Якісні зміни інженерної професійної культури і техногенної цивілізації

Попри ці незаперечні зрушення, не можна не помітити, що в системі  освіти — найважливішого чинника  культури народу тривожна, позбавлена поки що перспективи ситуація. Так, близько 500 шкіл в Україні вчасно не розпочали 1996/97 навчальний рік. За наказами Міносвіти у 1996 р. з планів загальноосвітніх шкіл виключено години на додаткові заняття й консультації, зменшено курси за вибором і факультативи. Замість «Концепції національного виховання» (1994 р.) Міносвіти віднедавна зобов'язало керуватися новим документом — «Концепцією виховання в національній системі освіти», де поняття «нація», «національна інтелігенція», «духовна еліта» вжиті у деяких розділах без жодного зв'язку з Україною та українством. За цією концепцією виходить, що національне виховання стоїть поза національною ідеєю. Не враховуються регіональні особливості у вихованні. Державна мова не стала домінуючою в загальноосвітній і вищій школах.

У діяльності вищої школи  теж чимало проблем. Це, зокрема, проблема використання випускників вищих  закладів освіти. Не було системи розподілу  випускників, яка б забезпечувала регіони кад~ рами. Так, менше 20 відсотків випускників вузів культурно-мистецького спрямування в 1995 р. працювало в закладах культури.

Дуже складною була кадрова  ситуація у вищій освіті. Окремі кафедри були забезпечені викладачами  на 60—70 відсотків. З причини незадовільного матеріального та соціального становища професорсько-викладацького складу відплив найбільш кваліфікованих викладачів у 1993 р. становив понад 5 тис. осіб, з них 188 докторів наук, професорів (4,4 %), 1955 кандидатів наук, доцентів (7,4 %).

Проте в ці роки система  освіти, маючи ряд серйозних недоліків, збагатилась не лише пропозиціями щодо поліпшення її функціонування, а й окремими практичними здобутками. Всі вони були спрямовані на поліпшення становища в освітній галузі. Це було надзвичайно важливо не лише для подальшої розбудови освіти, а й для економічного, культурного, соціального піднесення України, зростання добробуту її народу, прискорення процесів державотворення і зміцнення позицій України в сучасному світі.

Наука. Важливим чинником і  передумовою розвитку освіти, культури, піднесення якості робочої сили завжди була наука. Без потужної наукової бази ефективна ринкова економіка просто не може розвиватись.

До здобуття Україною незалежності українська наука була надто зорієнтована на потреби військово-промислового комплексу. Це заважало розвиватися всім її галузям. У перші роки незалежності стало очевидним, що в Україні дуже слабка система інформації, без чого вона як держава не може розбудовуватися і, найголовніше, приєднатися до світової співдружності країн, які мають інформаційне суспільство.

Після розпаду СРСР Україна мала добрі стартові можливості для інформатизації і створення постіндустріального суспільства. Однак за 1991 — 1995 pp. майже ніяких зрушень у напрямі інформатизації не було зроблено. Більше того, за цей період намітилось значне відставання в цій галузі від багатьох розвинених країн.

В Україні довгі роки система  забезпечення інформацією та документальними  джерелами була надзвичайно відсталою  і не давала змоги організувати ефективне  забезпечення вчених та спеціалістів часописами, книжковою продукцією, компактними оптичними дисками, доступом до зарубіжних баз даних. В Україні не було реферативних журналів (крім медичного), не було «Експрес-інформації», не видавались аналітичні огляди з різних галузей науки і техніки, різко скоротилась кількість наукових журналів. Не було електронних каталогів бібліографічної інформації. Всі органи наукової, технічної, патентної та іншої інформації, створені в СРСР, залишились в Росії. Літописи журнальних і газетних статей ставали дедалі тоншими. Не було централізованої каталогізації всіх друкованих в Україні видань.

Повільними темпами переходили національні рейки філософська, історична, культурологічна науки. Дещо в кращому стані перебувала політологія — нова для нас  наука, яка на хвилі революційних потрясінь у суспільстві випередила своїми прикладними результатами інші гуманітарні. І це незважаючи на те, що політологів наші вищі заклади  освіти раніше не готували. В політологію прийшли науковці суміжних наук.

