Організаційно-економічні проблеми розвитку закладів культури і мистецтва в україні та шляхи їх вирішення

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“Запорізький національний університет”

МіністерствА освіти і науки України

 

 

 

 

 

контрольна робота

на тему

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ

РОЗВИТКУ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВА В УКРАЇНІ

ТА ШЛЯХИ  ЇХ ВИРІШЕННЯ 

 

 

 

Виконала

студентка ЦПО,

спеціальність «Біологія»                                                   Печенюк О.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Запоріжжя 2012

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….3

1.Актуальність проблеми…………………………………………….4

2. Передумови виникнення проблеми та сучасний стан

проблеми……………………………………………………………….5

3. Шляхи вирішення проблеми……………………………………..10

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..12

Список використаних джерел………………………………………14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

У даній роботі досліджено актуальні організаційно-економічні проблеми розвитку вітчизняних закладів галузі культури і мистецтва. Показано економічний стан розвитку галузі. Проаналізовано нормативні документи регулювання діяльності закладів сфери культури і мистецтва, висуваються пропозиції стосовно реформування відповідної законодавчої бази.

Мета роботи полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних змін та практичних підходів до вдосконалення правового механізму регулювання організаційно-економічних відносин в галузі культури та мистецтва.

Досягненню мети сприятиме вирішення наступних завдань: окреслити коло загальних соціально-економічних проблем розвитку соціально-культурної сфери, зокрема галузі культури і мистецтва, проаналізувати нормативно-правові акти та законодавчі документи стосовно правового механізму регулювання організаційно-економічних відносин в галузі культури і мистецтва, визначити напрями оптимізації сучасної законодавчої політики держави в сфері культури і мистецтва, на основі чого розробити практичні рекомендації щодо вдосконалення відповідного правового механізму регулювання соціально-економічних відносин в галузі культури і мистецтва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Актуальність проблеми.

Ціль діяльності органів  державної влади та місцевого самоврядування полягає у побудові та підтриманні ефективної соціально-економічної системи суспільства. В цій системі людина є основною і найвищою цінністю, а людський капітал – головним елементом національного багатства країни. Одне з найголовніших місць у формуванні цілісної особистості займає її соціально-культурний розвиток. Саме тому одним із першочергових пріоритетних завдань держави є підтримання високого рівня розвитку саме галузі культури і мистецтва.

Як зауважують науковці Л.Шевченко та М.Рогожа, основи державної політики у сфері культури проголошено в Конституції України, в якій розвиток

культури визначено  як першорядне, різноманітне за своїм  спрямуванням і характером завдання. [1]

Незважаючи на існування  досить великої кількості нормативно-правових документів, які визначають правові засади діяльності у сфері культури і мистецтва, що регулюють суспільні відносини, пов’язані із створенням, використанням, розповсюдженням і збереженням культурних цінностей, комплексних змін в соціальному житті країни за умов загострення економічної та фінансової кризи не відбувається. А нерозвиненість законодавчої бази в цій

сфері не дає можливості для формування сприятливих соціально-економічних

умов розвитку закладів соціально-культурної сфери, а як наслідок, становлення

України в світі як соціально та економічно розвиненої держави.

Невирішеною проблемою  для сучасної економічної науки  є проблема поєднання економічної та соціальної ефективності діяльності організацій соціально-культурної сфери. Актуальним є невирішене питання поглибленого дослідження причинно-наслідкових зв’язків між сучасною законодавчою базою

та організаційно-економічними проблемами соціально-культурної сфери.

 

 

 

2.Передумови виникнення проблеми та сучасний стан проблеми.

