інноваційний потенціал

Зміст

 

 

Вступ

 

Актуальність даної теми роботи обумовлена тим, що економічне зростання, забезпечення сталого розвитку виробництва та підвищення рівня життя населення є найважливішими завданнями сучасної України. Провали в економіці та наслідки економічної кризи поставили країну на межу національної безпеки та виживання. У таких умовах перед Україною стоїть задача формування національної моделі розвитку, яка б сприяла ефективному використанню потенціалу та пошуку гідного місця у світовому співтоваристві. Забезпечення високих темпів та якості економічного розвитку базується на загальному підвищенні конкурентоспроможності та активізації інноваційних процесів. На розвиток економічної системи суттєво впливає розвиток інноваційного потенціалу. Поняття «інноваційний потенціал» стало концептуальним відображенням інноваційної діяльності. Оскільки при проведенні дослідження не було виявлено чіткого визначення поняття та складу інноваційного потенціалу, постала необхідність у формуванні цих базових питань з метою дієвого управління інноваційною діяльністю на підприємстві.

Об’єктом роботи є організаційна складова інноваційного потенціалу.

Предметом дослідження  є стан і основні напрямки підвищення ефективності формування і використання організаційної складової інноваційного потенціалу.

Метою роботи є дослідження сутності, складу, структури інноваційного потенціалу, виділення проблем вдосконалення організаційної структури інноваційної діяльності в Україні.

Для реалізації поставленої мети передбачається виконання наступних завдань:

1. Визначити сутність інноваційного потенціалу, його склад і структуру.
2. Визначити характеристику організаційної складової інноваційного потенціалу.
3. Проаналізувати розвиток організаційних форм реалізації інноваційних процесів за кордоном.
4. Навести характеристику організаційних форм інноваційної діяльності в Україні. Стан та перспективи розвитку.
5. Окреслити проблеми вдосконалення організаційної структури інноваційної діяльності та розвитку нових організаційних структур
6. Виконати практичне завдання – на прикладі Приватного Акціонерного Товариство "Науково-виробниче підприємство" Макіївський завод шахтної автоматики" оцінити інноваційне поводження підприємства, визначити найбільш прийнятний варіант інноваційного розвитку даного промислового підприємства

Інформаційною базою  є законодавчі акти, підручники, монографії та статті у періодичній  пресі.

 

1. Сутність інноваційного потенціалу, його склад і структура

1.1. Поняття інноваційного потенціалу, його склад і структура

В економічній науці існує низка понять інноваційного потенціалу, в основі яких відображається ресурсна сутність. Наприклад, професор Бранденбурзького технічного університету Дитер Шпрехт та професор Бременського університету Мартин Мьорле розуміють під інноваційним потенціалом передумови та засоби, які забезпечують здатність до інновацій з метою досягнення інноваційної конкурентоспроможності. Своєчасна реалізація інноваційного потенціалу в ринкові інновації відбувається в ході інноваційного процесу, де інновація має першочергове значення. Окрім технологічного інноваційного потенціалу передумовою технологічної інновації є потенціал у вигляді навичок роботи в команді, мотивації, співробітництва, організаційного розвитку [27].

Західні вчені ототожнюють інноваційний потенціал з інноваційним капіталом: можливості суб’єкта інноваційної діяльності виконувати цінні зміни при переході від заснованої на знаннях економіки до інноваційної економіки з використанням нових форм людського капіталу, таких як уява, ініціатива, відношення [29].

Датський економіст Крістіан Басон директор MindLab в своїй книзі «Leading Public Sector Innovation: Co-creating for a Better Society» розкриває сутність інноваційного потенціалу крізь призму 4С: courage, co-creation, capacity, consciousness – стійкість, спільне творіння (со-творчість), спроможність, усвідомлення. Ці чотири компоненти забезпечують екосистему інновацій, в якій формується та реалізується інноваційний потенціал. Таким чином, інноваційний потенціал припускає готовність до ризиків, до змін як внутрішнього, так і зовнішнього середовищ; об’єднання в єдиний творчий процес людей та їх знань; здатність до зростання організації, залучення креативного персоналу; високу ефективність діяльності [26].

Дж. Фурман, М. Портер та С. Стерн у статті «The Determinants of National Innovative Capacity» [28] розкривають сутність національного інноваційного потенціалу як потенціал країни виробляти потік комерційних інновацій. Цей потенціал не просто фактична доля інновацій, але також відображення базових умов, інвестицій, політичних альтернатив, які створюють середовище для інновацій в конкретному місці або в державі в цілому.

