Споживчий кредит в Україні

Вивчення показало, що сучасна українська практика кредитування індивідуальних клієнтів на споживчі цілі потребує свого вдосконалення як з точки зору розширення об’єктів кредитування, так і диференціації умов надання позик. Відомо, що більшість комерційних банків в нашій країні сьогодні зводять “обслуговування фізичних осіб” до залучення коштів по вкладах. З нашої точки зору необхідно вдосконалювати комплексне банківське обслуговування населення, надаючи останнім широкий вибір банківських кредитів і послуг, збільшуючи доходи, формуючи ресурсну базу банку, розширювати кредитні взаємовідносини з населенням. Макроекономічна стабілізація в цілому і подолання інфляції також дозволять населенню ширше використовувати банківські позики для вирішення життєво важливих проблем. Все, що вказує на необхідність подальшого розвитку і вдосконалення кредитних зв’язків комерційних банків з населенням на основі вивчення вітчизняного і зарубіжного досвіду.

За останній рік в Україні комерційними банками надано кредитів на суму 699,3млн.грн. (48% від кредитного портфеля) тобто на 34,1% більше порівняно з 01.01.1999р. Майже все кредити надані фізичним особам 92,1% в національній валюті.

Подальший розвиток і вдосконалення взаємозв’язків коштів з населенням можливо і доцільно здійснювати на основі вивчення і впровадження на практиці сучасного вітчизняного і зарубіжного досвіду. Використання досвіду інших країн в галузі кредитування фізичних осіб може проходити по мірі накопичення комерційними банками досвіду по кредитуванню, зміцненню матеріально-технічної бази, забезпечення необхідними кадрами, в декількох напрямках:

а) вдосконалення нових видів позик, які використовуються і проваджуються;

б) підвищення якості банківського обслуговування населення;

в) диференціації умов надання позик в залежності від виду позики, строку використання, рівня доходів позичальника і т.д.;

г) уніфікація порядку оформлення і використання кредитів;

Подальше покращення організації кредитування індивідуальних позичальників потребує рішення ряду проблем. Споживчі кредити на даний час видаються не тільки кредитними інститутами, але й підприємствами і організаціями, котрим кредитні функції не властиві. Крім того, кредитування споживчих потреб населення багатьма організаціями перешкоджає вирішенню багатьох питань. Наприклад, відсутнє планування споживчих кредитів в цілому по країні. В кредитних планах банків передбачають лише кредити, які видаються ними. Невизначеність перспектив подальшого розвитку споживчих кредитів.

Вище сказане підтверджує необхідність рішення питання про поступову концентрацію видачі всіх видів споживчих кредитів в банківській системі, і, в першу чергу, в Ощадбанку, який маж широку сітку своїх закладів, максимально наближених до населення.

Зосередження в Ощадбанку видачі споживчих кредитів, поряд із розвитком даної сфери банківських послуг в інших комерційних банках на альтернативній основі повинно сприяти подальшому розвитку їх основної функції – організації ощадної справи. Тому умови видачі кредитів доцільно органічно пов’язати із зберіганням коштів населення за вкладами, державних цінних паперів, цінних паперів місцевих органів влади і самого банку. Одночасно в перспективі доцільно розвивати різні форми кредитування фізичних осіб (поточного та інвестиційного характеру), враховуючи при цьому зарубіжний досвід.

У зв’язку з цим є доцільним суттєво розширити перелік видів позик, які надаються клієнтам на освіту, на організацію власного бізнесу, а також надавати різноманітні послуги, в тому числі інформуючи клієнтів про програми стимулювання інвестицій і підприємництва.

Крім того, позитивний ефект для розвитку кредитування індивідуальних позичальників мало б також:

введення цільових житлово-будівельних вкладів та надання на цій основі першочергового права на отримання інвестиційного кредиту власникам вкладів після дотримання встановлених умов, строку зберігання і необхідної суми накопичення коштів по вкладу;

проведення маркетингових досліджень банків з метою виявлення потрібних населенню нових видів позик;

підвищення рівня інформованості власних клієнтів банків про нові види кредитів і банківських послуг;

максимальний облік інтересів клієнта, індивідуальний підхід при кредитуванні.