Ефективно побудовані організаційно-економічні відносини є важливої складовою адекватного функціонування закладів культури і мистецтва. Кардинальні зміни в культурній сфері, які зумовлені ринковими, політичними, економічними та соціальними перетвореннями, вплинули на розвиток старих та сприяли виникненню нових різноманітних суб’єктів культурної діяльності, заснованих як на держаній (комунальній) так і на приватній власності. Безперечно це призвело до кількісних та якісних змін у культурно-мистецькому житті країни. Без внесення вагомих змін у розвиток організаційно-економічних відносин в закладах сфери культури і мистецтва подібні якісні перетворення опиняються перед загрозою свого знищення. Таким чином, виникла нагальна потреба в пошуку нових підходів до формування відповідних організаційно-економічних відносин в царині культури і мистецтва.

Організаційно-економічні проблеми розвитку галузі культури та мистецтва

можна охарактеризувати наступним чином: заклади соціально-культурної сфери, особливо культурного на мистецького напряму діяльності опинились в критичному стані на тлі соціально-економічної кризи; відповідні заклади мають

слабку матеріально-технічну базу і загострені проблеми недостатнього фінансування; суттєвою проблемою є нескоординованість зусиль різних рівнів

управління сферою культури та мистецтва; в галузі має місце  низький рівень економічної і юридичної компетентності працівників, вкрай низький рівень оплати праці в галузі; складність переорієнтації мислення, що не сприяє виживанню установ культури в умовах фінансово-економічної кризи; низький рівень соціальної захищеності працівників культури.

Перебування сучасної соціально-культурної сфери у важкому, кризовому стані потребує розроблення та формування такої моделі управління всіма задіяними ресурсами, яка б ґрунтувалася на взаємній співпраці між органами державної законодавчої влади, громадськістю, безпосередньо закладами культури і мистецтва. Подібна співпраця повинна базуватися на повній та безперервній взаємодії у вирішенні питань культурного розвитку, що відповідає

специфіці культурної сфери  і є важливим в умовах становлення  громадського

суспільства в Україні. Одним з пріоритетних завдань галузі культури і мистецтва в суспільстві є формування інтелектуальних, моральних і духовних якостей індивіда, що з економічної точки зору сприяє розвитку країни взагалі та

поліпшенню якості робочої  сили зокрема.

Аналіз фактологічного матеріалу, літературних джерел, нормативно- правових документів та законодавчих актів дає змогу виявити основні аспекти

розвитку сучасної соціально-культурної ситуації в Україні, яка, нажаль, характеризується погіршення матеріального стану закладів, установ та організацій сфери культури і мистецтва. Насамперед, подібна ситуація обумовлюється недосконалістю законодавчого механізму, фінансуванням з місцевих та Державного бюджету відповідних установ по так званому "залишковому принципу", зменшенням участі держави в підтримці культурної

сфери у нових ринкових умовах, до яких класичним, академічним закладам пристосуватися вкрай важко, виходячи із специфіки їхньої діяльності та орієнтації на досягнення не економічних, а соціальних цілей. Таким чином, специфіка діяльності та правового поля з регулювання відносин в галузі культури і мистецтва безпосередньо пов’язана з неприбуткових характером їх виробничої діяльності, що орієнтована на досягнення не економічних, а соціальний цілей.

Поняття організацій, діяльність яких не спрямована на отримання прибутку, було впроваджене Указом Президента України від 12 серпня 1995 р.

"Про пільги щодо  оподаткування добровільних пожертвувань  юридичних осіб".

Застосування цього Указу є  проблемним через відсутність однозначного визначення подібних організацій та відсутність дієвого механізму, що передбачає пільгові умови оподаткування діяльності відповідних закладів, а також меценатів.

Через зволікання у вирішенні  цих питань обмеженими виявилися  й можливості профільного Міністерства в залученні вітчизняних та іноземних спонсорів, а спроби недержавних мистецьких організацій існувати в умовах вільного ринку призвели до бажання повернутися під державне "крило".

Показовим є приклад київських  театрів, які протягом 1992–1994 рр. майже всі або припинили існування, або перейшли в комунальне підпорядкування.