Структура інноваційного потенціалу може бути представлена єдністю трьох його складових, які співіснують взаємно, передбачають і обумовлюють один одного і виявляються при використанні як його триєдина сутність:

• ресурсною;
• внутрішньою;
• результативною.

Ресурсна складова інноваційного потенціалу є так би мовити «плацдармом» для його формування. Вона включає такі основні компоненти, що мають різне функціональне призначення: матеріально-технічні, інформаційні, фінансові, людські та інші види ресурсів. Ресурсна складова має базовий характер.

Другою складовою інноваційного потенціалу є внутрішня складова – так званий «важиль», який забезпечує дієздатність і ефективність функціонування всіх попередніх елементів. В цілому, вказана складова характеризує можливість цілеспрямованого здійснення інноваційної діяльності, тобто визначає здатність системи на принципах комерційної результативності залучати ресурси для ініціації, створення і поширення різного роду новин.

Третьою складовою інноваційного  потенціалу є результативна складова, яка є віддзеркаленням кінцевого результату реалізації наявних можливостей у вигляді нового продукту, одержаного під час здійснення інноваційного процесу. Отже, вона – свого роду цільова характеристика інноваційного потенціалу.

Тісний взаємозв’язок ресурсної, внутрішньої і результативної складових інноваційного потенціалу визначає необхідність виявлення на практиці їх оптимального співвідношення, виходячи з ролі і значущості, яку вони відіграють у формуванні і розвитку потенціалу.

Одним з найважливіших аспектів дослідження інноваційного потенціалу є визначення його структури, адже сутність будь – якого об’єкта дослідження достатньо повно розкривається шляхом вивчення його структури. У зв’язку з існуванням протиріч в тлумаченні змісту інноваційного потенціалу, спостерігаються різні підходи до визначення його структури, висвітлені в табл.1.1.

Таблиця 1.1

Підходи до визначення структури інноваційного потенціалу

Джерело	Складові інноваційного  потенціалу
[17]	Знання, накопичені у формі людських ресурсів, процедур, прийомів, повсякденної практики та ін. властивостей фірми.
[12]	Ресурсна (матеріально-технічні, інформаційні, фінансові, людські та інші ресурси), внутрішня (сприяє залученню ресурсів для створення і поширення інновацій: ресурси державної підтримки та інфраструктура ресурси), результативна (відображає зростання ефективності функціонування економічної системи через новий продукт, отриманий в ході реалізації інноваційного процесу).
[22]	1) Інноваційний потенціал матеріальних ресурсів (основних засобів та оборотних активів інноваційної діяльності); 2) інтелектуальний потенціал, нематеріальні активи; маркетингові ресурси; управлінсько-інфраструктурні ресурси; трудові ресурси.
[20]	Ресурсні складові: інтелектуальна; матеріальна; фінансова; кадрова; інфраструктурна; додаткові джерела.
[16]	Інтелектуальна, кадрова, технологічна, інформаційна, науково-дослідна, фінансова, організаційно-управлінська.
[23]	Інновативність або інноваційна  сприйнятливість (відображає здатність  підприємства реалізовувати і застосовувати інновації); науковий потенціал (відображає можливість розробки новацій для власних потреб підприємства); ринковий потенціал (відображає зв'язок з ринком, попит (затребуваність) на новацію на ринку).
[11]	Фрагменти інноваційного потенціалу: - функціональний (науково-технічний, виробничий, маркетинговий); - ресурсний (матеріально-технічний, фінансовий, людський, інформаційний, технологічний, організаційно-структурний); - системний (місія, цінності, досвід, організаційна культура, компетентність керівництва); - проектно-організаційний (наявність організаційних структур, концентрація досліджень і розробок в межах програм і проектів).
[9]	Підсистеми інноваційного потенціалу та їх елементи: - інноваційні ресурси (техніко-технологічні, інформаційні, інтелектуальні, фінансово-економічні, кадрові, маркетингові); - інноваційні мережі (взаємодія з ринком, з місцевими та державними органами влади, партнерами по бізнесу, навчальними закладами та науковими установами); - результативність використання інноваційного потенціалу (наявність та рівень новизни інновацій, фінансові показники від впровадження інновацій).

 

Аналіз наведених підходів до структури інноваційного потенціалу засвідчує, що більшість авторів розглядають інноваційний потенціал як сукупність ресурсів, тому, розкриваючи питання структури інноваційного потенціалу, перераховують ресурси, необхідні для здійснення інноваційної діяльності.

Можна погодитися з думкою автора, та відобразити структуру  подібним чином. На рис.1.1 інноваційний потенціал має сегментарну структуру [24, с.109].

