Музичне мистецтво Литви

Ще одним цікавим літнім святом, яке увібрало історичні, національні  та міфологічні особливості литовського  краю є фестиваль “Дні живої археології”  у місті Кернаве – один із найбільших археологічних фестивалів країн  Балтики та Східної Європи. Кернаве – місто, з якого розпочалася Литва, це стародавня столиця Литовського князівства на берегах річки Нярис, що 6 липня щороку стає національним центром державного свята Литви – Дня Коронації князя Міндовгаса. Археологічні дослідження свідчать, що люди оселялися у цих місцях за 10 тисяч років до перших писемних згадок. Жива археологія – це спроби імітувати технологію виготовлення різних предметів, знайдених при розкопках, а також умов життя людей древніх поселень. На фестивалі знайомлять з древніми ремеслами, готують старовинні литовські страви, проводять інтерактивні ігри. Таку форму організації фестивалів практикують у багатьох європейських країнах. В Україні кілька років поспіль у такому форматі існує фестиваль «Трипільське коло» під м. Ржищів, відображаючи специфіку древніх ремесел, музики та побуту українського народу. Цілком можливою формою культурного співробітництва може стати у майбутньому участь українців та литовців у таких міжнародних фестивалях¹¹.

4. Традиційні литовські  свята

У порівнянні із іншими народами, литовці не мають великий список свят до них належать: Новий рік (1 січня), День незалежності (16 лютого), День Казюкаса або Святого Казимира (3 березня), День відновлення литовської державності (11 березня), католицький Великдень (квітень-травень), День Матері (перша неділя травня), День туги та надії – пам'ять про початок сталінських репресій (14 червня), Коронація Міндаугаса (6 липня),  
День всіх святих (1 листопада) або День Велінес, Різдво (25-26 грудня).

16 лютого – дата священна  для литовців, які протягом десятиліть  у радянські часи відзначали  її підпільно. А сьогодні по  усіх містах і селах вивішують  національні прапори. У цей день 1918 року 20 осіб (сигнаторів – народних обранців) - Литовська рада - склали та підписали документ, який містив чотири речення з проханням визнати Литовську державу. Він увійшов в історію як Акт, який проголошував про “відновлення незалежної Литовської держави, заснованої на демократичних засадах, зі столицею Вільнюсом, з відокремленням цієї держави від усіх державних зв’язків з іншими народами”. 1918 року Литовська рада з метою створення держави й аби домогтися її визнання іншими державами навіть обрала короля (Вюртембергського герцога Вільгельма фон Ураха) й вирішила оголосити Литву королівством¹².

День Казюкаса - народне  свято Литви, під час якого  проводиться ярмарок народних промислів  у Вільнюсі (з 3 по 5 березня) і безліч заходів по всій країні. Найграндіозніша  культурна подія в країні - Національний Фестиваль Пісні, що проходить кожні  п'ять років у Вільнюсі. Більше 100 тис. чоловік і декількох сотень хорів зі всіх країн Балтійського регіону збираються для показу своєї  майстерності. Святкування розпалу  літа (Іванов день) проводиться в  ніч на 23 червня, коли, як вважається, на землі панують чарівні сили. Фестиваль народів Балтійського моря проходить в столиці в  липні¹³.

Свято Велінес існує в Литві з давніх часів – це  язичницьке свято, до якого довелося пристосуватися і Римській католицькій церкві. За старих часів люди вірили, що коли людина вмирає, від його тіла відділяється душа. Душі померлих приходять до живих, постійно з ними спілкуються. Вважається, що душі померлих залишаються там, де вони жили, а приходити до живих вони люблять пізньою восени. Листопад в давнину називали місяцем душ померлих (велю).

Під час Велінес існувала традиція забивати барана, а його м'ясо  роздавати біднякам. Також цього  дня за традицією люди роздавали гроші і їжу бродягам, щоб вони молилися за померлих. Люди вірили, що у жебраків особливий зв'язок з покійними¹⁴.

В будь-якій європейській країні широко відзначають зимові свята. Кульмінацією цих свят є, звичайно ж, Різдво, але  і Новий Рік традиційно відзначається  різними заходами. Литва не виняток, Новий Рік тут відзначається  повсюдно.

Підготовка до зимових  свят починається вже в середині листопада, коли на центральних площах великих і маленьких міст влаштовують  різдвяні ярмарки, а пізніше встановлюють новорічні ялинки. Столиця Литви –Вільнюс в ці дні прикрашається святковою ілюмінацією, магазини змагаються один з одним в оформленні вітрин, а городяни в радісному передчутті заклопотано товпляться у вітрин з подарунками.

Винахідливість у новорічних сюрпризах часом просто вражає: так, кілька років тому, в якості новорічної ялинки у Вільнюсі виступала місцева  телевежа. Безліч гірлянд простягнулося  від її вершини до підніжжя, близько 30 000 різнокольорових лампочок радували своїм сяйвом городян і туристів. Ця імпровізована ялинка і до цього  дня вважається найвищою в світі, оскільки висота телевежі становить  понад 300 метрів.

