Трастові компанії в США

4. Агентські  послуги характеризуються тим,  що одна особа (агент) учиняє  як юридичні, так і фактичні  дії за дорученням і за рахунок  іншої особи (принципала). Кінцевою  метою агентських послуг є  встановлення договірних зобов’язань між принципалом і третьою особою. Агент, а ним може бути траст-відділ банку, діє, як правило, від імені принципала і відповідно укладені ним або за його сприяння договори створюють права та обов’язки безпосередньо для принципала. У деяких випадках, вступаючи у відносини з третіми особами за дорученням принципала, агент має право діяти від свого імені, не розкриваючи перед третьою особою існування принципала, або може вказати на те, що він виступає за дорученням і за рахунок принципала, не розкриваючи його імені. Незалежно від того, як виступає агент у відносинах з третіми особами, результат укладених ним угод лягає на принципала.

 Агентські  послуги включають, зокрема: збереження  активів, наприклад цінних паперів;  одержання доходів за ними та повідомлення клієнта; купівлю-продаж цінних паперів та доставку їх до клієнта; обмін цінних паперів; погашення облігацій; сплату податків; оформлення страхових полісів; оплату рахунків; укладання від імені клієнта договорів; отримування кредитів; купівлю-продаж іноземної валюти і дорогоцінних металів[5, с. 212-216].

 Трастові  послуги, що надаються юридичним  особам, як правило, включають:

- обслуговування  облігаційної позики, що супроводжується  передачею довіреній особі права  розпорядження майном, яке слугує забезпеченням позики;

- агентські  послуги;

- створення  фондів погашення заборгованості, з яких, відповідно до умов  договору, може здійснюватись погашення  боргів, сплата відсотків, викуп  облігацій; виплата дивідендів  акціонерам тощо;

- тимчасове управління справами компанії у випадку її реорганізації чи ліквідації;

- послуги депозитарію  (зберігання акцій, за якими  акціонери передали право голосу  уповноваженим представникам);

- розпорядження  активами, включаючи управління  нерухомістю як всередині країни, так і за кордоном;

- обслуговування  працівників компанії. У цьому  разі траст-відділи надають послуги  в інтересах працівників, здійснюючи  управління фондами компаній, призначеними  для виплати пенсій, різних винагород  та допомог;

- інвестування коштів клієнта у визначені ним види активів;

- управління  коштами благодійних фондів[6, с. 546].

 Однією з  довірчих послуг, яку надають  комерційні банки фізичним і  юридичним особам, є послуги щодо  зберігання цінностей. Основною  рисою надання таких послуг є те, що комерційні банки мають відповідні спеціальні приміщення чи спеціальне обладнання, які виключають випадкову втрату або пошкодження цінностей, прийнятих на зберігання. Після закінчення строку зберігання, передбаченого договором, та невитребуванням клієнтом цінностей комерційний банк продовжує їх зберігати до того моменту, поки вони не будуть взяті іншою стороною. В такому разі банк має право вимагати відшкодування йому додаткових витрат зі зберігання цінностей[7, с. 136].

 Послуги  щодо зберігання цінностей надаються комерційними банками у трьох формах: зберігання цінностей клієнтів у сховищі; надання клієнтам сейфів у приміщенні банку; надання нічних сейфів клієнтам.

 При першій  формі послуг банк приймає  цінності згідно з умовами  укладеного між банком і клієнтом договору, причому складаються описи, в яких указуються найменування цінностей і сума оцінки кожного виду цінностей. Цінності мають бути вкладені у пакети або іншу упаковку і відповідно опечатані. Прийняті банком від клієнтів цінності поміщають до сховища, усередині якого вони зберігаються на металевих стелажах (полицях) тощо за умови, що вони мають ґрати і замикаються на замок. За схоронність цінностей, прийнятих на зберігання, установи банків несуть перед їхніми власниками відповідальність у сумі реальної шкоди, але не вище суми оцінки.

 Надання  клієнту сейфа у приміщенні  банку здійснюється шляхом здавання  йому в оренду сейфа для  самостійного використання. Клієнт  не сповіщає банк про вміст  сейфа, отримує ключ від сейфа  і самостійно вміщує або вилучає з нього цінності протягом робочого дня банку. Комерційний банк зобов’язується забезпечити зберігання сейфа та доступ до нього виключно клієнта або уповноважених ним осіб.

 Надання  нічних сейфів клієнтам відбувається  тоді, коли у них виникає потреба здійснювати регулярні внески грошових коштів до банку, після закінчення робочого дня в останнього. Цією послугою користуються клієнти, які мають бізнес, пов’язаний з одержанням готівки, наприклад власники магазинів, кафе, ресторанів тощо. Між банком і клієнтом укладається відповідна угода. Клієнт вкладає готівку у спеціальну сумку, одержану в банку, та опускає її у спеціальний отвір, розміщений на зовнішньому боці будівлі банку. Договором може бути передбачена умова, згідно з якою банк здійснює розкриття сумок, перерахування вкладеної готівки та зарахування її на відповідний рахунок клієнта[8, с. 167].

