Роль та сутнiсть науково-технiчного та iнновацiйного потенцiалу краiни

РОЗДIЛ 1    Роль та сутнiсть науково-технiчного та iнновацiйного потенцiалу краiни

1.1 Роль iнновацiйного потенцiалу для краiни

       За останні роки у зовнішньому середовищі бізнесу в глобальному масштабі відбулися досить серйозні зміни. Основою всіх революційних змін у зовнішнім середовищі слід вважати науково-технологічну революцію (НТР).

Основою науково-технічного розвитку країни є науково-технічний  потенціал, що являє собою сукупність усіх засобів науково-технічної  діяльності та її ресурсів. Науково-технічний потенціал включає в себе:

• матеріально-технічну базу. сукупність засобів иауково-дослідницької праці, в тому числі наукові організації, наукове устаткування і пристрої, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчислювальні бази інформаційного забезпечення та ін.;

• кадри наукової системи: вчених, дослідників, конструкторів, винахідники, експериментатори, науково-технічний персонал, тобто національний науково-технічний інтелект;

• інформаційну систему, яка забезпечує наявність і постійне вдосконалення банку наукових знань: наукові прогнози. Здатні до оперативної видачі інформації банк патентів, авторських свідоцтв, банк даних про світові досягнення в галузях конкретних наук та ін.;

• організаційно-управлінську підсистему, у тому числі систему планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), структуру управління НДДКР, організаційно управлінські структури наукових підрозділів, методи управління НДДКР. Сам процес науково-технічного розвитку має щонайменше три дещо відмінні ознаки:

 • науково-технічну революцію;

 • науково-технічний прогрес;

 • технічний і організаційний розвиток.

      Саме новий етап розвитку технологій принципово змінив звичні процеси. НТР суттєво вплинула як на виробників, так і на споживачів, що в результаті змінило всю систему взаємовідносин. Найбільш істотні наслідки такого розвитку середовища наступні: скоротилася тривалість виробничих процесів; зменшилися територіальні та культурні бар'єри для розвитку бізнесу; завдяки використанню нових технологій істотно знизилися витрати на виробництво.

      В умовах прискорення процесів світової економічної глобалізації та інтелектуалізації виробництва новітні технологи стають тією матеріальною основою, яка визначає технічний рівень сучасного виробництва, форми його організації та управління, рівень конкурентоспроможності підприємства. На жаль, сучасні вітчизняні технології не в змозі забезпечити необхідні вартісні та якісні показники продукції, які б дали змогу витримати конкуренцію з імпортними товарами як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках. Отже, існує об'єктивна потреба у забезпеченні конкурентоспроможності підприємств України шляхом інтенсифікації інноваційних процесів.

       Сьогодні перевага в конкурентній боротьбі визначається не рівнем запасів природних ресурсів, ні потужністю фінансового капіталу, а те як держава забезпечить якнайповніший прояв професійних здібностей своїх громадян, які зуміють перевершити інших в освоєнні нових знань і практичних досягнень, трансформації їх в найсучасніші технології і продукцію. Тому питанню інноваційного розвитку підприємств необхідно приділяти все більш уваги бо тільки через такий розвиток можливе досягнення конкурентних переваг на внутрішніх та зовнішніх ринках. Інноваційний процес виникає коли створений в науково-технічній сфері унікальний продукт передається у виробництво і далі знаходить свого споживача. Науково-технічна сфера виробництва і споживання є основними базовими елементами структури інноваційного процесу, невідмінною складовою інноваційного потенціалу. Інноваційний розвиток можливий за умови розвитку інноваційного потенціалу.

        Актуальність даного дослідження зумовлене тим, що інновації у ринковій економіці є одним із наймогутніших важелів конкурентної боротьби, оскільки надають можливість перевершити конкурентів за рахунок більш ефективних технологічних процесів або більш високої якості продукції чи послуг, а інноваційний шлях розвитку дозволить економіці вийти з затяжної кризи і забезпечити Україні гідне місце у світовому співтоваристві. Тобто конкурентоспроможність на світовому ринку все більше залежить від продукції, в основі якої лежать нові знання. Як у минулому промисловість залежала від доступу до природних ресурсів, так сьогодні індустрія має потребу в науці, нововведеннях, освіті. Розвиток продуктивних сил відбуваються при тісній взаємодії науки і нових технологій з виробництвом. Тільки радикальні заходи для впровадження нових технічних і технологічних рішень, здатні випускати конкурентоспроможні товари.