Розвиток кредитних відносин населення з банками — це питання не тільки економічне, але й політичне та соціальне. Попри необхідну економічну та політичну стабілізацію, розробки комерційними банками соціально-орієнтованої кредитної політики у взаємовідносинах з населенням, він потребує також модернізації форм і методів кредитування, вдосконалення процентної політики в умовах надання і погашення кредитів, використання досвіду зарубіжних країн з ринковою економікою.

Висновок:

Отже, споживчий кредит — це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку.

Сутнісна ознака споживчого кредиту — кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів.

У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва. Головними параметрами споживчого кредиту є:

1) доступність кредиту;

2) величина відсоткової ставки;

3) строки надання і погашення;

4) здатність позичальника повернути кредит.

Суб'єктами споживчого кредиту є банки і торговельні заклади (кредитори) та населення (позичальники). Об'єктом споживчого кредиту є витрати, пов'язані із задоволенням потреб населення. Особливістю споживчого кредиту є те, що основною гарантією його надання виступають сталі постійні грошові доходи даної фізичної особи — позичальника.

Кредитування позичальників має здійснюватися з дотриманням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів. Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку, які включають: пріоритетні напрями в кредитуванні; обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля; граничні розміри кредиту на одного позичальника; методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника; рівень процентної ставки тощо.

Для одержання кредиту позичальник звертається до банку із кредитною заявкою, до складу якої входить певний пакет документів. Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції, і для різних клієнтів та програм кредитування він може бути різним.

Кредити надаються на підставі укладеної між банком і позичальником кредитної угоди (договору). До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, здійснити експертизу проекту чи господарської операції, що пропонується для кредитування, визначити ступінь ризику для банку та структуру майбутньої позички (сума, строк, процентна ставка тощо).

У кредитному договорі передбачаються: мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту, форма забезпечення зобов'язань позичальника, процентна ставка, порядок і форма сплати процентів й основного боргу, права, зобов'язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів, перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування, періодичність їх подання банку, можливість проведення банком перевірок на місці, наявності і стану зберігання заставного майна тощо.

На даний момент споживчі кредити є досить дорогим задоволенням, але в умовах зростання інфляції охочих взяти кредит вистачає. Я думаю, що споживчі кредити не подешевшають до тих пір, поки банки не понизять ставку по депозитах. Останнім часом українські банки, адекватно реагуючи на попит, що зростає, активно розвивають споживче кредитування, всіляко заохочуючи моду на "життя в кредит". Внаслідок цього якість життя перевищує кількість і якість праці. Така ситуація є результатом гонитви банків за клієнтами.

Крім того, кредитуючи населення такими швидкими темпами, банки посилюють інфляцію – швидке зростання кредитування фізичних осіб збільшує внутрішнє споживання і викликає зростання цін на різних ринках країни. Я зробила висновок, що все ж на сьогодні краще для економіки країни зменшити об’єми споживчого кредитування, що можливе через посилення банками вимог до позичальника, і, як наслідок, зменшиться ризиковість цього виду кредитування. Питання зниження темпів зростання споживчого кредитування вже обговорювалося депутатами, але до розгляду у Верховній Раді процес поки не дійшов.

Щоб уникнути проблем з поверненням кредитів, українським банкам необхідно посилити вимоги до позичальників, підвищити первинний внесок або дисконт при житловому кредитуванні, відстежувати випадки завищення вартості квартир, детально аналізувати платоспроможність позичальників, розділяти їх споживчі і інвестиційні потреби, застосовувати скорингову систему оцінки платоспроможності позичальника, враховувати кредитну історію, для чого спочатку потрібно почати співпрацювати з кредитними бюро.

В Україні світова фінансова криза із-за надмірної схильності банків до ризику може привести до погіршення їх кредитних портфелів, і насамперед в сегменті споживчого кредитування. Цю ситуацію посилить висока інфляція. У разі девальвації гривні виникнуть проблеми з валютними кредитами.

Якщо Національний банк заборонить або обмежить валютне кредитування, якість кредитних портфелів також погіршає і може спровокувати початок кризи.

