Харківська фортеця

                                  ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ

                                   МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

                                              Економічний факультет

                                              Заочне відділення

 

           Контрольна робота з дисципліни «Краєзнавство»

                                               на тему

            «Харківська фортеця»

                                     

 

 

 Виконал: студент І курсу,

спеціальності «ЕПМГ»

Лебеденко В.А.

                                                                                         Шифр залікової книжки 210015

                                                                         Перевірила:Швець Лідія Іванівна

                                                                          Доцент,Кандідат історичних наук.

                                                                                          

 

 

 

                                            Харків 2010

                                                Харківська фортеця 

Вступ

Харків є одним з  найвизначніших міст нашої держави. Не дивлячись на свою порівняно коротку  історію (власне, як місто  Харків існує  лише з ХVII століття) Харків став відомим  культурним, науковим і історичним центром Лівобережної України, що займає гідне місце в ряду міст Європи і світу.

Актуальність теми дослідження. Дослідження архітектурних пам’яток Харкова є актуальним насамперед з огляду на те значення, яке має  це місто для економіки, історії  і культури України (а воно є дуже значним: Харків був і залишається  провідним освітньо-культурним і науковим центром Лівобережжя, - саме тут був відкритий перший в Україні Харківський університет у 1805 році; з Харковом пов’язане життя і діяльність багатьох визначних діячів культури і мистецтва, зокрема й видатних українських архітекторів, нарешті, Харків був першою столицею Радянської України, що справило значний вплив на його архітектурний образ).

Заснування та початковий етап історії Харкова 

Перші згадки про населені пункти на території теперішньої  Харківської області зустрічаються  в історичних документах ХІ - ХІІ  століть. У «Слові о полку Ігоревім» розповідається  про те, як Новгород-сіверський князь Ігор Святославович, втік із полону половецького, переправився через ріку Донець і зупинився в місті, що носило таку ж назву. Мова йде про Донецьке городище поблизу Харкова, на березі ріки Уди, що впадає в Сіверський Донець. Це староруське місто згадується в Іпатіївському літопису.

Історичні документи говорять про те, що вже в другій половині XVI сторіччя територія теперішньої  Харківської області була обжита.  Олешанки Удські (Ольшани), Коломак, Балаклея, Шабаліков Перевіз - ці і ряд інших назв знаходимо в документах 1575 року про розміщення сторожових пунктів на південному державному кордоні. Укріплення, розташованих уздовж південної прикордонної лінії, були засновані в роки царювання Івана Грозного для захисту держави від нападу татар. Селилися тут переважно служиві люди, стрільці і «боярські діти», щоб у ті тривожні часи закрити шлях ворогу.

Сторожові укріплення виростали  на місці древніх городищ. Археолог і історик Сибильов, що проводив археологічні дослідження в басейні Сіверського Дінця, відзначав: «На питання - ким і коли заснували місто Ізюм, можна відповісти подвійно. Якщо мова йде про російське місто, тобто про російську фортецю, то Ізюм побудований у 1681 році полковником Харківського слобідського козачого полки Донець - Захаржевським. Якщо ж Ізюм розглядати як населений пункт узагалі, то старожитністю він може посперечатися із самим великим містом Римом».

 

Після возз'єднання в 1654 році України з Росією на великій території, що одержала назву Слобідської України, виникнули укріплені оборонні пункти. Центральним пунктом оборони  півдня Росії в XVII - початку XVIII в. була Харківська фортеця, заснована у 50-х  р. XVII сторіччя вихідцями з Правобережної  України, що рятувалися  від утиску польської шляхти і козацької  старшини. Своє ім'я Харків одержав  від назви ріки Харків, відомої  відвіку. “А річка Угрин пала в Уди, а Лопин - у Харкову, а Харкова пала в Уди”, - записано в літопису. Легенда про те, що місто заснував і дав йому своє ім'я ватажок задніпровських переселенців  Іван Каркач, - усього лише поетичний вимисел.

Сліди перших поселень на харківському городищі належать  до 1654 року. Будівництво  ж самих міських укріплень, тобто  самого міста, почалося дещо пізніше.

28 березня 1656 року московський  цар Олексій Михайлович видав  указ про призначення в Харків  першого воєводи В. Селіфонтова. У 1656 - 1659 роках була побудована Харківська фортеця.

Розташована на пагорбі в  злиття рік Харків, Уди і Лопань, фортеця була майже недоступна для раптового нападу ворога. Надзвичайно вигідне територіальне положення сприяло перетворенню її у військово-адміністративний і економічний центр Слобідської України.