Проте українськими вченими  вже розроблено й стверджено програму «Термінологія», якою передбачено розробку концепції та функціонування української  науково-технічної термінології, її унормування та комп'ютеризацію процесу  стандартизації, формування банку даних  з науково-технічної термінології і його аналізу. Було проведено міжнародні конференції з української термінології, виконано експертизу більш як 300 стандартів з науково-технічної термінології, підготовлено до видання 200 словників різних видів. Відомо, що за роки «небаченого розквіту мов неозорої «батьківщини» українські власні назви латинською абеткою відтворювались лише у російській транскрипції. Наприклад, передавалось «Kiev», а не «Kyiv», «Lvov», а не «Lviv» тощо. У зв'язку з цим Міністерство закордонних справ видало розпорядження «Про відтворення українських власних назв латинським алфавітом» (1996 р.) (прізвищ, імен, географічних назв, неперекладних назв юридичних осіб тощо). У розпорядженні зазначається, що відтворення українських власних назв латиницею при заповненні закордонних паспортів (чого, на жаль, не скажеш про паспорт внутрішній), укладанні автентичних текстів договорів іноземними мовами, виготовленні різних консульських документів, заповненні громадянами України анкет на оформлення віз іноземних держав, у нотній переписці, при перекладі текстів на інші мови тощо відбувається шляхом транслітерації (політерного запису за допомогою латинського алфавіту) з української мови. Відповідну ноту надіслано посольствам іноземних держав і представництвам міжнародних організацій, у якій повідомляється про розроблену «Нормативну таблицю...» та правила відтворення українських власних назв. Отож, зроблено ще один важливий крок на шляху утвердження української державної мови.

Вчені вищих закладів освіти також одержали ряд результатів  світового рівня з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, які свідчать про наявність в Україні потужного інтелектуального потенціалу. Державні премії України в галузі науки і техніки були присуджені великій групі науковців, серед яких провідні вчені Дніпропетровського, Харківського, Львівського університетів. Національного технічного університету (КПІ).

Допомагають світовому співтовариству заявити, донести знання про Україну контакти наших вчених з колегами європейських та американських університетів. За останні роки організовані наукові конференції в Празі, Мюнхені, Штутгарті, Парижі, Відні, Люблені, Римі, Нью-Йорку. Фундація Українського Вільного Університету в США дбає про стипендії для студентів, керуючись благородною метою сприяти розвиткові незалежної наукової думки, зближенню українців, розсіяних по світу, підготовці наукових кадрів для України.

Однак низький рівень оплати ,праці науковців і викладачів, їх соціальна незахищеність знизили в суспільстві престижність їхньої праці, що позбавило багатьох талановитих молодих людей стимулів до занять науковою діяльністю. В багатьох вищих закладах освіти були практично відсутніми конкурси до аспірантури. Існувала також небезпека безповоротного занепаду відомих донедавна наукових шкіл з пріоритетних напрямів розвитку і технологій.

Національне будівництво. За оцінкою міжнародних експертів молода Українська держава, прийнявши «Декларацію прав національностей України», закони «Про національні меншини в Україні» та «Про громадянство», надала меншинам набагато більше громадянських прав, ніж того вимагає відповідний Міжнародний пакет. Виникли десятки громадських об'єднань, що представляють інтерес різних національностей і відроджують їхні культуру, мову, звичаї, традиції.

За активного сприяння Українського центру народної творчості, культурно-просвітницького центру «Дружба» та Київського центру дозвілля було започатковано фестиваль народної творчості «Всі ми діти твої, Україно!». У Криму, Закарпатській, Донецькій, Одеській областях розроблені програми задоволення духовних потреб національних меншин. У Закарпатті створено центри словацької, угорської, німецької культур. У Києві та в інших містах відкрито бібліотеки єврейської, польської культур, тюркськомовних народів та української діаспори. Добрий приклад дали традиційне свято народів Криму в Сімферополі, Міжнародний фестиваль народної творчості «Слов'янське коло» в Хмельницькій області за участю колективів слов'янських народів України, Росії, Білорусі, Словаччини, Югославії, інтернаціональні свята народів в Державному культурно-просвітницькому центрі «Український дім».

При Українському фонді культури створено національну програму, як частину міжнародної під назвою «Нові імена України», якою опікується ЮНЕСКО. Програма покликана виявляти і підтримувати молоді таланти. Допомогу у функціонуванні програми надали посольства Німеччини, Австрії, фонд Г. Зайделя, споживче товариство «Меркурій», бюро міжнародного туризму «Супутник», «Слов'янський центр», «Український дім». Завдяки їх зусиллям світові стали відомі справжні творчі обдарування, такі як А. Белов з Хмельниччини, О. Грицаєнко з Херсона — юні скрипалі, співак В. Богачов — студент Одеської консерваторії та багато інших.

Звичайно, наведені приклади — це ще не загальнодержавна система  розвитку компонентів національної культури, а лише паростки нового, що дає змогу на певному рівні утримувати українську культуру, давати їй вихід у світовий культурний процес. На цьому фоні варто підкреслити великі зусилля в піднесенні української культури працівників «Українського дому» в Києві. Вся робота цього культурного центру спрямована на реалізацію впливу культурного чинника, на розв'язання державно-політичних, економічних, соціальних, міжнародних проблем.

