Екскурс в історію

      Рок-музика — один із найбільш спірних напрямків  мистецтва, щодо якого  немає єдиного  погляду. Хотілося б  простежити історію  розвитку рок-мистецтва, зрозуміти, що дало поштовх  для розвитку нового стилю музики.

      Почалося  все з того, що в 1920 році радянський інженер Л. Термен винайшов новий музичний інструмент — терменвокс. Висота тону нового пристрою залежала віз того, як далеко знаходилася рука виконавця від антени.

      У ті роки ідея «електронної музики» «носилася  в повітрі». Багато винахідників вигадували незвичайні інструменти (еміритон, траутоніум, віолен), що могли не тільки працювати на електричному живленні, але й видавати цікаві, незвичайні звуки. Вже в 30-і роки з'явилися перші електрогітари. Зрозуміло, що нічого спільного вони із сучасними гітарами не мали. Щоб виділити акустичну гітару в оркестрі, підсилити її звук, до неї приставили мікрофон. Навіть після такого удосконалення гітара так і не стала «першою скрипкою» в оркестрі, сутність її залишилася тією ж — акомпанемент. Пізніше було виявлено, що за допомогою обробки звуку до його посилення можна домогтися неймовірного результату. Тоді й була «народжена» електрогітара, що отримала згодом цільний корпус і була оснащена різноманітною електронікою. Згодом така гітара стала «першою скрипкою», але не в складі оркестру, а в рок-ансамблі. Останнім часом, до речі, чимраз більше сольних партій припадає на бас-гітару, яка раніше виконувала в ансамблі тільки функцію акомпанементу.

      Джерела року. The Beatles

      Багато  хто вважає The Beatles засновником нового стилю - року. Чи це справді так? Цілком можливо, якщо вважати, що використання електрогітар і ударних інструментів і є тим, що малося на увазі споконвічно під поняттям рок-музика. Але якщо розглядати творчість The Beatles із сьогоднішніх позицій, то майже з упевненістю можна сказати, що простотою текстів і легкістю музики ліверпульці дали поштовх розвитку стилю, який згодом назвали софт-рок (м'який, ніжний рок) і який, у свою чергу, переріс у так звану «поп-музику». З погляду музики як мистецтва, The Beatles не могли заснувати рок. Шанувальникам The Beatles не слід це зауваження приймати «у штики», тому що простота текстів і музики — це не показник того, що в музикантів були відсутні видатні здібності, а наслідок того, що молодь відчувала потребу в чомусь легкому й доступному для розуміння. Тому потрібно віддати належне цій рок-групі й відзначити, що вона дала року духовну основу, підготувала для нього слухачів. Цікаве висловлювання Боба Ділана, одного з творців стилю фолк-рок, яке доводить те, про що сказано вище:

      — Вони зробили те, що було неможливим, те, що не могло бути можливим... Я сказав собі: тепер усе  буде не так; я був  вражений. І я не міг повірити, що ще кілька годин тому не бачив The Beatles...

      Хард-рок. Що ховається за цим  поняттям?

      Хард-рок перекладається як важкий або твердий рок. Це поняття настільки всеосяжне, що багато хто не бачить різниці між власне музикою й одним з її найбільш масових і популярних відгалужень. Для того щоб зрозуміти напрямок хард-рок, знову ж таки заглибимося в історію.

      У першій половині 60-х  років у повітрі  витала ідея хард-року, нею пронизані  композиції поп-груп того часу. Найбільш чітку форму він  набув у музиці груп Blue Cheer і Cream. Ідея справді носилася в повітрі, тому що елементи хард-року наповняли музику Beatles, Rolling Stones, Yardbirds.

      З виникненням стилю  року багато аматорів плавної і мелодійної музики виступили  проти цієї течії: різкість звучання й  передача музичних ідей дратували їх. Композиції в стилі хард-рок  справді викликають суб'єктивне відчуття ваги, що досягається за рахунок виділення ритм-секції на передній план, але такого можна досягти, тільки віртуозно володіючи музичними інструментами. У хард-року, крім «опуклості» ритм-секції, усі складові інструменти прямо пов'язані з мелодійним лідером — гітаристом, тому тут не може бути відособленої імпровізації одного інструмента, а це означає, що в імпровізації беруть участь всі інструменти групи, створюючи цілісність і монолітність твору.

      Наприкінці 60-х хард-рок виділився  в самостійний  напрямок, і за тим, як доніс його до нас Джиммі Хендрикс, можна сказати, що хард-рок припускає виконання інструменталістами-віртуозами. До початку 70-х з'явилися групи-велетні, що сяяли не тільки важкістю свого хард-року, але й винятковим композиторським талантом і виконавською майстерністю: такі групи, як Led Zeppelin, Deep Purple, Black Sabbath, Nazareth й інші майже 30 років тому визначили закони й рамки гарного тону хард-року сьогоднішнього дня. ч

      На  закінчення можна  сказати, що синтез хард-року з іншими напрямками рок-музики, як правило, дає цікаві відгалуження — так з'явився важкий apt' рок, хард-ф'южн, важка психоделія, а також такі стилі, як гліттер-рок, важкий ритм-енд-блюз, хард-кор.

