Організаційно-економічні проблеми розвитку закладів культури і мистецтва в україні та шляхи їх вирішення

Відповідно до звітностей Державного казначейства України, фінансування

державного сектора сфери культури та мистецтва відбувається за рахунок коштів Державного, обласних, міських та районних бюджетів, а також за рахунок спеціальних коштів і коштів, які організації отримають від надання платних послуг. Фінансування видатків на культуру та мистецтво в загальному вигляді має наступну структуру: міські та районні бюджети – 40%, державний

бюджет – 25%, обласні  бюджети – 20%, платні послуги і  спеціальні кошти –

15%. [3].

Так, наприклад державне фінансування для більшості професійних стаціонарних сучасних українських театрів є традиційно найважливішим (85-90% від загальної суми надходжень). В основному засоби від держави направляються на оплату витрат, пов'язаних з основною діяльністю організації театрального мистецтва державної форми власності, – збереження, створення, поширення, освоєння культурних цінностей, надання культурних благ споживачам. Витрати на основну діяльність театрів (зокрема, на виготовлення декорацій та костюмів для нових вистав) здебільшого покриваються за рахунок

самостійно зароблених коштів.

Як зазначає Г.Дутчак, наприкінці 1990-х рр. почало дебатуватися питання

про створення в Україні  регіональних театрів замість обласних, проте це питання є дискусійним та вимагає детального обговорення з різних мистецьких

параметрів.

Незважаючи на те, що починаючи  з 2000 р., Україна швидко нарощувала показник ВВП на душу населення з приростом у 10-40% щорічно [4], частка видатків на культуру та мистецтво від загальних видатків зведено Державного

бюджету досі коливається  лише на рівні 1% [1], що в рази менше, ніж в провідних західних країнах.

Безумовно очевидною  є значущість "головних" сфер, серед яких: фінанси, промисловість, оборона, зовнішня політика, міжнародна торгівля, але не менш вагомий внесок у розвиток держави і її нації вносять і всі інші галузі. Їх вплив не можна знецінювати. Лише розподіл коштів за прогресивною методикою дозволить динамічно розвиватися та мати інтелектуально сильний, самосвідомий людський капітал.

 

3. Шляхи вирішення проблеми.

Підсумовуючи вищевикладене, можна вказати декілька першочерговий заходів по вдосконаленню правового механізму регулювання організаційно-економічних відносин в галузі культури та мистецтва на які звертають увагу вітчизняні науковці. Це прийняття універсального, консолідованого, уніфікованого нормативно-правового документу, який зможе забезпечити правову регламентацію всіх елементів та аспектів діяльності у сфері культури та мистецтва. Подібні зрушення дозволять врегулювати суспільні відносини, оптимізувати галузеве законодавство, привести його у відповідність до вимог високорозвиненого демократичного суспільства. Важливим є впровадження цих заходів державної політики на практиці, контроль за дотриманням законів та прийнятих рішень, за виконанням держпрограм, за реалізацією профінансованих державою культурних проектів і заходів, забезпечення прозорості дій держави у сфері культури та мистецтва.

Як зазначає відомий  український вчений І.Дзюба, при  підготовці законодавства щодо спонсорства і меценатства варто передбачити створення Національної Ради з культури, до якої повинні входити визначні діячі культури

та мистецтва.

Наступними кроками  по реформування системи регулювання діяльності закладів соціально-культурної сфери повинен бути перегляд законодавчих актів

в сфері податкового, трудового, бюджетного права, щодо забезпечення сприятливих умов розвитку галузі культури і мистецтва, розширення можливостей прямої фінансової підтримки галузі культури і мистецтва, через впровадження більш прогресивних та дієвих методів розподілу коштів Державного бюджету.

Таким чином, вдосконалення  правових норм в першу чергу потребують Наказ профільного Міністерства "Про затвердження Положення про стажування працівників театрів, філармоній, професійних творчих колективів, цирків, кіностудій України", Наказ Міністерства культури і мистецтв України "Про затвердження типової форми контракту з керівниками та творчими працівниками державних театральних та концертних видовищних закладів, підприємств і організацій культури", Постанова Кабінету Міністрів "Про контрактну форму трудового договору з керівниками та творчими працівниками державних театральних та концертно-видовищних закладів, підприємств і організацій культури".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Успішному провадженню організаційно-економічних відносин у галузі культури і мистецтва значно перешкоджає недосконалість існуючих та відсутність необхідних законодавчих актів та нормативно-правових документів,

обмеженість фінансових ресурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей.

Серед науковців та функціонерів сфери культури і мистецтва актуальною є думка, що підтримкою держави мають користуватися стратегічні різновиди культури: музично-драматичний і драматичний театр, оперний театр, симфонічна музика. Усі інші види мистецтв і культури повинні регламентуватися виключно через політику оподаткування і передання у власність окремих груп.

У роботі був досліджений сучасний стан і проблеми фінансування закладів культури і мистецтва, показана вагомість внеску організацій галузі культури і мистецтва в розвиток держави, проаналізувана законодавча база в сфері культури та мистецтва та запропонувана низка першочергових заходів щодо зміни правового регулювання організаційно-економічних відносин у цій галузі.

Отже, доцільним та першочерговим  заходом, що потребує нагального впровадження, на мою думку, є вдосконалення існуючих та розробка більш дієвих положень Закону України "Про культуру". Це дозволить забезпечити законодавче регулювання сфери культури та мистецтва та сприяє вдосконаленню інших законодавчих актів. Адже маючи чіткі правила регулювання діяльності в галузі культури та мистецтва, буде отриманий більш прогресивний та ефективний результат діяльності цих організацій. Окрім цього, необхідною умовою при вдосконаленні нормативно-правових документів є їх узгодження із податковим, трудовим та бюджетним законодавством.

На мою думку, сучасним науковцям треба звернути увагу на теоретико-методологічні проблеми творчо-виробничого процесу в галузі культури та мистецтва, дослідити специфіку їх кадрової політики, проаналізувати питання ефективності їх діяльності та впровадження нових методів залучення додаткових джерел фінансування.

Ефективне вирішення  нагальних проблем функціонування закладів сфери культури та мистецтва, розвиток організацій соціально-культурної сфери дасть поштовх до розвитку вітчизняної економіки, сприятиме становленню України як стабільної, розвиненої та квітучої держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Шевченко Л., Рогожа М. Духовна спадщина в контексті національно- культурної розбудови в незалежній Україні / Л.Шевченко, М.Рогожа / Інститут історії України НАН України. – К., 1998. – 38с.

2. Гриценко О., Солодовник В. Пророки, пірати, політика і публіка. Культурні індустрії й державна політика в сучасній Україні / О.Гриценко, В.Солодовник. – К.: "К.І.С.", 2003. – 168 с.

3.Національний звіт про культурну політику в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mincult.kmu.gov.ua/

4. Бюджетна політика в галузі культури // Український регіональний вісник, [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://urr.org.ua.