Безперервний системний  цикл заходів «Українського дому»  включає виставки, наукові конференції, «круглі столи», що висвітлюють, аналізують минулий і сьогоднішній державотворчий досвід. Так, мали великий позитивний резонанс виставка «Українська Центральна Рада», «круглий стіл» з проблем конструктивної взаємодії сучасних політичних партій, зустрічі з відомими українськими та зарубіжними державними і громадськими діячами, патріархом Філаретом, 3. Бжезінським, І. Рабі-ним, презентації нових громадсько-політичних та наукових видань і зустрічі з їх авторами О. Морозом, П. Мовчаном, Т. Гунчаком, педагогічні читання з проблем українознавства тощо.

Неперевершений культурний потенціал несуть в собі конкретні  творчі колективи, діячі мистецьких жанрів, які активно поширюють  у світі українську культуру. Свідченнями входження України в світовий культурний простір є проведення, починаючи з 1990 p., українського міжнародного музичного фестивалю «Київ музик-фесту». Вже на перший фестиваль до Києва прибули гості з США, Канади, Нідерландів, Франції, Німеччини та інших країн. З кожним роком «Київ музик-фест» надійніше входить у фестивальне європейське коло. Нині його знають у всьому світі, він став престижним. Фестиваль зав'язав творчі контакти. Капела «Думка» відвідала Францію. У Парижі з успіхом виступив оркестр Держтелерадіомовної компанії України під керуванням В. Сіренка. У рамках фестивалю плідно працює композитор: І. Карабиць. Уже в 1994 р. його кантату на вірші М. Руденка виконуй, вали в одному з найпрестижніших концертних залів Гарнегі-хол. У концерті брали участь відомі виконавці з Метрополітен-опера, із Сіті-опера, а також три хорових колективи з Вашингтона та Філадельфії.

Дві артистичні групи Національної опери України влітку 1997 р. показали разом з Будапештською оперою під час щорічного фестивалю «Будафест» київську постановку «Ріголетто» і в рамках Зальцбурзького музичного фестивалю (Австрія) європейській музичній громадськості «Жізель» А. Адана, «Кармен-сюіту» Р. Щедріна та концертну програму. Солісти опери та балету Р. Майборода, В. Лупалов, С. Ярошенко, Т. Штонде, Т. Боровик, Д. Матвієнко справили на глядачів велике враження своєю майстерністю.

Значна роль у піднесенні культури народу, у зміцненні взаємозв'язків належить такому компоненту культури, як естрада. На початку 90-х років українська естрада переживала часи становлення, вибору пріори-тетів та орієнтацій, що почало визначати її місце в духовній сфері Євразійського континенту. Як зазначають фахівці, щодо національних особливостей, то українська естрада залишилась на своїх міцних позиціях подібно до французької, італійської, німецької тощо. Незмінними залишались такі відмітні риси української пісні, як музична традиційність, грамотність текстів, національна особливість. У цьому жанрі були консервативні сили, але почало з'являтися більше авторів і виконавців, які модернізувались, свідомо переорієнтувавшись з радянського на українське мистецтво. Це Ю. Рибчинський, П. Зібров, Т. Петриненко, В. Вра-дій. Зразки нової національної музики, що впроваджувала традиції В. Івасюка, продемонстрував пісенний всеукраїнський фестиваль «Червона рута». Національну музику успішно поширюють ансамблі «Гуцули», «Чорні черешні», «Брати блюзу», «Рокнація», «Жаба в дирижаблі».

Українську музику, пісню, танець пропагують у світі Державний заслужений академічний народний хор імені Г. Верьовки під керівництвом народного артиста України академіка А. Авдієвського, ансамбль танцю імені Вірського. З 1993 р. у Чернівцях відбуваються Міжнародні конкурси молодих виконавців української естрадної пісні імені В. Івасюка. їх метою став 'подальший розвиток і популяризація української пісні, виявлення та підтримка здібних виконавців. Конкурс служить стимулом для підготовки Всесвітнього фестивалю української народної пісні.

За часів тоталітарного режиму більшість українських музичних колективів та виконавців не виїздили за кордон. Це дозволялося лише одиницям та й то дуже рідко. Тож наше музичне мистецтво часто асоціювалося там тільки з гопаком, шароварами та сопілками. Нині на календарі — інший час, розірвано осоружну «залізну завісу». Українські митці — бажані гості на всіх континентах, особливо часто їх бачать у Європі, де вони демонструють свою майстерність та й вчаться корисному. Прикладів безліч. Так, у 1997 р. у Німеччині, Швейцарії та Данії показувала оперні та балетні вистави Національна опера. 18 концертів дав у Англії Національний симфонічний оркестр, Італія аплодувала театру класичного балету, симфонічно-естрадному оркестру та хоровій капелі «Думка». В Іспанії та Франції грав органіст В. Кошуба, а на Сицилії — відомий гітарист В. Петренко. Молодий, але вже дуже престижний камерний хор «Київ» нещодавно тішив французького глядача красивим співом.