Рококо як стиль другої половини XVIII ст

• Франсуа Ебен, П'єтро Піфетті(Рим), Джузеппе Маджоліні(Мілан) тощо.
• Інтер'єри. Перші зразки ансамблю в інтер'єрі дали доба відродження і бароко. Рококо успішно успадкувало цю традицію і дало свої зразки ансамблів в інтер'єрах. Особливо уславився архітектор і дизайнер з Франції Жермен Боффран (1667-1754). Інтер'єри особняка Субіз увібрали всі характерні риси рококо - святковість, відмову від прямих ліній і ордеру, диктат хвилястих візерунків, перенасиченість дрібного декору, що охоплює усю стіну і стелю. Овальна зала отелю Субіз в Парижі доповнена ще й дзеркалами, що візуально ламали межі зали і надавали насиченому декору безмежності. Видатні зразки інтер'єру доби рококо дав і Антоніо Рінальді(1710? - 1794) в Китайському палаці Оранієнбаума( італієць, що майже все життя працював в Петербурзі, Російська імперія ). Велика обдарованість майстра і знання видатних зразків бароко дали змогу Рінальді використовувати як коштовні, так і дешеві матеріали - порцеляну і штучний мармур,стінописи-фрески і олійний живопис, шпалерне розташування картин і екзотичні витвори мистецтва Китаю.Чого вартий лише Склярусний кабінет Китайського палацу, де в якості фарб живопису використані скляні трубки, бісер і вишивка шовком. Унікальність цього рококового інтер'єру ріднить його з видатними зразками інтер'єрів бароко на кшталт Янтарної кімнати.

2. Живопис  доби рококо

Вважають, що живопис  стилю рококо зародився у Франції. Культурні зв'язки сусідніх країн  і панівні моди доби досить швидко зробили мистецтво рококо інтернаціональним, здебільшого при королівських дворах чи в аристократичних садибах. Стилистику рококо мають жипопис Франції, Італії, німецьких князівств, Австрії (і Чехії в її складі),Російської імперії, найменше Голландії,Португалії, Іспанії ( ранішні твори Гойї ).

Найкращі зразки живопису рококо дали Франція і Італія. У Франції засновниками рококо стають француз Ватто і італійка з Венеції Розальба Кар'єра. Пізніше справу продовжили

• Жіль-Марі Опенордт
• Франсуа Буше,
• Жан-Оноре Фрагонар і декілька майстрів незрівняно меншого обдарування
• Ланкре,
• Карл Ванлоо,
• П'єр Кійяр,
• Ноель-Нікола Куапель
• Шарль-Антуан Куапель,
• Жан-Баттіст Патер тощо.

Стилістика  рококо притаманна учнівським і ранішнім творам велетенські обдарованого Жака-Луї  Давіда, майбутнього представника класицизму і ампіру. Особисте місце зайняла  і творчість Шардена, видатного  майстра натюрморту Франції в добу рококо. Риси рококо притаманні деяким жанровим картинам Шардена, але без еротизму, театральності і ідиллічно-пасторальних мотивів, таких типових для стилю рококо.

Серед художників італійців стилістику рококо розділяли

• Якопо Амігоні,
• П'єтро Лонгі,
• Джамбаттіста Тьєполо,
• його син Лоренцо Тьєполо( дивись портрет Цецілії Гварді)
• Бернардо Белотто,
• Стефано Тореллі,
• П'єтро Ротарі,
• Луї Жан Лагрене ,
• Джакінто Коррадо тощо.

Космополітизм живопису рококо найбільш притаманний  саме творам італійців, що досить легко перетинали кордони різних держав і роками працювали по-за межами Італії (Амігоні - в Баварії, Лондоні і Мадриді, Бернардо Белотто в Німеччині і Польщі, П'єтро Ротарі в Дрездені, Відні і Петербурзі).

На 18 століття прийшовся  новий розквіт мистецтва портрета. Причетним до стилів пізнього бароко і рококо слід визнати і Олександра Росліна, відомого портретиста зі Швеції, теж досить космополітичну фігуру доби ( працював у Швеції, Італії, Німеччині, Російській імперії, Франції, помер в Парижі).