Для вдосконалення діяльності банківської системи необхідні сприятливіші умови кредитування. Доцільно розробити законопроект про кредитування, в якому передбачити ефективний захист прав та інтересів кредиторів та позичальників, посилення відповідальності учасників договірних відносин за неналежне виконання ними зобов'язань; удосконалити порядок реалізації заставленого майна з метою захисту інтересів кредиторів, стимулювати зростання обсягів грошових вкладів населення для створення міцної клієнтської бази.

Список використаної літератури:

1.      Арносов А.И. Активные операции коммерческих банков / Под.ред. А.П.Носко. М.: Консалтбанкир, 1994.

2.      Гринченко О. Гроші та грошово-кредитна політика. – К.: Основи, 1996. – 180с.

3.      Гамидов Г.М. Банковское и кредитное депо. – М.: ЮНИТИ, 1994.

4.      Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика / Э. Дж. Долан и др. – М.: Туран, 1991. – 448 с.

5.      Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991р.

6.      Заруба О.Д. Фінансовий менеджемент у банках. – К.: Знання, 1997. – 172с.

7.      Збірник тез та доповідей міжнародної науково-практичної конференції “Банківська система України: проблеми та перспективи розвитку”. Тернопіль "Економічна думка" ,1998. – 86с.

8.      Заїка А. Проблеми взаємовідносин банку і позичальника. // Економіка України. 1999. – №6. с. 23-26.

9.      Кирилюк С. Валютні операції в комерційних банках // Банківська справа. – 1998, - №1, С.16.

10. Коцовська Р.Р. Ричаківська В.М. Операції комерційних банків. Львів: “Центр Європи”, 1997. – 312с.

11. Конституція України. – К.: Офіційне видання Верховної Ради України, 1996. – 119с.

12. Кириленко В.В., Дівеєв О.Р. Електронні гроші та перспективи їх розвитку. Збірник наукових праць під ред. Фаріона І.Д., - вип.І, - Тернопіль, 1997, - С.91-92.

13. Кіндрацька Л.М. Бухгалтерський облік у комерційних банках України: Навч. посібник. – Київ: Київський національний економічних університет, 1999. – С.278-292.

14. Коробкіна С.. Безготівкові розрахунки та шляхи вдосконалення їх // Банківська справа, - 2000, - №1, с.49-51.

15. Кредитоспроможність позичальника та методи її оцінки // Вісник НБУ, квітень 1999. – С.320.

16. Лаврушин О.И. Банковские операции. Часть ІІ. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 208с.

17. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч.посібю – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 215с. – (Вища освіта ХХІ століття).

18. Литвин Н. Правові аспекти регулювання валютних операцій комерційних банків України // Вісник НБУ. – 1999, - №11, с.18.

19. Мазур та ін.; За ред. А.М. Герасимовича. – Львів: Фенікс, 1999.- 512с.

20. Побединська В. Проблеми споживчого кредитування в Україні / Вісник НБУ – 1999. – №2.

21. Побединська В. Проблеми споживчого кредитування в Україні. // Вісник НБУ. – 1999. – №2. с.42- 43.

22. Сусіденко В. “Принципи банківського кредитування: зміст і реалізація в умовах перехідної економіки” // Банківська справа. – 1999. – С.37-39.

23. Семешко А.В., Васильченко В.М. Розрахунки платіжними картками в Україні: стан, проблеми та перспективи. // Фінанси України. – 1998. – №10.  с.74-80.

24. Система управління кредитною політикою : Збірник метод. матеріалів. – К.: НАКСУ , 1999.

25. Спицин И.О., Спицин Я. О. Маркетинг в банке. – Тернополь; К.: АО «Тарнекс», ЦММС «Пискайн», 1993. – 656 с.

26. Тосуняк Г.А. Банк для клиента. – М.: Златоцвет,  1993.

27. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк. Управление и операции. – М.: Все для вас, 1993.

28. Черкасов В.Е. Финансовый анализ в коммерческом банке. – М.: ИНФРА – М, 1995. – 272с.

29. Ющенко В.А., Савченко А.С. Цокол С.Л. «Платіжні системи». – Київ.: Либідь. – 1998р.