      Rolling Stones («Камені, що  котяться»)

      Початок 60-х років —  найцікавіший час  у музичному світі Англії. Найбільш значною фігурою у музичному житті Лондона на той час був гітарист і піаніст Алексіс Корнер. У 1962 р. він заснував легендарний ансамбль Blues Inc., у складі якого свого часу грали багато музикантів, які згодом прославилися на увесь світ, у «ньому числі були й майбутні учасники Rolling Stones: Мік Джагтер, Кіт Річард, Брайан Джонсон, Біля Уаймен, Чарлі Уоттс. Популярність до RS прийшла після того, як вони дали концерт у клубі «Маркі» замість «БІ». _

      Основу  репертуару RS складали міські блюзи з характерним для групи посиленим гітарним звуком. У ранніх піснях RS чуються відгомони тих чи інших виконавців, творчість яких вплинула на формування групи, але, разом з тим, група наполегливо створювала свою музичну мову, своє звучання, яке З роками ставало чимраз виразнішим.

      Популярність, хоча й трохи скандальна, до RS прийшла швидко. Преса й публіка  були шоковані їхньою музикою, піснями  з безліччю жаргонних  слів, манерою триматися  на сцені, їх духом  неприкритої чуттєвості. Але швидкий стан шоку минув, і в групи з'явилися перші справжні шанувальники.

      Після 1965 p., особливо після  пісні «Задоволення», популярність RS досягла  зеніту слави, за ними закріпився статус найкращої  рок-групи у світі. Але в 1969 р. музиканти, мимоволі переглядаючи свою творчість, починають розуміти, що несуть величезну відповідальність перед слухачами. Причиною тому послужила подія на концерті в Атламонті: «ангелами пекла» перед сценою був убитий один із глядачів. Учасники рок-ансамблю були настільки шоковані тим, що трапилося, що в їхній творчості, манері виконання відбувся злам. їхні концерти стали стриманішими, а наступні альбоми — чимраз більш штучними і нерівними, хоча свого вигляду група не змінила. У 80-і pp. багато пісень звучали вже як пародії на самих себе. У 1987 р. ансамбль RS припинив своє існування. Усі його учасники, крім Джонсона, який помер у липні 1969 p., продовжили сольну роботу.

      Led Zeppelin («Свинцевий  дирижабль»)

      Група утворилася в 1968 р. у  Великобританії. Після  розпаду популярної на той час англійської групи Yardbirds, її гітарист Дж. Пейдж збирає нову групу, щоб провести гастролі, заплановані за контрактом Yardbirds. До складу групи увійшов Пол Джонс, що грав з Пейджем до цього, а також працював із RS і взагалі мав багате минуле.

      Під назвою Nfew Yardbirds музиканти провели гастролі в Швеції й Фінляндії. Пізніше менеджер групи Пітер Грант запропонував назву. Led Zeppelin (перекручене від lead, тобто «вкритий свинцем»).

      Наприкінці 1968 р. група випустила  перший альбом, записаний  за добу з чимось. У лютому 1969 p. LZ провели гастролі у США, одночасно їхній диск потрапив у «Топ 10», а потім став «золотим». Другий альбом через два місяці після виходу вийшов на перше місце й одержав «платину». З того часу так і повелося — кожен наступний диск групи ставав «платиновим».

      LZ використовували  блюзову манеру  гри. При цьому  Дж. Пейдж привніс  у Класичний блюз  своє розуміння  цієї музики, він  ретельно «виписував»  кожен звук, його  «почуття гітари»,  техніка гри були  воістину унікальними.  Наймогутніша ритм-секція  й унікальний для білого співака негритянський тембр голосу Р. Планта зробили наслідування LZ неможливим, манеру групи можна було лише сліпо копіювати.

      Імпровізація, на якій ґрунтувалася творчість LZ, мала й  свій зворотний бік: композиції, як правило, були довгими й радіостанції відмовлялися їх транслювати.

      Після виходу четвертого альбому  й успішного турне  Америкою (1973 р.) група  зовсім припинила  давати концерти. У 1974 р. вона заснувала  власну студію грамзапису. У 1975 p. LZ випустили  подвійний альбом Physical Graffiti. Композиції цього альбому значно випередили свій час і стали свого роду орієнтиром для груп, що прийшли на зміну Led Zeppelin.

      У 1976 p. група випустила  подвійний концертний альбом і фільм, наприкінці 1978 р. вона записує у  Швеції новий альбом, який вийшов улітку 1979 р.

