільність, розвинутість валютного і фондового ринків, кон’юнктура ринку позичкових капіталів і т.д.) і мікроекономічні фактори, які діють на рівні банку та його клієнта (конкурентоздатність банку, ризики, які відчуває він та його клієнти, платоспроможність клієнта, якість забезпечення позики, чи є клієнт постійним клієнтам банку, чи має постійне джерело доходів і т.д.) Ці та багато інших факторів приймає до уваги банк при розробці своєї кредитної політики, яка визначає строки кредитування, рівень взаємних процентних ставок та інші умови кредиутвання.

Аналіз практики кредитування індивідуальних клієнтів в Україні дозволив нам зробити ряд висновків. Перш за все сучасна практика кредитування населення різними комерційними банками має ряд загальних особливостей, які властиві початковому етапу розвитку споживчого кредитування в Україні.

По-перше, відомо що в умовах монобанківської системи ні банки, ні тим більше ощадні каси кредитуванням населення не займались. Як наслідок відносно нова практика кредитування фізичних осіб насичена проблемами. До числа останніх можна віднести:

недоліки процесу кредитування (наприклад, аналіз кредитоспроможності індивідуальних позичальників, якщо він взагалі проводиться, носить, як правило, формальний характер; складність процедури оформлення видачі позики; складнощі із забезпеченням поверненості: нерідкість випадків нецільового використання позик або несвоєчасного погашення населенням заборгованості перед банком);

використання готівкових коштів при видачі і погашенні позики, що не сприяє економії витрат обігу;

відсутність економічно обгрунтованої процентної політики;

проблеми законодавчого характеру (відсутність необхідних законів і наявність законів невисокої якості) та ін;

відносно вузький (в порівнянні із західною практикою) спектр видів споживчих позик.

Наприклад, українські банки поки не надають позик: з індивідуальними умовами, по кредитних картках, в формі овердрафту за поточним рахунком клієнта, цільових позик на освіту дітей, студентам та ін. Розширення практики платної освіти в нашій країні ставить питання про впровадження позик на освіту.

По-друге, складна ситуація в країні (політична та економічна нестабільність) накладає свій відбиток на розвиток кредитних відносин банків з населенням. Аналіз ринку, проведений нами з точки зору рівня доходів населення, купівельної спроможності, забезпечення банківськими з установами в регіональному аспекті показав, що питання розвитку несе в собі певні ризики: ризик різкого знецінення цінних паперів, прийнятих в забезпечення позики, втрати майна клієнта в результаті стихійного лиха і т.д., шахрайства з боку позичальника, вибуття останнього з постійного місця проживання в невідомому напрямку і т.д. Тим не менше, в умовах платіжної кризи, яка вразила банківську систему, важливою характеристикою сучасного стану ринку кредитів є можливість забезпечити велику поверненість за споживчими позиками, ніж по позиках, наданих підприємствам і організаціям.