3. Рококо в Україні

Найкращі зразки архітектури доби рококо в Україні: Покровська (1766) і Набережно-Миколаївська (1772—1774; архітект І. Григорович-Барський) церкви на Подолі, Лаврська дзвіниця (1731—1745; архітект Й. Шедель), Андріївський собор (1747 — 53; архітект Б. Растреллі) — у Києві, ратуша в Бучачі (1751) і катедра св. Юра у Львові (1745—1770; Б. Меретина-Мардерера), собор Різдва Богородиці в Козельці на Чернігівщині (1752—1763; архітект А. Квасов і І. Григорович-Барський), собор Успіння Почаївської Лаври (1771—1783; архітект Ґ. Гофман), Римо-Католицький костьол Домініканів (1745—1749; архітектор А. Мощинський і Т. Тальовський) у Тернополі й (1747—1764; архітектор Я. де Вітте) костьол Домініканів у Львові, парафіяльний костьол у Холмі (1753).

Центром розвитку скульптури рококо був Львів. У добу раннього рококо тут працювали переважно майстрі німецького походження, автори численних статуй, що прикрашали Римо-Католицькі костьоли: Т. Гуттер, К. Кученратнер (костьол Бернардинів у Львові), Т. Фершер (у Белзі), Ю. Маркварт (у Жовкві і костьол Єзуїтів у Львові) та ін. З 1740-их pp. переважно у палацовій скульптурі працювали майстри-французи (Лябен) або франц. школи (палаци у Підгірцях, Рівному, Олеську, Жовкві й ін.). Визначними представниками пізнього рококо були С. Фессінґер (кам'яні статуї на фасадах костьолів у Підгірцях, Домініканів і Марії Магдалини у Львові), А. Осинський (вівтарні фігури в костьолах Бернардинів у Збаражі, Домініканів у Львові та ін.) і Й. Пінзель (скульптури для фасади катедри св. Юра і Розп'яття для костьолу св. Мартина у Львові, для ратуші й церкви у Бучачі, костьолу в Монастириськах, барельєфів у церкві й костьолі в Городенці та ін.). До цього періоду належить серія фігур під банею костьолу Домініканів у Львові колективної роботи. В останньому етапі розвитку скульптури рококо, в нін. 1760-их pp., працювали уже переважно місц. майстрі: С. Стражевський, М. Філевич, М. Полейовський, Й. Оброцький та ін., гол. при оздобленні катедри св. Юра і переобладнанні Римо-Католицької катедри у Львові, а також у Перемишлі, Почаєві, Володаві й ін.

                Іконостаси доби рококо

Стиль рококо вніс істотні зміни як у побудову, так  і в декорацію іконостасів. Іконостаси рококо не мають суцільної площі  і не зберігають симетрії та структурної  логіки. Як декоративні елементи (або замість ікон) подекуди з'являються скульптурні зображення. Тлом для орнаментики царських воріт стає решітка або штахетка, виноградну лозу замінюють мушлі або арнамент з тонких вигнутих галузок, стилізованих на зразок мушлів, а також орнамент у формі вогника, гусені тощо. Найкращі іконостаси доби рококо були у Києві в церквах: Успенській на Подолі, Щекавицькій, Петра і Павла, Георгіївській, Трьох Святителів, Видубецького Михайлівського монастиря, деяких церков Лаври; також у Ромні (1764), Ізюмі, Лохвиці, Гадячому, Козельці, Чемерисах Волоських (1766), Яришеві (1768), Печанівці (1771) та ін.; на Волині в Борках б. Крем'янця і Жолобках б. Шумського. В Галичині у Львові в катедрі св. Юра, у церквах Успенській, Миколаївській і св. Духа, у Миколаївській церкві в Золочеві (1765), Бродах, Романові, у Покровській церкві в Бучачі, у Білій, Галичі, Новиці, Болехові, Креховичах (з фігурним Преображенням Господнім), Пійлі, Підбірцях, Жиравці (1770), Руданцях, Нагірцях, Зборові, Пикуловичах, Гриневі (фігурний Юрій Переможець), Скваряві Новій та ін. Іконостаси виготовляли столярно-різьбарські майстерні Києва, Чернігова, Львова, Жовкви й ін. Вплив стилю позначився і на іконопису. Зокрема у церквах у Сорочинцях, Березні («Гріхопадіння»), Св.-Покровських церквах у Межиріччі («Сон Якова», «Зішествіе в пекло», «Видіння Савла», «Усікновенія») і в Смілі (евангелисти, життя мучениці Варвари), фрески у Троїцькому монастирі в Чернігові («Видіння Савла») та ін. У графіці помітний вплив Р. у І. Филиповича (орнаментика на портреті І. Сапіги) й ін.; у гравюрі у І. Зарицького, чернігівського гравера на міді (Богородиця в картуші) та ін.