Про місце фортеці в  оборонній системі півдня країни свідчать, зокрема, і перший топографічний  план міста, що склав у 1742 році інженер - капітан Іван Радзевусов. Цей план був виявлений в одному із ленінградських архівів.

Центр фортеці був пов'язаний із польовими укріпленнями   підземним  ходом. У 30-х роках нашого сторіччя він був виявлений у районі театральної площі Харкова[6].

У самій фортеці на монастирському подвір’ї піднімався побудований у 1689 році кам'яний Покровський собор  і біля нього будинок колегіуму.

Харків того часу повний військових тривог і турбот. Тут  були розташовані військове і  цивільне керівництво  Слобожанщини, у приміських слободах розміщалися  два сотенних підрозділи Харківського козачого полки. Населення по перепису 1732 року складало 7345 чоловік, подвір'я  нараховувалося 950, а в них - 1280 хат[7].

 

 

 

 

 

 

Перетворення  Харкова в господарський центр  Лівобережної України                            (ХVIII ст.)

Згодом кордон Слобідської  України поступово відсунувся до півдня, Харків, як і інші міста-фортеці, втрачав колишнє військове значення. Проте помітно зростає його адміністративна  і господарська роль, пов'язана з  глибокими змінами в економічному і політичному житті краї. У  другій половині XVIII ст. населення України  швидко росло. Головною галуззю господарства ставало землеробство, розширилися  винокуріння, смолокуріння, деякі кустарні промисли. Ярмаркові торги Слобожанщини набували популярності далеко за межами України. Ширилася торгівля з закордоном. Саме в ці роки на Харківщині виникнули великі поміщицькі господарства.

Гідрографія місцевості була винятково несприятлива. На території  Харкова ще в першій половині XVIII сторіччя було дев'ять озер, деякі  з них дуже великі по своїй площі. Харківські ріки часто змінювали  річище. Так, наприклад, р. Харків раніш  протікала по річищу р. Нетеч. Ріка Лопань мала в районі Благовєщенського базару два річища, між ними знаходився острів.

Озера розміщалися, зокрема, на місці теперішнього скверу по вулиці Свердлова, на початку Збройової  вулиці. На стику цих вулиць у  свій час утонула трійка конів, приведених для купання.

Пізніше завдяки систематичному засипанню озер і інженерних споруд, гідрографія місцевості докорінно  змінилася. Проведені і зараз  земельні роботи підтверджують достовірність  старих планів і історичних документів про топографію і гідрографії  Харкова.

 

До 1788 року в Харкові було 1532 подвір'я. Харків ділився на 3 частини:

1) Місто у вузькому  змісті цього слова; 

2) Залопань;

3) Захарьков.

До складу міста входила  територія фортеці і так називане передмістя, куди включалася теперішня  площа Р. Люксембург, район Троїцького провулка, площа Конституції і  територія, що лежить на схід, до ріки Харків, на північ, де тепер знаходиться  Театральна площа, і далі, включаючи  територію теперішнього скверу.

Залопанью називалася територія між р. Лопань і Холодною горою.

Захарьков - територія, розташування за р. Харків. Це територія, що простирається приблизно від Харківського моста до Кінної площі і до району р. Нетеч.

Зберігся план 1787 року. З  нього очевидно, що в Харкові існувала ще і друга укріплена лінія - фортечний  вал, що оточував місто. Точних даних  про час його будівництву немає. Проте, судячи з ряду історичних документів, можна припустити, що його виникнення відноситься до кінця XVIII сторіччя. Цей вал проходив у північній частині по території теперішнього скверу, звертав праворуч по Сердюковському провулку, перетинаючи Німецьку вулицю (нині Пушкінська), і доходив до р. Харків. Повертаючи ліворуч, він перетинав теперішню Римарську вулицю і недалеко від місця, де тепер знаходиться старий оперний театр, спускався до р. Лопань.

У північно-східній частині  укріплень вал проходив по площах імені Фейєрбаха і Руднєва. У  південній частині фортеці  охоплювали тільки чотири квартали в районі рік  Нетеч і Харків (приблизно до Лопанського провулка).

У західній частині укріплення тяглися на великій відстані від  ріки Харків, нижче Дмитрієвського моста, на північ, до ріки Лопань, перетинаючи вулицю Свердлова. Не випадково на трасі проходження цих укріплень утворилися площі, тому що території тут у той час не забудовувалися. Як очевидно зі старих планів, на теперішній Театральній площі, колись був укріплений вал-редут. Територія, розташована між укріпленими стінами, являла собою річище ріки або болота і служила природною перепоною від можливих нападів на Харків. Укріплення  ці складалися з дерев'яних стін і земельного рову  і мало чим відрізнялися від укріплень центральної частини.