 За надання  довірчих послуг банк стягує  плату, розмір якої встановлюється  в договорі між банком та  клієнтом[4, с. 329-334].

Цілі засновників  трастів можна звести до наступних основних груп:

- отримання  додаткових можливостей по передачі  спадкового майна;

- захист майна;

- зменшення  оподаткування при спадкоємстві;

- мінімізація  поточних податкових зобов’язань;

- розширення  можливостей ділової активності;

- благодійні  цілі.

Зазвичай засновники переслідують одночасно декілька цілей. Типовою комбінацією можна вважати  захист інтересів окремих категорій  спадкоємців, уникнення примусового  спадкоємства і мінімізацію податкових зобов’язань, що виникають в результаті переходу права власності до одержувача спадку. Часто поєднуються мінімізація поточних податкових зобов’язань по податках на доходи і власність із захистом активів від звернення стягнення по зобов’язаннях засновника. Можливості траста по захисту активів використовуються як для захисту від конфіскаційних заходів держави (націоналізація), так і для побудови шахрайських схем.

Слід зазначити, що різні цілі трастів можуть вступати в протиріччя між собою. Особливості  конкретного трастового механізму, який використовується для досягнення однієї мети, можуть бути пов’язані для засновника або бенефіціарів з істотними обмеженнями і заборонами в реалізації інший[9].

Таким чином, траст - це один з найбільш тонких та універсальних організаційно-юридичних інструментів управління. Функціонування трастової компанії передбачає досить складну сукупність відносин, що складаються між довірителем, довіреною особою та бенефіціаром. У сучасних ринкових умовах трасти за своїм загальним функціональним призначенням націлені на ефективне використання майна, його фінансових форм, зменшення ризиків підприємницької діяльності та вдосконалення інвестиційного процесу.

2. Еволюція розвитку трастових компаній в США

Трастові операції з'явилися  ще в 19 столітті і використовувалися  банками найбільш розвинених країн, передусім США, Великобританії та Німеччини. Найбільшого розвитку трастові операції досягли після Другої світової війни. До цього періоду банки спеціалізувались на управлінні майном фізичних осіб, які передавали це майно банкам для збереження його цілісності. Умовами виникнення і розвитку трастів в США були перенесені в колонії принципи англійського права, які найбільшою мірою захищали інтереси будь-якого власника, швидке зростання економічних зв'язків, фінансових і торгівельних відносин. Сильний вплив на розвиток трастів мали накопичення боргів, потреби в трансформації матеріального майна в фінансові активи, наявність різних валют, неоднакові економічні умови відтворення регіонів, тісно пов'язаних єдиним господарським простором[10, с.352-353].

У ці роки комерційні банки  здійснювали операції по управлінню коштами, переданими їм у довірче  управління приватними пенсійними фондами, і засобами корпорацій, що створюють  спеціальні фонди для виплат службовцям чи персоналу (фонди участі в прибутках, фонди винагород, у тому числі виплачуваних у вигляді видачі акцій ). 

На самому початку 19 століття США з аграрного суспільства  перетворилося на індустріальне. Економічне процвітання прийшло з сільських  поселень до міст. Хоча тоді основне  багатство вимірювалося в основному земельними володіннями, великим будинком і кількістю золота, сьогодні володіння власністю розширилося, включаючи в себе рухому і нерухому власність. Управління такою власністю розвинулося в формальний бізнес, і тепер вже різні організації здійснюють управління майном. Розпорядження майном стало більшим, ніж проста передача ферми спадкоємцям, зараз майно включає в себе також бізнес - інтереси, акції та облігації. Чим більше власність, тим складніше нею керувати, і тим більше виникла необхідність у трастовому управлінні.

Отже, перший етап розвитку трастів в США охоплює період з моменту виникнення перших колоній  поселенців на Американському континенті до початку XIX ст., і характеризувався тим, що управління капіталами вели головним чином окремі юристи. Регулярні операції з управління індивідуальними пакетами акцій, а також власністю корпорацій розпочались в США в XIX ст. З середини XIX в. почався і розвиток спеціалізованих трастових компаній, які займались управлінням власністю за дорученням як основним видом діяльності[11, с.142-143].

Специфіка розвитку американської банківської системи  полягає в тому, що практично на всьому протязі банківської історії  США, починаючи з кінця XIX ст. і  по наші дні, комерційні банки мали обмеження на операції з цінними  паперами корпорацій. Найбільшою свободою в операціях з цінними паперами перших американських корпорацій комерційні банки користувались в 1830-1840 рр. Нова хвиля акціонування і економічний підйом в кінці XIX - початку XX ст. сприяли практичного скасування таких обмежень. Однак в 1902 р. був виданий новий варіант закону про банки в якому операції банків організованих рішенням Федерального правління національних банків були обмежені знову. Банки намагалися обійти діючі рестрикції, використовуючи можливість організовувати спільні компанії по операціях з цінними паперами за законами штатів. Розширення трастової діяльності також було засобом обійти заборону. У 1913 р. банки отримали дозвіл на управління капіталами за довіренністю. Нове обмеження на операції з цінними паперами - історичний закон Гласса-Стігалла сприяло подальшому зростанню трастових операцій комерційних банків.