    Рококо і ужиткове мистецтво на землях України

У мист. промислі поряд ремісничих центрів і організацій, виникли гетьманські меблярські майстерні на Чернігівщині й маґнатські у Карці та ін. У меблярстві працювали майстрі-різьбарі з Глухова, Ніжина, Одеська. Меблі доби Р. легкі, малі, м'які, вигнутої форми, мальовані білим з золоченою різьбою. Основний декоративний мотив — мушля. Порцеляну в

стилі Р. виробляли фабрики у Корці, Волокитині та ін. за зразками виробів мануфактури Севр (див. стор. 2 270-71). Високий мистецький рівень виявляло ювелірство доби Р.

                   Неорококо ХІХ ст. в Україні

Як відомо, 19 століття так і не виробило свого зразка великого стилю на кшталт бароко чи готики. В середині століття майстри звернулись до готових зразків великих стилів минулого і з'явились неоготика, необароко, неорококо. Частка нео- показник, що ми маємо справу не з оригінальним стилем 14 чи 18 століття, а його імітацією, його стилістичним відтворенням в 19 столітті в межах так званих історичних стилей або еклектики.

В стилі неорококо  виконані інтер'єри палацу Гагаріних  і Театр( його інтер'єри ) в місті  Одеса (архітектурне бюро Фельнера і  Гельмера).Палац Гагаріних зараз використовується як Державний літературний музей (Одеса).

Яскравим зразом неорококо в місті Київ став Золотий  кабінет палацу Ханенків.Стелю кабінету прикрасив плафон (живопис) іспанського  жудожника Барбудо Санчеса «  Двобій Дон Кіхота з вітряками » у скдадній, гнучкій рамі серед рококової сітки. Плафон на тему романа Сервантеса підтримують оригінальні гобелени з міста Брюссель за картонами художника Франції Шарля Куапеля (1694-1752) зі сценами з того ж роману в стилі рококо. Палац нині - Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

ІІІ. Висновки

Рококо (франц. rococo, від rocaille, рокайль - декоративний мотив  у формі раковини), стильовий напрям в європейському мистецтві 1-ї  половини 18 століття. Для рококо характерні гедоністичні настрої, відхід у світ ілюзорною і ідилічною театральної гри, пристрасть до ідилічно-пасторальної та чуттєво-еротичної сюжетик. Виник у Франції, рококо в галузі архітектури позначилося головним чином у характері декору, який придбав підкреслено витончені, витончено-ускладнені форми; поширюючись в архітектурі інших країн Європи (споруди Георга Кнобельсдорф, Бальтазара Неймана, почасти Маттеуса Даніеля Пеппельман), рококо часто виступало як місцевий варіант пізнього бароко.

Переважно декоративний характер мала багата тонкими переливами кольору і одночасно кілька блякла по колориту живопис рококо (картини та розпису Франсуа Буше, Джованні Антоніо Гварді, Нікола Ланкре, Джованні Пеллегріні, Жана Оноре Фрагонара). Живопис рококо, тісно пов'язана з інтер'єром готелю, отримала розвиток в декоративних та станкових камерних формах. У розписах плафонів, стін, наддверних панно (дессюдепорт), в гобеленах переважали пейзажі, міфологічні та сучасні галантні теми, малювали інтимний побут аристократії, пасторальний жанр (пастуші сцени), ідеалізований портрет, який зображає модель в образі міфологічного героя. Образ людини втрачав самостійне значення, фігура перетворювалася на деталь орнаментального оздоблення інтер'єру.

