Лізинг як метод інвестування основних фондів в Україні

  Пдвt –сума ПДВ,нараховуєма лізингоодерхувачем в t році,грн

  Нлt –налогові пільги лізингоодержувача в році t,грн.

  Використання  на практиці предложених методичних підходів при визначенні ефективності лізингу позволе правильно визначати  ефек-тивність лізингу,як методу інвестування. 

  2.2. Проблеми лізингових  відносин. 

  В міжнародній практиці в правовому відношенні лізинг отримав оформлення 10 років тому в Оттаві.В ній прийняли участь 44 держави включаючи Росію та Україну.Прогнозуючи,що до кінця століття,доля лізингу в обсязі світового експорту-імпорту тільки в машинотехнічній продукції досягає 20%.Так,наприклад ,в Японії щорічний приріст обся-гу лізингових платежів складає 25-40%,а річний обсяг лізингових дого-ворів Китаю перевищує 1млрд.дол.До 25% загального обсягу інвес-тицій в США,Японії та інших країн фінансується на умовах лізингу ; в розвивающихся країнах темпи росту операцій по лізингу досягають 50% и більше. [   ].

  Жорстка економічна криза,в якій перебуває  Україна , посилення фіскальної функції  податків,штучна стабілізація гривні,призводить до зменшення фінансових ресурсів підприємств і зниження палатоспро-можності населення.Усвою чергу це не тілбки не допомагає розвитку власного виробництва, навпаки –ще більше руйнує його.

  Без реальних інвестицій у новітні технології наші вітчизняні підприє-мства не зможуть  вийти з економічної скрути.Пошук інвестиційних джерел за кордоном покищо не дає бажаного результату. Непев-ненність у стабільності політики держави,висока корумпованність усіх рівнів влади,та інші чинники стоять на заваді припливу реальних коштів в Україну.

  Але якщо сподіватися тільки на іноземні інвестиції,то проблеми оновлення виробничого апарату і виходу з кризи ніколи не буде розв¢язано Відомо,що інвестиційні потреби України оцінюються в 50 міль¢ярдів доларів.Необхідно шукати і внутришні джерела.Ця пробле-ма може бути розв¢язана внедрінняи нової форми фінансових відно-син – лізингу. Справді,основні фонди на наших підприємствах спра-цьовані,на них практично неможливо виготовляти якісну і конкурен-тноздатну продукцію.Так, по групі великих машинобудівних підпри-ємств спрацювання основних фондів становить 40-55%,а по найваж-ливішій для виробництва третій групі –робочі й силові  машини та об-ладнання –ще більше:64-87%.Ці підприємства збиткові та малорен-табельні і через це вони неможуть оновити основні виробничі фонди.

  Спрацювання основних засобів обумовлено острою нехваткою засобів і мізерно  малими розмірами отриманих підприємствами при-бутками.Аналіз показує,що останній етап сучасного оновлення основ-них  засобів підприємств міського господарства був здійснений 10 ро-ків тому.В результаті на початок 1997 року знос його основних засобів складає около 80%.[    ]

  Так,спрацювання  основних засобів на підприємствах  є реальною причиною того,що підприємства позбавлені можливостей нарощу-вання своїх виробничих потужностей,тобто для вирішення цієї проб-леми необхідно переходити на систему лізингових відносин.

  Про необхідність активізації процесу  відтворення основних фондів свідчать статистичні дані.На підприємствах  галузей народного господарства України від 60-80% обладнання фізично зношене чи морально устаріле,40% основних засобів функціонує більше 20 років, ще 40%-від 10-20 років.Аналіз тенденцій структурних перетворень економіки свідчить,що без всебічно обгрунтованих інвестицій у пріо-ритетні галузі народного господарства не обійтись.Для модернізації неефективних виробництв,за різними оцінками,потрібно від 170-300 млрд.доларів.

  Так,у 1997 році на замовлення та під гарантію уряду України захід-ною компанією було надано 300 комбайнів на умовах фінансового лізингу.