Наступний етап розвитку трастових операцій в США  починається з 1800р. і продовжується  до цього дня. Корпоративний шлях розвитку трастів - специфічна риса еволюції управління капіталами в США. На цьому етапі управління трастами проводилося інститутами, організованими у формі корпорацій. У 1822 році дві організації - Страхування Ферм від пожежі і Нью-Йоркська Кредитна Компанія стали першими інститутами в Сполучених Штатах, які мали привілей займатися трастовим бізнесом. У цей період індустрія трасту була представлена ​​в основному страховими компаніями, але вже в 1853 році кілька провідних політиків і фінансистів відкрили в Нью-Йорку інститут, присвячений виключно трастовим операціях - Нью-Йоркська Трастову Компанію Сполучених Штатів (United States Trust Company of NewYork).

У 1931р. з'являється  перший трастовий рахунок, на якому  акумулювалися особисті кошти громадян, що передавалися в управління професійним  менеджерам.

Трастові послуги доповнили послуги по страхуванні майна, видачі кредитів, ведення рахунків. Перша спеціалізована трастова компанія була створена в 1853 р. Перші закони, що вимагають особливого нагляду за діяльністю трастів і трастових компаній в з'явилися в 70-х рр. XIX ст. в штаті Коннектикут. Великі акціонерні товариства з'являються до середини XIX ст. і трастові компанії починають активно використовувати акумульовані капітали для біржової гри. Впровадження регулювання трастової діяльності привело до появи перших статистичних даних про діяльність трастових фондів. До середини ХХ в. число трастових компаній становило приблизно 1500[12, с.278].

Специфічні особливості розвитку трастів США виявилися в тісному зв'язку трастів з банківською сферою - найбільші банки США спочатку організовувалися як трастові компанії і лише потім отримували статус комерційного банку. Комерційні банки прагнули розширити свої операції з довгостроковими капіталами і використовувати такі капітали в біржовій торгівлі. Банки створювали трастові відділи і спільні трастові компанії.

У 1913 р. після проведення великомасштабної банківської реформи, в ході якої був організований Центральний Банк США, починається сучасний період розвитку трастових операцій.

Виникли спеціалізовані видів трастів, які відображають специфічні потреби власників капіталу в його управлінні на основі довіреності, з'являються загальні трастові фонди, підприємницькі трасти, універсальні трасти, керовані трастовими відділами комерційних банків.

До основних законодавчих актів, що регламентують управління трастами в США відносяться: Закон про довірчі особи 1925 року; Закон про закріплення землі 1925 року; Закон про управління майном 1925 року; Закон про право власності 1925 року; Закон про зміни в трасті 1958 року; Закон про благодійність 1960 року; Закон про інвестиції довірених осіб 1961р.; Закон про безстрокове володіння та накопичення 1964; Закон про реформу сімейного права 1969 року[11, с.144].

У практику було введено  так зване правило розумності (rule of reason). Загальноприйняте визначення даного правила було сформульовано у відомому судовому рішенні 1830г. Верховного суду штату Массачусетс за позовом Гарврадського коледжу до Френсіс Енорі. Воно говорить: "... все, чого можна вимагати від довіреної особи при інвестуванні, це те, що вона має бути лояльною та розсудливою. Вона повинна спостерігати, як завбачливі, розсудливі і обережні люди залагоджують свої справи не з метою спекуляції, а при постійному вкладі засобів з метою отримання ймовірного доходу, так само як і ймовірної надійності інвестованого капіталу".

Багато штатів згодом прийняли закони про трасти, засновані на даному визначенні. Крім того, федеральні законодавчі влади  заклали ті ж принципи в деякі  державні акти.

При прийнятті  конкретних інвестиційних рішень траст-відділи повинні слідувати загальним банківським принципам розміщення активів. Так, вони не повинні віддавати перевагу виключно надійності, купуючи цінні папери уряду США (казначейські векселі та облігації). В той же час в основі їхніх дій не повинно бути бажання лише отримати максимальну вигоду і дохід, розміщуючи кошти довірителя в цінні папери з великим кредитним ризиком (наприклад, в акції маловідомих венчурних компаній, які не пройшли контроль на фондовій біржі). Таким чином, обов’язком траст-відділів є дотримання політики розумного балансування: вони повинні вдаватися до диверсифікації активів, уникати погоні за прибутком і суворо дотримуватись умов договорів.