Для туристів передноворічні дні – можливість побачити Литву у всій красі, помилуватися її святковим оздобленням, купити на ярмарках автентичні сувеніри і зігрітися традиційними глінтвейнамии в кафе, прикрашених декоративними свічками. У ці дні у великих литовських містах проходить безліч святкових концертів та вистав, як для дорослих, так і для дітей. Великі туристичні готелі пропонують своїм постояльцям в новорічну ніч вечерю і шоу-програму за участю відомих артистів. На відміну від Різдва, яке в Литві прийнято відзначати у вузькому сімейному колі, традиції святкування Нового Року звуть всіх до веселощів, феєрверків, концертів і гуляннь¹⁵.

5. Музичне мистецтво   Литви

Перші професійні литовські  музиканти, насамперед органісти та творці церковної музики, з'явилися наприкінці XIX ст. Основи литовської національної музики заклали композитори Юозас Науяліс (1869 – 1934), Чесловас Саснаускас (1867 – 1916). а також Мікас Петраускас (1873 – 1937) – автор першої литовської опери «Біруте», поставленої у Вільні в 1906 р.

Витоки сучасної литовської музики – творчість композитора і художника європейського масштабу Мікалоюса Константіноса Чюрльоніса (1875-1911). Композитор є автором 2 симфонічних поем – «У лісі» (1900 – 1901) та «Море» (1903 – 1907), а також увертюри «Кестутіс» (1902), кантати для хору та симфонічного оркестру "De profundis" (1899), ним записані понад 60 литовських народних пісень, складені більше, ніж 200 творів для фортепіано: прелюди, варіації і інші п'єси, твори для струнного квартету і органу. Стиль фортепіанної музики М. К. Чюрльоніса типовий для європейської музики початку ХХ ст.: пізній романтизм переходить в оригінальні експресіоністські і конструктивістські шукання.

У роки незалежної Литовської держави найбільше проявила себе група композиторів, що творили в  стилі пізнього романтизму із використанням нових для того часу виразних засобів і народних музичних інтонацій. На чолі групи стояв основоположник литовської професійної композиторської школи та одна з найяскавіших постатей того часу – Юозас Груодіса (1884 - 1948), засновник Каунаської консерваторії. Він разом із своїми послідовниками: Владас Якубенас (1904 - 1976), Казімерас Вікторас Банайтіс (1896 - 1963), що пізніше емігрували в США, поєднував у своїй творчості риси романтичного, імпресіоністського, експресіоністського музичної мови з мелодикою народних пісень, прагнучи створити таким чином національний музичний стиль, заснований на фольклорі.

Впродовж цього періоду була і більше радикальна, орієнтована на модерністські напрями група композиторів: Вітаутас Бацявічюс (1905 - 1970), Іеронімас Качінскас (1907 - 2005), Юлюс Гайдяліс (1909 - 1983), які під час Другої світової війни також емігрували до США. У творчості В. Бацявічюса (сім симфоній, музика для фортепіано, фортепіанні концерти тощо) помітні багато елементів експресіонізму, конструктивізму, музика атональну, атематічна. В останній період творчості Бацявічюс, натхненний індійською філософією, створював, за його власною термінологією, «Космічну музику» («Космічна поема» для фортепіано, «Космічні промені» для органу).

Війна та пізніше радянська окупація перервали природний розвиток литовського музичного мистецтва. Перш за все, помітно зменшились ряди композиторів. У воєнні роки померли автор популярних литовських пісень Стасис Шимкус (1887 – 1943), а також творець відомої литовської опери «Гражина» Юргис Карнавічюс (1884 – 1941), багато композиторів емігрували на Захід, а звідти – до США. Для мистецтва стали обов'язкові норми «соціалістичного реалізму» («прогресивне» зміст, яке виражається «народними» засобами). У музиці це проявилося в абсолютно традиційному (типу романтизму Х1Х ст.) музичній мові, майже неодмінною моделі симфонічних циклів «з темряви до світла» (фінали повинні були зображати «народне гуляння»), рясному цитуванні мелодій народних пісень.

Відомими особами повоєнної музичного життя Литви стали Баліс Дваріонас (1904 – 1972) і Стасис Вайнюнас (1909 – 1982). Переворот у музичній мові на початку 60-х рр. ХХ ст. ініціювали композитори старшого покоління - Едуардас Бальсис (1919 – 1984), у творчості якого помітні риси експресіонізму, і Юлюс Юзелюнас (1916 – 2001), творчість якого більш мала неокласичний характер. Пізніше реформування музичної мови продовжили представники молодшого покоління (Вітаутас Баркаускас, Вітаутас Монтвіла та ін), а найрадикальнішим новатором того часу вважався Антанас Рекашюс (1928 – 2003), щедро використав кошти алеаторики, а також ефекти пародії, гротеску, епатажу. Характерні для цього періоду твору – «Африканські ескізи» Ю. Юзелюнаса, «Не чіпайте синій глобус», «Драматичні фрески» Е. Бальсис, «Поезія», «Інтимна композиція», «Контрастна музика», "Pro memoria" В. Баркаускаса , симфонії А. Рекашюса, «Звучання», «Трикутники», «Готична поема» В. Монтвіли.