 

Рис. 1.1. Сегментарна структура інноваційного  потенціалу

 

Отже, поза прив’язкою до конкретної сфери, потенціал можна розглядати як здатність матерії переходити від можливості до реальності, від одного стану в інший (наприклад, від старого до нового) [14]. При цьому потенціал – це міра єдності досягнутого, яке може бути використане з певною метою, і можливого, тобто досяжного за певних умов.

Сучасні українські автори визначають інноваційний потенціал «як сукупність елементів, які необхідні для розв’язання певних виробничих проблем, і готовність суб’єкта господарювання до їх розв’язання. Розрізняють інноваційний потенціал економічно-господарської системи, галузі, регіону та окремого підприємства. Інноваційний потенціал окремого підприємства залежить від його виду діяльності, інноваційної можливості, здатності та сприйнятливості до впровадження інновацій та його інноваційної активності» [13].

1.2. Характеристика організаційної складової інноваційного потенціалу та її роль в підвищенні ефективності використання інноваційного потенціалу України

 

Організаційний  потенціал включає організацію процесів планування, прийняття рішень, контролю, системи комунікацій, збуту; мережа науково-технічних установ, проектно-конструкторських, інноваційних підприємств [24, с.114].

Особливо важливе значення для практичного впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво набуває формування інноваційної інфраструктури - організацій, що сприяють здійсненню інноваційної діяльності та формуванню «точок зростання» (інноваційно-технологічні центри, технологічні інкубатори, технопарки, навчально-ділові центри тощо ).

Мережа наукових організацій – науково – дослідних, конструкторських, проектних інститутів, а також дослідних підрозділів вузів, що функціонують з метою виробництва, розповсюдження та впровадження в практику наукових знань, реалізації єдиної науково-технічної політики, становить науковий потенціал регіону (часто його розглядають як частину всього науково-технічного потенціалу). Так, наприклад, «порядок» витрат на НДДКР в США за останні роки становлять 2,4-2,6% від обсягу ВВП, а в нашій країні – 0,4-0,6%.

При аналізі організаційної складової  інноваційного потенціалу оцінюються такі показники:

- Конфігурація (ланки,  діапазон і рівні управління).

- Якість внутрішніх  і зовнішніх вертикальних і  горизонтальних, прямих і зворотних  зв'язків.

- Відносини (поділу  прав і відповідальності по  ланках).

У цьому зв'язку представляється  доцільною постановка питання про  «критичної маси» інноваційного  потенціалу, при якій настає впевненість  у можливості створення інноваційної системи в регіоні та яка необхідна для прийняття управлінських рішень.

Як визначити цю «критичну  масу» інноваційного потенціалу? У сучасних умовах у зв'язку з  нерівномірністю соціально-економічного розвитку регіони РФ характеризуються різним рівнем інноваційних можливостей. Враховуючи таку нерівномірність, апріорі можна сказати, що для багатьох регіонів «критична маса» інноваційного потенціалу може виявитися недосяжною [10].

Але ситуація в даний  час така, що в кожному регіоні  України має бути забезпечений інноваційний розвиток економіки. У цьому зв'язку пошук виходу з такого стану може йти в двох напрямках:

а) групування регіонів України за ступенем готовності до інноваційної діяльності відповідно до їх інноваційні можливості. Іншими словами, доцільно формування в ряді регіонів з «обмеженими» можливостями, які передбачають виконання не всіх етапів інноваційного процесів, а лише деяких з них. Тоді виникає необхідність в класифікації регіонів, наприклад, за рівнем розвитку, зокрема, за рівнем інноваційного потенціалу, за ступенем готовності до виконання інноваційного циклу.

б) створення міжрегіональної  інноваційної системи (МІС).

Як підхід (а), так і  підхід (б) припускають зміни в  самій концепції формування регіональної інноваційної системи. Все це вимагає спеціального дослідження з урахуванням сформованої в регіонах інноваційної обстановки.

У будь – якому випадку, враховуючи важливість організаційної складової інноваційного потенціалу, її подвійність і необхідність досягнення певної її «критичної маси», а також нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів України, необхідний комплексний підхід, по-перше, до формування самої методології дослідження інноваційного потенціалу, по-друге, до аналізу особливостей конкретних методичних підходів, що застосовуються в регіонах, і їх обґрунтованості, по-третє, до визначення можливостей вдосконалення методолого – методичної бази оцінки інноваційного потенціалу як основної складової регіональної інноваційної системи і як найважливішого об'єкту управління.