Існуючий спад і застій у промисловості України і  країнах СНД неможливо перебороти традиційними методами, тому що розвиток і ідентифікація сучасного виробництва  повинні майже цілком базуватися на нових рішеннях в галузі технології, техніки: організаційних форм й економічних методів господарювання, тобто різних нововведеннях, впроваджуваних у виробництво. Тому, як свідчить досвід розвинених країн, тією рушійною силою, що спроможна забезпечити економічну незалежність України, є лише інновації й інноваційний шлях розвитку. Україна може і повинна, не повторюючи шлях інших держав, використати й реалізувати свої потенційні переваги, знайти своє гідне місце на світовому ринку, посісти провідні позиції в тих сферах економічної діяльності, де вона має для цього умови. Це повинен бути процес, яким можливо цілеспрямовано й ефективно керувати, не покладаючись лише на дію ринкових регуляторів.

Саме на використання інновацій  та нововведень спрямована інноваційна  модель розвитку, для якої характерним  є широкомасштабне введення у  господарський обіг продуктів інтелектуальної  праці таких, як знання, технології, науково-технічні розробки тощо.

Хоча більшість вітчизняних  технологій не поступається за ефективністю та економічністю кращім досягненням  європейських держав, наявне устаткування переважно має низькі техніко-економічні показники (велику матеріало- та енергомісткість, невисоку продуктивність), що призводить до підвищення собівартості та зниження якості продукції. До того ж, вітчизняне машинобудування майже не випускає технологічні комплекси для розфасовування й пакування харчових продуктів, відсутні досконалі технології та устаткування для виробництва тарно-пакувальних  матеріалів, поліграфічної продукції  та фарб, що робить харчову промисловість  залежною від імпорту. Тому доводиться завозити значну кількість устаткування з інших країн.

Для вирішення проблеми недосконалої структури виробничої бази підприємствам  пропонується варіант впровадження у виробництво нової високотехнологічної  лінії.

Очевидно, що високі технології забезпечують надходження значно більшого прибутку ніж застаріле обладнання, що використовується на підприємствах  у даний час. Впровадження високих  технологій приблизно на порядок  покращує основні економічні показники  підприємства. Так, впровадження високопродуктивної технологічної лінії по виробництву  будь-якої продукції допоможе забезпечити  значний обсяг виробництва. А  це у свою чергу призведе до вражаючих  економічних і соціальних результатів. До того ж збільшиться обсяг коштів, що поступатимуть у бюджети всіх рівнів.

В умовах переходу до ринкової економіки дуже важливими є заходи науково-технічного характеру. Колективи  підприємств, їх керівники головну  увагу приділяють матеріальному  стимулюванню праці. Важливе місце  у підвищенні ефективності виробництва  займають організаційно-економічні фактори, включаючи управління.

Випуск високоякісної  продукції можна буде досягти  за таких, умов: освоєння нової техніки  та технологій, впровадження мало- та безвідхідних виробничих процесів, а також найпрогресивніших  технологій зберігання сировини та харчових продуктів. Специфічні особливості зумовлюють необхідність розвитку прогресивних форм організації виробництва, які відповідали б новітнім тенденціям матеріально-технічного розвитку виробництва.

Виходячи з викладеного  вище, необхідно розробити на державному рівні:

• механізм стимулювання впровадження інноваційних технологій; ефективні важелі державного впливу та протекціонізму, основним з яких є податкова політика, яка реально стимулює виробничий процес, структурні, інноваційні перетворення у галузі і на підприємствах.
• підсилення стимулюючої ролі податків через звільнення від податку суми прибутків, що спрямовуються на розвиток і модернізацію виробництва; встановлення податкових пільг на інвестиції, які спрямовуються на модернізацію основного капіталу підприємств з високим рівнем зносу технічного потенціалу,
• підвищення захисної функції податків по відношенню до вітчизняного товаровиробника має забезпечити ефективний розвиток галузей промисловості та встановити досягнуті у минулому високі обсяги виробництва.

Підприємствам варто провести технічну реструктуризацію, яка має  забезпечити відповідний рівень виробничого потенціалу, дозволить  виготовляти конкурентоспроможну  продукцію.

Відомо, що на шляху до ринкових перетворень успішний соціально-економічний  розвиток будь-якої держави зумовлений ефективним функціонуванням вітчизняних  суб'єктів господарювання, яке на даному етапі більшою мірою залежить від удосконалення системи інноваційного  розвитку підприємства. В ринкових умовах створюється середовище високої  конкуренції, яке вимагає здатності  формувати привабливі пропозиції на ринку товарів та послуг за для  створення конкурентних переваг. Такі переваги досягаються завдяки інноваціям, як головному фактору забезпечення конкурентноздатності підприємства.