  При цьому вона зробила розрахунки мінімального строку дії договорів виходячи з  того,що амортизація 60% вартості комбайнів  досягається протягом 5 років при  застосуванні прискореної амор-тизації.Договір  фінансового лізингу був укладений 1.12.97р. Отже, очикувалось,що 1грудня 2002 року 300 комбайнів буде викуплено за залишковою вартістю як такі,що були у фінансовому лізингу.Але при затвердженні бюджету на 1998р. Верховна Рада прийняла коефіцієнт амортизації 0,6.Це означає,що тепер 60% вартості комбайнів амортизується протягом 7,8р. (замість 5).Одже,всі договори,укладені на 5 років як договори по фінансовому лізингу на відповідають вимозі закону -строк дії їх коротший, ніж строк,за який амортизується 60% вартості об′єкта лізингу.Це дає право податковій інспекції вважати такі договори недійсними та незаконними.Виникає питання:як бути в цій ситуації?.Лізингодавець стверджує,що він не може очикувати повного викупу комбайнів додатково 2,8 років,бо це йому фінансово вкрай не вигідно і відмовляється від продовження терміну дії договору.Текст діючого закону не передбачає ніяких рішень,тому можна ствер-джувати,що ситуація не врегульована законом та некерована.

  Таким чином,враховуючи нестабільність у  визначенні строків амор-тизації,не можна брати строки за основу для визначення виду договорів фінансового чи оперативного лізингу.Тому пропонується обрати більш стабільну та економічно обгрунтовану ознаку і виходити з того,яка сторона договору несе ризики втрати  об′єкта лізингу протя-гом дії договору.Така практика поширена в розвинутих країнах і визначається Конвенцією про міжнародний фінансовий лізинг.Також необхідно надати лізингоотримувачу право вирішувати,чи бажає він придбати об′єкт фінансового лізингу по залишковій вартості після закінчення дії угоди.Така пропозиція базується на тому,що в момент закінчення строку ринкова ціна об′єкту лізингу може змінитися настільки,що ′′залишкова вартість′′ буде більшою ніж ринкова нового подібного майна.

  Отже,краще  не вимагати від лізингоодержувача  обов′язкового викупу об′єкту, а залишити за ним право на відмовлення.

  Також необхідні доповнення до закону ′′Про  лізинг′′.Так,згідно з ста-ттєю №3 ,тільки суб′єкти підприємницької  діяльності можуть укладати

угоди фінансового та оперативого лізингу.Незрозуміло,чому такі види юридичних осіб,як органи законодавчої та виконавчої влади і бюджетні  установи,що не є суб′єктами підприємницької діяльності,не можуть укладати договори лізингу з метою придбання високо-вартічних основних фондів(легкових,вантажних автомобілів, устатку-вання для лікарнь,меблів та обладнання для навчальних закладів) з поступовою випла-тою вартості такого майна.Тобто потребується роз-ширення кола суб′єктів лізингу,дозволивши його необмежене викори-стання фізичними та зареєстрованими юридчними особами.Таке роз-ширення надасть рівних прав щодо використання можливостей та переваг фінансового й оперативного лізингу підприємствами різних видів та різних форм власності.

  Інша  проблема,яка не дає підняти економіку,так  це, дуже низька роль банків у сфері  лізингового бізнесу.

Процес  становлення лізингового бізнесу  в Україні можна умовно поді-

лити  на два періоди.Перший припадає на 1989-1995 рр.,коли такі опе-рації здійснювали  лише комерційні банки.У другому  –з 1995 року й по сьогодні –у цій  сфері працюють також спеціалізовані лізингові компанії створеніяк за участі банківського капіталу так і без нього.

  Переломним  етапом становлення та розвитку лізингових відносин стало друге піврічча 1997 року та січень 1998 року,коли було прийнято основнізаконодавчі акти,що регулюють цей вид діяльності.

  Розвиток  лізингу в Україні стримується  через багато причин загаль-ного характеру.

Насамперед  даються взнаки відсутність державної  програми розвитку

лізингу,низька кваліфікація спеціалістів,які обслуговують ринок цих по-слуг.Лізингові компанії фінансово слабкі,оскільки цілковито залежать від засновників,їм нерідко бракує коштів для придбання саме того об-ладнення,яке зацікавить виробників як потенційних лізингоотримува-чей.Так,засоби транспорту десятки тисяч доларів США за одиницю, обладнання для харчової промисловості(наприклад,млин) –200-700 тисяч доларів,лінія для виробництва скляної тари –8 млн.дол. і т.д.

Для більшості  вітчизняних бізнесменів,які працюють у даній галузі,це астрономічні ціни.

  Механізм  реєстрації та вилучення об¢єктів лізингу недосконалий, встановлено надто низькі норми амортизації майна,не сформовано вторинний ринок обладнання(а це гальмує розвиток оперативного лізингу), не налагоджено облік статистичних форм лізингових опе-рацій. До цього слід додати,що не спрямовані на підтримку цієї справи податкове,митне та валютне законодавство.