      У серпні 1979 p. Led Zeppelin дали великий концерт  в Англії. Підготовка до чергового запису студійної платівки затяглася практично  на рік. 25 вересня 1980 p., унаслідок зловживання  алкоголем, загинув  барабанщик групи  Дж.Бонхгн. З цього дня група Led Zeppelin припинила своє існування.

      Після певної перерви кожен  учасник групи  зайнявся сольною  роботою. У 1984 році Плант  і Пейдж організували групу Honeydrippers, а Дж. П. Джоне зараз  виступає продюсером англійської групи The Mission.

      Deep Purple («Глибокий Пурпур»)

      У 1968 р. на британській  рок-сцені відбулися  глобальні зміни: на зміну «владі квітів»  прийшов рух хіпі. Групи типу Cagle's, Plastic Penny й ін. лише ненадовго  привернули увагу  слухачів. Несподіваний успіх випав на долю Status Quo, ансамблю, який до цього шість років поспіль безуспішно намагався пробитися в хіт-паради. The Beatles випустили Lady Madonna, подвійний «білий» альбом, Неу, Jude тривалістю сорок хвилин. Джордж Харрісон закінчив роботу над першим великим сольним проектом. Джон Леннон і Йоко Оно видали скандальний диск «Два незаймані». Rolling Stones випустив «Банкет жебраків». Led Zeppelin почав репетиції.

      Життя було насичене різноплановою  музикою: у хіт-парадах  звучали інструментальні  п'єси X. Монтенегро, The Beatles, Луїса Армстронга, Естер та інших. Рок-музика формувалася, набувала нових форм, підкоряла чимраз більшу кількість слухачів. Використання джазових або симфонічних елементів було ще новаторством, але вже не викликало подиву або беззастережного неприйняття. Рок слухали представники різних вікових категорій, соціальних і культурних шарів.

      У такій музичній круговерті три досить відомі англійські музиканти  Джон Лорд, Ян Пейс і  Рітчі Блекмор  вирішили створити рок-групу. Джон Лорд, органіст, довго і серйозно вивчав класичну музику, пробував свої сили в театрі, потім захопився джазом, багато грав із рок-ансамблями. Ян Пейс, барабанщик, мав уже солідний стаж гри (з початку 60-х pp. грав у різних колективах), хоча до цього часу йому ледь виповнилося 20 років. Про Блекмора буде сказано трохи нижче.

      Лорд, Пейс і Блекмор  запросили басиста  Ніка Симплера й гітариста  Рода Іванса й записали свій перший сингл  «Тихіше». Платівка ввійшла влітку того року до першої п'ятірки в США. Незабаром в американських хіт-парадах з'явився й перший диск-гігант групи Deep Purple — The shades of Deep Purple. Зараз ця платівка видається багато в чому наївною і невмілою, але в деяких композиціях вже відчувається неабияка майстерність інструменталістів, що від платівки до платівки зростатиме й служитиме еталоном для багатьох їхніх послідовників. Наступна платівка The Book of Taliesyn — експеримент Джона Лорда в зближенні року й класики. Незабаром склалася парадоксальна ситуація — платівки Deep Purple займають перші місця в американських хіт-парадах, а в себе на батьківщині, в Англії, група залишається практично невідомою. Музиканти Deep Purple вирішують зробити прорив і в себе вдома.

      Для початку вони змінили  склад групи: замінили Іванса й Симплера Яном Гілланом і Роджером Гловером. Гіллан мав  багаторічний досвід гри в різних ансамблях, крім того, він був відомий не тільки як вокаліст, але і як поет і автор пісень. У 1969 p. Deep Purple і Королівський філармонічний оркестр дали концерт, написаний Джоном Лордом, в Альберт-холі. Цей концерт став тим рідкісним винятком, коли спроба поєднання року й академічної музики була однаково захоплено зустрінута шанувальниками як тієї, так і іншої музики. Відразу ж була випущена платівка з «живим» записом із концертного залу.

      Поворотним  моментом в історії DP стала платівка Deep Purple in Rock. Диск вийшов улітку 1970 p., майже одночасно із сорокап'ятихвилинною Black Night, ознаменувавши новий етап у творчості групи.

      У той час почав  набирати обертів  «важкий метал». Для  мільйонів слухачів «хресним батьком» жанру  став саме Deep Purple. У музиці колективу з'явилося все, що потім використовували інші групи-«металісти» — гучність, характерний вокал, прості рифи гітари й бас-гітари, що часто грають в унісон, могутній мотив ударних. DP відрізняється від інших груп тим, що постійно експериментує, привносить у свою музику нові жанри, поєднує їх із роком. Можливо, саме тому багато що в їхній музиці цікаво й сьогодні.