Художникам  рококо були притаманні тонка культура кольору, вміння будувати композицію злитими декоративними плямами, досягнення загальної легкості, підкресленою світлою палітрою, перевагу бляклих, сріблясто-блакитних, золотистих та рожевих відтінків. Одночасно з розвитком живопису рококо посилювалася роль реалістичного напряму; досягли розквіту портрет, натюрморт, побутовий жанр, пейзаж. Одним з основоположників стилю рококо був талановитий живописець Антуан Ватто, що дав найбільш досконале втілення принципів цього стилю. Емоційність і меланхолійна мрійливість надають характерам персонажів картин Ватто особливу витонченість. Безпосередніми послідовниками майстри, які здебільшого перетворили манеру Ватто у вишукану і

поверхневу  моду, були художники Нікола Ланкре, Жан Батист Патер, Кійар та інші живописці. Найбільшим майстром власне рокайльного мистецтва став учень художника історичного жанру Лемуана Франсуа Буше, майстер цікавих любовних сюжетів, чудовий колорист і рисувальник. Живопис Буше диктувала закони цілої плеяди майстрів (Шарль-Жозеф Натуар, брати Ванлоо, Антуан Куапель, почасти Елізабет Віже-Лебрен, та інші) і цей вплив протрималося аж до Великої Французької революції 1789 року. Серед значних майстрів рококо були художники самого різного обдарування, що зверталися до самих різних жанрах живопису: Франсуа-Гюбера Друе, Луї Токе, Луї-Мішель Ванлоо, Моріс Кантен де Латур, Жан-Марк Наттье, Жан Батист Перон. Останнім великим живописцем рококо був Жан Оноре Фрагонар, тонкий портретист і пейзажист, як і Ватто, не вписується в рамки просто модного стилю.

Скульптура  рококо у Франції менш значна і своєрідна, ніж живопис. Великого поширення в мистецтві рококо і всього 18 століття отримали портретні бюсти і маленькі скульптурні групи або статуї купальниць, німф, амурів, їх ставили в парку, прикрашали ними альтанки, салони, купальні. Найбільші скульптори рококо: Жан Батист Лемуан, Етьєн Моріс Фальконе, Огюстен Пажу, Клод Мішель Клодіона. У скульптурі рококо інших європейських країн також переважали призначені для прикраси інтер'єрів рельєфи і статуї, невеликі статуетки, в тому числі з теракоти та порцеляни (вироби німецького скульптора, майстра порцелянової пластики Йоганна Йоахіма Кендлера). Примхлива витонченість обробки, часте запозичення екзотичних декоративних мотивів китайського мистецтва, віртуозне виявлення виразних можливостей матеріалу притаманні рокайльному декоративно-прикладному мистецтву.

ІV. Додатки

                                Скульптура

а) б)

Скульптура: а) Розп'ятий Христос втішає Святу Люітгарту, Прага, Карлов міст.б)Жертвоприношення Авраама, Пінзель,Львів.

                                 Архітектура

а) б) в)

г) ґ)

Архітектура: а) Французьке рококо: Амаліенбург під Мюнхеном. б)Фрідеріціанське рококо маскується під шинуазрі: Китайський будиночок в Потсдам.в) Єлизаветинське рококо: інтер'єр Китайського палацу в Оранієнбаумі. г) Баварське рококо: базиліка Фірценхайліген. ґ) Португальське рококо: церква Франциска Ассизького в Оуру-Прету роботи Алейжадінью.

                                                Мода

а) б) в)

г)

Мода: а) Чеська аристократка, одягнена по моді рококо. б)Зачіска епохи рококо. в)Мода рококо. г) Одяг чоловіка та жінки епохи рококо.