Роль та сутнiсть науково-технiчного та iнновацiйного потенцiалу краiни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     РОЗДIЛ 2. Проблеми розвитку iнновацiйних процесiв та шляхи iх вирiшення та удосконалення

  2.1 Проблеми розвитку iнновацiйних процесiв та шляхи iх подолання

   Зрозумiло, що Украiна значно вiдстаэ за рівнем інноваційної активності, станом виробництва високотехнологічної продукції, обсягами фінансування науки, розвитком інфраструктури інноваційного підприємництва. Тому слiд видiлити проблеми, якi гальмують рух iнновацiйних процесiв. До них вiднесемо:

• відсутність науково-методологічної бази формування інноваційної системи;

• відсутність системності  у здійснюваних державою заходах щодо реалізації інноваційного потенціалу національної економіки;

• державне управління інноваційною діяльністю здійснюється без чітко  сформульованої стратегії науково-технологічного та інноваційного розвитку, інтегралу  її реалізації, послідовної на виваженої зовнішньої та внутрішньої економічної політики;

• відсутність дієвої системи  пріоритетів розвитку науково-технологічної сфери:

••• пріоритети інноваційного розвитку проголошені cуто формально, механізми їх реалізації не відпрацьовані;

• неготовність апарату  державного управління до предметної діяльності, спрямованої на інноваційний розвиток економіки;

• державне управління інноваційною діяльністю забезпечується за галузевим  принципом;

• нескоординованість дій  суб’єктів інноваційної діяльності;

• недостатність фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень та впровадження інноваційних розробок:

••• незважаючи на деякі  успіхи в стабілізації макроекономічних показників, не вдається домогтися  відчутних результатів в створенні сприятливих умов для інноваційної діяльності вітчизняних виробників, що зокрема відбивається на показниках експорту інноваційної продукції;

••• інноваційна сфера  нашої країни і досі не стала по-справжньому  привабливою для вітчизняних  та іноземних інвесторів. Значною  мірою такий результат пов’язаний з обмеженими можливостями держави  в спрямуванні фінансових потоків  в інноваційний розвиток економіки і недостатнім державним стимулюванням інноваційної діяльності;

• в Україні не завершились  процеси перерозподілу власності;

• недовершеність нормативно-правової системи регулювання і стимулювання інноваційної діяльності;

• незважаючи на те, що базове законодавство, необхідне для формування в Україні розвиненого ринку інноваційної продукції, вже значною мірою створено, його практичне використання стримується вкрай недостатньою інфраструктурою, нерозвиненістю системи захисту інтелектуальної власності;

• повільне формування в  Україні сучасного і масштабного ринку інноваційної продукції;

• спроби здійснення галузевих "технологічних стрибків" за умов збереження загальної несприятливості  підприємницького та інвестиційного клімату в країні, надмірного фіскального тиску, неефективності інституційної структури економіки, що обертаються втратами інших секторів економіки. Продукція високотехнологічних галузей не знаходить збуту в інших галузях через великий технологічний відрив і відсутність мотивації до її використання, що суттєво знижує синергетичний ефект інновацій, відтак, ефективність таких "точок зростання" нівелюється в суспільному масштабі.

      Але цi проблеми можно вирiшити та удосконалити iнновацiйний потенцiал Украiни.

     Таким чином, шляхами розв’язання та вирішення проблем може стати:

• вдосконалення нормативно-правової бази для забезпечення розвитку інноваційної системи України;

• необхідність системного і послідовного впровадження функціональних принципів державного управління інноваційною діяльністю;

• органічне включення  всіх окремих елементів інноваційного  розвитку в єдину активно і  цілеспрямовано функціонуючу національну  інноваційну систему, що можливо  лише за умови дії потужних системоутворюючих  факторів.

    Такими факторами могли б стати загальнодержавні пріоритети інноваційної політики за умови їх усвідомлення на всіх рівнях як основного засобу реалізації загальнонаціональної ідеї, досягнення єдиної і спільної для всіх мети:

• створення високоефективної системи телекомунікацій, запровадження  новітніх методів передачі та обробки  інформації в усіх сферах людської діяльності, забезпечення якнайшвидшої інтеграції України в світовий інформаційний простір;

• формування загальнодержавної  системи автоматизованого пошуку, збору, накопичення, аналітичної обробки, систематизації, консолідації, зберігання, розповсюдження і надання інформації в сфері науково-технологічного та інноваційного розвитку, єдиної системи обліку електронних інформаційних ресурсів держави;

• забезпечення через систему  інформаційних ресурсів НІС широкомасштабного  використання існуючого науково-технічного доробку (зокрема, баз даних НДДКР) щодо його інноваційного впровадження та підвищення рівня науково-технічного потенціалу у сфері інноваційної діяльності;

• перегляд підходів до програмно-цільового планування та фінансування інноваційного процесу, важливою особливістю якого на даний час є проблемна орієнтованість більшості програм на комерціалізацію технологій, у т.ч. й «критичних» та/або «високих»;

• прискорене використання або впровадження (іноді і на безприбуткових засадах) нововведень;

• трансфер технологій зі сфери  ВПК у цивільні галузі виробництва (у т.ч. до приватного сектора господарювання);

