Доба бароко

     “НЕ жити єже ясти; но ясти єже жити ...”  Не толико точію ясти, даби тіло возмогло житіє си соблюдати ціло”... “Но  єдинощи токмо испій или два  жди, даби в тілі живущи, не умер от зажди”. “Не всі за святих у Бога уходять, хоч которіє і до церкви ходять”. “... Скупий багато хвалить, а мало дає. Батьку, чим ти скупіший, тим щедрішим стаєш для сина, бо по смерти все йому оставиш”. “Злий зле страждаєт ... всяк ловяй чуждая, сам уловлен биваєт”. “Не попсуй мозку, мудруй потрошку”.

     Ще  зразок поезії анонімного автора: 

     “Не согрішай, ото Бог-серцевидець видить

     ангел, стоя, твоїми злостями ся бридит,

     смерть  грозить, не приятель душний оскаржаєт,

     совість гризет, а пекло уста отверзаєт”

                            ***

     “Человік  яко трава; дніє єго яко цвіти –

     Десь  цвітет, утро маєт посіченний биті.

     Коль  кратко дніє наші нам возсіявают,

     Понесе  з цвітом полним нагло увядают”. 

     Повстають “Хроніка польська, литовська, жмудська та всієї Русі” М. Стрийковського, поема “Про Острозьку війну під  П’яткою” С. Пекаліда, “Україна, татарами терзана” М. Павловського, “Чигирин” О. Бачинського-Яскольда. Мазепа, Стефан Яворський, Пилип Орлик складають поезії.

     До  здобутків мистецтва українського бароко слід причислити його багатобарвність, мальовничість, небачену вигадливість форми, мистецький та ідейний синкретизм, який виявився у органічному поєднанні слова і обряду, слова і ритму, віри і знання, дійсності у світлі мрії і високого ідеалу.

     Думи, пісні, плачі, панегірики, діалоги, драматичні твори були присвячені козацьким діянням. Авторами і співцями дум і плачів були кобзарі. Вони були не лише співаками й музикантами, їхнє мистецтво мало це й високе духовне призначення: виховувати народ і пробуджувати його свідомість. У народному фольклорі побутували оповідання про героїв козаччини, зокрема оповідання “Хмельницький і ворожбит”.

     Розквіт шкільної драми припадає на 1670-і  роки. Їх писали викладачі КМА М. Довгалевський, Г. Кониський (“Воскресеніє мертвих”), М. Козачинський. У більшості  вистав пропагується Біблія як головна учительна книга. Побутувала в той час і народна драма “Маланка”, “Цар Ірод”, “Коза”, “Трон”. Народний ляльковий театр – вертеп, маленький храм, “модель світу”. Події вертепної драми відділялися одна від одної співами – молитва, кант, псалом.

       На основі народної пісні та канта зародилася пісня-романс літературного походження (наприклад, на слова Г.Сковороди “Стоїть явір над водою”). У церковній музиці розквітає партесний концерт стилю бароко, який намагається захопити, вразити, зворушити слухача багатоголосною тканиною, перемеженою контрастами ансамблів.

     Козаки  глибоко шанували Богородицю як покровительку  січової громади. Богородиця постає в центрі композицій, де під її захистом зображені козаки, гетьмани Сулима, Хмельницький, кошовий отаман Петро  Калнишевський, Іван Мазепа. Класичними є зображення козака-бандуриста і козака Мамая у народному малярстві.

     Представниками  бароко в малярстві були львівський майстер Микола Петрахнович, автор  “Одигітрії”, та Іван Руткович з Жовкли, автор іконостасу з циклом сцен на тему П’ятидесятниці. Розвивається і жанр портрета. Люди вірили, що настрій, відтворений на портреті, впливає на долю людини.

     Серед портретів козацької старшини –  портрет Богдана Хмельницького, основою майже всіх зображень  Богдана Хмельницького була грав’юра гданського митця Вільгельма Гондіуса. Створено портрети духовних ієрархів – Петра Могили, Мелетія Смотрицького, Захарії Копистянського, Інокентія Гізеля.  Скульптор Пінзель прикрасив собор св. Юра (кінна статуя Георгія-Змієборця), ратушу в Бучачі (статуї Геракла і Нептуна), збудовану в честь Потоцьких.

     Найвищі досягнення українського бароко втілено  в архітектурі. Для неї характерні дерев’яні храми з пірамідальними чи восьмигранними банями з заломами. Гетьман  І. Мазепа був засновником  будівництва українських храмів, великим будівничим Києва і відновником київських храмів. При віднові Софійського собору, Михайлівського золотоверхого, Кирилівської церкви, Успенського собору Печерського монастиря вони набувають барокових рис, прикрашаються багатим декором, наприклад Західна брама Софійського монастиря, т.зв Брама Заборовського, є характерною пам’яткою українського бароко ХУІІІ ст. (Шедель). Шедель спорудив Софійську дзвіницю і добудував другий поверх КМА на Подолі. На заході України пізньобарокову архітектуру представляють собор св. Юра, єзуїтський костьол Петра і Павла, костьол Кармелітів, королівський арсенал у Львові.

     Творчість Григорія Сковороди знаменувала  кінець староукраїнського бароко. На першому місці в нього ідея моральності, повчальний образ “природної людини”, яка повинна займатися спорідненою з її духом працею. Людина – не тремтячий раб, а бурхливий дух, коваль свого щастя, яке досягається “наслідуванням блаженній натурі”. Сковорода писав:” всяк єсть тим, чиє серце в нім”. З ним прийшло осмислення минулих часів і українська думка повернулась до традиційної християнської ідеї мирного самовизначення людини в світі.