Архітектурна розбудова й економічний розвиток Харкова на початку ХIХ ст.

 

На початку XIX ст. територія Харкова простиралася з півночі на південь приблизно на 2 версти, із сходу на захід - на 3,5 версти, загальна ж площа його рівнялася 7 кв. верстам або 1750000 квадратних сажнів.

Дев'ять вулиць міста мали назви. Це - Московська,  Катеринославська, Панасівська, Афанасіївська, Різдвяна, Довгалевська, Сумська, Поділ і Москалевська. До того часу вулиці назви не мали. Журавлівка являла собою окремо розташоване село. Подвір'їв в місті було 1807.

Не дивлячись на те, що Харків протягом десятиліття фактично був центром величезного краю, розширення територій міста відбувалося дуже повільно. Причиною цього був слабкий розвиток промисловості, транспорту, кустарних промислів, торгівлі. Крім того, приватна власність на землі, що оточують місто, так саме була перепоною для розвитку міського господарства.

1809 року, для міста було відведено 485 гектарів, проте ця територія далеко не вся була використана. Взагалі великих змін у I половині XIX сторіччя не було. Місто територіально розширювалося слабко. Доказом цього є плани 1817 і 1822 років. У північній частині Пушкінська вулиця доходила до колишньої Каплунівської і Мироносецької церкви, у східній - до площі Повстання включно, у південній - до початку Холодної гори, у західної - до теперішньої Павлівки.

У XVIII і першій половині XIX сторіччя промисловість Харкова розвивалася вкрай повільними темпами і носила переважно кустарний характер.

За даними Д.И. Багалія і Д.П. Міллера, у Харкові в 1815 році була одна фабрика, 40 заводів напівкустарного типу, у тому числі 5 пивоварних, 8 салотопних, 6 свічкових, 7 цегельних і 1 шкіряний завод. На кожному з них працювало від 5 до 20 чоловік.

Українські поселенці вторгалися в господарське життя, а ще створювали осередки культури - ікони.

Є дані, що вже наприкінці XVII сторіччя в Харкові існували церковнопарафіяльні школи. Так, наприклад, за матеріалами перепису 1732 року в Харківському полку існувало вже 20 шкіл. Хоча школи давали тільки елементарні знання, але в той період і це мало велике позитивне значення. У 1726 році в Харків із Бєлгорода була переведена архієрейська школа, перетворена в Харківський духовний колегіум при Покровському монастирі.

Спочатку в колегіумі вчилися діти духовних осіб, але пізніше серед учнів з'являються діти козаків і селян. Кількість учнів  досягала понад 400 чоловік.

У колегіумі викладалися: російська, грецька, латинський мови. Піїтика, риторика, філософія, богослов'я, історія, а потім були введені і малювання, французька і німецька мови, природознавство.

У числі викладачів колегіуму був видатний  український філософ і просвітитель Г.С. Сковорода і багато інші  відомі в ті  часи

часопис «Харківський Демократ», а з 1824 року - «Український часопис». З 1817 року виходять «Харківські вісти» за редакцією Вербицького. Засновано товариство аматорів словесності.

У 1836 році починають виходити «Український альманах», у якому друкувалися твори Л. Глєбова, Л. Боровиковського й ін.

З'являються нові заводи. Так у 1810 році в Харкові відкритий мідно-плавильний і молотобійний завод.

У 1815 році купці Плюк і Ващенко організовують свічкарні.

У 1818 медяні ласощі, маківки і пампушки починають витіснятися пряниками, уведеними селянином, в подальшому купцем I гільдії С. Павловим, родоначальником цукерково-пряникового виробництва, що процвітає і зараз.

 

 

У 1826 році засновані заводи купцями:

Павловим - свічковий і пряниковий завод.

Плетньовим - Мідно-плавильний завод.

У 1835 купець Федоров заснував новий чавунно-ливарний завод.

У 1811 Каразиним організоване філотехнічне  товариство домоведення з метою поширення пізнань про кращі сторони сільського господарства, а також заснування і поширення сільськогосподарських ферм.

Українські хлібороби більше сіяли ярової, ніж  озимої пшениці.

У цей період розорювали багато цілинних земель. При першому посіві саджали в основному просо, що потребує твердого грунту. Якщо земля була родюча, то саджали відразу ярицю. У наступні роки новопоорану землю займали просом або пшеницею, потім вівсом, після вівса - житом. Після цього поле на декілька років оставлялось під пасовище.