Державна політика у сфері культури залежить від історичних, суспільно-політичних, економічних аспектів розвитку держави. Основні завдання державної політики в сфері культури та мистецтва полягають у забезпеченні організаційно-економічних, фінансових та правових умов для створення, збереження і поширення культурних цінностей в суспільстві. Виконання цих завдань не може провадитися без існування відповідного нормативно- правового документу. Таким чином, існує досить велика кількість специфічних

законодавчих актів  конкретного спрямування, що регулюють  різні сфери культури і мистецтва, серед яких: Закони України "Про бібліотеки і бібліотечну справу", "Про театри і театральну справу", "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей", "Про охорону і використання пам‘яток історії та культури", "Про музеї та музейну справу" та інші. Розробка проекту Закону України "Про культуру" ведеться з вересня 1999 р., коли відповідно до рішення Верховної Ради України було створено галузеву робочу групу з розробки проекту закону. Розроблений проект на початку липня 2000 р. був представлений на спільному засіданні Комітету з питань культури й духовності

та Колегії профільного Міністерства. Під час розгляду було внесено чимало зауважень, які врахувала робоча група, і згодом було опубліковано допрацьований проект [2]. Подібне явище мало великий резонанс та розгорнуло широку дискусію серед творчої громадськості, працівників галузі культури і мистецтва. Після численних доопрацювань та внесених змін проект Закону влітку 2004 р. було подано на розгляд Верховної Ради. Однак цейпроект не був розглянутий Верховною Радою, а тому був відкликаний.

На сьогоднішній день основним складником правової бази для сфери культури і мистецтва вважаються прийняті в лютому 1992 р. "Основи законодавства України про культуру". Загальне регулювання діяльності в сфері

культури і мистецтва  відбувається за вже практично не діючим законодавством,

положення якого частково чи повністю застаріли і реально  не працюють.

Зокрема, передбачено  положення про виділення на культурні  потреби 8%

національного доходу, але  не передбачається реальних механізмів державної підтримки недержаних культурних організацій. Через застарілість законодавчого акту не відповідають реальній економічній і суспільно- політичній ситуації чимало інших положень і понять – зокрема щодо фінансового і матеріального забезпечення закладів культури і мистецтва, щодо

статусу професійного творчого працівника та інше.

Аналіз законодавчої бази в сфері культури та мистецтва  було проведено науковцями Українського центру культурних досліджень в рамках підготовки Національного звіту про культурну політику України. В документі містився висновок, що в Україні присутня низька дієвість чинних законів, нерідке ігнорування їх взагалі та окремих положень зокрема, у тому числі й органами місцевого самоврядування, для яких проблеми культури та людей, що в ній працюють, часто є непріоритетними. Ключовими причинами низької дієвості багатьох положень законів в культурній сфері є їх неправильне формулювання і неконкретність, а також відсутність дієвих механізмів відповідальності за порушення законодавства. Важливим також є той аспект, що на розвиток культурної сфери, окрім власних галузевих законів та нормативно-правових документів мають потужний влив також прямо не пов’язані з культурним сектором законодавчі акти в галузі податкового, трудового, бюджетного права, а також законів щодо місцевого самоврядування.

Треба зазначити, що під час розробки та затвердження цих законодавчих актів не проводиться аналіз їх впливу на розвиток культури. Відсутність системної і стабільної законотворчої діяльності у сфері культури і мистецтва

перешкоджають створенню  розвиненої та дієвої законодавчої бази, робить неможливим впровадження таких засобів і механізмів реалізації державної політики, які б були оптимальними і змогли б забезпечити гідний розвиток галузі. Це в свою чергу призводить до ще більшого поглиблення кризових явищ, посилення негативних тенденцій в культурному розвитку суспільства.

Суттєвою проблемою, що існує в галузі культури і мистецтва  досі є "залишковий принцип" її фінансування. При розподілі коштів Державногобюджету існує певна градація сфер на першочергові, а отже "головні" та так званий "залишок", який в свою чергу теж поділяється по своїй важливості залежно від частки в бюджеті. Саме до цього "залишку" і належить галузь культури і мистецтва.