Культура і світогляд

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНА  АКАДЕМІЯ

 

Кафедра психології, філософії і освітніх технологій

 

 

 

 

 

Реферат

За темою: «Культура  і світогляд»

 

 

 

 

 

 

 

Роботу виконала:

Студентка групи ДМТ-БЖ8-1

Толкачова Ірина

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків-2011

 

План

 

Вступ

1. Поняття і структура світогляду
2. Історичні типи світогляду
3. Теоретичні підгрунтя світогляду

Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Світ культурного буття  визначає обрії та критерії існування  людини як творчою суб'єкта, зумовлює пізнавальні, моральні та естетичні параметри, за якими людина орієнтується у світі. Культура тим самим постає для особистості засобом її входження в людську спільність, творить їїсо-ціально-духовие обличчя.

Визначальним фактором розвитку особистості є становлення  її самосвідомості, усвідомлення нею своєї окремішності, свого «Я» і водночас своєї причетності до людства й світу взагалі. Вищою формою особистої самосвідомості є світогляд.

Світогляд часто визначають як органічно-цілісну систему уявлень  людини про світ і своє місце а ньому. Однак світогляд є не стільки загальнозовнішньою картиною світу, скільки мірою визначення людиною себе у світі духовно-культурних координат.

Людина не тільки творить  культуру, а й торує шлях власного життя. Для кожної окремої особистості світ не є заданим як буття. Особа поділяє у своїй свідомості світ на властивості, відношення, а світ, у свою чергу, насичується смисловим ставленням до себе. Усі предмети світу через світовідчування постають не просто як фізичні об'єкти, а як ціннісні сутності. Ціннісний аспект предметного світу й складає головний зміст світогляду.

Отже, світ постає у самосвідомості людини як насичений смислом та впорядкований  людським відношенням. Людина прагне пізнати  світ не лише у його існуючих формах, а й у цілому —у його смисловій значущості. Саме тому культурний універсум для світогляду ближчий, ніж об'єктивна дійсність. У культурі цілком реально «живуть» боги, абсолюти добра і зла, прекрасного і потворного, літературні герої, ідеали свободи та правди, образи міфології, мистецтва, поняття філософії тощо. Культурний світ — світ людських визначень, і як такий має свої просторові та часові ознаки, координати й виміри. Саме він є посередником між людиною і світом об'єктивної дійсності, адже буття координат культурного універсуму цілком реальне в системі людських взаємин, почуттів, переживань. Саме ней, осмислений світ і складає фундамент світобачення. Межа, що відокремлює пізнаванний світ від непояснимого, проходить крізь саму людину. Уявлення про світ, що немовби стоїть на трьох китах, спричинялось не просто «браком знань», а було моделюванням світу у визначеннях міфологічної людини, специфічним перенесенням культурних обріїв назовні, в об'єктивну дійсність. Людина творить не тільки культуру, а й онтологічно (тобто суттєво) творить світ, у якому живе, світ свого усвідомлення реальності і самої себе. Світогляд — не не просто «погляд на світ», а «погляд» людини на себе і світ крізь призму ціннісно-культурннх визначень.

1.Поняття і  структура світогляду

Світогляд - необхідна складова людської свідомості, пізнання. Це не просто один елемент у ряді багатьох інших, а їх складна взаємодія. Різнорідні знання, переконання, думки, відчуття, прагнення, надії, з'єднуючись в світогляді, предстають як більш менш цілісне розуміння людьми миру і самих себе.

Світогляд - освіта інтегральна. До його складу входять  і грають в нім важливу роль узагальнені знання - повсякденні, або  життєво-практичні, професійні, наукові. Чим солідніше запас знань  в ту або іншу епоху, у того або  іншого народу або окремої людини, тим більше серйозну опору може отримати відповідний світогляд. Наївна, неосвічена свідомість не має в своєму розпорядженні достатніх засобів для чіткого, послідовного, раціонального обґрунтування своїх поглядів, звертаючись часто до фантастичних вигадок, звичаїв.

Ступінь пізнавальної насиченості, обґрунтованості, продуманості, внутрішній узгодженості того або іншого світогляду буває різною. Пізнання ніколи не заповнюють собою всього поля світогляду. Окрім знань про світ (включаючи і мир людини) в світогляді осмислюється також весь устрій людського життя, виражаються певні системи цінностей (уявлення про добро і зло та інші), шикуються «образи» минулого і «проекти» майбутнього, дістають схвалення (засудження) ті або інші способи життя, поведінки.