  Так,Закон ¢¢Про податок на додану вартість¢¢ містить очевидні супе-речності.У статті 1 зазначено,що лізинг –це продаж послуг,отже є об¢єктом обкладання податком на додану вартість; а згідно з статтею 3 передача майна у користування та виплата лізингового платежу не входять до переліку операцій,які обкладаються ПДВ.Така невиз-наченність обходиться недешево.Зважаючи на те,що об¢єктами між-народного лізингу є виробниче обладнання ,автотранспорт , тощо, доводиться сплачувати значні суми.Відтак міжнародний лізинг на території України не скоро набуде бажаного розвитку.

  Лізинг  розвивається в Україні якось  однобоко.Так,договори операти-вного  лізингу майже не укладаються,оскільки партнерські стосунки суб¢єктів лізингової діяльності в Україні не назвеш міцними,до того ж цей вид лізингу приносить низькі прибутки. Потребує вирішення про-блемна ситуація,за якої суб¢єктом лізингової угоди в Україні не може бути фізична особа.У країнах Європи та в США такі договори,укладені компаніями з фізичними особами,особливо поширені на ринках нерухомості та легкових автомобілів.

  Зважаючи  на зазначені фактори,українські банки  надають перевагу опосередкованій  участі в лізинговому бізнесі  –створюють лізингові компанії.Тобто йдеться про непряму участь банківського капіталу у лі-зинговому бізнесі.Але,навіть обравши такий шлях,банк наштовхуєть-ся на досить відчутну перепону –сума,яку він має право інвестувати, не повинна перевищувати 25% від його власного капіталу.Відтак не-великі та низьколіквідні комерційні банки не в змозі брати участь у лі-

зингової  діяльності.

  Започаткував  становлення ринку лізингових послуг АКБ ¢¢Україна¢¢.У 1996 році при банку було створено Фінансово-лізинговий дім.Сього-дні в Україні діють також лізингові компанії ¢¢Аваль-лізинг¢¢,¢¢Укрексім лізинг¢¢ та Харківська регіональна лізингова компанія ¢¢Реал банк¢¢.

  Укладений договір між ¢¢Реал банк¢¢ та Державним лізинговим фон-дом (ДЛФ),копманія працює частково на отримані від нього бюджетні кошти.Так,у вересні минулого року на її рахунок надійшло 3 млн.грн. Об¢єктом цієї угоди є сільськогосподарська техніка,яку надають у лізинг під 15% річних у середньому на 5 років.Для порівняння : за задійснення лізингової операції компанія ¢¢Аваль-лізинг¢¢ нараховує до 30% річних. Така послуга вигідніша,ніж отримання кредиту в банку.

  У перспективі,після внесення відповідних  змін до законодавчо-нормативної бази України,доцільно поширити практику прямої участі банків у лізинговому бізнесі.Здійснюючи лізингові операції,банк відкриває для себе джерело нових доходів у вигляді компенсійних витрат.Позитивним моментом є також те,що заставою слугує майно,яке надаєтьсяу лізинг. 
 
 

Розділ3.Майбутній  розвиток лізингу. 

  На  сьогоднішній час,враховуючи відсутність  у підприємств власних засобів і їх тяжке фінансове становище,розвиток лізингу являється практично єдиною можливістю придбання необхідного обладнення машин і інших основних засобів.Важливо,що сфера лізингового зако-нодавства активізує розширення збуту продукції,а не напівфабрикатів або сировини.

Лізинг-це дещо середнє між договором оренди і договором надання кредиту.

  До  приняття закону лізингова діяльність у вітчизняній економіці час-тково  регулювалася Цивільним кодексом ,Законом ¢¢Про оренду¢¢, пос-тановами Кабінету Міністрів України від 18.09.97р.№3031 ¢¢Про ство-рення державного лізингового фонду¢¢.Але навіть за відсутності за-кону ¢¢Про лізинг¢¢ в Україні все таки функціонував ряд лізингових ком-паній,об¢єднаних у Всеукраїнську асоціацію лізингу ¢¢Укрлізинг¢¢.

  Найгодовніше  завдання на теперишньому етапі і  в майбутньому для суб¢єктів лізингової діяльності- це створити потребу в лізингових послугах,тобто сформувати кон¢юктуру лізингу.