     1.2 Сучасний стан науково-технiчного та iнновацiйного потенцiалу Украiни

В Україні створено потужний науково-технічний потенціал, спроможний вирішувати найактуальніші проблеми структурної  перебудови економіки, демілітаризації  технологій, посилення їх соціальної спрямованості, прискорення НТП, посилення інтенсифікації тощо. На сучасному етапі в країні є об'єктивні умови для втілення в життя активної державної науково-технічної політики. Функціонує потужний потенціал академічної, вузівської і галузевої науки, науково-технічний потенціал багатьох підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі.

      Але разом з цим можно сказати, що iнноваційна система України переживає не найкращі часи свого становлення та розвитку, що пов’язано, перш за все з політичними подіями та постійними процесами перерозподілу влади на рівні Кабінету Міністрів України. Постійний перерозподіл сфер впливу як міністерствами, відомствами, так і їх керівними особами не дозволяє створити дану систему як систему організаційно-економічного та інформаційного забезпечення розвитку інноваційних процесів на рівні держави, а тим паче – дати змогу даній системі розвиватися, поширюватися і ефективно працювати в ринку і на ринок України. Ринок інновацій, дякуючи тому, що він «ринок», дозволяє собі формувати свої власні тенденції розвитку, не надіючись на державну підтримку, а ще й допомагаючи державним органам забезпечувати виконання ними своїх, не зрозумілих з точки зору стратегічного менеджменту, місій, виписаних у законодавчих та виконавчих документах при їх створенні.

       Проголошуючи на всю державу і закордон про ріст рівня ВВП в Україні, ніхто не пояснює його структуру, приховуючи правду про так званий «розвиток» і «покращення життя населення». А чи можливо шляхом впливу розвитку інноваційних процесів якимось чином якісно і ефективно змінити структуру ВВП і яку роль при цьому повинні відігравати саме державні законодавчі та виконавчі органи влади? Хто повинен бути, у першу чергу, зацікавлений у розвитку та забезпеченні інноваційних процесів? Чи наша влада лише декларативним чином турбується про розвиток інноваційних процесів? Чи можливо взагалі в Україні при постійному порушенні балансу влади на рівні міністерств та між міністерствами зорганізувати, створити та впровадити систему організаційно-економічного та інформаційного забезпечення інноваційних процесів? Ці та ще багато інших роздумів та питань можна видати у результаті аналізу тенденцій інноваційного розвитку України.

      Аналіз інноваційного розвитку дав змогу побачити не лише проблемні сторони, а й відслідкувати позитивні тенденції, що зводяться до:

• створення сприятливих  ринкових умов для впровадження інновацій  у виробничу діяльність та побут  населення;

• поступового зростання  бюджетного фінансування потреб науково-технічного розвитку;

• формування потенційних  передумов зростання попиту на інноваційну  продукцію у вітчизняній економіці;

• зростання споживчого попиту суб’єктів національної економіки  на інноваційні продукти, технології, знання;

• зростання завдяки постійному збільшенню доходів населення споживчого попиту, що супроводжується приростом  попиту на складну наукомістку продукцію;

• посилення конкурентного  тиску на внутрішньому і зовнішньому  ринках, що поступово підштовхує підприємства до розуміння важливості інноваційної переорієнтації виробництва;

• активізації участі українських  виробників у конкуренції на зовнішніх  ринках, які висувають додаткові  жорсткі вимоги до їхньої інноваційної адекватності;

• збільшенню частки іноземних  замовлень українським науковцям  на виконання досліджень, в тому числі з боку США та країн Євросоюзу, що є свідченням збереження ще не до кінця втраченого потенціалу фундаментальної науки;

• підсилення ролі регіональних органів управління в забезпеченні науково-технічної діяльності;

       Якщо проаналізувати перелік позитивних тенденцій, то вони з’явилися не завдяки виваженій державній політиці по підтримці і розвитку інноваційних процесів, а завдяки саморегулюючим ринковим механізмам. Держава у даному процесі не займає провідних позицій. Саме відсутність тісної ефективної кооперації державних органів з наукою, бізнес-освітою та ринковими структурами не лише не дозволяє розв’язувати існуючі проблеми, а й сприяє породженню нових проблем, що ще більше ускладнює ситуацію з забезпеченням розвитку інноваційних процесів в Україні.