Програми життя, дії, спрямованість вчинків мають  під собою дві «опори»: знання і цінності. Пізнанням рухає прагнення до істини - об'єктивного збагнення реального миру. Ціннісна свідомість інше: вона втілює в собі особливе відношення людей до того, що все відбувається відповідно до їх цілей, потреб, інтересів, того або іншого розуміння сенсу життя. У ціннісній свідомості формуються етичні, естетичні (і взагалі світоглядні) ідеали. Найважливішими поняттями, з якими відвіку зв'язувалася ціннісна свідомість, виступали поняття добра і зла, краси і потворності. Через співвідношення з нормами, ідеалами здійснюється оцінювання - визначення цінності того, що відбувається. Система ціннісних орієнтацій грає дуже важливу роль в індивідуальному і груповому, суспільному світогляді. При всій їх різнорідності пізнавальний і ціннісний способи освоєння миру в людській свідомості, житті, дії повинні бути якось урівноважені, приведені в згоду. Повинна досягатися також напружена єдність інших компонентів, аспектів, рівнів світогляду: відчуттів і розуму, розуміння і дії, віри і сумніву, теоретичного і практичного досвіду людей, осмислення минулого і бачення майбутнього. Їх співвідношення, поєднання, синтез - складна і болісна духовно-практична робота, покликана забезпечувати зв'язаність і цілісність людського досвіду, всієї системи орієнтацій.

Світогляд - комплексна форма свідомості, яка охоплює  самі різні «пласти» людського досвіду - здатне розсовувати вузькі рамки  повсякденності, конкретного місця  і часу, співвідносити дану людину з іншими людьми, включаючи і тих, що жили раніше, житимуть потім. У світогляді накопичується досвід з'ясування смислової основи людського життя, все нові покоління людей залучаються до духовного світу прадідів, дідів, батьків, сучасників, щось, дбайливо зберігаючи, від чогось рішуче відмовляючись.

Отже, світогляд - це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше бачення, розуміння миру.

Життя людей  в суспільстві носить історичний характер. То поволі, то прискорено, інтенсивно змінюються в часі всі складові суспільно-історичного процесу: технічні засоби і характер праці, відносини між людьми і самі люди, їх думки, відчуття, інтереси. Світогляд людських співтовариств, соціальних груп, осіб також схильно до історичних змін. Воно активно уловлює, заломлює великі і малі, явні і приховані процеси суспільних змін. Кажучи про світогляд у великому суспільно-історичному масштабі, мають на увазі переважаючі на тому або іншому етапі історії гранично загальні переконання, принципи пізнання, ідеали і норми життєдіяльності, тобто виділяють загальні риси інтелектуального, емоційного, духовного настрою тієї або іншої епохи. І в реальній дійсності світогляд формується в свідомості конкретних людей і використовується особами і соціальними групами, як визначальні життя, загальні переконання. А це означає, що, окрім типових, сумарних рис, світогляд кожної епохи живе, діє в безлічі групових і індивідуальних варіантів.

Строго кажучи, кожна людина або соціальна група, виділена за тією або іншою ознакою (наприклад, по класовій приналежності, соціальному положенню, рівню освіти, професії, прихильності до якої-небудь релігії і іншим), має власні, не у всьому співпадаючі з іншими, а іноді і дуже найзагальніші уявлення про світ, що сильно відрізняються від них, і життєві програми.

Світогляд - це складне, синтетичне, інтегральне утворення  суспільної і індивідуальної свідомості. Істотне значення для його характеристики має пропорційну присутність різних компонентів - знань, переконань, вірувань, настроїв, прагнень, надій, цінностей, норм, ідеалів і т.д. В структурі світогляду можна виділити чотири основні компоненти:

1) Пізнавальний компонент. Базується на узагальнених знаннях - повсякденних, професійних, наукових і т.д. Він представляє конкретно-наукову і універсальну картину миру, систематизуючи і узагальнюючи результати індивідуального і суспільного пізнання, стилі мислення того або іншого співтовариства, народу або епохи.

2) Ціннісний-нормативний компонент. Включає цінності, ідеали, переконання, вірування, норми, директивні дії і т.д. Одне з головних призначень світогляду полягає не тільки в тому, щоб людина спиралася на якісь суспільні знання, але і в тому, щоб вона могла керуватися певними суспільними регуляторами. Цінність- це властивість якогось предмету, явища задовольняти потреби, бажання людей. У систему цінностей людини входять уявлення про добро і зло, щастя і нещастя, мету і сенс життя. Наприклад: життя - це головна цінність людини, безпека людини - це теж велика цінність, і т.д. Ціннісне відношення людини до світу і до самого себе формується в певну ієрархію цінностей, на вершині якої розташовуються свого роду абсолютні цінності, зафіксовані в тих або інших суспільних ідеалах. Наслідком стійкої оцінки людиною своїх відносин з іншими людьми, є соціальні норми: моральні, релігійні, правові і т.п. які регулюють повсякденне життя як окремої людини, так і всього суспільства. У них в більшій мірі, ніж в цінностях, присутній наказовий, зобов'язуючий момент, вимога поступати певним чином. Норми є тим засобом, який зближує цінностнозначиме для людини з його практичною поведінкою.