• сприяння організаційно-фінансової інфраструктури інноваційній діяльності по забезпеченню злагодженої дії  ланцюжка: «наука – технологія –  виробництво – ринок». До організаційно-фінансового аспекту також слід віднести «бюджет інноваційного розвитку». Такий бюджет (або ресурс) має надаватися підприємствам для проведення інноваційного оновлення виробництва через встановлення нормативів прискореної амортизації, пільгового оподаткування, надання «податкових канікул», інвестиційного кредиту, встановлення спеціального правового режиму пільгового оподаткування інноваційної продукції, виготовленої за інноваційними проектами, які мають державну підтримку та зареєстровані в установленому порядку. Досягти цього без використання індустрії венчурного бізнесу, тобто без створення приватних інвестиційних компаній, діяльність яких підтримується державними і суспільними фондами, є вкрай ускладненим;

• визначення національних пріоритетів науково-технічного спрямування (напрямків робіт), «критичних» та/або «високих» технологій та їх забезпечення і супровід відповідною інвестиційною, податковою та амортизаційною політиками;

• створення механізмів державного стимулювання інноваційної активності підприємств, а також здійснення інноваційного тиску на суб’єкти господарювання через введення санкцій на випуск застарілої продукції та використання неефективних ресурсо- й енергоємних та екологічно небезпечних технологій;

• визначення територій  інноваційного розвитку, як територій  у межах одного чи декількох муніципальних утворень, основу економічного розвитку яких складає створення та реалізація конкурентноспроможної наукомісткої продукції, а також надання послуг по її створенню;

• орієнтованість політики органів влади різних рівнів на активну взаємодію і співробітництво, як між собою, так і з підприємницькими та науковими і бізнес-освітніми секторами економіки територій;

• цілеспрямована підготовка кадрів високої кваліфікації для високотехнологічних галузей, а також менеджерів інноваційної діяльності;

• упорядкування роботи технопарків, створення сучасних наукових лабораторій при корпораціях, новітньої  інфраструктури і інформаційних  банків технологій, спеціальних інноваційних фондів з залученням інституціональних  інвесторів, комерційних банків;

• модернізація вільних  економічних зон;

• створення мережі малих  інноваційних впроваджувальних підприємств;

• удосконалення системи  управління інноваційними проектами  і програмами;

• підвищення інноваційної культури суспільства;

• створення системи організаційно-економічного та інформаційного забезпечення розвитку інноваційних процесів.

2.2 Сучасна програма розвитку перспективних технологій в Україні

 

  Стратегічною метою економічних перетворень в Україні має стати інноваційний розвиток, який може бути реалізований тільки на основі структурної перебудови економічних галузей, технологічного оновлення промисловості та аграрного сектора при широкому використанні перспективних технологій.

      Інноваційний розвиток передбачає перенесення акценту з традиційних науково-технічних рішень на використання принципово нових прогресивних технологій, а також перехід до випуску високотехнологічної продукції, здійснення нових організаційних форм діяльності, таких як технопарки, бізнес-інкубатори, проведення політики ресурсо- та енергозбереження.

Методологія досягнення поставленої  мети включає формування пріоритетних напрямів розвитку науки і технологій. Ці напрями  були затверджені Верховною Радою України в 1992 році.

     Реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки здійснюється, на жаль, не в рамках єдиної національної програми розвитку перспективних технологій, а методологічно передбачає цілу низку окремих державних науково-технічних програм (ДНТП) для вирішення тих чи інших завдань . Поряд з численними ДНТП для реалізації цих пріоритетів використовують:

1. Державні замовлення (контракти)  на створення науково-технічної продукції.

2. Галузеві науково-технічні програми, яким надано статус національних (національна космічна програма, національна програма інформатизації тощо).

3. Галузеві науково-технічні програми.

     Розпорошення державних коштів та державних замовників, відсутність єдиного координуючого центру призводить до: систематичного недофінансування програм; виконання програм не в повному обсязі; низьких темпів впровадження пріоритетних розробок у виробництво.

    Кількість замовлених до впровадження та виконаних науково-технологічних проектів не перевищує 16% від їхньої загальної кількості.

     Низький рiвень заробітної плати науковців спричинює відтік з країни молодих талановитих вчених до розвинених країн світу (Німеччини, США, Великобританії, Австрії), де діють спеціальні програми залучення перспективних вчених із Східної Європи, в тому числі і з України.

     Аналіз сьогоднішнього економічного стану галузей говорить про те, що вірогідним є поступове піднесення технологічного розвитку машинобудування, металургії та хімічної промисловості, де рівень рентабельності майже сталий, як і рівень прибутку. До того ж, у цих галузях промисловості найбільша кількість підприємств впроваджує нові технологічні процеси та засвоює нові види продукції, що також пов’язано з удосконаленням технологій .

      Також з відносно сталою рентабельністю працюють хіміко-фармацевтична, деревообробна та целюлозно-паперова промисловості.

І все ж питання впровадження науково-технологічних розробок у виробництво ще залишаються невирішеними. Сьогодні понад 90% продукції, яка виробляється в Україні, не має сучасного науково-технічного забезпечення, що позначається на конкурентоспроможності і рентабельності більшості вітчизняних товарів. Фінансовий стан більшості виробництв не дозволяє їм впроваджувати нові технології, утримувати висококваліфікованих фахівців. За експертними оцінками через недовикористання сучасних досягнень науки і технології у виробництві Україна втрачає щорічно 10 млрд. доларів США.

     Досвід роботи технопарків, малих науково-впроваджувальних фірм, інших інноваційних підприємств свідчить про значні можливості нових інноваційних структур у вирішенні проблем впровадження.

     Таким чином, є чітко окреслені орієнтири, є досвід роботи у сучасних умовах, розроблені підходи до реалізації інноваційної моделі розвитку економіки, але ми бачимо і недоліки, на які було вказано вище.