Інший поворотний момент в  литовській музиці почався у 1970 р., коли ще більш активізувалися пошуки індивідуальності стилю, нетрадиційних жанрів та музичних форм. Конфліктна драматургія музики поступово починає відступати. Пишеться все більше музичних творів для складів камерних інструментів. Як реакція на експресіоністичними гіпертрофовану, фактурно перенасичене музику виявився вплив мінімалізму, нової простоти (нового романтизму) і східних течій. Не тільки в Литві, але й за її межами стало широко відомо творчість Феліксаса Байораса, Бронюса Кутавічюса, Освалдаса Балакаускас, Вітаутаса Баркаускаса.

Б. Кутавічюс багато в  чому спирається на основні імпульси народної музики, його твори відрізняються  своєрідним трактуванням часу і простору. Цього композитора можна вважати  родоначальником мінімалізму в  литовській музиці. Його ораторії «Останні обряди язичників», «З каменю ятвягів», «Дерево світу», «Магічне коло санскриту» являють собою як би реконструкції  давніх народних ритуалів або обрядів. Кутавічюс створює нове професійне національне мистецтво. Висуваючи  у своїй музиці фольклорний або  навіть дофольклорний і пантеистический  елемент, нерідко зображуючи народження фольклору з чогось первинного, цей  художник немов відтворює з реліктів колись неподільне, інтегральне ціле національної культури.

Музика Ф. Байораса характеризується як «новий фольклоризм», однак це не реконструкція або стилізація народної музики. Композитор вважає, що в музиці можуть гармонійно співіснувати фольклорна ментальність і виражальні засоби кінця ХХ ст. У його творчості одночасно чутні найрізноманітніші музичні світи: неоромантизм, експресіонізм і неокласицизм, литовські народні мелодії і гармонії, серійна техніка, сонористика, а іноді і «популярна» музика, доносяться відзвуки народного інструментально-побутового музикування.

Опера Ф. Байораса «Агнець  Божий» могла б мати значення навіть для світової еволюції оперного жанру в кінці ХХ ст.

О. Балакаускас – один з небагатьох литовських композиторів, які створили свою чітку і унікальну систему музичної мови (гармонії і ритміки). Її композитор назвав додекатоніка. Система Балакаускаса у відомому сенсі перегукується з теоріями Пауля Хіндеміта (аргументація акустичної спорідненості звуків) та Олів'є Мессіана (симетрично-гармонійні і ритмічні структури).

Починаючи із 1980-х рр. з'явилися нові романтики: Альгірдас Мартінайтіс, Міндаугас Урбайтіс, Відмантас Бартуліс, Онуті Нарбутайте. Для них характерні «літературні», неоромантичні ідеї, стилістика камерного мінімалізму, що виявляється в рисах архаїчної народної музики, діатоніка, мелодійної та ритмічної простоті.

У творчості А. Мартінайтіса найбільше виявляється відчуття природи і етнічності («Музика останніх садів» для гобоя, фортепіано, віолончелі та ударних, «Клавир живої води» для двох фортепіано та синтезатора та ін.)

М. Урбайтіс – відомий литовський мінімаліст, проте його мінімалізм дещо інший за своєю природою, ніж у Кутавічюса, – більш радикальний, він більшою мірою пов'язаний з світовими напрямами мінімалістською музики.

Музику О. Нарбутайте можна  охарактеризувати як інтелектуальну лірику, що вміщає в себе чимало літературних і пластичних алюзій. Вражаюча експресія, яку пов'язують з трагічними подіями  в Литві 13 січня 1991, досягнута в  творі для струнного оркестру "Opuslugubre". Для камерного оркестру написана також "Simfonia col triangolo". Ораторія О. Нарбутайте "Centones meae urbi" в 1997 році була удостоєна Національної премії.

Основними центрами пропагування професійної музики є Національна  філармонія, Національний театр опери  та балету, Каунаський державний музичний театр і Клайпедський музичний театр.

Філармонія з 1997 року у період від травня до липня проводить щорічний міжнародний «Вільнюський фестиваль». Все літо триває музичний фестиваль у Пажайслісе. Міжнародне визнання отримали Литовська камерний оркестр, засновником (1960) і беззмінним керівником якого довгі роки був професор Саулюс Сондецкіс, Литовський державний симфонічний оркестр (керівник – Гинтарас Рінкявічюс), Литовська державний оркестр духових інструментів «Тримітас», Вільнюський квартет і квартет ім. М. Чюрльоніса, а також інші художні колективи¹⁶.

Висновок

Отже, із вище сказаного можна зробити висновок, що у Литві є значна культурна спадщина, для збереження якої керівництво держави та народ загалом докладають великих зусиль: все частіше проводяться етнофестивалі для ознайомлення молодого покоління, а також туристів із місцевими традиціями та звичаями, показати національні костюми усіх культурних центрів країни, а також скуштувати страви національної кухні. Так як Литва має велику кількість творів усної народної творчості, зараз державні діячі прагнуть зібрати їх в одне ціле та зберегти на подальші роки фольклорні особливості країни: видається багато народних казок, збірники традиційних литовських пісень тощо.