3) Емоційно-вольовий компонент. Для того, щоб знання, цінності і норми реалізовувалися в практичних вчинках і діях, необхідне їх емоційно-вольове освоєння, перетворення на особисті погляди, переконання, вірування, а також вироблення певної психологічної установки на готовність діяти. Формування цієї установки і здійснюється в емоційно-вольовій складовій світоглядного компоненту.

4) Практичний компонент. Світогляд - це не просто узагальнення знань, цінностей, переконань, установок, а реальна готовність людини до певного типу поведінки в конкретних обставинах. Без практичної складової світогляд носив би украй абстрактний, відвернутий характер. Навіть якщо цей світогляд орієнтує людину не на участь в житті, не на дієву, а на споглядальну позицію, він всеодно проектує і стимулює певний тип поведінки.

На основі вищевикладеного  можна визначити світогляд як сукупність поглядів, оцінок, норм і  установок, що визначають відношення людини до світу і виступають як орієнтири і регулятори його поведінки.

По характеру  формування і способу функціонування можна виділити життєво-практичний і теоретичний рівні світогляду.Життєво-практичний рівеньсвітогляду складається стихійно і базується на здоровому глузді, обширному і багатообразному повсякденному досвіді. Цей рівень світогляду нерідко називають життєвою філософією. Така найважливіша сфера функціонування світогляду. Оскільки саме на цьому рівні він включається в соціальну і індивідуальну взаємодію абсолютної більшості людей. Життєво-практичний світогляд украй неоднорідний, оскільки неоднорідні по характеру утворення і виховання його носії. На формування цього рівня світогляду істотний вплив роблять національні, релігійні традиції, рівні освіти інтелектуальної і духовної культури, характер професійної діяльності і багато що інше.

Життєво-практичний світогляд включає навики, звичаї і традиції, що передаються з покоління  в покоління, і пізнаний досвід кожного  конкретного індивіда. Він допомагає  людині орієнтуватися в складних життєвих обставинах, Разом з тим, слід зазначити, що цей рівень світогляду не відрізняється глибокою продуманістю, систематичністю, обґрунтованістю. У нім нерідкі внутрішні суперечності, стійкі забобони.

Ці недоліки долаються на іншому, вищому рівні світогляду, який носить теоретичний характер. До цього рівня вирішення світоглядних проблем, разом з наукою, належить і філософія. На відміну від всіх інших форм і типів світогляду, філософія претендує на теоретичну обґрунтованість як змісту, так і способів досягнення узагальнених знань про дійсність, а також норм, цінностей і ідеалів, що визначають цілі, засоби і характер діяльності людей. Філософ, в буквальному значенні цього слова, є не тільки творцем світоглядних систем. Він бачить своє завдання в тому, щоб зробити світогляд предметом теоретичного аналізу, спеціального вивчення, піддавши його критичному суду розуму.

Співвідношення  життєво-практичного і теоретичного рівнів світогляду до певної міри можна  збудувати і в історичній послідовності. В цьому випадку, можна сказати, що життєво-практичний світогляд знаходить свій узагальнений вираз в міфології і релігії. А це означає, що міфологію і релігію можна розглядати як попередників філософії.

2.Історичні типи світогляду та їх характеристика.

Підкреслимо, що світогляд — не просто узагальнене  уявлення про світ, а форма суспільної самосвідомості людини, вузловими категоріями якої виступають поняття "світ" і "людина". Через ці поняття суб'єкт світогляду усвідомлює своє призначення у світі і формує життєві установки. Світогляд за самою своєю суттю є універсальним і практичним, оскільки орієнтує на вирішення найважливіших проблем людського існування, виражає імперативи поведінки людини та сенс її життя. В цьому і полягає функціональне призначення світогляду.

Найбільш вивченими історичними  типами світогляду є міф, релігія  та філософія.

Першим дійшов висновку про  те, що міф є стадією розвитку свідомості, яка відповідає певній історичній добі, французький культуролог Л.Леві-Брюль. Щоправда, він спирався на плідну думку німецького філософа Ф.Шеллінга про міф як продукт народної творчості. Продовжуючи ідеї Шеллінга, вже на початку нашого століття німецький мислитель Е.Кассірер спробував осягнути світ "зсередини" відповідно до його власних законів розвитку. Під впливом цих мислителів у двадцятому столітті з'явилась значна кількість літератури, присвяченої дослідженню міфологічного світогляду. Найпомітнішими стали праці Д.Фрезера та К.Леві-Стросса, а у вітчизняній традиції — О.Ф.Лосєва та інших.